22
Марк: Демьян, ти погано оберігав мою Ульяну. Я ж тобі її довірив!
Демьян: Якби хотів мене вбити, зкинув би з обриву.
Марк: Ну, добре. Тоді йди за ліками для Ульяни, вони мабуть на дні озера, або в деревні.
Марк був збуджений. Ульяна хворіла, і їй терміново потрібні були ліки, які були лише в одного знаючого травника, якщо там нема, то піти на дно озера і відшукати там. Проте Марк знав, що Дем'ян, його близький ворог завжди був трохи неакуратний у таких питаннях. Цього разу на кону було здоров'я Ульяни.
Марк серйозно подивився на Дем'яна і сказав: "Слухай, мені дуже потрібно, щоб ти пішов до того травника за ліками для Ульяни. Якщо ти не принесеш їх протягом нового відходу душі, я... я ризикую кинутися з скелі. Я не можу допустити, щоб щось сталося з нею через мою нерішучість."
Дем'ян зірвався на Марка, здивований його серйозністю. В його очах було видно, що це не жарт. Він зрозумів, наскільки важливо це для Марка. "Добре, Марк, я піду," - сказав він, проявивши рішучість.
Так, під клятвою на самій глибокій частині своєї душі, Дем'ян вирушив у довгий та важкий шлях. Він перетнув ліси, річки та гори, стикаючись з непередбаченими труднощами. Час йшов, а сили в нього починали вичерпуватися. Новий відхід душі наближався.
Звісно, були моменти, коли Дем'ян сумнівався, варто чи продовжувати. Але кожного разу, коли він бачив в своїй душі обличчя Марка і чув його слова про скелю, його рішучість зростала.
Нарешті, після довгих днів подорожі, Дем'ян дістався до деревні і знайшов травника. Той дав йому ліки і сказав, що вони врятують Ульяну.
Демьян: Травник, мені потрібні ліки для Ульяни. Вибачте за звернення, але це дуже важливо.
Травник: Я можу вам допомогти, але за це вам потрібно принести жертву.
Демьян: Яка жертва потрібна?
Травник: Та, що ви ніколи не залишите Сіру Зону.
Демьян почуває глибоку пригніченість, розуміючи, що його мрія покинути Сіру Зону разом з Ульяною залишається недосяжною, він поспішив назад, несучи надію та відповідальність на своїх плечах.
Підходячи до скелі, Дем'ян побачив Марка, який стояв на краю, дивлячись вниз. Дем'ян підбіг до нього і витягнув ліки з сумки. "Ось вони, Марк! Я встиг!" - сказав він, з полегшенням чуючи свої власні слова.
Марк подивився на Дем'яна з неймовірною вдячністю в очах. Він відчував себе повністю полегшеним і вдячним за те, що його ворог справився з таким важливим завданням. "Дякую, Дем'ян. Ти врятував мене... і Ульяну" - сказав він, усміхаючись.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!