Навія 4

​Розділ одинадцятий

​Поселилися ми в палаці на третьому поверсі, поруч була кімната Селіма. У перший же вечір раби наносили нам повну ванну гарячої води, і ми з Рівкою купалися разом. Ароматне мило, гаряча вода дозволили нам так розслабитися, що того вечора ми з Рівкою вперше поцілувалися... і не раз. Серце в грудях щебетало пташечкою, але глибоко в душі я відчував не тільки радість від першого солодкого поцілунку, а й полум'я ревнощів Максима.

​Тому я швиденько виліз із ванни, витерся величезним рушником і ліг в ліжко.

Рівка ще довго лежала у ванні, а потім витерлася й лягла в ліжко поруч. Я прикинувся, що вже сплю, і не повернувся до неї. Вона притулилася до мене, обійняла й заснула.

​— Ти обіцяв поговорити з богинею, — пролунало в голові.

— Завтра зранку сходимо на капище.

​Зранку нам принесли сніданок. А потім до нас у кімнату завітав Селім-ага.

​— Миру вам, — привітався з порога.

— Миру вам, — відповів я.

— Які плани у вас на сьогодні?

— Хочу сходити на капище, прославити богів. Ну, а потім, можливо, пройдемося базаром, прикупимо дещо з одягу.

​Селім скривив обличчя.

​— Купуй краще в крамницях біля фортеці, тут товар якісніший.

«Ага, якісніший і втричі дорожчий», — подумав про себе.

— Як у тебе з грошима? — запитав маг, ніби почувши мої думки про проблеми з грошима.

— Трохи є, — не збрехав я, адже десь там у торбі було трохи срібла, що дав мені в дорогу Богдан.

— Я накажу, щоб тобі принесли кошель, — я хотів відмовитися, але він додав: — і не відмовляйся.

— Дякую.

— Після того як повернешся, дівчину залишиш у кімнаті, нехай відпочине й приміряє обновки, а сам зайди до мене, хочу поговорити.

— Добре, Селім-ага ,так і зроблю.

— І ще, ледь не забув, — він зняв з пальця перстень, — вдягни це, щоб тебе пропустили назад до палацу, і... я так розумію, охорона тобі не потрібна?

— Дякую, ні.

— Якщо в місті виникнуть будь-які проблеми, покажеш перстень охоронцям.

— Дякую, зрозумів.

​Він пішов, а ми з Рівкою та нашими привидами стали збиратися в місто. За хвилин п'ять у двері постукали — охоронець приніс кошель з грошима. Рівка взяла його до рук і здивовано подивилася на мене з посмішкою.

​Капище не змінилося за ці роки. Зранку людей було небагато, всі базарювали. Домовилися, що підемо з Рівкою славити богів з різних кінців капища: не хотів, щоб вона підслуховувала нашу розмову з Мореною. Вона як майбутня жриця Морени, звісно, першочергово пішла до неї, а ми з Максимом пішли до Велеса. Дивним був його ідол у цих південних степах. Зображений він був у вигляді типового степового пастуха з вузькими очима та монголоїдними рисами; мабуть, єдине, по чому його можна було впізнати — це шапка у вигляді бичачої голови з рогами.

​— Слався, батьку Велесе, — промовив я й побачив, що біля ідола з'явилася напівпрозора постать бога.

​Потім підходив до інших богів, десь стояв довше, десь ні. І ось настала мить, коли я підійшов до ідола Морени.

​— Слався, Мамо-Морено, — промовив подумки й побачив її біля ідола. Вона була в все тому ж незмінному білому платті з розпущеним волоссям.

— Ти знову зі своїм: «Мамо»?

— Проблема в нас серйозна, мамо.

— Яка? — богиня здивовано поглянула на мене.

​І я розповів їй про Максимове кохання та ревнощі. Вона нахмурилася.

​— Оце тобі дяка така? Ти хотів, щоб малий залишився живим, ти навчав його магії, а тепер ти йому заважаєш. Може, мені забрати його з собою? Адже долею йому було призначено померти набагато раніше, але я послухала тебе й залишила малого в цьому тілі.

​Вона не на жарт завелася, але й Максим виявився ще тим впертюхом.

​— Ну й нехай забирає, нехай. Краще так, ніж дивитися, як Рівка до тебе тулиться й цілується з тобою, — почув я у своїй голові його голос.

​Почула й богиня, очі її хижо заблищали, і вона вже почала піднімати руку в мій бік.

​— Мамо-Морено, благаю, зупинися!

— Назви мені хоча б одну причину, чому я повинна зупинитися?

— Є інший вихід.

— Який? Я його не бачу. Він заважає виконанню завдання, отже, його потрібно прибрати.

— А що як мою душу переселити в інше тіло? Пам'ятаєш, ти колись вчила мене, як поселити душу Бузка в тіло помираючої людини? То чому б не зробити так зі мною? Нехай Максим тішиться своїм коханням, а я в тілі іншої людини допоможу довести Рівку до твого храму. А там нехай він залишається з нею, якщо забажає, а я піду своєю дорогою.

​Богиня, мабуть, задумалася, а може, зазирала в майбутнє, тому мовчала. Максим принишк і також мовчав: я відчував, що він злякався її гніву й уже шкодував про свій гонор.

​— Днями має трапитися одна смерть, — знову заговорила Морена. — Мене влаштовує це тіло, сподіваюся, влаштує й тебе. Головне — не проґавити момент. Часу буде мало, тому будь готовий, що в будь-яку мить я висмикну тебе з цього тіла. А головне — будь в той день у палаці, тому що якщо ти будеш занадто далеко, я можу не встигнути.

— Хто це буде? — запитав я.

​Вона загадково посміхнулася.

​— Нехай це стане для тебе сюрпризом. А тепер ідіть, ви й так довго тут стоїте, он Рівка вже на вас чекає.

​Я озирнувся, і дійсно: Рівка стояла біля виходу з капища й чекала на нас. Коли поглянув на ідол ще раз — її вже не було.

​А потім ми вирушили в місто. Рівка вперше потрапила до крамниці, і продавці одразу впізнали в ній дикунку, яка вперше побачила таке розмаїття товарів. Вони крутили перед носом у розгубленої Рівки різним крамом, нахвалюючи й його, і саму Рівку. Вона благально дивилася на мене, але я відмовлявся купувати те, що пропонували їй вони: я знав, що нам потрібно. Лише один раз я піддався її погляду, коли продавець почав розхвалювати красиву вишиту сукню з якісного матеріалу, схожу на сукню Любави. Рівкиному щастю не було меж, вона навіть хотіла відразу йти в цій сукні назад до палацу, але я її відмовив.

​Обтяжені пакунками, ми повернулися до палацу лише надвечір. Голодні й щасливі ми повечеряли, і я, залишивши Рівку наодинці з покупками, пішов у кабінет Селіма.

​— Довго ви, — промовив він, кивком голови вказуючи, щоб я сідав на стілець навпроти нього, і віддаючи наказ принести нам чаю.

​Я сів, очікуючи початку розмови.

​— Ну, як тобі столиця? Сильно змінилася за ці роки?

— Мені здається, що ні, якщо не враховувати того, що нарешті добудували фортечний мур.

— Людей стало менше, не помітив?

— А в чому причина?

— Та все клята війна з вухатими. Тоді майже весь степ підвівся на ноги. Я знав, що без крові не обійдеться, але не думав, що її проллється стільки. Хто ж знав, що ця війна так затягнеться і ліс буде повний небезпеки.

— І чим вона закінчилася?

​Він здивовано поглянув на мене.

​— А хто сказав, що вона закінчилася? Так, ми змогли перебити більшу половину сучих дітей, але ті, хто лишився, пішли на північ. А там, щоб ти розумів, безмежні ліси. Ці безумці весь час нападають зненацька і, не вступаючи в бій, знову ховаються в лісі.

— Якщо я правильно зрозумів, то південне крило Великого лісу звільнено від дітей лісу?

— І не тільки воно: центральне й західне також. Залишилися лише східне та північне, але там ми втратили темп і не маємо успіху. Було захоплено сотні полонених, в основному це діти. Усі мурзи мріють про бранку зі здібностями мага, яка народить їм нащадків-магів.

— А великий хан?

— На жаль, великий хан уже ні про що не мріє. Йому залишилося вже недовго.

​Я подумав: чи не про цю смерть говорила богиня? Але навіщо мене вселяти в тіло старого й хворого хана? Хіба що для того, щоб я, відчуваючи неминучу смерть, дав згоду на її пропозицію стати богом?

​— Теймур помре, і в ханстві може початися колотнеча.

— Тобто?

— У великого хана більше пів сотні синів. Але тих, кого б я хотів побачити на троні, можна перелічити на пальцях однієї руки.

— Я все хотів запитати: а чому принц, який нас привів у палац, має слов'янське ім'я?

— Ну, тут усе просто. На честь підписання вічного миру Теймур узяв шлюб із молодшою дочкою короля Болеслава, і вона захотіла, щоб первісток носив таке ім'я, адже саме заради миру вони й побралися. До речі, він один із тих, кого я хотів би бачити на троні. Але, на жаль, він один із наймолодших синів хана.

— І яка доля на нього чекає, якщо ханом стане один зі старших братів?

— Одне з двох: або його вб'ють, або ж він зможе втекти й піде служити найманцем до одного з північних князів.

— А чому б йому не повернутися до свого дідуся й не жити біля нього?

— Е, ні. Болеслав такий самий старий, як і хан. Я думаю, звичаї на півночі не такі жорстокі, як у нас, але все одно: навіщо тікати від однієї халепи, щоб всунути свою голову в іншу?

— Та тут ви, мабуть, праві, — погодився я.

— Ну що ж, а тепер поговоримо про те, що цікаво мені?

— Згода. І чим цікавиться шановний Селім-ага?

— Насамперед розкажи мені, чим закінчилася та твоя історія зі спробою звільнити з полону твою дружину. Ти знаєш, я навмисно тримаю в Біловодді свого агента, і він регулярно ходить до корчми твого товариша — Богдана. Ходить послухати, що той розповідає про ваші з ним пригоди. Я добре розумію, що якась частина його розповідей — брехня, але її, мені здається, стало так багато, що я вже починаю плутатися, де правда, а де ні.

​Довелося мені майже цілий вечір розповідати магові про свої пригоди в Драхмарі, а потім і про те, що сталося під землею в храмі Чорнобога.

​— Ти кажеш, що те виверження вулкана — твоїх рук справа... Тоді поясни мені, як же ти знову опинився в Навії, якщо ти тоді загинув?

​Брехати сенсу не було, адже старий маг міг би прочитати по аурі, коли я брешу. Чомусь відчував, що псувати з ним стосунки брехнею не варто. Тому я розповів йому про свої взаємини з богинею, промовчав лише про її завдання. Але маг здогадався сам.

​— То кажеш, що вона поселила тебе в тіло хлопчика?

— Так. Їй це під силу.

— Цікаво. І ти зможеш мені показати її? Богиню маю на увазі.

— Зможу. Але для цього нам доведеться сходити завтра на капище до її ідола.

— А скажи мені, Творимире, обов'язково йти на столичне капище, чи можна скористатися капищем у палаці?

— Можна й у палаці.

— От і добре. Тоді йди відпочивати, а завтра вранці пришлю по тебе, і ми сходимо вдвох на капище.

​Попрощалися тепло, і я пішов у свою кімнату. Рівка спала на ліжку в новій нічній сорочці.

​«Ну от і добре, що вона їй сподобалася, і тепер красуня перестане спати поряд зі мною голяка».

​Я ліг поруч, і, здавалося, тільки-но заплющив очі, а сон якось непомітно заволодів мною — і я заснув.