Золотий горизонт

Розвідник «Кадеш» завис на орбіті жовтої пустельної планети. Бет Ка Дар, колись квітучий світ, тепер був повністю вкритий безкраїм океаном піску. Лише яскраво-жовті, подекуди такі, що переходили в осліпливо-білі відтінки, дюни простягалися по всій її видимій поверхні.

— Я пам'ятаю, коли вона була зеленою, — тихо сказала Зігма, дивлячись на оглядовий екран. — Гнітюче видовище.

— Авжеж, мало веселого, — похмуро кивнув префект Юстиніан. — Такою вона стала після візиту Адохай. Наче вони фізично забрали із собою все життя цього світу.

— Саме тут ви підписували договір з Адохай? — запитав Квінт.

— Так, капітане, саме тут, на вічний жах цього світу, — глухо відповів префект.

Квінт уважно вдивлявся в показники сенсорів, що повільно повзли моніторами.

— Може, варто приземлитися й спочатку оглянутися? Раптом герцоги влаштували засідку? Хоча... я взагалі не бачу жодних ознак життя на поверхні.

— А ти їх і не побачиш, — префект дістав із кишені масивний артефакт, що пульсував глибоким темно-зеленим світлом. — Потрапити на планету можна лише з цим ключем. У Зігми такий самий. До речі, це її особистий винахід.

— То виходить... планету можна захистити від будь-якого зовнішнього проникнення? Цілу планету?! — здивовано перепитав Квінт.

— Можна, — кивнула Зігма. — Якщо задіяти Контур мертвого часу. Але це планетарне поле, воно неймовірно енерговитратне.

— То звідки ж тут, на покинутій планеті, взялося таке потужне джерело енергії? — не вгамовувався капітан.

— Нізвідки, — спокійно пояснила дівчина. — Генератор поля замкнений безпосередньо на мантію ядра планети. І якщо його колись вимкнути, станеться колосальний викид енергії, і вся планета просто вибухне.

— Жорстока технологія, — похитав головою Квінт. — Нам таке точно не підходить.

— Ну, це ж технологія Адохай, — знизала плечима Зігма. — Їм абсолютно байдуже, що буде з прикордонними світами. Вони ж, по суті, й живляться подібними катастрофами.

— Але як ми тоді пролетимо на поверхню?

— Квінте, який же ти допитливий! — розсміялася Зігма. — Та приземлимося ми, не хвилюйся. Ми прорубаємо невелике технологічне вікно в Контурі. Воно хоч і дасть локальний сплеск енергії в космосі, але не критичний.

У цей момент на орбіті з тихим хлопком розверзлося вікно гіперпереходу, і з нього велично виринув масивний «Тризуб» герцога Ра.

— Балантаре, вітаю вас, — префект одразу активував ближній зв'язок.

— І я вас, Юстиніане. Як бачите, я прибув точно вчасно, — озвався комунікатор.

— Точність — ввічливість королів, мій дорогий друже, — ледь усміхнувся Юстиніан. — Бачу, цього політичного сезону стародавні артефакти Кадеш у нас в особливій пошані?

— Так, це чудовий, слухняний корабель, — відповів Балантар. — Я легко керую ним самотужки.

— Ви смілива людина, герцогу, якщо прилетіли на Раду зовсім один.

— Я маю ваше тверде слово, Юстиніане. Та й, правду кажучи, за свій вік я вже розучився боятися.

Із нового збурення простору з'явилася витончена, стрімка бригантина Кадеш — особистий корабель герцогині Сет.

— Точно, стародавні кораблі у нас явно в моді, — хмикнула Зігма.

— Я навіть не сумнівався, що Сунтая прилетить саме на цій бригантині, — зауважив префект. — Як-не-як, цінний трофей ще з часів історичного розгрому цивілізації Кадеш.

«Авжеж, пафосу цим герцогам точно не позичати», — подумки всміхнувся Квінт.

Третє гіперпросторове вікно викинуло одразу два судна. На орбіту вийшов сам герцог Гардіан Атум, але не один, а в супроводі важкого, озброєного до зубів військового корвета.

— Герцогу Атуме, ваш другий корабель не зможе пройти крізь Контур на планету, — сухо оголосив префект відкритим каналом зв'язку.

— І хто ж мені завадить? — зухвало буркнув у відповідь Гардіан. — Може, ви, Юстиніане?

— Хай боронять мене боги від таких дурниць! — вигукнув префект. — Гадаю, вашому корвету наполегливо варто залишитися на орбіті.

— Аж ніяк! Він летить просто за мною! — зло відрізав Гардіан.

— Воля ваша, герцогу Атуме. Я вас чесно попередив.

— До біса ваше попередження, Юстиніане!

Нарешті на орбіті сформувався четвертий корабель — легкий імперський крейсер із сяючим золотим гербом правлячого дому. На контрольній панелі розвідника виникла чітка голограма Тархулара та Пентаура, який сидів поруч за штурвалом. Чинний імператор мовчки, з легкою іронією, кивнув Юстиніану й одразу обірвав зв'язок.

— Ну що ж, панове, пропоную заходити на посадку. Активуйте ваші ключі.

Пристрій у руці префекта миттєво спалахнув глибоким смарагдовим світлом. Розвідник огорнуло мерехтливе захисне поле, коли корабель почав занурюватися в щільні шари атмосфери.

Раптом страшний, осліпливий спалах зовні на мить засліпив усі зовнішні сенсори й екрани корабля. У шаленій вогняній хмарі термічного вибуху Контуру миттєво зник корвет супроводу Атума. Знадобилася лише одна секунда — і тільки град димлячих уламків повільно посипався вниз, у пустелю.

У комунікаторі відразу пролунав шалений, сповнений люті крик Гардіана.

— А я ж попереджав, — тихо, зі зітханням промовив префект. — Ну попереджав же людину по-доброму...

Юстиніан розвів руками, з ледь помітною усмішкою дивлячись на притихлих Квінта й Зігму.

Кораблі один за одним спускалися до випаленої поверхні, суворо дотримуючись навігаційної карти, що проєктувалася із зелених ключів. Безкрая, мертва пустеля навіювала відверту тугу й нещадно сліпила очі світлом сонця, відбитим від жовтого піску.

Удалині з'явилося щось схоже на самотню скелю серед барханів. Але, підлетівши ближче, Квінт розгледів, що це колосальний, величний храм, цілком висічений давніми майстрами в суцільному масиві червоного базальту. Будівля виглядала так, ніби колись зазнала впливу неймовірних космічних температур. Усі гострі елементи, барельєфи й кути монумента були намертво оплавлені, а стародавніми стінами застиглими потоками стікав колись рідкий червоний камінь. Видовище було відверто моторошним, сповненим могильного холоду минулого.

— Як же так сталося? — тихо запитав Квінт, розглядаючи оплавлені стіни.

— Це, капітане, наочна демонстрація справжньої сили Адохай, — відповів префект. — Вони тоді, під час підписання, дуже хотіли справити на нас правильне враження. Щоправда, історичний храм вони добряче зіпсували. А між іншим, це була надзвичайно красива споруда.

Кораблі плавно сідали на просторий майданчик перед входом, акуратно вимощений кам'яними плитами з майстерними візерунками.

— Пам'ятайте, що я вам казав, — уже цілком серйозно й суворо промовив префект, обертаючись до супутників. — Жодних різких рухів. І в жодному разі не втручайтеся в розмову, доки вас особисто не попросять.

Квінт і Зігма з розумінням кивнули.

Щойно вони вийшли з герметичного шлюзу, як в обличчя Квінту з розмаху вдарила хвиля нестерпної, задушливої спеки. Велетенський карах Рах, що йшов ліворуч від капітана, невдоволено, глухо загарчав від цього пекла, але, впіймавши короткий погляд Квінта, одразу заспокоївся й лише хитнув масивною головою.

Від сусіднього корабля Атума швидкими, важкими кроками вже наближалася постать, закута в потерті бойові обладунки. Герцог Гардіан Атум був у невимовній люті.

— Це ваші брудні витівки, Юстиніане?! — закричав він ще здалеку. — Навіщо ви щойно знищили мій корвет?!

— Це не я, любий герцогу, — Юстиніан спокійно й обеззброювально всміхнувся. — Який мені в цьому сенс? Вам же чітко надали всі інструкції перед посадкою.

— Гардіане, вам же сказали, — Тархулар, що підійшов, лінивим, нудьгуючим поглядом окинув розлюченого правителя Касти. — Це ж мирні переговори, а не ваш черговий піратський рейд у прикордоння.

Гардіан миттєво налився багрянцем від завданої образи й зробив різкий, загрозливий крок у бік чинного імператора.

За ледь помітним, миттєвим кивком Квінта Рах блискавично й безшумно перестрибнув відстань, що їх розділяла, і став суцільною живою стіною просто між Тархуларом і Гардіаном. Карах вишкірив пащу, оголюючи довгі ікла, з яких на розпечені плити закапала паралітична отрута, і видав такий низький, вібруючий рик, що здригнулися обладунки.

Гардіан у жаху відсахнувся, інстинктивно хапаючись за руків'я меча, але швидко опанував себе.

— Дякую, друже мій, — імператор Тархулар щиро всміхнувся й кивнув Квінтові. — Яка ж у вас, однак, мила звіринка. Просто диво!

— Видихніть, Гардіане, — холодно вгамував його Юстиніан. — Це сам храм захистив себе від вторгнення. На вашому корветі не було захисного ключа Контуру, тепер немає й корвета. Усе просто. Прошу, панове, швидше всередину.

Тархулар картинно витер хусткою піт із чола.

— Тут нещадно припікає, а я, зізнаюся, терпіти не можу такої спеки.

Біля великих, потемнілих від часу залізних дверей храму на них уже мовчки чекали Балантар Ра й Сунтая Сет. Поруч із герцогинею Сет, дбайливо підтримуючи її під руку, стояла молода, напрочуд вродлива дівчина в легких технологічних обладунках небесно-блакитного кольору. На її поясі акуратно висіли короткі клинки з антиматерією.

— Прекрасно виглядаєте, ваша світлосте, — картинно вклонився Тархулар герцогині, після чого перевів погляд на її супутницю. — А це, як я розумію, ваша чарівна донька? Незрівнянна Наінара, якщо не помиляюся.

Дівчина з гідністю вклонилася монархові.

— Так, ваша величносте.

Сунтая, важко спираючись на руку доньки, привітала імператора лише коротким, стриманим кивком.

— Ключі, — коротко скомандував префект, указуючи на стародавню кам'яну панель біля входу, де були висічені пази, що точно повторювали форму їхніх світних артефактів.

Коли ключі одночасно лягли на свої місця, важкі залізні двері здригнулися й із надривним, віковим скрипом почали повільно розходитися в боки. Зсередини просторого приміщення одразу повіяло благословенною прохолодою й глухою, прадавньою темрявою. Поспіхом забравши свої артефакти, усі швидко зайшли всередину, рятуючись від задушливої спеки Бет Ка Дара.

Зігма клацанням увімкнула потужний тактичний ліхтар і впевнено підійшла до масивного кам'яного столу, розташованого рівно посередині зали. Щойно її ключ ліг у центральне заглиблення на стільниці, як покинутий храм почав стрімко оживати.

М'яке люмінесцентне сяйво плавно побігло візерунками й рунами, якими рясніли стіни. Із легким подихом свіжого повітря, супроводжувані тихим гулом, активувалися стародавні системи життєзабезпечення. А над самим столом із тихим писком спалахнула величезна, детальна об'ємна голографічна карта імперії Астара.

— Тут доволі затишно, — тихо зауважила Сунтая Сет, озираючись навколо. — Дозвольте мені сісти. Стояти на такій спеці навіть у моєму екзоскелеті — досить виснажливо.

— Займайте місця, панове, — офіційно запросив Юстиніан, проходячи на чолі столу. — Почнімо. Часу в нас критично мало.

Праворуч від імператора Тархулара одразу зайняв своє місце насуплений Гардіан Атум. Рах, не питаючи дозволу, ліг на кам'яну підлогу просто посередині між ними, байдуже й холодно дивлячись перед собою.

— Капітане, у вашого друга просто неймовірна кмітливість! — щиро розсміявся імператор, із неприхованим задоволенням спостерігаючи за перекошеним від злості обличчям Гардіана.

— Панове, ви всі вже загалом знаєте про ту колосальну небезпеку, яка стрімко наближається до наших кордонів, — голосно почав префект, перериваючи веселощі. — Для боротьби з Адохай нам життєво необхідні певні ресурси, жорстка координація та ваша безпосередня участь.

— Назвіть мені хоча б одну вагому причину, Юстиніане, чому я просто зараз маю забути старі образи й стати на бік Ра, Сет або цієї прогнилої імперії? — різко перебив його Гардіан Атум. Він повернув голову в бік Зігми. — А ти, дівчинко, мабуть, із Касти Амон?

— Так, я Амон, — спокійно відповіла Зігма, прямо зустрівши його погляд. — А у вас що, є якісь особисті упереджені претензії до моєї Касти?

— Та плювати я на вас хотів! — Гардіан нервово, уривчасто засміявся. — Ви ж вимираючий, дефектний вид.

— Ну куди вже нам, скромним інженерам, до вас, благородних космічних падальників, — миттєво парирувала Зігма.

Гардіан люто стиснув зуби, але під важким поглядом караха, що лежав поруч, промовчав.

— Не ходитиму навколо та навколо, панове, — префект Юстиніан підвівся зі свого місця, за звичкою сухо смикнувши похідний мундир. — Адохай не просто йдуть війною. Вони мають намір повністю знищити, стерти на порох наш Всесвіт. Бойовий досвід у них величезний, до того ж ми самі першими віроломно порушили стародавній договір із ними.

— А чому ми взагалі його порушили? — подала голос Сунтая Сет.

— Той договір від самого початку був лише тимчасовою, тактичною відстрочкою, — пояснив Юстиніан. — Суть і єдина мета їхнього існування — поглинання чистої матерії Всесвіту для вироблення енергії.

— Послухайте, Юстиніане, звідки у вас, простого префекта глухої провінції, стільки зайвих, докладних знань? — підозріло примружився Гардіан. — З якої речі ми взагалі маємо вірити кожному вашому слову?

Юстиніан на мить замовк, а потім повільно, з гідністю схилив голову.

— Годі, панове... Ви маєте повірити мені хоча б тому, що той самий договір із ними в цій самій залі укладав саме я.

У залі запанувала гробова тиша.

— Я чудово розумів, — рівним голосом продовжив префект, — що якщо цього не зроблю я, то Адохай рано чи пізно знайдуть собі інших, поступливіших послідовників у галактиці. І тоді жодних шансів на виживання у нашої раси не залишилося б зовсім.

Герцоги приголомшено дивилися на префекта, не знаючи, що відповісти на цю божевільну заяву.

— Юстиніане, ви що, п'яні?! — першим порушив мовчання Гардіан Атум, схоплюючись із місця. — Ви притягли нас сюди через пів галактики, наразили на небезпеку, щоб ми вислуховували це марення божевільного?!

— Спокійно, панове. Повірте мені на слово, — несподівано тихо, але дуже вагомо втрутився Тархулар. — Я вже точно знаю, що перед вами сидить не просто префект. Перед вами — Юстиніан Перший. Справжній Засновник нашої Імперії.

— Це немислимо й фізично неможливо! — Балантар Ра з презирством і страхом втупився в префекта. — Жодна біологічна істота у Всесвіті не здатна прожити так довго!

— Без Дару Дохай — справді не може, — Зігма теж підвелася зі свого місця, ставши поруч із Юстиніаном. — Ви можете злитися, можете не вірити, і я чудово розумію, як важко це прийняти вашому розуму. Але ми особисто пам'ятаємо кожну секунду підписання того договору. Наче це було вчора.

— І ця дівчина туди ж! — сплеснув руками Балантар, обертаючись до інших. — Ви що, одне й те саме пійло пили перед Радою?!

— Дар Дохай справді дарує абсолютне вічне життя, — гірко сказала Зігма. — Але повірте мені, це не нагорода. Це страшне, нестерпне прокляття.

— Панове, вгамуйте свій запал, — примирливо підняв долоні Тархулар. — Якщо ви зараз із принципу не повірите в те, що відбувається, майбутню тотальну війну це аж ніяк не скасує. То, може, варто хоча б вислухати умови?

— То, може, нам варто просто знову домовитися з Адохай? — запитала Сунтая Сет.

— Це абсолютно виключено, — відрізав Юстиніан, і його голос зараз дзвенів холодним, безжальним металом. — Їхні ударні армії вже повністю мобілізовані й готові до масштабного вторгнення в населені світи Імперії. І у ваші сектори Каст — також. Спочатку вони повністю поставлять усі наші біологічні ресурси собі на службу, перетворивши населення на рабів. Потім одна за одною будуть поглинуті всі зоряні системи. Накопиченої енергії їм із надлишком вистачить для подальшої експансії у Всесвіті.

— Якась нісенітниця! — Гардіан з усієї сили вдарив кулаком по кам'яному столу, від чого голограма Астари на мить спотворилася. — Це все дитячі казки й запліснявілі легенди! А ви двоє — просто хворі на голову провокатори! — Він різко схопився, важко дихаючи. — Ви просто заманили нас у цю глушину, щоб убити й одним ударом обезголовити всі великі Касти!

— Стійте! — Юстиніан владно підняв руку, і в його очах спалахнув первісний вогонь влади. — Раз ви не вірите моїм словам, давайте спробуємо інакше. Зігмо, активуй хроно-запис. Покажи їм. Присядьте, панове, прошу вас.