Золотий горизонт

— Як же добре вдома... — префект із видимим задоволенням потягнувся, першим виходячи з розкриваного шлюзу «Кадеша». — О, капітане, а тебе вже зустрічають! — він змовницьки кивнув у бік Тиаї, яка швидко йшла посадковою палубою. — Щастить же тобі, Квінте!

— Так, це чиста правда, — усміхнувся Квінт, ступивши вперед і міцно обійнявши дружину.

— Ну а ви чого завмерли на порозі? Виходьте, — префект нетерпляче махнув рукою лейтенантові Лунаку й розжалуваному адміралові де Брі, які застигли у прорізі шлюзу.

Було раннє дзвінке ранку. Повітря застави залишалося кришталево свіжим після прохолодної ночі, а місцеве сонце лише ліниво виповзало з-за обрію, ще не встигнувши взятися за свою улюблену денну справу — безжально випалювати багряну поверхню планети.

Лунак із щирим, зачарованим подивом подивився на Тиаю, що підійшла. Дівчина плавно, з природною грацією, злегка вклонилася гостям.

— Я Тиая. А вас як звати?

— Мене... Лунак, — трохи зніяковіло й поспішно відповів молодий лейтенант.

— А вас? — Тиая повернулася до похмурого, змарнілого де Брі.

— Називайте мене просто... де Брі, — сухо й похмуро буркнув той, дивлячись собі під ноги.

— Дуже приємно! — Тиая відкрито й тепло усміхнулася обом, анітрохи не знітившись їхньою суворістю.

— Люба, у нас у медвідсіку двоє поранених хлопців із корабля, подбай про них, будь ласка, — лагідно попросив Квінт.

— Ой, так, звісно! — Тиая на мить притулилася до Квінта, швидко поцілувала його в щоку й поспішила до надр розвідника, уже дорогою викликаючи внутрішнім комунікатором Синтакса.

Лунак провів її поглядом, а тоді обережно нахилився до капітана:

— Вибачте мені мою зухвалість, капітане... Але ваша дружина... вона...

— Вона не людина, лейтенанте, — щиро розсміявся Квінт, із задоволенням спостерігаючи за приголомшеними обличчями Лунака й де Брі. — Але наші раси біологічно цілком сумісні, тож усе гаразд.

— Пробачте мені мою колишню світську різкість, капітане, але ваша дружина — саме втілення чарівності, — тихо промовив де Брі, і його бліді щоки ледь порожевіли.

— Це ви ще її цілющих трав'яних настоянок не куштували. Вона в нас потомствена травниця, найкраща в усьому місті.

— Яке дивовижне, неймовірне місце... — Лунак крутив головою, розглядаючи місто, що розкинулося в чаші давнього кратера. — Просто казка наяву.

— Так, тут справді добре.

— А це... я правильно розумію? — адмірал де Брі повільно підняв голову, вказуючи тремтячим пальцем у ранкове небо.

Там, просто над ними, у розрідженому повітрі безмовно висіла Башта — велетенський темний моноліт.

— Так, правильно розумієте, — спокійно підтвердив Квінт. — Це Башта Адохай. Але зараз вона перебуває під нашим повним тактичним контролем. А тепер, панове, думаю, вам варто як слід підкріпитися й зібратися з думками перед справами. І прошу вас наперед: більше нічому тут не дивуйтеся.

— Ну звісно! — нервово засміявся Лунак, витираючи піт із чола. — Тут спробуй не здивуйся...

Раптом просто в повітрі з характерним тихим писком спалахнула невелика голограма Кірна.

— Привіт, капітане! — радісно й оглушливо вигукнув сержант. — Ви нарешті повернулися!

— Так, Кірне, повернулися, — кивнув Квінт. — Було дуже важко, якщо чесно.

Кірн весело помахав рукою застиглим де Брі та Лунаку.

— Привіт! Вибачте, страшенно поспішаю, справи у граків! Заходьте в гості на полігон! — І голограма миттєво розчинилася в повітрі.

— Це... це хто зараз був? — кліпнув очима Лунак.

— Це, мабуть, і був той самий ваш малолітній ментал? — здогадався адмірал.

— У цього «хлопчика», між іншим, є офіційне військове звання. Він сержант нашої армії, — вагомо зауважив Квінт. — Так, іноді він запальний і зухвалий, як будь-який нормальний підліток, але пілот він — від Бога.

— Пілот?! Такий хлопчисько?! — вигукнув Лунак.

— Авжеж. Він і всі його хлопці-граки — наші основні пілоти куль-перехоплювачів. І якби дехто... — Квінт багатозначно, просто в очі подивився на адмірала, — вчасно дослухався до чужих порад...

— Так, я в усьому винен, капітане! — де Брі різко сіпнувся, його голос зірвався на нервовий фальцет — було видно, що він досі перебуває на межі через пережиту ганьбу. — Якщо ви хочете й далі знущатися з мене — я не смію вам заважати! Демонструйте свою перевагу!

— Ніхто вас і пальцем не збирається чіпати, де Брі, — спокійно, навіть м'яко, зупинив його Квінт. — Я сказав це лише тому, що ви просто зараз повинні докорінно переглянути весь свій старий підхід до ведення війни. Забудьте підручники регулярної армії.

— Ви маєте рацію, капітане... — де Брі важко зітхнув, визнаючи поразку, і ніби обм'як. — Ви маєте рацію. Ну що ж, показуйте свої казкові володіння.

— А у вас тут справді дивовижне, унікальне місце, — визнав колишній адмірал за кілька годин, зручно влаштовуючись у кабінеті префекта. — Це не просто прикордонна застава... Це справжній прихований музей передового військового мистецтва.

— Дякую за таку високу професійну оцінку, де Брі. Але повірте, це лише мала, поверхова частина того, що насправді приховано від очей Імперії в наших підземеллях, — рівним тоном відповів Юстиніан.

— Виходить... гарнізони цих перших застав тисячі років таємно готувалися саме до цієї війни?

— Саме так, — кивнув префект. — Але нас, ветеранів, залишилося надто мало для масштабів усієї галактики. Тому покваптеся зі своїм планом щодо штрафників. Час підтискає.

— Я... я вже надіслав закритий кодований запит одній... специфічній людині, — трохи затнувшись і відводячи погляд, тихо промовив де Брі. — Думаю, він дуже скоро зв'яжеться з нами по цій лінії.

Тієї ж миті на головному пульті префекта вимогливо, на високій ноті, заблимав індикатор секретного далекого виклику.

— Ну от, легкий на згадку. Мабуть, це він, — промовив адмірал.

— Швидко ж ви зорієнтувалися на нашій базі, — із щирим подивом зазначив префект, активуючи прийом сигналу. — Вражає.

Посеред кабінету сформувалася велика щільна голограма. Це був високий, гладкий чоловік у зім'ятому, засмальцьованому кітелі, на якому самотньо бракувало верхнього форменого ґудзика.

— Так, мені тут передали закритим каналом, що треба терміново зв'язатися з якимось великим префектом Юстиніаном, — ліниво озираючись довкола віртуальним поглядом, пробасив чоловік. — Ну і де він?

— Може, я і є той префект, добродію? — спокійно запитав Юстиніан, розглядаючи гостя.

— А мені воно треба — вгадувати? — Товстун безцеремонно підняв руку, у якій тримав напівпорожню пляшку дешевого темного спиртного, і зробив кілька гучних ковтків просто з горлечка. — Та чорт із ним, не будемо починати знайомство зі скандалу. Центуріон Варг до ваших послуг! — Товстун гикнув і знову приклався до пляшки.

— Ви що... п'яні, центуріоне? — Юстиніан холодним поглядом окинув його неохайну постать.

— Ну... так, трохи, — розв'язно засміявся Варг, вишкірившись. — Що, сильно помітно по картинці?

— Більш ніж, — префект холодно дивився на офіцера. — Центуріон Варг — і все? Без прізвища й роду?

— Так. Варг. А що, цього мало для розмови? Мені, якщо чесно, взагалі глибоко байдуже, як до мене звертаються. Родовий титул у мене, один чорт, давно забрали, так що — просто Варг. Опа-на! — Товстун раптом сфокусував погляд на кутку кабінету й голосно зареготав. — Ого, дивіться-но! Старий знайомий! Де Брі! Будь ти тричі проклятий! Постарів же ти, змарнів, ха-ха!

— Тримайте себе в межах пристойності, центуріоне! — крізь зуби гаркнув почервонілий адмірал, стискаючи кулаки.

— Ой, як страшно! Просто весь тремчу, подивіться на мене!

Юстиніан щосили грюкнув долонею по столу, обриваючи цей балаган.

— Ану, досить тут базар влаштовувати! Ви хто такий, центуріоне, щоб так поводитися?!

— Я? — Товстун миттєво зібрався, хоча в очах залишився глузливий вогник. — Я — тимчасово виконуючий обов'язки командира восьмого штрафного полку Імперії. У народі наш веселий колектив називають просто: «Мертві душі».

— Ясно, — крізь зуби процідив префект. — А як це, цікаво, цілим окремим полком у вас командує всього лише центуріон?

— Так мене ж, шановний, із полковницького звання вже двічі розжалували аж до рядового! — щиро й гучно розсміявся Варг. — Та й узагалі, який нормальний дурень добровільно захоче командувати цим скаженим набродом?

— А ви, значить, добровільно захотіли?

— Та ні, звісно, не хотів! Але мені в трибуналі чітко сказали: вибір у тебе, Варже, небагатий — або шибениця за старі витівки, або ось ця розстрільна посада. Ну я й погодився — жити ж хочеться. — Товстун знову ковтнув із горлечка.

— Ви можете хоча б на хвилину припинити пиячити перед старшим офіцером? — крижаним тоном запитав Юстиніан.

— Можу. Але не хочу. Ви для мене, пане добродію, поки що — абсолютне порожнє місце у вакуумі.

— Гаразд. Дозвольте тоді офіційно представитися. Префект застави 01 Юстиніан.

— Немає в прикордонних застав регулярної армії таких номерів, — ліниво відмахнувся Варг. — Хоча мені байдуже.

— Ви здатні зараз уважно, без свого шинкового хамства й дешевої бравади, мене вислухати, центуріоне?

— Ну гаразд, гаразд... — Варг миролюбно кивнув і відклав пляшку вбік. — Кажіть, пане префекте. Слухаю.

Юстиніан коротко, але змістовно виклав суть справи. Центуріон слухав напрочуд уважно, не перебиваючи, лише його товсті пальці машинально перебирали складки кітеля. Коли префект закінчив, Варг повільно підняв руку:

— Можна говорити?

— Прошу, Варгу. Тільки, будь ласка, строго по суті.

— Тобто... на нашу толерантну Імперію щодуху насувається якась небачена досі страшна війна, і вам до зарізу потрібні такі безнадійні шибайголови, як я та мої «Мертві душі», щоб вести найбрудніші бойові дії?

— Саме так, центуріоне, — префект підтвердив його слова кивком.

— А ти що скажеш, диво в пір'ї з кутка містка? — Варг раптом різко повернувся до адмірала.

Де Брі миттєво налився багрянцем від такої зухвалості, з величезними труднощами проковтнув клубок, що став у горлі, і глухо видавив:

— Так... Нам справді вкрай потрібна допомога саме таких людей, як ви, Варгу.

— От уже здивували ви мене... добряче здивували, — Варг задумливо подивився на спорожнілу пляшку й недбало відкинув її за межі видимості голограми, звідки відразу почувся характерний дзенькіт розбитого скла.

Товстун повільно пройшовся туди-сюди, заклавши руки за спину.

«А виправка в нього — кадрового старшого офіцера найвищої ланки», — відразу відзначив для себе досвідченим оком Юстиніан.

— Ну, припустімо, — Варг зупинився. — Припустімо, я подам своїм хлопцям усю цю історію під правильним соусом, як годиться, і вони зрештою погодяться воювати. А що ми отримаємо натомість за свої шкури?

— Натомість — повну, беззастережну імператорську амністію, — вагомо промовив префект. — Реальну можливість повернути собі нормальне чесне життя, колишні військові звання й загальну повагу. Після перемоги ви самі зможете обрати будь-який регулярний підрозділ для подальшої служби.

— Ага... Щоб за місяць через свій веселий характер знову опинитися в штрафниках? — скептично всміхнувся товстун. — Не дуже мене така перспектива приваблює, префекте. Слабкий пряник.

— Тоді слухайте головне. Я можу офіційно пообіцяти вам і вашому полку повну, абсолютну свободу тактичних дій, — префект рішуче підвівся й важко сперся обома руками на край столу. — Ви самі плануватимете, розроблятимете й проводитимете будь-які бойові операції. Так, у межах моєї загальної стратегічної концепції — тут уже вибачайте, владою я не ділитимуся. Але методи — цілком ваші. Будь-які доступні ресурси застави, будь-які ваші найдивовижніші тактичні рішення, будь-які способи впливу на ворога — я прийму й затверджу із заплющеними очима.

— Ви... ви зараз жартуєте? — Товстун спершу коротко хмикнув, збираючись розсміятися, але сміх миттєво зник, щойно він зустрів прямий, лютий погляд Юстиніана. — Ви, виходить... цілком серйозно?

— Абсолютно, центуріоне. Це тотальна війна на наше повне знищення.

— Ну... це, знаєте, докорінно змінює всю парадигму! — Варг різко підняв масивне підборіддя й звичним автоматичним жестом спробував намацати неіснуючий верхній ґудзик пом'ятого кітеля. — Гаразд. Я можу поговорити зі своїми людьми. Думаю, пане префекте, за таких умов дуже багато хто з них погодиться трохи розважитися.

— От і чудово, центуріоне. Я офіційно пропоную вам особисто вибудувати власну, незалежну систему тотального знищення цього ворога.

Товстун важко зітхнув, і на його круглому обличчі вперше з'явилася щира, хижа усмішка. У його руці звідкись із кишені кітеля виникла нова, ще запечатана пляшка, яку він спритно відкоркував зубами й одразу зробив жадібний ковток.

— Дуже... дуже спокуслива й цікава пропозиція. Для повної картини мені тут просто зараз святкового тортика бракує. Дайте мені трохи часу — я все владнаю.

— Тільки не зволікайте з рішенням, Варгу. З вашим полком чи без нього — ми однаково битимемося до останнього патрона, — жорстко попередив префект.

— Та зрозумів я, зрозумів... Не дурень. Гаразд, щасливо залишатися... братику! — усміхнувся товстун, і його голограма з тихим хлопком зникла.

У кабінеті запанувала тиша.

— Надзвичайно колоритний персонаж... І де ви тільки викопали таке диво, де Брі? — префект із цікавістю повернувся до адмірала.

— Та от... знаєте, доводилося по службі близько з ним стикатися в минулі роки, — тихо й невизначено відповів де Брі.

— Дивно, що на прощання він назвав вас «братиком», — задумливо пробурмотів Юстиніан, примружившись. — Досить уже панібратське звертання до цілого адмірала флоту.

— Ну... насправді це не так уже й дивно, — де Брі глибоко зітхнув, — якщо врахувати той факт, що він і є моїм рідним молодшим братом.

Префект від здивування навіть присвиснув.

— Оце так! А у вас дуже весела й буйна сімейка, як я бачу!..

— Він не винен, Юстиніане... Точніше, винен, звісно, але якби не його шалений, упертий характер... Загалом, свого часу його елітний штурмовий підрозділ штабні щури відправили в сектор Фронтиру без належної розвідки — просто під раптовий наліт сил Касти Атум. У нападників на озброєнні була важка плазмова зброя й три бойові корвети супроводу. Проти одного-єдиного старого десантного корабля мого брата.

— І що, тоді весь його підрозділ загинув у космосі? — запитав префект.

— Не зовсім... Ці чорти примудрилися вижити. Варг заманив сили Касти на дику, безлюдну планету з густими джунглями й там, у засідках, до останньої людини перебив усю їхню хвалену висаджену піхоту. А потім, перевдягнувшись у їхні трофейні обладунки, вони нахабно на захопленому боті обманом захопили один із корветів Атум і просто його гарматами повністю знищили другий корвет, а третій добряче пошарпали й змусили втекти.

— Але ж за такі безпрецедентні подвиги в Імперії взагалі-то дають найвищі бойові ордени й підвищують до генералів, а не відправляють у штрафники! — щиро здивувався Квинт.

— Так-то воно так... — де Брі болісно скривився. — Але цей ідіот одразу після тих подій, просто на трофейному корветі, полетів і вщент розніс дві прикордонні застави Касти Атум, з якою на той момент Імперія мала офіційний мирний договір! А потім спокійнісінько прибув до головного штабу регулярної армії, знайшов тих трьох високопоставлених штабних офіцерів, які віддали той самогубний наказ вилітати без розвідки, офіційно викликав їх усіх на дуель і по черзі зарізав одним-єдиним армійським ножем. Проти їхніх церемоніальних силових мечів.

Префект, слухаючи цю розповідь, лише захоплено усміхався й похитував головою.

— У тих двох баронів і одного маркіза, яких він пустив на ремені, виявилися дуже впливові й мстиві родичі при самому імператорському дворі, — продовжив де Брі. — Мені тоді коштувало колосальних зусиль, усіх моїх зв'язків і величезних грошей просто врятувати брата від ганебної шибениці. Його заслали до штрафників. І навіть там, на передовій Фронтиру, він після цього двічі з найнижчих чинів знову дослужився до повноцінного полковника!

— А цього разу що саме сталося? Чому він знову центуріон? — Префект уже ледве стримував сміх.

— Ну, загалом... усе те саме, — розвів руками адмірал. — Чергові набіги Каст на наші далекі рубежі. Мій божевільний брат спершу дощенту знищував усіх нападників у секторі, а потім, розпалившись, зі своїм полком летів напролом трощити їхні тилові бази, застави й орбітальні станції. Незважаючи на жодні офіційні дипломатичні угоди про перемир'я з Імперією. У нього, бачте, своє власне, глибоко особисте розуміння вищої справедливості.

Юстиніан уже відкрито, сміючись, закрив обличчя руками. Нарешті, витерши сльози, що виступили від сміху, він весело промовив:

— От! Саме такий безбаштовий, некерований командир нам зараз і потрібен, де Брі! Та це ж наші стовідсоткові методи ведення війни проти Адохай! До біса правила!

— Ну... якщо Варг зрештою погодиться, — де Брі теж уперше за день слабко, але гордо усміхнувся, — то в секторах противника гарантовано горітиме взагалі все, що в принципі може горіти. І, мабуть... навіть те, що у вакуумі фізично горіти не може. Він у мене рідкісний, спадковий талановитий руйнівник.