Золотий горизонт

Уламки комети й розтерзаного каравану Адохай залишалися на місці, сиротливо дрейфуючи в крижаній порожнечі. «Людожер» Варга першим обережно приземлився у просторому ангарі, а трохи згодом туди ж втягнувся і розвідник Квінта.

Ледь вийшовши з декомпресійного шлюзу «Людожера», центуріон Варг безсило опустився просто на металеву палубу ангара й закрив обличчя натрудженими, тремтячими руками. Квінт і Пуабі мовчки підійшли до нього й сіли поруч, підібгавши ноги.

— Командире, — тихо почала Пуабі, торкнувшись його наплічника. — Таке трапляється. Це війна.

— Не трапляється, дівчинко! — глухо озвався Варг, не піднімаючи голови. — Це виключно моя провина. Я не зупинив штурм, а сам бездумно поліз у голодну пащу звіра. Можна помирати від килимового орбітального бомбардування, від тупої лобової атаки, від засідки, зрештою... А ми полізли в саме пекло через мою шкурну самовпевненість.

Варг зі стогоном ліг на холодну палубу, широко розкинувши руки й дивлячись у закопчену стелю ангара.

— Нам нізащо не перемогти з такими втратами, — надломлено сказав він. — Їх там просто армада. Нескінченний, тупий конвеєр.

— Отже, треба кардинально змінювати тактику, — твердо промовив Квінт. — І відтепер завжди готуватися до найгіршого сценарію.

До них поступово почали підходити втомлені члени команди, мовчки сідаючи колом просто на брудний метал. У повітрі одна за одною почали спалахувати мерехтливі голограми капітанів з інших уцілілих кораблів супроводу.

— І яку конкретно тактику ти запропонуєш, капітане? — Варг прочинив одне око, похмуро дивлячись на Квінта.

Квінт нічого не відповів. Він мовчки дістав із піхов свій короткий бойовий меч і впевненим рухом почав шкребти вістрям по настилу, видряпуючи схематичні сфери, що нагадували масивні транспортники Адохай.

— Усі ці їхні гігантські станції так чи інакше жорстко залежать від зовнішніх ресурсів, — пояснив Квінт, провівши товсту лінію. — Треба повністю відрізати їм ці ресурси. І тоді вся ця їхня вихвалена технологічна міць за секунду перетвориться просто на величезну, марну купу мертвого металу.

— Вони встигли надіслати екстрене повідомлення перед загибеллю ядра, — похитав головою один із пілотів Касти Ра. — Не думаю, що тепер ми зможемо бодай раз узяти їх банальною хитрістю. Вони будуть насторожі.

— Отже, нам треба методично вибивати їхні каравани, — подав голос один із поранених штрафників, перев’язуючи руку.

— Ти цілком маєш рацію, друже, — Квінт схвально кивнув солдатові. — Але атакувати потрібно не каравани цілком, а виключно транспортники. Цілеспрямовано, хірургічно бити по вантажних суднах.

— Технічно можна розрахувати вектор виходу з гіперпростору впритул до каравану, здійснити миттєвий залп і піти в наступний стрибок буквально за кілька секунд, — задумливо промовив другий пілот Ра.

Варг із щирим подивом підвівся на ліктях і подивився на нього:

— А ви, льотуни, взагалі таке вмієте?

— Звісно, вміємо, — злагоджено закивали пілоти Ра. — Це до біса складно з навігацією, але цілком можливо.

— Попросимо Сіма допомогти нам із точним розрахунком векторів, — підсумував Квінт.

— Так, стоп. Давайте спочатку, — Варг дістав із кишені пляшку, відпив із горлечка й умостився зручніше. — Ви двоє, — він тицьнув пальцем у бік пілотів Ра, — докладно викладайте своє бачення.

— Та що тут особливо викладати, — пілоти коротко перезирнулися. — Розраховуємо вектор руху так, щоб вискочити максимально близько до вантажної лінії каравану. Вистрибуємо з гіперпереходу — у нас у запасі буде всього п’ять-шість секунд, поки підпросторовий захист остаточно не розсіється. У цю мить запускаємо важкі торпеди, щось на кшталт «Хмари», і відразу йдемо у зворотний стрибок. Вони навіть захисні поля підняти не встигнуть.

— Чудова думка! — помітно пожвавішав Варг, і в його очах знову з’явився звичний хижий блиск. — Хто ще хоче висловитися?

Одна з голограм пілотів Касти Ра нерішуче підняла руку.

— Говори, льотуне, — Варг увесь перетворився на увагу.

— Ми можемо докладно відстежити періодичність руху караванів постачання...

— Перепрошую, друже, я тебе переб’ю, — м’яко втрутився Квінт. — Командире, ти пам’ятаєш, як мене на станції той великоголовий диспетчер відчитував за годинне запізнення?

— Ну звісно пам’ятаю, — Варг кивнув.

— Виходить, вони працюють суворо «з коліс», — розвинув думку Квінт. — Для їхньої логістики будь-яка, навіть мінімальна затримка — це вже катастрофа. Продовжуй, — кивнув він пілотові.

— Отож, — натхненно заговорив льотун Ра. — Знаючи їхню точну періодичність, ми можемо завдати комплексних, синхронних ударів по десятках караванів в один і той самий момент. Так, потім вони адаптуються, прорахують нас і знайдуть протидію, але тоді нам потрібно буде просто вигадати щось нове. А поки що — чим масштабнішим буде перший удар, тим більшої шкоди зазнає вся їхня мережа.

— Теоретично, — долучився до обговорення ще один пілот, — ми здатні завдати від ста до ста п’ятдесяти точкових ударів одночасно. Тоді вся їхня логістика постачання завмре на якийсь час. А ось як ми цей виграний час використаємо — тут треба добре подумати.

— Та що тут думати, — долинув тихий, хрипкий голос із темряви ангара. Усі обернулися. Один із штрафників, який сидів навпочіпки, сплюнув на підлогу. — Для ведення будь-яких системних воєнних дій потрібні колосальні запаси продовольства, пального, чистої енергії для гармат... Та елементарно — однієї води на людину потрібно щонайменше три літри на день. Будь-яка війна — це насамперед логістика, постачання й склади, а вже потім — красиві бойові дії.

Варг здивовано втупився в бійця:

— Це ти звідки в мене такий розумний виліз, га?

— Та я нещодавно після трибуналу, — криво усміхнувся штрафник.

— І ким же ти був до трибуналу? — з цікавістю запитав Квінт.

— Та головним постачальником сектора й був, — зітхнув солдат. — Баржу із сухим провіантом для цілої дивізії місцевим у карти програв... от і опинився тут, у штрафниках.

— То ти в нас невизнаний геній! — Варг весело тицьнув пальцем у бік солдата. — Будеш моїм особистим радником під час розробки планів нальотів.

— Зрозумів, командире, — слухняно кивнув штрафник.

Варг важко підвівся, дбайливо сховав пляшку до внутрішньої кишені мундира й поправив ремінь.

— Ну от, тепер у нас є чітка стратегія, — підсумував центуріон. — Тепер на цю основу наліпимо м’яса, і вийде чудовий бойовий шашлик. Усі по місцях! — басовито гаркнув він на весь ангар. — А то влаштували тут, розумієш, сирітські посиденьки. Негайно запустити повне сканування кораблів. Раптом ці тварюки нам на обшивку стежні пристрої підсунули, поки ми біля причалів стояли.

Центуріон мав цілковиту рацію. Після ретельної перевірки на розвіднику Квінта й ще на одному вцілілому кораблі супроводу були виявлені намертво вживлені, ретельно замасковані передавачі.

— Не довіряють, — криво усміхнувся Квінт, розглядаючи витягнутий датчик.

— Укотре треба добре замислитися над тим, із ким саме ми маємо справу, — тихо промовила Пуабі. — І що нам тепер робити?

Варг спантеличено почухав потилицю:

— Знімемо жучки — вони одразу зрозуміють, що їхні пристрої відстежили, і просто вдосконалять канали прихованого зв’язку.

— А залишимо — ми гарантовано загинемо під час наступного вильоту, — відрізав Квінт, указуючи рукою на димлячі уламки каравану. — Тільки моїм кораблем цього разу доведеться пожертвувати заради достовірності.

У підсумку один зі стежних пристроїв обережно зняли з другого корабля й повністю вимкнули. А от розвідник Квінта відбуксирували й залишили просто в поясі астероїдних уламків, наостанок ущент знісши йому рубку керування точним пострілом із головного калібру крейсера.

Тепер для сенсорів Адохай усе виглядало ідеально: караван постачання натрапив на жорстоку засідку й повністю загинув, а пристрій стеження на одному зі знищених кораблів просто дивом уцілів і продовжував надсилати статичний сигнал із братської могили.