Куди стелиться доріжка? За золотим конем

Смерть кизляр-аги не принесла жодної вигоди Ашпат-мурзі та його спільникам після того, як запорожці розгромили бахчисарайську оселю свого колишнього земляка. Мало того, Петро Суховій позбувся людини, ладної замовити за нього слово перед ханом. А ще жив у душі опального гетьмана всія України його ханської милості страх за те, що Селім-Гірей зацікавиться обставинами смерті розпорядника свого гарему. І якщо вірні йому козаки мовчатимуть, немов риби, то де ж гарантія того, що ця темна справа не проясниться згодом? Чи всіх бурлак, які погодилися на легкий заробіток, посічено? Чи не встигли ці бурлаки ще комусь прохопитися словом, хто їх найняв?

Дратувало Суховія й те, що запорожці не пошкодували його домівки. Ніби зумисно нашкодили, показавши, що не мають жодної поваги до свого колишнього писаря та кошового. І як таких на свій бік привернути, як заручитися їхньою підтримкою? Розглядаючи свій розгромлений двір, не за втраченими коштовностями жалкував Ашпат-мурза, а за полонянками, які могли б наблизити його до впливових братчиків. І хоч від переляканого Свирида важко було вивідати щось путнє, та зрозуміли Суховій і Калита, що Данило Вернидуб самотужки повернув собі доньку та невістку. Виходить, ні за цапову душу позбувся життя Дамір...

Тим часом у володаря Криму були значно більші втрати, аби перейматися обставинами смерті кизляр-аги. Правду кажучи, гаоем та його утриманки якнайменше цікавили Селім-Гірея. Зазнавши такої болісної поразки біля Сивашу, хан не знав, що йому робити далі.

Селявет-Гірей, повернувшись з Едірне, оповів про прохолодне ставлення халіфа до своїх кримських васалів. І годі сподіватися, що хтось переконає Мухаммеда IV змінити гнів на милість. Ахмед-паша, який стільки часу був громовідводом між султаном та ханом, у пригоді не стане. Калга переповів Селім-Гірею про хворобу молодшого Кепрюлю та переказав усі плітки, які ширяться довкола цієї недуги. Кара-Мустафа-паша, зоря якого сходила на небосхилі Найвищої Османської держави, для володаря Криму був загадковим незнайомцем. Їхні шляхи ще ні разу не перетиналися, і чого очікувати од другого візира, який от-от стане першим міністром, хан не знав.

Непевною ситуація була не тільки за морем, але й на півострові. На ринках Бахчисарая торговці ще й досі кепкували з того, як переляканий Селім-Гірей заледве не в чому мати породила тікав зі столиці. Беї зі знатних родів не поспішали підтримати хана, ще дужче загнівавшись на нього через бездарний провід війська. Маючи чисельну перевагу над перевтомленими гяурами поблизу Сивашу, нащадок Чингіза так недоладно був битий, що навіть кури з цього сміялися. Ширіни й Мансури втратили не тільки своїх найкращих воїнів, але й чимало їхніх родичів опинилося в руках запорожців. І тепер Урус-Шайтан, поквитавшись за завдану його гнізду шкоду, ще й вказує Гіреям, що їм робити далі.

Важко зітхнувши, володар Криму ще раз взявся за листа од запорожців, якого й так знав уже напам'ять:

«Ясновельможний милостивий хане кримський з численними ордами, близький наш сусіде!

Не гадали ми, Військо Запорізьке-низове, заходити у велику неприязнь і війну з вашою ханською милістю і з усією Кримською державою, коли б ви першими не змусили нас до того. Ваша ханська милість, послухавшись нерозумної поради шаленого й нерозважливого царгородського великого візира, скорилися розпорядженню найяснішого й найвельможнішого султана. Ви скерували до нас яничарські орти і численні кримські орди і о нічній порі, підійшовши близько до нашої Січі, зняли сторожу нашу. За тим у Кіш увійшло п'ятнадцять тисяч яничарів, котрим наказано було (хіба не сором так чинити?) не по-лицарськи вибити й розчавити нас, молодців Війська Запорізького, що були сонні й не сподівалися жодної біди. Але ваш лихий намір і замисел наш Бог Христос і Спаситель премилосердний змінив нам на добро, попередивши про ворожий підступ. Задум ваш наш Господь обернув на занепад і болість голів яничарських, яких чимало тоді полягло, про що, ваша ханська милість, добре відаєш.

Ми ніколи не сподівалися од вас такого злого замислу й неповаги, як од людей, котрі займаються лицарським промислом, не дбали про свою безпеку й виявилися неготовими дати вам відсіч. Один лишень Господь Бог Спаситель зберіг і захистив нас від вашої напасті. І позаяк ваш учинок завдав нам, Війську Запорізькому, великої прикрості, то ми, за прикладом давніх предків і боатів наших, вирішили за образу й збиткування помститися вашій ханській милості і всьому ханству. Рівним за рівне, але не таємно, як ви вчинили, а відкрито, по-лицарському. І Бог допоміг нам краще погостити у вашому Кримському панстві, аніж вам у нашій січовій купці.

І якщо та гостина наша у вашому панстві видалася вам недискретною, то, можливо, так воно і є, бо козаки наші – не одної матері діти й не одного норову: той стрільне в один бік, той – в інший, а ще третій – прямо, але так добре, що всі у ціль влучають. Тієї недискреції ми од вас навчилися, а не самі вигадали. Бо, не прийнявши нас за гостей у самому Криму, ваша ханська милість разом із своїми ордами поспішили до Сиваша, щоб не впустити нас через переправу. Але тут знову всемогутній Бог не допустив здійснення вашого наміру, а нам явив свою милість і дав змогу узяти верх над вами. І якщо ми в цьому торжестві чим-небудь потурбували вашу ханську милість, то вибач нам за те.

Зрозуміло, вашій ханській милості й не снилося, щоб наше Військо Запорізьке-низове у такому малому числі осмілилося наступати війною на знамените й вселюдне Кримське ханство. Але цього могло б і не бути, якби з вашого боку не було приводу й причин до ворожнечі та війни з нами.

Тому просимо вашу ханську милість не лякати нас зброєю і не вважати нас за ніщо, а надалі на нас відкритою війною наступати. А то якщо будеш учиняти інакше, то й ми зберемося докупи в більшій силі, з'явимося у Кримському ханстві не через Сивашську переправу, а одразу в сам Перекоп, виламаємо і відчинемо собі ворота і доти з нього не вийдемо, поки з усесильною Божою допомогою не побачимо кінця своєї справи.

Проте, ми, Військо Запорізьке-низове, не бажаємо воювати й ворогувати з вашою милістю і з усім Кримським ханством. Однак коли знову буде з вашого боку привід до війни, то ми навзаєм не побоїмося напасти на Кримське ханство. А коли деякі ваші й наші завзяті молодці, гуляючи широкими й дикими степами, вступатимуть між собою в боротьбу, то нам і вам не слід розглядати це як причину до великої війни.

Не будемо більше затягувати нашого листа до вашої ханської милості. Повідомимо лише, що ваших кримських невольників, знатніх і простих, у нас знайдеться чотири тисячі душ. Вони самі уклали списки своїх імен, визначили за кожного окремо викуп і посилають ті списки вашій ханська ханська милосте, наказати родичам невольників доставити той викуп якомога швидше до нас на Чортомлик, то ми усіх бранців звільнимо й відпустимо у Крим. А коли впродовж півтора місяця такого викупу не буде, то попереджаю, що одішлю всіх невольників до пресвітлої царської величності, котрий за те неодмінно винагородить нас із своєї монаршої казни.

Виклавши все це, бажаємо вашій ханській милості доброго здоров'я і щасливого життя».

Відклавши листа од свого сусіда, якому пальця в рот не клади, Селім-Гірей притягнув до себе списки полонених і розпачливо зойкнув – там були зазначені такі знатні люди, знехтувати якими годі. А щоб повернути їх назад, треба було сплатити сто талярів за першу тисячу, сто п'ятдесят – за другу, двісті п'ятдесят – за третю, п'ятсот за півтисячі знатних і ще тисячу за найзаможніших п'ятсот бранців. Разом це набігала нічогенька сума.

Кинувши зі злістю пергаментні листи на долівку, Селім-Гірей розпорядився позвати до нього Ашпат-мурзу. У всій державі не мав більше жодного порадника, якому можна було би довіритися. Навіть рідна мати уникала розмов із сином, прикидаючись хворою. Невже навіть їй не хочеться бути анабеїм?

Заклопотаний своїми гризотами, володар Криму не знав, що в гаремі після смерті Даміра триває справжня війна між євнухами за вивільнену посаду кизляр-аги. Жоноподібні чоловіки в своїй заздрості, жорстокості та прагненні влади не знали меж. Одним словом, куди не глянь – усюди земля тікала з-під ніг хана. І не було жодної можливості заховатися в обсерваторії, читати сури, писати вірші та дивитися в зоряне небо, перечікуючи лихі часи.

Отримавши запрошення на зустріч із ханом, Петро Суховій розхвилювався ще дужче. Калиті заледве вдалося заспокоїти свого молодшого приятеля. Але подумки Григорій відзначив, що з таким страхопудом, яким Петрусь став у Криму, каші не звариш. І не міг знайти пояснень, що ж так змінило Суховія. Під Команчею це був зовсім інший чоловік, який не побоявся навіть посланника турецького султана ув'язнити, коли той віддав наказ татарам припинити переслідувати гетьмана Петра Дорошенка. Ех, зааркань тоді Петра – гляди, все по-іншому склалося би... Не бракувало Суховію відваги й коли став генеральним писарем при Ханенку. Тоді саме Ашпат-мурза запропонував гетьману Правобережному задля блага всього вкраїнського люду скликати поблизу Чигирина козацьку Раду, позвавши на неї і Дорошенка, і Многогрішного. І Ханенко визнав таку пораду слушною. Та й із цієї затії нічого путнього не вийшло.

Калити не було при Суховію, коли той їздив до Москви з почетом гетьмана Івана Самойловича. Але саме після зустрічі з царем Олексієм Михайловичем Петра немов підмінили. Кущ зашелестить – Ашпат-мурза боязко озирається, собака гавкне – опальний гетьман уже трясеться. Іноді Григорію здавалося, що Суховію щось пороблено – ну не може ж страх отак опанувати людське серце. Скільки не розпитував Калита, як виглядає та далека Москва, Петро завжди одмовчувався, і тільки раз прохопився, що люди там страшніш од турка й ляха разом узятих, але тут же прикрив рот.

Селім-Гірей ані словом не обмовився про смерть кизляр-аги, свідком якої був Ашпат-мурза, а щоб одразу привернути гостя на свій бік, співчутливо озвався про його втрату:

– Чув я, що й тебе не пошкодували колишні єдиновірці, пограбувавши двір та наробивши шкоди. Але нічого, терпіння – ключ до раю, і майно світу залишиться в ньому, а ми з собою в інший світ заберемо лиш справи і вчинки. Якщо вигорить усе, що я замислив – ще довго про нас згадуватимуть нащадки.

Оскільки Ашпат-мурза мовчки поїдав хана очима, не знаючи, що криється за цими улесливими словами, Селім-Гірей дав йому ознайомитися з листом од Сірка. І коли гість переглянув його до останнього рядка, поцікавився:

– Що скажеш?

– На чиєму боці сила – того й правда. Але глузує з тебе Урус-Шайтан, ясновельмовжний володарю.

Селім-Гірей ображено примовк, даючи зрозуміти, що свиней з Ашпат-мурзою разом не пас.

Проте Суховія спинити було важко:

– Як переможець одного поєдинку, Сірко може дозволити собі таку зверхність, хоча війни з тобою, праправнуку славетного Чингіза, він ніколи не виграє. Як кажуть понад Дніпром: зарікалося теля вовка з'їсти. Але в одному він слушність має: хочеш своїх людей повернути – доведеться платити викуп.

– Але дві тисячі талярів я не зберу за півтора місяця.

– Доведеться просити Сірка, щоб дозволив сплатити викуп не тільки сріблом, але й різним крамом, потрібним запорожцям. Згодяться коні, зимовий одяг, взуття, провіант, збруя.

Селім-Гірей скривився ще раз – так він тільки посилить свого ворога, і перевів розмову в інше русло:

– Гаразд, про це ми поміркуємо пізніше. Чи готовий ти заступити місце Дорошенка?

Радісно й стривожено забилося серце в Ашпат-мурзи, але він лиш покірно схилив голову.

– Обіцяних двадцять тисяч ногайців не зможу тобі зараз дати, тому виправу на гяурські землі доведеться відкласти до ліпших часів. Про велике військо маєш подбати сам. Чи маєш ще спільників в Україні, на яких можеш зіпертися?

Суховій пригадав тих півтора десятка своїх прихильників, які послідували за ним до Криму, та й вони розгубилися. Однак, не зморгнувши оком, відповів:

– Прилуцький полковник Іван Мащенко за мене горою стане, на Запоріжжі мене ще пам'ятають і поважають. На доброму рахунку я в Умані, в Корсуні та в Білій Церкві. Тут важить вчасно виступ розпочати, а до переможця завжди примикають ті, хто на початках вагається.

Тепер уже Селім-Гірей змовчав про те, що про яку повагу з боку запорожців можна говорити, коли вони так обійшлися зі своїм колишнім гетьманом, вкусивши його навіть у Бахчисараї.

– А ще мені знадобиться, ваша ханська милосте, грамота до козацьких полковників, у якій було б вказано про вашу підтримку мене, як свого ставленика. Минулого разу така грамота, підписана ясновельможним Аділь-Гіреєм, мені дуже допомогла.

Почувши ім'я свого попередника, хан скривився, ніби в нього нараз розболілися всі зуби, проте запевнив Ашпат-мурзу, що такого листа напише трохи пізніше, коли розбереться з викупом та поверне полонених.

Петро Суховій не осмілився запитати, коли це буде, але на Вкраїні, куди він сподівався повернутися на коні й зі щитом, у таких випадках кажуть: «як рак на горі свисне». І до чого було увесь цей тин городити та сім мішків гречаної вовни молоти, Ашпат-мурза не знав. Але хоч живим вийшов із палацу володаря Криму – і це вже добре.