8
Фіолетовий вулкан
Яка забава: часу немає в нас. Тому єдине, що залишається — жити моментом.
В одному з місць Зони існував вулкан. Його лава була фіолетового кольору. Це місце вирізнялося красою та небезпекою: поруч було кислотне озеро, яке булькало сірчаною кислотою. Заблукані приходили сюди, щоб згадати своє кохання. Ходили чутки, що серед цих земель є фіолетовий камінь, який повертає спогади, адже всі, хто потрапляв у сіру зону, втрачали пам’ять про минуле життя.
Після всіх подій і тяжкого перебування в Зоні дівчина була вкрай стомлена. Вона була білявкою з великими, виразними карими очима. Її волосся спадало трохи нижче плечей, золоті локони сяяли на сонці. Зайшовши на ринок серед натовпу й метушні стурбованих людей, вона побачила старця, який розмовляв із хлопцем про фіолетовий вулкан. Ставши за стінкою, дівчина жадібно почала підслуховувати їхню розмову про місце, де можна згадати минуле кохання.
Їй стало дуже цікаво, що ж було в її житті такого особливого, адже романтична вдача не завжди давала їй заснути. Старець закінчив свою розповідь і пообіцяв провести юнака у це місце. Вставши з-за дерев’яного столу, вони рушили в дорогу. Дівчина вирішила не гаяти часу.
Дорога була довга й важка, схили та пагорби пригнічували своєю складністю. Дійшовши до місця, старець покинув юнака. Стежка вела повз бурхливе озеро.
Вдалині дівчина побачила кам’яний вівтар. Поки вона наближалася до нього, юнак безслідно зник, проте її це не хвилювало. Підійшовши ближче, вона помітила гарну прикрасу. Вона була зроблена зі срібла й прикрашена величезним темно-пурпуровим аметистом. Доторкнувшись до нього, дівчину викинуло у її минуле життя, і збоку вона побачила цю сцену:
— Я кохаю тебе! — чоловік схопив її за руку.
— Ти нічого не розумієш у коханні. Кохання — це благодать. Воно не пов’язане з егоїстичними бажаннями володіти. Думаєш, у цьому сила? Гроші, влада, страх… ти наївно вважаєш, що ці речі зроблять тебе щасливим? Однак коли ти залишишся сам із цією тишею, що кричить, тобі вже нічого не захочеться. Кохання — це надто глибоке почуття. Ти думаєш, якщо просто прийдеш до мене, я розціню це як акт великого кохання? Смішно. Звільни мене від цього. Якби ти подбав про мій світ і знав, що в ньому відбувається, можливо, я подумала б про твою симпатію. Зізнайся — ти робиш це для себе, — віддерши руку, дівчина обурено глянула на нього.
— І що ж ти накажеш мені робити, Уляно? — важко зітхнув чоловік.
— Мені подобається твій тон. Піти, мабуть. І повернутися, коли твоє серце та розум знайдуть належний спокій, — відвівши очі з величезним сумом, Уляна увійшла до квартири, залишивши на порозі розгубленого чоловіка.
Повернувшись зі спогадів, дівчина нарешті згадала своє ім’я та свого коханого, проте це не принесло їй очікуваної втіхи.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!