Золотий горизонт

— Вставайте, де Брі, — префект наполегливо трусив сплячого адмірала за плече. — Вставайте, зараз буде дуже важлива розмова.

Адмірал насилу розплющив запалені, почервонілі очі. Було очевидно, що цей короткий, важкий сон анітрохи не пішов йому на користь.

— Це ви, Юстиніане?.. — де Брі важко сів на ліжку, хрипко переводячи подих. — А я грішним ділом подумав, що помер, як і вся моя ескадра. І що все це — лише жахливий сон.

— Не поспішайте помирати, вам на цьому світі ще гріхи спокутувати доведеться.

— Будьте ви прокляті, Юстиніане, за те, що витягли мене звідти, — глухо пробурмотів колишній командувач, опускаючи ноги на холодну підлогу.

— Ходімо, де Брі. Повірте мені, ваше особисте пекло лише починається.

Зайшовши на місток, префект указав на вільне бічне крісло:

— Сідайте. Зараз буде максимально серйозна розмова.

Квінт, який сидів на місці пілота перед пультом керування, уже хотів було підвестися, виявляючи повагу, але префект м'яким жестом зупинив його:

— Сиди, капітане. Ти й так знаєш абсолютно все.

У цей момент центральний комунікатор містка засвітився густим синім світлом вхідного виклику, і в повітрі зіткалася об'ємна голограма Тархулара.

— Ваша величносте! — адмірал де Брі рефлекторно схопився з місця, витягнувшись у струнку.

— О, де Брі, радий вас бачити, — на диво спокійно промовив імператор, хоча в його очах читалася крижана байдужість. — Юстиніане, вітаю вас.

Квінт удостоївся лише короткого погляду правителя та ледь помітного кивка.

— Ви надіслали попереднє термінове повідомлення, Юстиніане, — Тархулар уважно подивився на префекта. — І ось я, покинувши всі державні справи, вже з нетерпінням викликаю вас. Доповідайте.

— Не забиратиму вашого дорогоцінного часу, Тархуларе, — різко й уривчасто промовив префект. — Ескадру де Брі розгромлено повністю. До останнього корабля.

Імператор помітно здригнувся, ніби його наскрізь пронизав сильний удар струмом. Маска спокою на його обличчі миттєво дала тріщину.

— Я... я не почувся? Розгромлено? Скільки саме кораблів втрачено? — імператор перевів важкий, тиснучий погляд на адмірала.

— Усі, ваша величносте... — затинаючись і бліднучи, ледь чутно відповів де Брі.

У рубці запала важка, задушлива тиша. Імператор повільно підніс руку до обличчя, торкнувшись шраму у вигляді зірки на своїй щоці, і болісно скривився.

— Одна з найкращих, елітних ескадр Імперії... повністю знищена, — повільно, по складах промовив він, ніби все ще намагаючись змусити себе повірити в цю жахливу, неможливу реальність.

— Ми встигли врятувати адмірала, — додав префект, порушуючи мовчанку. — І ще трьох поранених солдатів із його ангара. Але це все, Тархуларе. Більше там рятувати було нікого.

— Встигли врятувати... — задумливо, з наростаючим гнівом промовив Тархулар. — А якого демона ви взагалі його рятували, Юстиніане?!

В очах імператора раптом спалахнула непідробна, люта злість. Різко повернувшись до блідої, безживної постаті командувача, він коротко кинув:

— Поясніться!

Де Брі знову спробував підвестися, але коліна підломилися, і він безформним мішком упав назад у глибоке крісло.

— Це... це повністю моя провина, ваша величносте, — уривчастим, тремтячим голосом видавив із себе адмірал. — Я злочинно знехтував вашими особистими вказівками дотримуватися рекомендацій пана префекта і... і програв.

— Це не картярська гра, де Брі! — люто закричав імператор, і його голографічна проєкція пішла дрібною брижою від звукових коливань. — Ви не маєте права говорити «програв»! На кону стояли не фішки, а життя тисяч найкращих, відданих солдатів Імперії! На рівному місці! Через вашу пиху!

— Я прийму будь-яке, найсуворіше покарання, ваша величносте, — приречено прошепотів колишній адмірал, остаточно ламаючись під цим натиском.

— А якого покарання ви хочете, де Брі? Смерті? Смертна кара — це надто легкий і милосердний кінець для такого бездаря, як ви.

Імператор зробив глибокий, довгий вдих, із усіх сил намагаючись узяти себе в руки й заспокоїтися.

— Що ж мені з вами робити, придворний ідіоте?..

— Дозвольте мені хоча б загинути в бою... за штурвалом звичайного винищувача, — з раптовою слабкою надією в голосі промовив адмірал, підводячи очі.

— О ні, любий мій, — у голосі Тархулара зловісно промайнули холодні, мстиві нотки. — Я віддаю вас повній анафемі. Віднині ви більше не граф і не офіцер регулярної армії. У родовому дереві вашого роду вас більше не існує, де Брі. Ви — порожнє місце.

— Краще вбийте... — ледь чутно прошепотів розжалуваний аристократ.

— Вас повністю позбавлено всіх звань, бойових нагород і спадкових титулів. А що робити з вами далі — нехай вирішує префект або он той капітан. У них честі в рази більше, ніж у вас, ідіота.

— Я корюся вашій верховній волі, ваша величносте, — де Брі низько схилив голову, визнаючи свій остаточний крах.

— Забирайтеся геть із моїх очей! Мені гидко на вас дивитися, — імператор з огидою відвернувся, заклавши руки за спину.

— Прошу вас, ваша величносте... — де Брі раптом сповз із крісла й упав навколішки перед голограмою. — Не заподіюйте нічого лихого моїй єдиній доньці! Благаю вас!

— Підведіться, де Брі, до чого тут юна графиня? Я не людожер і з невинними дітьми не воюю, — зневажливо кинув Тархулар, навіть не обернувшись. — Забирайтеся.

Ледь переставляючи ватяні ноги, розжалуваний адмірал, похитуючись, вийшов із містка.

Імператор повільно обернувся до тих, хто залишився:

— Пошліть когось за ним... Хоч би медичного дроїда. А то він у такому стані ще наробить дурниць, — тихо й уже без гніву промовив він.

Квінт мовчки підвівся зі свого місця й вийшов із рубки, щоб віддати команду медичному блоку наглядати за старим вояком.

— Що будемо робити, Юстиніане? — імператор уважно, з глибокою тривогою подивився на префекта. — З такими пихатими генералами ми дуже швидко програємо цю війну.

— Насамперед, ваша величносте, — це Рада Каст. І ви мені там життєво необхідні.

Тархулар знову мимоволі торкнувся шраму-опіку на щоці, болісно морщачись від спогадів.

— Гаразд. Я вже погодився зустрітися з ними особисто. Сподіваюся, у цих високородних панів не вистачить дурості спробувати вбити мене там.

— На Раді вас охоронятиме найкращий, найсмертоносніший охоронець у всій галактиці, — усміхнувшись, сказав префект і багатозначно вказав на величезного звіра, що дрімав у кутку рубки.

— Ой, яка мила звірятка... — імператор сумно, вимучено усміхнувся, розглядаючи могутні кістяні пластини караха. — Що ж, повірю вам на слово, Юстиніане.

— Кращого бійця для закритих приміщень годі й шукати. До того ж він відданий друг капітана Квінта.

— Ви щоразу мене дивуєте, — зітхнув правитель. — У вас на заставі не гарнізон, а якийсь музей неможливого.

Імператор остаточно відійшов від недавнього гніву.

— То що ви збираєтеся робити з цим старим дурнем де Брі?

— У мене є певні думки щодо цього, — спокійно відповів префект. — Його досвід і знання структури імперських баз ще можуть нам дуже знадобитися.

Розділ 10. Коли погане краще за добре

— Він повністю у вашому розпорядженні, Юстиніане. Можете хоч згодувати його цьому вашому... — імператор невизначено вказав на караха.

— Рах. Його звати Рах.

— От нехай і з'їсть його на вечерю, — зневажливо відмахнувся імператор. — Але головне питання, — Тархулар випростався й розправив широкі плечі, — що робити далі?

— Я особисто відберу найбільш боєздатні підрозділи армії для ефективної протидії Адохай, — твердо сказав префект. — Я ж можу твердо розраховувати на одноосібне командування ними?

— Ну звісно, Юстиніане, звісно. Сподіваюся, у мене як в імператора ще вистачить залишків авторитету, щоб змусити підрозділи підкоритися вам.

— А ви високо замахнулися, однак, ваша величносте, — з легкою усмішкою та наголосом зауважив Тархулар.

— Ну так досвід же, — Юстиніан тихо розсміявся.

— Авжеж, авжеж... Досвід у вашому вельми поважному віці — це справді страшна зброя, — погодився Тархулар.

— Я особисто підпишу й надішлю накази командирам на місцях, — підсумував імператор. — Лише чітко вкажіть мені номери потрібних частин.

— Буде виконано, — префект схилився в шанобливому поклоні.

— Боги... Ціла ескадра. Стільки людей у прірву... — Тархулар знову похмурнів, повертаючись думками до катастрофи. — Може, все ж таки стратити цього мерзотника де Брі? Для науки іншим? — із раптовою ноткою сарказму запитав він.

— Не варто. Я ефективно використаю його академічні знання про флот. Думаю, він уже максимально усвідомив усю важливість нинішнього моменту, — з ледь помітною усмішкою відповів префект.

— Ви ж справді не зачепите його доньку? — Юстиніан уважно вдивився в обличчя Тархулара.

— Та годі вам. З якого дива мені її чіпати? Нехай поки що буде фрейліною при дворі, скажімо, у моєї кузини. Під наглядом.

— Тобто, по суті, залишиться заручницею? — прямо запитав префект.

— Ну так, а що поробиш? — імператор розвів руками. — Принаймні в таточка буде вагомий привід не розслаблятися й чітко виконувати ваші накази. Традиції, знаєте, Юстиніане... Давні імперські традиції. Скажіть мені чесно, — Тархулар подивився префектові просто в очі, — у нас взагалі є хоч один реальний шанс їх перемогти?

— Думаю, так, ваша величносте. Інакше я б не чекав цієї війни тисячі років на своїй заставі, — абсолютно серйозно відповів Юстиніан.

— Мене щиро зігріває ваша впевненість. Хоч якийсь промінчик світла в цій темряві, що насувається... Якщо у вас більше немає до мене запитань, я, мабуть, відкланяюся. Треба терміново готуватися до особистої зустрічі з нашими дорогими герцогами на Бет Ка Дарі.

— Я надішлю вам точні навігаційні координати, ваша величносте, — префект уклонився.

Коли голограма імператора остаточно розтанула в повітрі, префект розвернувся й рішучим кроком попрямував до каюти, де розмістили де Брі.

Колишній адмірал нерухомо лежав на вузькому ліжку, безучасно дивлячись в одну-єдину точку на сірій металевій стелі.

— Ану, підводьтеся, де Брі, — сухо скомандував префект, увійшовши.

— Чим іще ви збираєтеся мене принизити, префекте? — не повертаючи голови, глухо запитав той. — З мене вже витрусили все, що тільки можна.

— Мені потрібні ваші професійні знання. І просто зараз.

— Гаразд... — колишній граф важко, зі стогоном підвівся з ліжка. — Питайте. Мені вже нічого втрачати.

— Ходімо до харчоблока, перекусимо й нормально поговоримо.

Улаштувавшись за широким столом у кают-компанії та покликавши Квінта й лейтенанта Лунака, префект одразу перейшов до справи:

— Опишіть мені, на вашу думку, найбільш боєздатні підрозділи регулярної армії.

Після пів години докладних і прискіпливих пояснень обличчя префекта ставало дедалі похмурішим. Він розчаровано потер підборіддя.

— Отже, абсолютно всі кадрові підрозділи в бойовій обстановці поводитимуться так само, як поводилися ви біля куба? Строго за підручником?

Де Брі приречено кивнув.

— Звісно. Це ж потомствені професіонали. У них статут у крові, на рівні рефлексів. Вони не вміють відступати від завчених інструкцій штабу.

— А що саме ми шукаємо? — запитав Квінт, переводячи погляд із Юстиніана на адмірала. — Поділіться своїми думками, пане префекте.

— Нам життєво необхідні такі підрозділи, які здатні самостійно ухвалювати нестандартні рішення в умовах повної ізоляції та важких, хаотичних боїв, — вагомо пояснив Юстиніан. — Щоб командири не надривали зв'язок із генеральним штабом через кожен нестатутний чих і крок.

— Та де ж ви зараз таких знайдете, пане префекте? — щиро здивувався лейтенант Лунак, похитавши головою. — Після тотальної війни Каст усе навчання в Імперії було жорстко спрямоване виключно на статут, сліпе підпорядкування й буквальне виконання наказів згори. Ініціатива каралася.

— Так... Потужний механізм створили, а він, зрештою, не їде, — задумливо пробурмотів префект.

У цей момент до Квінта впритул підійшов Рах і вимогливо, низько загарчав. Адмірал і лейтенант, явно злякавшись, рефлекторно відсахнулися від величезного звіра, але караха вони зовсім не цікавили.

— Зачекай хвилину! — Квінт тихо грюкнув кулаком по столу, суворо дивлячись на свого улюбленця. — Невже обов'язково всі присутні мають бути зайняті виключно твоєю персоною?!

Рах повільно, з гідністю розвернувся й ліниво побрів до харчового принтера, демонстративно перекидаючи дорогою важкі стільці й недбало змітаючи довгим хвостом посуд зі столів.

— Ти тільки подивися, яка пиха! — розсміявся Юстиніан, спостерігаючи за цим погромом. — Він із тебе просто мотузки сукає, капітане.

— Ну, є трохи... У нього вся родина така, з характером, — усміхнувся Квінт, підводячись зі свого місця. — Піду краще його нагодую, а то він нам зараз тут такого накоїть.

Надрукувавши на принтері здоровенний, соковитий шматок свіжого м'яса, Квінт із гуркотом поставив масивну миску просто перед мордою звіра.

— На, ось, жуй, страховисько.

Рах ображено фиркнув, але відразу ж узявся до їжі.

— Гаразд, думайте, адмірале, — префект знову повернувся до де Брі. — Нам конче потрібні ініціативні, жорсткі бійці. З нестандартним мисленням. Як, наприклад, ті самі граки.

— Так... Я зараз згадую, що витворяли ті діти-пілоти на тактичних записах, — тихо зізнався адмірал, і його обличчя болісно скривилося. — Зізнатися самому собі, що ненавчені діти воюють у рази ефективніше, ніж твої найталановитіші кадрові пілоти... Це було вище моїх сил. Але це правда.

— Гаразд, детально подумаємо над цим уже після Ради Каст, — підсумував префект.

Адмірал де Брі запитально й із явною тривогою подивився на нього.

— Рада Каст?.. Ви справді не боїтеся залишитися там, на Бет Ка Дарі, з ритуальним кинджалом у животі? Герцоги підступні.

— Ні, не боюся, — Юстиніан спокійно відкинувся на спинку стільця. — У мене тепер є чудові козирі в руках. У вашій особі, де Брі. Як єдиний старший офіцер, що вижив після розгрому ескадри, саме ви особисто й розкажете цим пихатим лордам, що насправді означає воювати зі справжніми Адохай. І ти, лейтенанте, нам там також дуже знадобишся, — звернувся префект до Лунака.

У цей момент Рах доїв своє м'ясо до останнього шматочка і, ніби зовсім випадково зачепивши могутнім хвостом порожню миску, від чого та зі дзвоном покотилася підлогою, повільно й гордо попрямував до темного кутка.

— Ну й капость же ти... — без злості кинув йому вслід Квінт, нахиляючись, щоб зібрати розкиданий посуд.

Раптом Квінт різко випростався й завмер на півдорозі. В його очах миттєво спалахнула шаленувата, зухвала думка.

— Скажіть, адмірале... — Квінт уважно подивився на де Брі. — А які категорії військовослужбовців у нашій регулярній армії вважаються найбільш проблемними? Ну, з погляду штабного керівництва?

Де Брі здивовано й нерозуміюче подивився на молодого капітана.

— Ну... Які. Ті, хто хронічно не дружить із дисципліною, порушує субординацію або має надто кепський, неуживливий характер. Таких бунтарів усюди вистачає.

— А куди зазвичай вище командування відправляє служити таких порушників? — значно підвищивши голос, швидко запитав Квінт.

— До штрафних полків Фронтиру, звісно... — усе ще не розуміючи, до чого хилить капітан, здивовано відповів адмірал.

— Ось! Ось хто нам потрібен! — радісно вигукнув Квінт, переможно ляснувши долонею по столу. — Штрафники!

— Ну ти, капітане, і голова! — Лунак захоплено підняв великий палець угору. — А справді! Штрафники ідеально підходять під усі наші жорсткі критерії!

— Згоден... — повільно, ретельно обдумуючи несподівану думку, промовив префект, і його очі азартно блиснули. — Непокірні. Із твердим характером. Яким начхати на сліпе дотримання статутів. І значною мірою це досвідчені ветерани, яких просто розжалували за норовливість. А багато в нас таких полків по базах, адмірале?

— Та вистачає, якщо чесно, — тихо сказав де Брі, і в його очах теж спалахнув слабкий інтерес. — Але... ви ж зараз несерйозно? Там же якого тільки наброду й відчайдушних головорізів не зібралося!

— Квінте, ти просто геній! — префект буквально сяяв від задоволення. — Де Брі, негайно складайте докладні списки всіх таких полків, про які знаєте особисто, і піднімайте закриті імперські бази даних. Пряник у вигляді неминучого нашестя Адохай і повної імператорської амністії ми цим хлопцям забезпечимо. Залишилося лише придумати для них надійний, вагомий батіг... — задумливо й тихо підсумував префект, постукуючи пальцями по столу.