10
Кілька днів раніше
- Він все знає, тобі варто зробити якийсь вибір! Так, не може далі продовжуватись! – Дем'ян схопив за руку Уляну.
- Що ти несеш! Ніхто нікому не належить, ти що не розумієш? Де ми знаходимося? У такому становищі немає часу і сил з'ясовувати стосунки, - відсмикнула руку Уляна.
- Так? Тоді я йду куди хочу і роблю, що хочу! - обурено глянув хлопець.
- Так, йди! Я більше не можу віддавати своє серце тому, хто його не заслуговує, – хрипким голосом відповіла Уляна.
Дівчина розвернулась і пішла. Дем'ян розгублено дивився їй услід. Почала підійматися буря, його каштанове волосся почало лізти йому в обличчя, що ще більше почало його дратувати. Піднявся настільки сильний пил, що він втратив Уляну з поля зору.
Він уже пошкодував, що влаштував цю сцену. Але почуття ревнощів і злості заповнювало його серце.
Так, можливо, Уляна мала рацію! Бажання мати нічого спільного з любов'ю. Всепоглинаюча пристрасть, хіба є відтінком кохання? Ні? Тоді що це.
Наскільки потрібно ще переживати. Дем'ян сів на асфальт і заплющив очі, він відчував бурю, як пісок і пил, літає довкола нього.
Раз, два, три, все, що відчуваю, має пройти. Повторивши тричі, все зникло. Як і належало. У цьому житті все минає, зовсім. Життя, кохання, надія та страх.
Це теж минеться. Це лише період. Дем'ян підвівся з колін і обтрусив свої чорні джинси. Його улюбленим цвітом був чорний. Уляна часто казала, що йому пасує цей колір, але асоціюється він у неї з помаранчевим.
Йому було цікаво, чому саме помаранчевий. А, не червоний, адже червоним вважався колір кохання та пристрасті. На той період їх прибування, він їй був немов ковток свіжого повітря, немов сонце у темряві, тому асоціація була з чимось яскравим і теплим.
Попри це, Дем'ян зробив своїй коханій подарунок. Він подарував їй гарну червону сукню, в якій вона й пішла від нього в гніві.
До цього Уляна носила виключно чорний колір. Вона казала, що Марку це не подобалося, і він не любив цей колір. Востаннє, як вона його бачила, вона була в чорній сукні, і вона навіювала їй смуток. Тому Дем'ян вирішив їй подарувати іншу. Він хотів, щоб на зустрічі вона приходила саме у ньому.
Це виглядало дивно та романтично. Наче він створив маленький світ, де були тільки його правила. Так, Марка не було поруч, але він відчував його тінь скрізь. Це була єдина причина його поведінки.
- Треба піти до бару! – відчайдушно прошепотів сам собі Дем'ян. І попрямував у бік бару.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!