Розділ одинадцятий:
Розділ одинадцятий
Поселилися ми в палаці на третьому поверсі, поруч була кімната Селіма. У перший же вечір раби наносили нам повну ванну гарячої води, і ми з Рівкою купалися разом. Ароматне мило, гаряча вода дозволили нам так розслабитися, що того вечора ми з Рівкою вперше поцілувалися... і не раз. Серце в грудях щебетало пташечкою, але глибоко в душі я відчував не тільки радість від першого солодкого поцілунку, а й полум'я ревнощів Максима.
Тому я швиденько виліз із ванни, витерся величезним рушником і ліг в ліжко.
Рівка ще довго лежала у ванні, а потім витерлася й лягла в ліжко поруч. Я прикинувся, що вже сплю, і не повернувся до неї. Вона притулилася до мене, обійняла й заснула.
— Ти обіцяв поговорити з богинею, — пролунало в голові.
— Завтра зранку сходимо на капище.
Зранку нам принесли сніданок. А потім до нас у кімнату завітав Селім-ага.
— Миру вам, — привітався з порога.
— Миру вам, — відповів я.
— Які плани у вас на сьогодні?
— Хочу сходити на капище, прославити богів. Ну, а потім, можливо, пройдемося базаром, прикупимо дещо з одягу.
Селім скривив обличчя.
— Купуй краще в крамницях біля фортеці, тут товар якісніший.
«Ага, якісніший і втричі дорожчий», — подумав про себе.
— Як у тебе з грошима? — запитав маг, ніби почувши мої думки про проблеми з грошима.
— Трохи є, — не збрехав я, адже десь там у торбі було трохи срібла, що дав мені в дорогу Богдан.
— Я накажу, щоб тобі принесли кошель, — я хотів відмовитися, але він додав: — і не відмовляйся.
— Дякую.
— Після того як повернешся, дівчину залишиш у кімнаті, нехай відпочине й приміряє обновки, а сам зайди до мене, хочу поговорити.
— Добре, Селім-ага ,так і зроблю.
— І ще, ледь не забув, — він зняв з пальця перстень, — вдягни це, щоб тебе пропустили назад до палацу, і... я так розумію, охорона тобі не потрібна?
— Дякую, ні.
— Якщо в місті виникнуть будь-які проблеми, покажеш перстень охоронцям.
— Дякую, зрозумів.
Він пішов, а ми з Рівкою та нашими привидами стали збиратися в місто. За хвилин п'ять у двері постукали — охоронець приніс кошель з грошима. Рівка взяла його до рук і здивовано подивилася на мене з посмішкою.
Капище не змінилося за ці роки. Зранку людей було небагато, всі базарювали. Домовилися, що підемо з Рівкою славити богів з різних кінців капища: не хотів, щоб вона підслуховувала нашу розмову з Мореною. Вона як майбутня жриця Морени, звісно, першочергово пішла до неї, а ми з Максимом пішли до Велеса. Дивним був його ідол у цих південних степах. Зображений він був у вигляді типового степового пастуха з вузькими очима та монголоїдними рисами; мабуть, єдине, по чому його можна було впізнати — це шапка у вигляді бичачої голови з рогами.
— Слався, батьку Велесе, — промовив я й побачив, що біля ідола з'явилася напівпрозора постать бога.
Потім підходив до інших богів, десь стояв довше, десь ні. І ось настала мить, коли я підійшов до ідола Морени.
— Слався, Мамо-Морено, — промовив подумки й побачив її біля ідола. Вона була в все тому ж незмінному білому платті з розпущеним волоссям.
— Ти знову зі своїм: «Мамо»?
— Проблема в нас серйозна, мамо.
— Яка? — богиня здивовано поглянула на мене.
І я розповів їй про Максимове кохання та ревнощі. Вона нахмурилася.
— Оце тобі дяка така? Ти хотів, щоб малий залишився живим, ти навчав його магії, а тепер ти йому заважаєш. Може, мені забрати його з собою? Адже долею йому було призначено померти набагато раніше, але я послухала тебе й залишила малого в цьому тілі.
Вона не на жарт завелася, але й Максим виявився ще тим впертюхом.
— Ну й нехай забирає, нехай. Краще так, ніж дивитися, як Рівка до тебе тулиться й цілується з тобою, — почув я у своїй голові його голос.
Почула й богиня, очі її хижо заблищали, і вона вже почала піднімати руку в мій бік.
— Мамо-Морено, благаю, зупинися!
— Назви мені хоча б одну причину, чому я повинна зупинитися?
— Є інший вихід.
— Який? Я його не бачу. Він заважає виконанню завдання, отже, його потрібно прибрати.
— А що як мою душу переселити в інше тіло? Пам'ятаєш, ти колись вчила мене, як поселити душу Бузка в тіло помираючої людини? То чому б не зробити так зі мною? Нехай Максим тішиться своїм коханням, а я в тілі іншої людини допоможу довести Рівку до твого храму. А там нехай він залишається з нею, якщо забажає, а я піду своєю дорогою.
Богиня, мабуть, задумалася, а може, зазирала в майбутнє, тому мовчала. Максим принишк і також мовчав: я відчував, що він злякався її гніву й уже шкодував про свій гонор.
— Днями має трапитися одна смерть, — знову заговорила Морена. — Мене влаштовує це тіло, сподіваюся, влаштує й тебе. Головне — не проґавити момент. Часу буде мало, тому будь готовий, що в будь-яку мить я висмикну тебе з цього тіла. А головне — будь в той день у палаці, тому що якщо ти будеш занадто далеко, я можу не встигнути.
— Хто це буде? — запитав я.
Вона загадково посміхнулася.
— Нехай це стане для тебе сюрпризом. А тепер ідіть, ви й так довго тут стоїте, он Рівка вже на вас чекає.
Я озирнувся, і дійсно: Рівка стояла біля виходу з капища й чекала на нас. Коли поглянув на ідол ще раз — її вже не було.
А потім ми вирушили в місто. Рівка вперше потрапила до крамниці, і продавці одразу впізнали в ній дикунку, яка вперше побачила таке розмаїття товарів. Вони крутили перед носом у розгубленої Рівки різним крамом, нахвалюючи й його, і саму Рівку. Вона благально дивилася на мене, але я відмовлявся купувати те, що пропонували їй вони: я знав, що нам потрібно. Лише один раз я піддався її погляду, коли продавець почав розхвалювати красиву вишиту сукню з якісного матеріалу, схожу на сукню Любави. Рівкиному щастю не було меж, вона навіть хотіла відразу йти в цій сукні назад до палацу, але я її відмовив.
Обтяжені пакунками, ми повернулися до палацу лише надвечір. Голодні й щасливі ми повечеряли, і я, залишивши Рівку наодинці з покупками, пішов у кабінет Селіма.
— Довго ви, — промовив він, кивком голови вказуючи, щоб я сідав на стілець навпроти нього, і віддаючи наказ принести нам чаю.
Я сів, очікуючи початку розмови.
— Ну, як тобі столиця? Сильно змінилася за ці роки?
— Мені здається, що ні, якщо не враховувати того, що нарешті добудували фортечний мур.
— Людей стало менше, не помітив?
— А в чому причина?
— Та все клята війна з вухатими. Тоді майже весь степ підвівся на ноги. Я знав, що без крові не обійдеться, але не думав, що її проллється стільки. Хто ж знав, що ця війна так затягнеться і ліс буде повний небезпеки.
— І чим вона закінчилася?
Він здивовано поглянув на мене.
— А хто сказав, що вона закінчилася? Так, ми змогли перебити більшу половину сучих дітей, але ті, хто лишився, пішли на північ. А там, щоб ти розумів, безмежні ліси. Ці безумці весь час нападають зненацька і, не вступаючи в бій, знову ховаються в лісі.
— Якщо я правильно зрозумів, то південне крило Великого лісу звільнено від дітей лісу?
— І не тільки воно: центральне й західне також. Залишилися лише східне та північне, але там ми втратили темп і не маємо успіху. Було захоплено сотні полонених, в основному це діти. Усі мурзи мріють про бранку зі здібностями мага, яка народить їм нащадків-магів.
— А великий хан?
— На жаль, великий хан уже ні про що не мріє. Йому залишилося вже недовго.
Я подумав: чи не про цю смерть говорила богиня? Але навіщо мене вселяти в тіло старого й хворого хана? Хіба що для того, щоб я, відчуваючи неминучу смерть, дав згоду на її пропозицію стати богом?
— Теймур помре, і в ханстві може початися колотнеча.
— Тобто?
— У великого хана більше пів сотні синів. Але тих, кого б я хотів побачити на троні, можна перелічити на пальцях однієї руки.
— Я все хотів запитати: а чому принц, який нас привів у палац, має слов'янське ім'я?
— Ну, тут усе просто. На честь підписання вічного миру Теймур узяв шлюб із молодшою дочкою короля Болеслава, і вона захотіла, щоб первісток носив таке ім'я, адже саме заради миру вони й побралися. До речі, він один із тих, кого я хотів би бачити на троні. Але, на жаль, він один із наймолодших синів хана.
— І яка доля на нього чекає, якщо ханом стане один зі старших братів?
— Одне з двох: або його вб'ють, або ж він зможе втекти й піде служити найманцем до одного з північних князів.
— А чому б йому не повернутися до свого дідуся й не жити біля нього?
— Е, ні. Болеслав такий самий старий, як і хан. Я думаю, звичаї на півночі не такі жорстокі, як у нас, але все одно: навіщо тікати від однієї халепи, щоб всунути свою голову в іншу?
— Та тут ви, мабуть, праві, — погодився я.
— Ну що ж, а тепер поговоримо про те, що цікаво мені?
— Згода. І чим цікавиться шановний Селім-ага?
— Насамперед розкажи мені, чим закінчилася та твоя історія зі спробою звільнити з полону твою дружину. Ти знаєш, я навмисно тримаю в Біловодді свого агента, і він регулярно ходить до корчми твого товариша — Богдана. Ходить послухати, що той розповідає про ваші з ним пригоди. Я добре розумію, що якась частина його розповідей — брехня, але її, мені здається, стало так багато, що я вже починаю плутатися, де правда, а де ні.
Довелося мені майже цілий вечір розповідати магові про свої пригоди в Драхмарі, а потім і про те, що сталося під землею в храмі Чорнобога.
— Ти кажеш, що те виверження вулкана — твоїх рук справа... Тоді поясни мені, як же ти знову опинився в Навії, якщо ти тоді загинув?
Брехати сенсу не було, адже старий маг міг би прочитати по аурі, коли я брешу. Чомусь відчував, що псувати з ним стосунки брехнею не варто. Тому я розповів йому про свої взаємини з богинею, промовчав лише про її завдання. Але маг здогадався сам.
— То кажеш, що вона поселила тебе в тіло хлопчика?
— Так. Їй це під силу.
— Цікаво. І ти зможеш мені показати її? Богиню маю на увазі.
— Зможу. Але для цього нам доведеться сходити завтра на капище до її ідола.
— А скажи мені, Творимире, обов'язково йти на столичне капище, чи можна скористатися капищем у палаці?
— Можна й у палаці.
— От і добре. Тоді йди відпочивати, а завтра вранці пришлю по тебе, і ми сходимо вдвох на капище.
Попрощалися тепло, і я пішов у свою кімнату. Рівка спала на ліжку в новій нічній сорочці.
«Ну от і добре, що вона їй сподобалася, і тепер красуня перестане спати поряд зі мною голяка».
Я ліг поруч, і, здавалося, тільки-но заплющив очі, а сон якось непомітно заволодів мною — і я заснув.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!