34
Колись давно.
Ранній вечір. Марк, міцний і владний, засідає на своєму троні, виготовленому з сірого каменю, що стоїть у самому серці могутнього замку. Він створює враження впевненості, як завжди, закинувши ногу на ногу з розкутим виглядом.
"Я повинен вбити її," розмірковує він, "але як це зробити?"
Дем'ян вірний послідовник Ульяни, підходить до нього з питанням. "Про що ти говориш, мій господар?"
"Чому жінці слід керувати цим місцем?" Марк зводить брови.
"Вона створила цей замок, мій господар," відповідає Дем'ян з впевненістю у голосі.
"Нехай же, я краще знаю, як усе працює тут. Цьому місцю потрібен новий лідер. І цим лідером буду я. А ти, Дем'ян, підірвеш її довіру, бо вона вважає тебе своїм вірним слугою."
"Не стане такого, мій господар," запевняє Дем'ян.
"Не буде, не буде! Схопити його!" Марк видає наказ, його голос відзвучує з величчю.
Раптом з'являється вихор, що зводить Дем'яна з ніг і зникає з ним, наче він ніколи не існував.
"Хах," посміхається Марк, "дурний слуга, яким сподівався він врятувати її від моїх рук? Я знаю силу влади, і все зміниться. Якщо вона не хоче добровільно здати мені місце, то об'єктивно, вона слабша."
Марк піднімається і починає читати заклинання. Вітер починає виїмати замок, а він, у владі своїх слов, насправді відчуває себе над усіма. "Іди за нею! Забери її камінь і принеси його до моїх ніг. Цьому кінець," закликає він, його голос носиться у вітрі, сповнений впевненості та сили.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!