Навія 4

Текст

Розділ тринадцятий:

Десь через півгодини прийшли дві рабині й обмили моє тіло теплою водою з додаванням якихось ароматних трав, потім із кухні принесли теплого молока за наказом Селіма. Охоронець змусив надпити молоко з глечика кухарчука, він налив із глечика в чашку і сміливо випив. А потім я спав аж до вечора.

Розбудив мене Селім.

— Прокидайся, юначе, тобі потрібно хоч трохи поїсти, щоб відновити сили.

Я поглянув на столик, що тепер стояв біля ліжка, там стояла піала з, судячи з запаху, бульйоном.

Селім допоміг мені сісти в ліжку, я все ще відчував слабкість, і підклав ще кілька подушок. Я почав пити бульйон із піали, а він мовчки сидів поруч. Коли я закінчив із бульйоном, він поставив піалу на стіл.

— Як ти себе почуваєш?

— Слабкість.

— Не поспішай вставати на ноги.

— Чому?

— Я буду тебе знайомити з тими, хто оточував Славомира, щоб ти зміг гармонійно увійти в життя. Якщо ж десь і накосячиш, то спробуємо списати це на твою хворобу.

— Зрозумів. Але ж у мене були свої плани.

— От тепер і поговоримо про твої плани. Ти обіцяв.

— Я готовий до розмови.

— Ти у мене запитував про Вічну й обіцяв поговорити про неї. Що тобі відомо про цю особу?

— Богиня сказала, що Міра втомилася. Вона попрохала її замінити.

Селім здивовано припідняв одну брову.

— Якби ти мені не показав богиню і ваші відносини, я б не повірив, але тепер вірю, та ще й твоя аура говорить, що ти не брешеш. Отже, Вічна втомилася, і що тепер із нею буде?

— Вона пройде останній курс омолодження тіла в храмі й піде жити зі своїм народом. До речі, як там поживає її народ?

Селім посміхнувся.

— Ти ж знаєш, що орки завжди були володарями морів у цьому світі. Вони, ти тільки уяви, не відвоювали, а взяли в оренду шматок степу, і хан Теймур дав їм ярлик на сто років.

— А далі що?

— Мені здається, що десь там за морями у них є непогані землі. Моя розвідка говорить, що частина флоту у них вціліла і кораблі регулярно припливають і відпливають від їхніх земель. Я гадаю, що років через п'ятдесят вони взагалі покинуть наші землі й попливуть у свої нові землі.

— Хто зна, — відповів я автоматично, розмірковуючи над почутим.

— І хто має замінити Вічну в храмі богині?

— Дівчина, з якою я прийшов.

— Дитя гріха?

— Це вибір самої богині, не нам із нею сперечатися.

— Ну да, ну да, — тепер автоматично відповів маг, його мізки працювали з новою інформацією.

Ми знову на деякий час замовкли.

— Вона маг, я помітив. Сильна?

— Універсал і мало того, на ній вже є благословення самої богині.

— А хлопець її обраний, я так розумію, чи може вона все-таки обрала не його, а тебе в його тілі?

— Опа! А я на це навіть не дивився з цієї точки зору, — подумав про себе.

Маг розцінив моє мовчання правильно.

— Тут я тобі так скажу — думай, не думай, а час покаже, кого з вас вона обрала. До речі, судячи по косі, дівчина це зробила під впливом традицій дітей лісу, чи це просто романтика?

Довелося розповісти про те, як її викрали сучі діти, а потім про те, як я її викрав у них.

— Цікаве у тебе життя, Творимире. Та годі про це. Що я хотів дізнатися, вже почув. Тепер поговоримо про тих, хто тебе оточував або оточує, ну і про твоїх ворогів, куди ж без них.

Ще півтори години Селім розповідав мені про братів Славомира, про те, кому можна довіряти, а кому ні, про те, хто чим дише. Висновок один — не родина тут у палаці зібралася, а вовче кодло, куди пальцем не ткни, кругом вороги.

— Думаю, на сьогодні досить, — врешті сказав маг. — Відпочивай.

Він пішов, а я лишився в кімнаті один. Ненадовго.

Вже почав дрімати, аж тут почув голос у голові.

— Творимире? Спиш?

— Та як тут заснеш, Бузок? Як не один відвідувач, то інший. Що у вас нового?

— Ми оце лише кілька хвилин тому дізналися, що ти тепер у цьому тілі живеш, — сказав Бузок.

— Красунчик, — додала Любава. — Гарне тіло собі відхопив, та ще й принц.

Я посміхнувся.

— Гарне то гарне, але ви знаєте, які тут звичаї?

— Які? — поцікавилася Любава, Бузок мовчав.

— Коли хан помирає, то той, хто успадкує трон, постарається умертвити всіх своїх братів, щоб ніхто більше не претендував на його місце.

— Жорстоко. А навіщо?

— Щоб у країні був спокій, — відповів замість мене Бузок.

— От принца Славомира і отруїли, як бачиш, — сказав я їй.

— Але ж хан ще живий.

— Ну, мабуть, у когось руки дуже чухалися почати раніше.

— Ми тепер будемо тебе охороняти і шпигувати, чи не забажає хто знову тебе вбити, — пообіцяла Любава.

— До речі, а як там із нинішніми вбивцями? Відшукали?

— Відшукали і дуже швидко, але замовника не знайшли.

— Як так?

— Коли кухарчуки побачили, що на допомогу Теймурові прийшов маг, один із помічників кухаря схопив ніж і перерізав собі горлянку. Всі ж знають, що Селім може відрізняти правду від брехні, от і...

— Зрозуміло.

— Це ще не все. Потім хан із магом пішли в підвал до каземату.

— І що?

— Наложниця твоя також була причетна. Приревнувала тебе, сучка, от і повелася на змову.

— Отруту їй хто дав?

— Помічник кухаря, той, що горло собі перерізав.

— Отже, сліди обірвалися.

— Так. І що з нею?

— Хан наказав здерти з неї шкіру і віддати майстру з виготовлення барабанів, а саму в мішок та в степ викинути.

— Жорстоко.

— Так.

— Ну, а Рівка з Максимом як?

— Сваряться.

— Чому?

— Він їй усе розповів.

— Про моє переселення в це тіло?

— І про це також.

— Про що ще?

— Про свої ревнощі.

— Гм... Дурень.

— От-от, і вона так сказала.

— Ні, я про те, що дарма він їй розповів про ревнощі.

Любава переможно поглянула на Бузка.

— А я ж тобі казала.

Бузок відмахнувся.

— Творимире, то ти дійсно хворий, чи може...

— Слабкість у тілі якась, та й Селім мені запропонував, щоб я ще трохи полежав у ліжку.

— Навіщо?

І я їм розповів про те, що мені потрібно досконально вивчити, кого як звати, та що від кого очікувати.

— Це не проблема взагалі, — Бузок посміхнувся. — Любава завжди буде поруч із тобою, а я буду шастати палацом і запам'ятовувати, хто є хто. Якщо забудеш когось, як звати чи хто в якому чині, то ми завжди підкажемо тобі.

— Дякую, хороша ідея. Завтра він знову прийде до мене, буде розповідати, то ти, Любаво, уважно слухай і запам'ятовуй.

— Так і зроблю, — погодилася вона. — Ти відпочивай, виглядаєш втомленим, а я буду охороняти.

Потім звернулася до Бузка: «А ти чого тут завис? Лети, винюхуй усе, підслуховуй, хто про що говорить».

Я непомітно заснув, і снилися мені степ, а я лечу по ньому на коні, а потім снився бій у лісі з сучими дітьми. А потім снилася молода красива наложниця, що в темряві займалася зі мною любощами, і я ніяк не міг розгледіти її обличчя і пригадати її ім'я. А коли все скінчилося і ми відкинулися стомлені на подушки, я побачив, що у неї Рівчине лице. В ту ж мить я прокинувся. Серце, мов дикий кінь, гупало в грудях, поглянув у вікно — сіріє.

— Дивні сни. До чого б це?