1.
Я, Ватанабе Кен, мені — 24. Входжу в п’ятірку фаворитів клубу «Едем». Так, я — хост і ось моя історія.
Скориставшись відсутністю клієнток, я вийшов на свіже повітря. Нічна прохолода приємно залоскотала обличчя. Вулиця світилася неоновими вогнями. Хост-клуб, в якому я працюю восьмий рік, був не дуже популярним серед загального кола жінок. Нашими клієнтками, в основному, були повії. Вони працювали в борделях, що знаходилися на цій же вулиці. Кілька ковтків свіжого повітря на повні груди. Потім я підпалив цигарку і почув цокіт жіночих підборів по тротуару. Так з цигаркою в роті й обернувся на звук.
Жінка була сама. В мене промайнула думка: «Зайде, чи пройде повз?» Поки вона неспішно підходила, я добре її роздивився. Невисокого зросту і середньої повноти. Мала довге світле хвилясте волосся. Час від часу руками відкидала назад неслухняні пасма. Довга червона сукня і, в колір сукні, черевики на високих підборах. Незнайомка була напідпитку. Певно засиділася з друзями допізна. Але яким вітром її сюди занесло? По ній було видно, що не пошановувачка тих закладів, повз які проходила, бо не звертала на них навіть увагу. Коли підійшла ближче — зрозумів, що європейка.
Вирішив скористатися нагодою. А що як отримаю ще одну постійну клієнтку? Конкуренція в нас, поміж братією, шалена, а підлоги мити — я завжди встигну. Змахнув невидимі пилинки зі свого чорного костюму, поправив комірець білої сорочки, торкнувся своєї зачіски.
Коли жінка порівнялася зі мною, звернувся до неї «ламаною» англійською:
— Пробачте, мем!
Вона зупинилася і здивовано поглянула на мене. Склалося враження – щойно помітила.
— Хіба міс пройде повз? Невже в шановної не виникає бажання зайти і приємно для себе провести час?
Слухала мене уважно, не перебиваючи. Потім гарною японською, з ледь помітним акцентом, сказала:
— Давай спочатку. І японською, будь ласка!
Це мене і здивувало й потішило. Не формальна мова викликала відчуття полегшення. Якби ж я тоді знав, що складнощі ще попереду! Тоді бажалося тільки одного — змусити її переступити поріг, в надії, що обере мене.
— Шановна пані пройде стороною? Невже шановній не хочеться приємно провести час?
Вона посміхнулася, на щоках з’явилися ямочки:
— Любчику, я завжди приємно проводжу час. Тільки як того сама бажаю.
Я кивнув у бік вивіски, де дрібнішим шрифтом було зазначено, що заклад виконує будь-які побажання клієнтів.
— Так уже й всі?
Незнайомка посміхнулася знову. Витягла з мого рота цигарку, про яку я забув і, яка майже повністю зотліла. Зробила пару глибоких затяжок, повільно випускаючи дим.
— Ну й гидоту ти смалиш!
І втиснула фільтр, який почав тліти, мені до рота.
— Веди, Сусанін!
Останнього слова я не зрозумів. Воно було промовлене не знайомою для мене мовою. Та я почув головне — вона погодилась! Викинувши з рота фільтр, прочинив перед нею двері, пропускаючи вперед.
Зайшла і почала роззиратися на всі боки, що лиш підтвердило мій попередній здогад: в такому місці вона вперше. Їй назустріч рушив наш адміністратор. Клієнток, які вперше переступали наш поріг, завжди зустрічав він. Почав розшаркуватися в привітаннях. Жінка зупинила його піднявши руку:
— Не будемо витрачати нічийого часу. Хочу провести свій час з хлопчиною не молодшим шістдесятилітнього віку. Старшим — можна.
Серед тих, хто це почув, повисла тиша. В адміністратора на обличчі крупним шрифтом було написано: «Де я тобі діда о другій ночі шукатиму?» Незнайомка, мов нічого не сталося, провадила далі:
— Я відлучуся в дамську кімнату, а коли повернуся — він має сидіти за оцим столиком!
По цих словах підійшла до крайнього вільного столика і поставила свою сумочку. Запитально поглянула на адміністратора. Той кивнув у потрібному для неї напрямку, куди й процокотіла спокійнісінько своїми підборами.
«То виходить я дарма старався, запрошуючи в клуб? Не могла мене обрати? Старого їй захотілося!»
Відчував розчарування і роздратування від того, що мене проігнорували. Та невідомо чому залишився стояти навпроти адміністратора, який не знав що йому робити. Весь його інтелектуальний процес відображався на обличчі. Такого ще в клубі не було! Найстарший серед усіх — власник. Але і йому до бажаного клієнткою віку — як до Місяця пішки. Адміністраторові не позаздриш! Ясно вже що дама не проста. Хтозна чого від неї ще можна очікувати. Певно він подумки прощався зі своєю роботою.
Незнайомка повернулася доволі швидко. Чи то так тільки здалося. Сіла за столик, на якому стояла її сумочка і втупилася в адміністратора. Той так бовдуром і лишився стояти на одному місці.
— Ну? Де мій хост? Хіба у вас не зазначено, що заклад виконує будь-які побажання клієнтів? Я в упор його щось не бачу! — жінка примружилась і повертіла головою в різні боки. — Як гадаєте на чиєму боці буде суд?
При слові «суд» адміністратора кинуло в піт. Певно в курсі, що особисто для нього, добром такі справи не закінчуються. Скоромовкою почав їй торочити про молодих та пригожих — вона знову його перебила:
— А я НЕ БАЖАЮ молодого! Я БАЖАЮ провести час із зрілим чоловіком, з яким мені буде цікаво! Або Ви вдовольняєте моє бажання, або зустрінемось у суді!
Жінка підвелася і взяла сумочку в руки.
— Ми ж дорослі люди, можемо і без суду вирішити це непорозуміння! Якщо Ви зачекаєте…
— І скільки років мені чекати?! Доки комусь із них,— кивнула на хостів у полі зору,— шістдесят не стукне? Якщо хочете без суду, тоді він,— вона повернулася до мене,— на пів року буде моїм хлопчиком на побігеньках! Тож вибирайте що ліпше!
Поки вони, разом із власником, складали договір і обговорювали кожен його пункт — відчував себе так, ніби потрапив у пастку…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!