Золотий горизонт

Префект відчинив порожню ритуальну капсулу в трюмі «Людожера». Схиливши голову, він дбайливо поклав на її дно шеврон Першої застави.

— Ти був вірним другом, Тіте, — тихо промовив він.

Увесь гарнізон стояв завмерши. Те, що сталося, просто не вкладалося у свідомості бійців. Тіая підійшла до пускової шахти й опустила в капсулу маленький букет живих квітів — в її очах блищали сльози. Юстиніан одним плавним рухом зачинив важку кришку й кивнув Квінту.

Капсула ковзнула до пускової установки. Пролунав тихий шиплячий шелест, і вона розпочала свою останню, незворотну подорож до сонця системи.

Префект підійшов до Скарда. Сіре, змарніле обличчя командора тепер нагадувало посмертну маску. Той підвів погляд на командира, намагаючись щось сказати, але Юстиніан зупинив його коротким жестом.

— Твоєї провини в цьому немає, Скард. Це однаково сталося б. Рано чи пізно. Не з Тітом, то з кимось іншим. Нам надто довго щастило. Але в нас занадто мало ресурсів, щоб самотужки стримувати цю сарану.

Скард закрив обличчя долонями, не маючи сили вимовити бодай слово.

— Зберіться, — трохи тремтячим голосом наказав префект. — Ми вже двічі пройшли точку неповернення. Уперше — багато тисяч років тому. І вдруге — зараз, коли удача остаточно відвернулася від нас.

Він розправив плечі й звичним рухом поправив старий, потертий мундир.

— Відтепер — лише холодний розрахунок. Усім відпочивати. Амалаку, зайдіть до мене.

«Людожер» глухо приземлився в головному ангарі застави. Офіцери мовчки розходилися по каютах, ховаючи очі.

У кабінеті префект налив собі повну склянку карамельного напою й осушив її кількома ковтками.

— Яка готовність Веж до оборони?

Амалак обережно поклав на стіл мерехтливий інфокристал.

— Дані тут. Вежі готові приблизно на вісімдесят відсотків, але в нас критично бракує персоналу. Якщо питання з Дев'ятою ми вирішили завдяки перекиданню гарнізону Другої застави, то Сьома — це сліпа пляма.

— Послухайте, Амалаку, гадаю, нам час поговорити з Ка Гра. Ви зможете завантажити потрібні тактичні матриці в мозок граків?

Амалак здригнувся, його бліде обличчя витягнулося.

— Ви хоч розумієте, що пропонуєте?

— Чудово розумію. Ці істоти довгий час служили Адохай. А отже, на підсвідомому рівні впораються з їхніми технологіями.

— Теоретично це можливо, — після короткої паузи погодився Амалак. — У Вежі є все необхідне нейрообладнання. Але мені доведеться просити вас або Квінта особисто взяти участь у переговорах.

— Про яку кількість персоналу йдеться?

— Думаю, п'ятдесят... Гаразд, тридцяти граків буде достатньо, якщо Кірн виділить десяток пілотів для патрулювання розвідувальних сфер системи.

— Я поговорю з Ка Гра, — кивнув префект.

У цей момент вимогливо задзвенів комунікатор Юстиніана. Виклик надходив від Сіма. Голограма маленького дроїда буквально пританцьовувала від нетерпіння.

— Кажи, Сіме. Що трапилося?

— Насамперед прийміть мої найщиріші співчуття, — Сім на мить блимнув синім світлом оптичних сенсорів, але відразу змінив тон: — Однак я щойно зафіксував розгортання тактичних груп стрибка Адохай у дев'яти локаціях.

У повітрі розгорнулася об'ємна пульсуюча карта галактичного сектору.

— Вони готуються до повномасштабної експансії. Я б навіть сказав — до бліцкригу, — насупився Амалак. — Дивно, що вони не задіюють свої Вежі.

— Нічого дивного, мій новий блідий друже! — озвався Сім. — Ви добряче їм наваляли минулого разу, тож вони просто викреслили небезпечні ділянки зі своїх польотних маршрутів. Поки що.

— Найімовірніше, так і є, — погодився префект.

— І це ще не все. Я зафіксував потужні енергетичні збурення... Загалом, ще чотири системи більше не скануються, — додав Сім, скоса глянувши на Амалака.

— Поглинання набирає обертів, — тихо констатував учений.

— Гаразд, Сіме, слухай бойове завдання, — префект пильно подивився на голограму дроїда. — Нам терміново потрібно щонайменше два комплекти такого самого обладнання спостереження, як у тебе. Розмістимо їх на наших Вежах. Оцінив обсяг роботи?

Дроїд задоволено потер маніпулятори, видавши характерне металеве клацання.

— Оцінив.

— Ти просто знахідка для нас, — сумно всміхнувся Юстиніан.

— Я віддав би перевагу науковому терміну «артефакт», — гордо поправив Сім. — Щодо боєприпасів і видобутку теланію — усе чудово. Я запустив додаткову автоматичну виробничу лінію. Готові комплекти композитної броні й снарядів уже сьогодні вилітають до вас.

— Це як? Самі, чи що? — щиро здивувався Амалак.

— Авжеж, самі, друже мій! Автоматичні вантажовози, які я будував для власних потреб, уже стоять під завантаженням. Вашим лежням залишиться тільки розвантажити їх і встановити бронеплити на штурмовики.

— Авжеж, артефакт, — уже веселіше всміхнувся Юстиніан. — Молодець, Сіме, нічого не скажеш. Продовжуй у тому ж натхненному дусі. Побажання чи прохання є?

Дроїд на мить завагався, його маніпулятори безпорадно опустилися.

— Може... пришлете Квінта або ще когось? Нудно мені тут самому. Просто жах.

— Я подумаю, Сіме, — пообіцяв префект. — Зробимо так, щоб поєднати приємне з корисним.

— Дуже чекатиму! — пожвавився дроїд і миттєво вимкнувся.

— Ідіть, Амалаку, детально опрацюйте координати Сіма. А я, мабуть, зроблю один дуже важливий дзвінок.

— Юстиніане! А я й не сподівався побачити вас так швидко.

Імператор Тархулар сидів за монументальним робочим столом із темного полірованого композиту. На тлі ледь чутно звучала вишукана класична музика. За своєю давньою й дивною звичкою володар Астари плавно перебирав пальцями в повітрі, ніби грав на невидимих струнах.

— Вітаю вас, Ваша Величносте, — Юстиніан шанобливо, але стримано схилив голову.

— Та годі вже цих палацових умовностей. Якщо зв'язуєтеся прямим захищеним каналом, значить, сталося щось надзвичайне, — відмахнувся Імператор.

— Саме так. Ми перехопили дані. Адохай готують масований напад на заселені світи вашої Імперії. Це станеться найближчими днями.

— Це серйозно, друже мій, — похмурнів Тархулар, переводячи погляд кудись убік, ніби розглядав невидимі графіки.

— Мені потрібні ресурси. І негайно, — жорстко, без жодних натяків відрізав префект. — До того ж ми зазнали важких втрат.

Імператор різко повернувся до екрана.

— Хто?

— Тіт Ра Рух. Загинув у бою, Ваша Величносте.

Тархулар кілька секунд мовчки вдивлявся в суворе обличчя префекта.

— Мої співчуття, Юстиніане. Це... страшна втрата.

— Якщо це ваш черговий сарказм... — почав було Юстиніан, але Імператор перебив його:

— Хіба це схоже на сарказм? Втратити людину, з якою ти пліч-о-пліч пройшов тисячі років, — це глибока особиста трагедія для вас. А для Імперії втрата офіцера такого масштабу, з його унікальними знаннями тактики ворога, — це геополітична катастрофа. Пробачте мені мій незмінний прагматизм, Юстиніане.

— Дякую за ці слова, Ваша Величносте, — глухо промовив префект. — Тіт би їх оцінив.

— Якого роду допомога вам потрібна?

— Ескадра. Щонайменше чотири важкі лінкори з повним штатним супроводом.

— Як знав... Наче відчував, — Тархулар задумливо торкнувся тонкими пальцями ритуального опіку у вигляді зірки на щоці. Лукаво примружившись, він запитав: — Ну як вам, до речі?

— Вам личить, якщо чесно. Принаймні обличчя не псує, — без лестощів відповів префект.

— Я теж так гадаю, друже мій, — усміхнувся Імператор. — Ваша думка завжди була для мене цікавою. А ці придворні... малодушні, обмежені ідіоти. Що ж, Юстиніане, ваша ескадра давно чекає у повній бойовій готовності. Адмірал Канакар де Брі прибуде в будь-яку точку, яку ви вкажете.

— Барон? — мимохідь уточнив префект.

— Беріть вище — граф! — гордо відкарбував Тархулар.

— Система Кірантай, — розпорядився префект. — За два дні чекатиму їх там.

— Кірантай... — задумливо повторив Імператор. — Навіть не знаю, у якій глушині вона розташована. Ну гаразд, штурмани розберуться. Щось іще?

— Так, Ваша Величносте. Є ще один украй делікатний момент, у якому знадобиться ваша безпосередня особиста участь.

— О, ви мене інтригуєте, Юстиніане! — усміхнувся Тархулар.

Однак, уважно вислухавши тихий, розмірений монолог префекта, Імператор помітно зблід і нервово сіпнув головою.

— І що... зовсім без мене ніяк?

— На жаль, Ваша Величносте, — префект залишався непохитним. — Якщо події підуть за тим катастрофічним сценарієм, який я прогнозую, без вашого прямого втручання система завалиться.

— Це... знаєте, Юстиніане, вкрай несподівано, — Імператор надовго замислився, неритмічно вистукуючи пальцями по краю столу. — Ну, якщо треба — значить, треба. Що тут удієш. Принаймні ви, Юстиніане, мабуть, єдина людина у всесвіті, якій я ще здатен довіряти. Навіть не знаю чому, — майже пошепки зізнався він.

— Не хвилюйтеся, Ваша Величносте. Увесь процес буде під моїм особистим контролем.

— У мене просто гора з плечей звалилася після ваших слів. Що ж, гадаю, ми домовилися. До зустрічі.

— Усього найкращого, Ваша Величносте, — префект глибоко схилив голову, і зв'язок урвався.

Юстиніан різко обернувся до виходу з рубки.

— Квінте, готуй розвідник «Кадеш» до вильоту. І Раха візьми із собою.

Капітан здивовано розплющив очі.

— Неочікувано. А що за гульба намічається?

— Зустріч із цілим графом, за сумісництвом адміралом Імперії.

— До нас іде допомога? — недовірливо примружився Квінт.

— Так, іде. Спотикаючись на ходу, — похмуро глянув на товариша префект. — Мені треба справити на цих чепурунів незабутнє враження.

— Ну, це ми вміємо, — всміхнувся Квінт.

Повідомивши Зигму про швидке прибуття автоматичних транспортів від Сіма, префект жорстко наказав:

— Нову композитну броню й важкі гармати встановлюй одразу на штурмовики «Ворон». На нас чекає надзвичайно складна й дуже брудна операція.

Побачивши німе тривожне запитання в її очах, Юстиніан додав:

— Ескадра Імперії йде нам на допомогу.

Погляд дівчини миттєво посвітлішав.

— Чудова новина! Добряче наваляємо цим тварюкам Адохай.

— Та годі тобі, люба, без зайвої бравади. Готуймося так, ніби це наш останній бій.

— Є готуватися, — Зигма зібралася й по-військовому віддала честь.

Виблискуючи бездоганним дзеркальним сяйвом чистого срібла, міжзоряний розвідник «Кадеш» безшумно вислизнув з ангара застави й узяв курс на систему Кірантай. У рубці рівномірно, заколисливо гуло високотехнологічне обладнання. Корабель із величезною швидкістю прошивав тканину простору. На оглядових екранах зі свистом пролітали далекі зоряні системи — одні ледь упізнавані, інші — цілком чужі.

— Завжди захоплювався технологіями «Кадеша», — порушив тишу Юстиніан. — Як їм удавалося настільки ювелірно здійснювати гіперстрибки й водночас зберігати ідеальний огляд усього реального сектору?

— Треба в Сіма запитати, — озвався Квінт, не відриваючись від штурвала. — Він якось хвалився, що до останнього гвинтика розібрав пошкоджений корвет «Кадеш» і на його основі спроєктував власний корабель.

Префект здивовано похитав головою.

— Цей малюк — просто золотий фонд нашої застави.

— Ви хотіли сказати — Імперії?

— О ні, капітане. Саме нашої застави. Такими кадрами з метрополією не діляться. Ха, Імперія... Вигадають же.

— До речі, що це за адмірал нас зустрічає? Ви щось про нього знаєте?

— Навів довідки, — префект глибше відкинувся в пілотському кріслі. — Потомствений військовий. Брав активну участь в останній війні Каст. Судячи з архівів, чоловік грамотний, воювати вміє.

До рубки неспішною, величною ходою зайшов величезний Рах і вальяжно вклався на палубі просто між кріслами офіцерів.

— А навіщо ми беремо звіра? — скоса поглядаючи на хижака, запитав капітан.

— Знаючи пихатість цих столичних аристократів, нам просто необхідний вагомий козир у рукаві. Або хоча б привід добряче їх налякати, якщо почнуть хамити, — усміхнувся префект.

— Ну, це ми запросто, — Квінт лагідно поплескав Раха по жорсткій густій загривковій шерсті.

Система Кірантай зустріла їх мертвотно-блідим, згасаючим світлом умираючої зорі, яке ледь вихоплювало з темряви скутих вічною кригою силуети п'яти планет. Увімкнувши пасивні сканери виявлення, Квінт із Рахом вирушили на традиційний обід — звір не любив пропускати свою законну порцію свіжого м'яса за жодних обставин.

Ескадра з'явилася раптово, невідворотно й із колосальним, майже варварським пафосом.

Тканина простору з сухим тріском розірвалася, і з велетенського вікна гіперпереходу один за одним почали випливати чотири важкі лінкори типу «Монарх», оточені щільним, настовбурченим роєм кораблів супроводу. Загалом — близько п'ятдесяти бойових вимпелів. На масивних титанових гермозатворах флагманських кораблів гордовито сяяли щойно викарбувані герби Імперії Астара. Гострі, мов бритва, промені золотої зірки на важкому щиті буквально сліпили оптику, а сам щит міцно стискали в кігтях хромовані кречети з пульсуючим синім полум'ям у металевих очницях. Над цією грізною конструкцією в гравітаційному танці оберталися кільця імперської корони. Кожна лінія, кожен відблиск на цих монументальних емблемах кричали про безмежне багатство, пиху й абсолютну військову міць метрополії.

— Ох, який пафос... — примружившись, прокоментував Юстиніан. — Та й герб, пригадую, колись був скромніший, якщо пам'ять мені не зраджує.

— Але ж вражає! — із хлоп'ячим захватом вигукнув Квінт, зачаровано дивлячись на ідеальний стрій імперських велетнів.

— Так. Головне, щоб вони виробляли щось, окрім враження, — тихо пробурмотів префект.

Тим часом флот Астари злагоджено, суворо за статутом випустив щільний рій маневрових винищувачів і штурмовиків, миттєво формуючи бездоганний захисний периметр навколо важких кораблів.

— Усе строго за підручниками академії, — з легким сумом зітхнув Юстиніан.

Тактичний ефір одразу вибухнув тисячами перехресних голосів. Лінійні пілоти доповідали про розгортання, командири ланок віддавали жорсткі накази, тисячі бойових дроїдів сканували порожнечу.

— Ну що ж, пане лейтенанте, час здійснити наш епохальний вихід. Покажемо цим чепурунам, який вигляд мають справжні ветерани, — усміхнувся Квінт, вимикаючи маскувальне поле.

Їх виявили тієї ж миті. Близько десятка винищувачів-перехоплювачів миттєво перебудувалися й хижим клином ринули навперейми невідомій цілі.

— Надсилаю імперський розпізнавальний код найвищого пріоритету, — Квінт швидко ввів шифрувальний ключ.

Винищувачі зменшили швидкість, але все одно щільною коробкою супроводжували сріблястий, незвично обтічний корабель застави, що прямував до флагманського лінкора.

Невдовзі на головній панелі керування спалахнула об'ємна голограма літнього офіцера в бездоганно підігнаному, розшитому золотом мундирі адмірала.

— Бачу, ви вже зачекалися, — без жодного привітання сухо почав адмірал. — Вам виділено ізольований технічний причал. Прямуйте суворо посадковим променем.

Квінт упевнено завів розвідник у колосальний, залитий сліпучим світлом ангар флагмана. Їм справді виділили окрему палубу, яку по всьому периметру вже оточили штурмовики у важкій композитній броні з плазмовими гвинтівками напоготові.

Префект із легкою усмішкою спостерігав за цими приготуваннями, ледь стримуючи іронічний сміх.

— О боги... І на що вони тільки витрачають дорогоцінну енергію та ресурси, — похитав він головою. — Це не бойовий корабель, а якийсь безперервний парад.

Розвідник «Кадеш» безшумно торкнувся посадкових опор, виблиснувши своєю бездоганною срібною обшивкою. Важкий шлюз плавно відійшов у пази, і Юстиніан, Квінт та масивний Рах неспішно зійшли на палубу лінкора.

Побачивши велетенського хижака, що глухо гарчав, імперські штурмовики синхронно відступили на крок назад, узявши Раха на приціл. Утім, той не вшанував їх навіть побіжним поглядом. Уперед упевнено вийшов офіцер із нашивками старшого лейтенанта.

Префект спокійно підняв руку.

— Відведіть своїх людей, офіцере. Рах дуже не любить незнайомців. Нам же не потрібні безглузді жертви на борту?

Лейтенант слухняно віддав честь, із шипінням знімаючи броньований шолом.

— Пане префекте, вітаю вас на борту «Бронзової Зірки». Адмірал наказав негайно супроводити вас на командний місток... Але ось це, — він із пересторогою вказав на Раха, — я ніяк не можу пропустити згідно з регламентом безпеки.

— Не можете? — холодно примружився Юстиніан. — Ну, спробуйте зупинити. Вас же тут усього п'ятнадцятеро. Капітане, — він повернувся до Квінта, — як гадаєш, за скільки твій друг розкидає це браве воїнство?

— Думаю, секунд за сорок, пане префекте, — цілком серйозно, без тіні усмішки відповів Квінт.

— Та годі, капітане, ви явно його недооцінюєте. Думаю, він упорається секунд за тридцять.

Ціла гама бурхливих емоцій промайнула обличчям молодого лейтенанта. Його пальці судомно стиснули руків'я плазмової гвинтівки, а погляд раз у раз перелякано повертався до завмерлого Раха.

— Лейтенанте, відпустіть своїх людей, — примирливо, але твердо промовив Юстиніан. — І супроводьте нас особисто. Цього буде цілком достатньо.

Офіцер важко ковтнув і приречено кивнув.