42
Марк сидів у снігу, і починалася метелиця. Холод пронизував його наскрізь, а вітер розкидав сніжинки по обличчю. Він був розгублений, але знав: залишатися просто так – не варіант. Потрібно було сховатися від негоди.
Озирнувшись довкола, він почав згадувати, як будують іглу. Спершу він руками згріб сніг у високу купу, утрамбовуючи його, щоб він став міцнішим. Потім, використовуючи свій ніж, він нарізав великі снігові блоки з щільного насту. Обережно, один за одним, він викладав їх по колу, трохи нахиляючи всередину.
Ряд за рядом купол ріс, а руки німіли від холоду. Марк працював швидко, щоб встигнути до того, як вітер остаточно розлютується. Нарешті, коли залишилася тільки верхня частина, він вирізав останній блок і акуратно вставив його, завершуючи купол. Потім він вирізав лаз, щоб можна було залізти всередину.
У іглу було затишніше, ніж на відкритому просторі, але все ще холодно. Марк зрозумів, що йому потрібне тепло – хоча б маленька свічка. Він згадав про будинок Ульяни та Дем'яна неподалік.
Не гаючи часу, він підвівся, поправив куртку і пішов крізь заметіль у напрямку їхнього житла. Світло в далечині було йому дороговказом, а кожен крок наближав його до тепла та безпеки.
Темрява огортала будинок, лише тьмяний вогонь у каміні кидав примарні тіні на дерев’яні стіни. Ульяна сиділа біля вікна, задумливо дивлячись на заметіль за вікном.
— Треба покликати Марка до нас, — сказала вона, не відриваючи погляду від вулиці. — Інакше він зникне. В метель бувають випробування, і він не впорається.
Дем’ян знизав плечима, неохоче обернувшись до неї:
— Думаю, це не наші проблеми.
У цей момент у двері постукали.
Ульяна швидко підвелась і підійшла до входу.
— Хто там?
— Це Марк, — пролунав голос з-за дверей. — Ульяно, треба поговорити. Я знаю, що ти не хочеш мене слухати, але мені потрібна свічка.
Дем’ян скептично підняв брови.
— Ти хоч протрезвів?
— Певно, настільки, що сконструював іглу, — гірко всміхнувся Марк.
Ульяна глянула на Дем’яна і простягнула йому свічку та шарф.
— Віддай йому це.
Дем’ян, трохи роздратовано зітхнувши, вийшов на крильце.
— Тримай, що тобі потрібно, і можеш йти, — буркнув він, передаючи речі Маркові. — Думаю, ти всіх утомив.
Марк узяв свічку й шарф, подивився уважним поглядом.
— Це не схоже на тебе… Що це за карнавал щедрості?
Дем’ян зітхнув і відвів погляд.
— Це не я вирішив тобі допомогти… А тепер забирайся.
Марк мовчки кивнув, загорнувшись у шарф, і зник у заметілі. Свічка в його руці мерехтіла, наче остання нитка надії.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!