Тіні Помсти

Персні зникли у глибоких водах, і їхнє світіння розтануло в темряві. Вони спатимуть на дні, поки який-небудь пірнальник не зможе знайти їх через десятиліття або, може, через тисячу років. Мені ж доведеться знайти їх за півгодини.

Склепінчасте підземне озеро розташовувалося глибоко під замком. Його нерухомі води, ледь освітлювані світлом смолоскипів, здавалися безкрайніми. Поверхня була гладкою, і тільки підводні течії біля дна змушували водорості тихенько ворушитися в темряві вод.

Я стояла біля підніжжя довгих звивистих сходів, що спускалися в круглу кімнату. Вона була більшою за будь-яку кімнату нагорі, і повітря в ній було наповнене затхлим запахом підземної води.

— Кандидати!

Я смикнулася і перевела погляд на чоловіка, що стояв біля берега. Він недбало поправив срібну брошку і втомлено підняв очі на натовп.

Начальствуючий був одягнений у чорний дублет зі щільної вовни та темно-зелені штани зі срібними нашивками. На його ногах замість чобіт були м'які шкіряні туфлі, а на плечах звисало пальто, більше схоже на плащ. Він розтер пальцями місця, де щойно красувалися персні, і його очі заіскрилися.

— За моєю командою!

Я розглядала Начальствуючого без емоцій, ніби бачила перед собою не людину, а результат певного відбору. Він стояв прямо, з тим самим спокоєм.

Вони всі були схожі. Не зовні, ні... Риси могли відрізнятися: в одного був довгий ніс, в іншого м'яке, майже добродушне обличчя, у третього — втомлений погляд. Але всередині кожного Начальствуючого було одне й те саме. Однакова порожнеча за очима.

Для них наш біль був просто роботою. Я зловила себе на думці, що могла б поставити їх п'ятьох поруч, і не відразу згадала б, хто є хто. Тому що Начальствуючих об'єднувало не походження і не титули, а те, що саме вони вирішували, де людина може зламатися.

Колись вони, мабуть, були іншими. Хтось із них народився у знатних домах. Молодші сини, яким не дісталося ні земель, ні спадщини, лише жага довести свою значущість. Хтось був архітектором та вмів зводити мости, зали і лабіринти. Хтось був інженером пасток, який пишався точністю своїх механізмів і чистотою розрахунку. Були серед них і вчені, і колишні військові, і радники...

Усі вони колись створювали щось хороше. А тепер вони створювали тільки біль.

Я дивилася на цього чоловіка і думала: неважливо, ким він був до цього — лордом, майстром, будівельником чи вченим. Тієї миті, коли він погодився брати участь, він став тим, ким були всі інші.

Майстром Тортур. Просто в чистіших рукавичках та елегантних перснях.

Випробувані оточили глибокий став. Деякі стояли близько до його країв, інші — віддалік. Я здригнулася, все ще стоячи біля підніжжя сходів, і обхопила себе руками. На мені була проста нижня білизна, що не захищала тіло від вогкості холодного підземелля.

Я ще раз міцно обхопила себе руками, відчуваючи, як холод повільно повзе по шкірі, і ковтнула, дивлячись на темну поверхню води. Відчувши дивне коливання навколишнього повітря, я озирнулася, шукаючи в натовпі знайомі обличчя.

Погляд сам зачепився за Командора. Я посміхнулася, немов перепрошуючи, але він не відповів. Тільки злегка кивнув, ніби кажучи: «Удачі».

— Безодня чекає! — прогримів голос Начальствуючого.

Відчуваючи, як тремтіння охоплює все тіло, я зробила крок уперед і пірнула у воду.

***

Тьмяно освітлена кімната, розташована на нижньому рівні вежі, випромінювала лиховісну ауру. У центрі стояло сталеве ліжко з прикрученими до нього ременями, що міцно утримували чоловіка. Він, зі спотвореним від болю обличчям, з останніх сил намагався стримати крики під дією тортур мучителя, який стояв поруч.

Обличчя мучителя було приховане тінню, через що було неможливо розгледіти його риси. У руці він тримав довгий дерев'яний костур, що випромінював синє сяйво. Коли він вимовляв слова, світло спалахувало на кінці костура, посилаючи в тіло жертви імпульси енергії.

— Ти сказав, що він був останнім.

— Він був останнім! Клянуся!

Синій вогонь танцював на вершині костура, випромінюючи смертоносне світіння. Коли мучитель спрямовував свій палець на жертву, сині спалахи миттю впивалися в її тіло, пропалюючи шкіру і викликаючи несамовитий крик.

***

Затримуючи дихання, я починаю спуск на дно. У міру того, як я пірнаю все глибше й глибше, тиск зростає, і мені доводиться прикладати більше зусиль, щоб триматися під водою. Озеро настільки глибоке й темне, що не видно дна. Здається, я занурююся в нескінченність, яка простягається в усі боки.

Я завмираю, краєм ока помічаючи рухомі тіні. Кандидати занурюються впевнено, легко розрізаючи воду руками, незважаючи на глибину і тиск.

Світло смолоскипів зверху стає дедалі слабшим, і я ось-ось занурюся в цілковиту темряву. Я намагаюся зосередитися і зберігати спокій, але не можу ігнорувати зростаюче почуття тривоги. Повітря в легенях поступово закінчується, і мені стає все важче затримувати дихання. Такими темпами мені не вдасться досягти дна за один захід, перш ніж закінчиться повітря, і мені доведеться повернутися на поверхню.

Сплеск води і здавлене мукання змушують мене здригнутися. Я різко обертаюся, бачачи тремтячий силует кандидата і тінь, що нависла над ним.

Випробуваний, який намагається вбити іншого, хапає його за волосся і з силою штовхає вниз, намагаючись утримати під водою. Жертва щосили намагається спливти, хвицаючись у спробі звільнитися, але нападник діє з рішучістю. Він тримає так міцно, що всі спроби кандидата чинити опір і вирватися з його захвату, абсолютно марні.

Він починає захлинатися водою. Його тіло б'ється в судомах. З останніх сил він намагається спливти, але нападник все ще утримує його голову під водою. Його тіло обм'якає і перестає пручатися, повільно занурюючись на дно.

Нападник, задоволений результатом, продовжує занурюватися глибше в пошуках персня, залишаючи свою жертву тонути на дні озера.

***

— У тебе гості?

Чоловік раптом припинив муки і відвернувся, вслухаючись у невидиму небезпеку. Його очі блукали кімнатою.

— Я…

— Замовкни!

Він різко скинув костур, і жертва затремтіла, скручена болісним спазмом болю. Вона намагалася кричати, але з грудей виривалися лише хрипкі схлипи.

Чоловік не звернув на це уваги, вдивляючись у темряву.

— Чуєш?

Мучитель затих, відчайдушно намагаючись заглушити гул у вухах. Його очі закотилися, і все тіло струснулося від агонії.

Сила, що оволоділа його тілом, була настільки велика, що її неможливо було подолати таким простим жестом. Кожен вдих давався йому з величезним зусиллям, немов його легені були скуті невидимими ланцюгами.

Рвані вдихи заповнили простір кімнати, а обличчя мучителя почало набувати синюшного відтінку.

***

— Кх… Кх!

Я випливаю на поверхню, намагаючись заспокоїти серцебиття. Повітря ніколи раніше не здавалося таким солодким. Я кашляю, намагаючись очистити легені від води і повернути нормальне дихання.

Озираючись навколо, я очікую побачити інших кандидатів, які виринули з води за ковтком повітря, але навколо мене нікого немає. Це змушує мене здригнутися від страху, задаючись питанням, що сталося з іншими кандидатами і чи вдалося комусь із них досягти дна.

Я тремчу всім тілом, усвідомлюючи, що мені вдалося затримати дихання всього на хвилину. Тіло відчувається важким, а легені все ще ниють від болю. Слабке світло, що наближається, посилює паніку, і мої очі спрямовуються на людину, яка прямує до мене зі смолоскипом у руці.

— Дихай!

— Крістофере…

— Дихай, а не базікай!

Він сідає біля крайки води, зазираючи мені в очі.

— Вода може бути твоїм другом, якщо ти знаєш, як із нею поводитися. Не дозволяй своїм м'язам напружуватися. Розслабся і дозволь воді підтримувати тебе.

Я виконую його команду і розслабляюся.

— Ось так… — посміхається він. — Коли ти занурюєшся у воду, постарайся не затримувати дихання, а навпаки, видихни його.

— Ти… не… повинен… мені… допомагати, — хриплю я, роблячи глибокі вдихи й видихи. — Це… проти правил.

— Я ж спадкоємець престолу, — сміється він. — Я визначаю правила.

Я проводжаю його поглядом і, роблячи глибокий вдих, дозволяю воді вести мене на дно.

***

— Чортів виродок!

— Я нічого не зробив, клянуся!

Мучитель обійшов жертву по колу, немов хижак, готовий до смертельного кидка. Його костур випромінював сині вогні, і щоразу, коли спалахи потрапляли на тіло жертви, воно набувало синюватого відтінку. Чоловік, майже на межі непритомності, намагався боротися з болем, але кожен новий удар полум'ям лише посилював його страждання.

— Ти допоможеш мені знайти останнього!

Сльози котилися по щоках жертви, залишаючи доріжки на її потемнілому обличчі. 

— Нікого більше немає… Ти помилився… Вони всі…

Його благання перервалося пронизливим криком, що перейшов у нестерпний стогін. Руки хапали повітря у спробах вхопитися за щось, що могло б полегшити його долю.

— Я ніколи не помиляюся.

Довівши свою жертву до меж її мужності, він зробив останній крок, і підніс вогонь ближче до тіла. Спалах пронизав жертву наскрізь, і вона мертвою звалилася на ліжко.

***

Голос гримить удруге, розчиняючись у темній воді. Залишилося десять хвилин.

Із кожним зануренням у воду я затримувала дихання дедалі довше, і кожна спроба була успішнішою за попередню. Легені звикли до нових умов, і це надало мені впевненості. Але для досягнення дна мені все ще бракувало кількох футів вниз.

Більшість кандидатів уже виринули з води, гордо стискаючи в руці знайдені персні. Навіть якщо мені вдасться досягти дна, я поняття не маю, як роздивитися їх у такій темряві. Це буде майже неможливо, і мені доведеться покладатися тільки на свою інтуїцію. Відмахнувшись від цих думок, я набираю побільше повітря і занурююся вниз, намагаючись не зволікати більше ні секунди.

Перші кілька хвилин занурення даються мені досить легко. Я починаю відчувати певний дискомфорт, коли занурююся глибше, але я, сподіваючись, що це тимчасове відчуття, продовжую рухатися вниз. Тиск води поступово зростає, але тіло рухається легко, не зустрічаючи особливого опору. Темрява озера поглинає мене, а вири і потоки води відносять убік, але я намагаюся не збиватися з курсу і прямувати до мети.

Через кілька футів я нарешті розрізняю обриси дна. Серце тріпоче в передчутті, і раптом завмирає від страху.

Щось рухається на мене прямо з темряви. Тінь пливе швидко, і я нарешті можу розрізнити руки, тулуб і ноги кандидата, що підпливає. Тієї ж миті він відштовхує мене вбік і пропливає повз. Мої очі чіпляються за перстень із рубіном, що сяє на його пальці, і я відчуваю, як він притягує мене до себе.

Перш ніж я встигаю зробити бодай щось, щось велике й темне пропливає повз, змушуючи мене знову смикнутися вбік. Один із кандидатів хапає того, хто виплив, за ногу і різко тягне на себе, намагаючись зняти перстень із пальця. Вода навколо них вирує від ривків, поки вони борються за бажаний приз.

Раптом, коштовність злітає з пальця кандидата і вислизає в темну глибину озера. Ті, хто борються, не помічають персня і продовжують гамселити один одного руками й ногами, намагаючись втопити. Схоже, їхня сліпа битва призвела до втрати єдиної справжньої мети.

Я відчуваю, як моє тіло прагне дотягнутися до персня. Я настільки поглинена ним, що не відразу помічаю, як повітря в легенях закінчується. Я все продовжую і продовжую плисти вниз, намагаючись дотягнутися, але тіло зводить судомою, і я різко піднімаю очі вгору.

До поверхні мені не вистачить повітря.

Легені починають горіти вогнем, а серце скажено вистрибує з грудей. Я намагаюся не впадати в паніку, але ситуація стає критичною. Розуміючи, що виходу немає, я роблю ривок нагору, з останніх сил відштовхуючись ногами, і відразу ж захлинаюся водою.

Моє тіло обм'якає, і я повільно занурююся на дно.

***

Мучитель окинув поглядом тіло своєї жертви, не відчуваючи ні уколу совісті, ні співчуття. У його очах мерехтів холодний, смертельний блиск. Задоволено видихнувши, він повільно розвернувся, готуючись піти, коли на його обличчі з'явилася раптова посмішка.

Щось або хтось привернув його увагу, і посмішка розширилася в хижому оскалі.

— Я бачу тебе.

***

Я розплющую очі, почувши чийсь голос у себе в голові. Схоже, це кінець... Страх оволодіває всім тілом, але я не боюся смерті.

Я усвідомлюю, що роблю повні вдихи.

Я вдихаю і видихаю, відчуваючи повну свободу під водою, як риба. Вода ніби тече крізь мене, наповнюючи легені, і дає мені можливість залишатися під водою стільки, скільки я захочу.

Дідько, що відбувається?!

Я озираюся навколо, оглядаючи дно озера, і помічаю персні, розсипані по дну. Я смикаюся вниз, ведена якоюсь страхітливою силою, і хапаю з дна перший-ліпший перстень. Серце скажено стукає, поки я спливаю, залишаючи моторошне видовище позаду.

Сильні руки вихоплюють мене з води і витягують на сушу.

— Алекс!

— Я знай… шла його… Знай… шла…

— Я ледь не пірнув за тобою, дідько… Тримай, — шепоче Командор, укутуючи мене важким хутряним пальтом і розтираючи плечі.

— Дя… кую…

Я посміхаюся, відчуваючи його гаряче дихання на обличчі, і піднімаю очі. Він похитується, прибирає тремтячі руки з моїх плечей і задкує назад.

— Єне…

Я тягну до нього руки, намагаючись вхопитися, але його силует уже зник у темряві.