9
— Щоб витягти нас. Ми можемо вийти звідси лише вдвох. Бо це наш біль і наш із тобою гріх, — він підійшов до неї ближче й обійняв за талію.
— Відчуваєш, як твоє серце б’ється? Ти ще любиш мене! І це не припущення, це факт, — Марк схопив її в обійми та пристрасно поцілував.
— Що ти собі дозволяєш! Так, я пам’ятаю, хто я і хто ти. Але це нічого не змінює. Ти сам обрав цей шлях, а тепер намагаєшся все повернути, — обурено глянула Уляна.
— Смішна.
— Кохання… що воно робить із людьми? Як часто ми бачимо сумні історії, стаючи німими свідками в безодні безжальних ігор і непорозумінь. Що ми отримуємо від цього? У чому вигода? Ми домовимося дуже просто: правила гри встановлюю я. Тобі це не подобається, бо ти звик до іншого. Усе, чого ти хочеш, — щоб хтось був рівний тобі. Це твоя егоїстична риса, яка відштовхує мене. Ми схожі, я знаю, на що ми здатні. І ти знаєш, що можу я. Це виводить тебе з душевної рівноваги. «Як так?» — питаєш. Але так і є. Це не працює інакше. Перед тим як щось узяти, треба щось віддати. Ти знаєш ціну? — схопивши його за плечі, вона зазирнула прямо в очі.
— Що ти хочеш? — у зелених очах Марка з’явився сумнів.
— Браво! Дуже довго я чекала цього питання. Хочу, щоб ти повернув мені те, що забрав, коли пішов. Я даю тобі час подумати — до наступної бурі. А після чекатиму на тебе на тому самому місці, де завжди, — дівчина розсміялася; гнів у її голосі змінився поблажливістю.
Марк стояв і дивився, як вона віддаляється, забираючи все із собою.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!