Золотий горизонт

Зигма мовчки приклала долоню до пульсуючого ключа Контуру.

Світло в залі миттєво стало в кілька разів яскравішим. Раптом масивні двері храму за їхніми спинами розчинилися, і до приміщення впевненою ходою увійшов... сам Юстиніан. Точніше, його детальна проєкція з далекого минулого. Він був одягнений у важку темно-бордову броню імперського гвардійця, суцільно вкриту глибокими подряпинами та підпалинами від колишніх жорстоких битв. Поруч із ним ішла Зигма, теж у повному бойовому обладунку, а позаду них рухалися безмовні постаті командорів у глухих бойових шоломах.

Ілюзія була настільки моторошно реальною, деталізованою й об'ємною, що герцоги, які сиділи за столом, буквально заціпеніли, боячись зробити навіть вдих.

Слідом за давнім імператором і його почтом із повітря зіткалися сім примарних, велетенських постатей. Вони були оповиті густим білим туманом, крізь який безперервно переливалися й тріщали моторошні чорні блискавки. Істоти майже не торкалися підлоги, велично ширяючи над базальтовими плитами храму.

Підійшовши до столу, процесія зупинилася. Примарні Адохай з ілюзії стали впритул до приголомшених герцогів, які втиснулися в крісла. Здавалося, варто лише простягнути руку — і можна торкнутися їхнього крижаного туману.

Одна з примар повільно простягнула кострубату руку, і просто на кам'яну поверхню столу лягли чотири абсолютно чорні монолітні таблички. На них криваво-червоними пульсуючими спалахами почали проявлятися незнайомі символи — слова першого договору. Усе це відбувалося в абсолютній, дзвінкій тиші й виглядало неймовірно реалістично та зловісно.

Давній Юстиніан різким рухом зняв броньовану рукавицю й рішуче притиснув оголену долоню до однієї з чорних табличок. Напис під його рукою люто спалахнув, і на руці першого імператора чітко виступила кров, вбираючись у моноліт. Одна з туманних істот виконала точно таку саму процедуру зі свого боку — і сліпучий спалах білого сяйва на мить освітив увесь храм.

На столі, просто посеред згасаючого світла, зіткалася витончена посудина з матово-білого матеріалу, яку Юстиніан із минулого дбайливо сховав під нагрудну броню. Дві таблички одразу розчинилися в руках істоти, а дві, що залишилися, так і лежали на столі, продовжуючи зловісно світитися криваво-червоним світлом.

— Ось як... Ось як ви отримали ту саму сутність? І мій родовий біль? — тихо, з якимось прихованим благоговінням запитав Тархулар, дивлячись на проєкцію.

— Так, ваша величносте, — тихо відповів префект із теперішнього. — Це була ключова, непорушна умова Адохай. Вони від самого початку хотіли тримати всю вашу правлячу династію під своїм жорстким ментальним контролем.

— І, мушу визнати, вони мали рацію, — гірко й глухо засміявся Тархулар.

Постаті з минулого почали повільно, шар за шаром, розчинятися в повітрі, залишивши Юстиніана та його вірних командорів самих у порожній залі. Нарешті давня хроноілюзія остаточно згасла, зануривши приміщення в первозданну темряву й тишу.

— Саме так усе це і було, панове, — тихо промовив Юстиніан у темряві.

Герцоги мовчали, а на їхніх обличчях вирувала справжня буря емоцій. Першим, важко відкашлявшись, гнітючу тишу порушив Балантар Ра:

— У це все одно надто важко повірити...

— А я вірю, — несподівано пролунав приємний, але твердий жіночий голос.

Наінара Сет спокійно обвела впевненим поглядом присутніх.

— Доню, я не давала тобі слова, — здивовано й суворо осадила її герцогиня Сет.

— Мамо, але ж я казала тобі, що наші сенсори останнім часом фіксують безліч просторових аномалій, — наполегливо продовжила дівчина. — І це повністю збігається з даними, які навів Юстиніан.

— Замовкни, доню, — герцогиня Сунтая жестом зупинила її й уважно подивилася на префекта. — Гаразд, Юстиніане. А як же ви збиралися протистояти такій нищівній силі? Якщо, звісно, ми всі вирішимо, що це правда, а не якийсь потужний психічний вплив із вашого боку.

Юстиніан замість відповіді повільно дістав із глибокої кишені невеликий овальний предмет, вкритий витонченим золотим гравіюванням.

— О, знайома річ, — тонко усміхнувся імператор Тархулар, відкинувшись на спинку крісла. — «Золотий горизонт», здається.

— Що це таке? — підозріло примружився Гардіан Атум.

— Я не маю жодного уявлення, пане герцогу, — Тархулар добродушно перевів погляд на префекта. — Розкажіть нам.

— З прадавніх часів в Імперії існує одна непорушна традиція, — рівним голосом почав префект. — Після смерті імператора його тіло на флагмані флоту в супроводі елітних кораблів Гвардії вирушає в останню путь спочинку — до підпростору.

— Так, варварська традиція, — вставив Тархулар. — Живих людей, хай навіть у стазисі, прирікати на вічне небуття разом із мертвим монархом — це справжнє варварство.

— Справді, це було б варварством, ваша величносте, — м'яко заперечив Юстиніан, — якби не один маленький технологічний нюанс. Усі ці кораблі в момент переходу в гіперстрибок укладалися в Контур мертвого часу всередині гіперпростору. І зараз уся ця колосальна армада летить між реальностями в одній-єдиній, штучно зацикленій секунді часу. Усі екіпажі мирно сплять у стазисі, і для них із моменту гіперпереходу минула лише одна секунда. За допомогою ось цього пристрою я можу будь-якої миті повернути їх у наш простір. І це буде флот, який Імперія дбайливо збирала тисячі й тисячі років.

— Неймовірно... — по складах вимовив приголомшений Гардіан.

— Уперше в житті з вами погоджуюся, — тихо мовив Тархулар.

— Яка ж армада зараз летить у підпросторі... — приголомшено промовив герцог Ра.

— Контур мертвого часу — це дуже складна й тонка технологія Адохай, — втрутилася в розмову Зигма. — Ми намагалися взагалі не користуватися нею без крайньої потреби, але одного разу випадково активували її під час гіперпереходу й випали з реального часу на кілька років.

— І саме тоді ваш син, Юстиніане, майстерно розіграв заколот і надійно сховав вас від усієї Імперії, — здогадалася Сунтая Сет.

— Ви чудово знаєте історію, герцогине, — тонко усміхнувся префект.

— Але якщо у ваших руках є така нищівна сила, навіщо вам ми? — щиро здивувався Гардіан.

— Мені життєво необхідний час для безпечного виведення величезного флоту з Контуру. Це займе певний час. Від вас нам потрібні мобільні бойові підрозділи для стримування першого, найзапеклішого бліцкригу Адохай. Ми зможемо їх зупинити, — Юстиніан вагомо грюкнув долонею по столу. — А ось генеральну битву їм дасть уже «Золотий горизонт».

Запала важка, напружена пауза. Затягнуту тишу знову порушив рішучий голос Наінари.

— Мій елітний корпус «Схід Сет» готовий приєднатися до вас, — твердо заявила вона. — Мамо, я йому вірю! — перебила вона герцогиню, яка вже збиралася щось заперечити. — Мамо, ми зобов'язані допомогти, інакше всі загинемо.

Сунтая пронизливо, довгим поглядом подивилася на доньку й мовчки, важко кивнула.

— Ми з вами, Юстиніане, — підсумувала Наінара.

— Дякую, міледі, — префект із пошаною приклав руку до серця. — Я щиро вдячний вам. І, обіцяю, замовлю слівце перед адміралом флоту Кадеш, який, до речі, теж зараз перебуває на борту флагмана в «Золотому горизонті».

На обличчі літньої герцогині Сет миттєво промайнув непідробний жах.

— Так-так, ваша світлосте, — префект хижо усміхнувся. — Саме я свого часу надійно сховав дві тисячі бойових кораблів Кадеш, коли ваша Каста віроломно захопила їхню цивілізацію.

Сунтая шумно ковтнула, розуміючи, які козирі на руках у цієї людини.

— А від вас, панове, — Юстиніан різко обернувся до герцогів, що залишилися, — нам терміново потрібні ваші штрафні підрозділи. Одразу скажу: війська, які мислять нестандартно й уміють воювати всупереч будь-якій логіці та статутам, — це саме те, що нам зараз необхідно.

Герцоги Ра й Атум у явному подиві переглянулися.

— Гаразд, Юстиніане, припустімо... припустімо, я тобі повірив, — Гардіан Атум важко схрестив руки на грудях. — Я дам тобі дві тисячі запеклих покидьків, яким не місце навіть у пеклі.

— Дякую, ваша світлосте, дуже ціную ваше чоловіче рішення, — префект задоволено усміхнувся. — Ми забезпечимо ваших людей усім необхідним.

— Гаразд, можеш навіть не повертати їх назад. Усе одно за ними давно шибениця плаче.

— Я не можу похвалитися такою колосальною кількістю штрафників, — подав голос герцог Ра. — Але можу виділити два батальйони першокласних пілотів. Уся галактика знає, що Касті Ра в цій справі немає рівних.

— Чудово, пане герцогу. Це саме те, що потрібно, — охоче погодився Юстиніан.

— Дозвольте, панове, — імператор Тархулар плавно підвівся зі свого місця. — Ви взагалі усвідомлюєте, що зараз тут відбувається? Наша розрізнена цивілізація вперше об'єдналася перед лицем тотальної небезпеки. І це просто колосально!

— Сподіваюся, це ненадовго, — звично буркнув герцог Атум.

— Я вас теж обожнюю, ваша світлосте, — чарівно усміхаючись, відгукнувся чинний імператор, чим викликав стриманий сміх у герцогині Сет та її доньки.

— Усі наші давні чвари залишимо на потім, — вагомо підсумував Балантар Ра. — Дивись, після такої війни й ділити більше нічого буде.

— Усі координати, тактичні дані й докладну інформацію про Адохай я вам уже підготував, — префект акуратно передав герцогам інфо-кристали. — Підготуйте ваші рубежі до оборони кадровими частинами. І візьміть до уваги нашу асиметричну стратегію бойових дій.

— Думаю, час завершувати цю Раду Каст, — підсумувала Зигма. — Не будемо втрачати дорогоцінний час.

Усі почали підводитися зі своїх місць, прямуючи до виходу. Проходячи повз завмерлого Квинта, Тархулар на мить зупинився.

— Дякую, капітане, за таке приємне товариство, — він ввічливо вказав поглядом на караха Раха. — Мені було напрочуд спокійно поруч із ним.

— Будь ласка, ваша величносте, — Квинт злегка вклонився. — У Раха якраз є потомство. Якщо забажаєте, ми можемо одного дитинча передати особисто вам. Ви надзвичайно добре відчуваєте природу карахів.

— Чудова ідея! — імператор пожвавився й по-дружньому взяв Квинта за лікоть. — Ану ж бо, капітане, розкажіть мені докладніше про це диво природи...

Невдовзі кораблі один за одним залишали планету, з тихим свистом розчиняючись у нічному небі й зникаючи в гіперпросторі. Важкі двері стародавнього храму ще якийсь час залишалися відчиненими, навіть коли останній інверсійний слід розтанув у височині.

Світло у величному залі горіло ще деякий час, тьмяно освітлюючи оплавлені різьблені орнаменти на червоних базальтових стінах. Але незабаром і воно повільно, плавно згасло. Велетенські стулки воріт зачинилися з глухим, грізним клацанням.

До наступної Ради Каст. Навіть якщо вона збереться тепер лише через тисячі довгих років.