Куди стелиться доріжка? За золотим конем

Побачивши, що всі спроби вилікувати великого візира від пияцтва зайшли у глухий кут, і що навіть цілитель Каміл ібн Тайфаші тут нічим зарадити не може, Вані-ефенді надумав підійти до цієї делікатної справи з іншого боку. Якщо Фазил Ахмед-паша, попри всі заборони на торгівлю таким крамом, легко знаходить у Стамбулі вино, чи не запросити його в таке місце, де роздобути заборонений трунок буде значно важче?

Таким місцем Мехмед ібн Бістан вважав літню резиденцію султана в Едірне, де повним ходом ішли приготування до величних святкувань, які Мухаммед IV пообіцяв своїм підданим. Духівнику великого візира та пораднику самого падишаха подобався двірець посеред лісу, який своїми розмахами нічим не поступався палацу в Стамбулі, але місцем розташування вирізнявся од Топкапи. Падишах Мурат ІІ, запам'ятавши пораду сивобородого старця, котрий йому наснився, вибрав гарнемісце посеред лісу, продумав, що й де має тут бути, але в життя його задум утілив уже Мехмед І.

Навідавши Мухаммеда IV у його улюблених мисливських угіддях уперше, Вані-ефенді був вражений красою Сафайю Джедід і Аміра. Сімдесят дві споруди, доповнюючи одна одну, творили вишуканий архітектурний ансамбль і стверджували велич Найвищої Османської держави. А головне – в його околицях важко було роздобути бодай пляшку вина – це тобі не розбещений Стамбул, де навіть страх перед карою смерті не випалював у торговців бажання заробити.

Хитрощами та умовляннями Вані-ефенді виманив великого візира зі Стамбула, обіцяючи йому перепочинок та приємні дні. Проповідник навіть вигадав маршрут, яким збирався водити свого молодшого приятеля й учня, аби той більше рухався та більше часу проводив на свіжому повітрі.

Однак із першого дня щось пішло не так. По-перше, Мехмед ібн Бістан не одразу впізнав представника славетного роду Кепрюлю – так змінився на лиці великий візир. По-друге, очільник Дивану був не в захваті від намірів Вані-ефенді вештатися стародавнім містом. Відтак Ахмед-паша, який добре знав історію колишнього Адріанополя, завойованого османами й перейменованого в Едірне, відверто нудився у товаристві свого духівника. Як друга особа в Найвищій Османській державі, він не вперше навідався до літньої резиденції султана. Тому, на відміну від духівника, великого візира не захоплювали ні краса палацу падишаха, ні криті ринки, де продавалося все на світі, окрім вина та оцту, ні найбільша на всю імперію мечеть Селіма, побудована самим Сінаном. Облизуючи пересохлі вуста та відчуваючи неймовірну спрагу, тримаючи ліву руку на правому підребер'ї (так менше боліло в животі), він хотів якнайшвидше дістатися до своєї опочивальні, яку йому відвели в резиденції султана, й відкоркувати пляшку вина. Червоного чи білого – без різниці. Будь-яке тамувало той вогонь, що палахкотів у його нутрі.

Але щоб якомога швидше відв'язатися від надокучливого Мехмеда ібн Бістана, покірно валандався за духівником. Вані-ефенді таку байдужість свого молодшого приятеля сприйняв за небажання занурюватися у все матеріальне й світське, а тому вирішив показати великому візиру найвеличніші тутешні мечеті.

Покинувши галасливий Бедестан із його чотирнадцятьма торговими залами, духівник відмовився від бажання показати Ахмед-паші купольні стелі Семиз-Алі-Паша. Зрештою, для першого міністра вони давно не були чимось надзвичайним. І те, що викликало захоплення у Мехмеда ібн Бістана, давно могло приїстися очільнику Дивану.

Однак і святині не змінили страждальницької міни на обличчі великого візира. Колись найкращий учень медресе, який так добре тлумачив Коран і хотів стати муфтієм, байдужим поглядом пробігся велетенськими каліграфічними написами на стінах мечеті Ескі. Звеличування Аллаха і його пророка Мухаммеда не викликали в нього того релігійного екстазу, який кожного разу відчував проповідник.

Наступною святинею була велична Селіміє, яка навіть через сто років після посвяти не втратила тієї краси, яку заклав у неї Сінан. Розмінявши дев'ятий десяток літ, імперський архітектор спромігся на диво, яке досі ніхто із зодчих не так і не перевершив. Ні найгарніший в Едірне шадірван, ні чотири найвищих в Османській державі мінарети не втратили свого блиску й не потьмяніли. А що вже казати про купол, який своїми розмірами перевершив грандіозний купол над Айя-Софії в Стамбулі. Коли Вані-ефенді здіймався на платформу муедзина, розташовану над куполом, то серце його завмирало од німого захвату. Вічність, закладена Сінамом у камінь, проглядалася тут так виразно, немов лінії на долоні. Та великий візир зайшов лише в медресе й перекинувся кількома словами з учнями.

У мечеті Юч-Шерефелі Ахмад-паша скривився так (насправді великого візира запекло в ямці під грудьми), що Вані-ефенді сприйняв це як німий докір. Після величної будівлі Селіміє ця святиня виглядала набагато убогіше. Духівнику й тут довелося відмовитися од свого попереднього наміру – показати представнику славетного роду Кепрюлю Едірне з висоти польоту птахів. Для цього треба було піднятися аж на третю галерею найвищого мінарету, а великий візир задихався навіть на землі.

Проповідник подумки дивувався, як же можна себе аж так запустити в такому молодому віці. Сам він набагато старший од першого міністра, а ще може рухатися так швидко, як ті олені, на яких полює султан, та забігти по сходах на найвищі мінарети. А великому візиру кожен крок був мукою.

У мечеті Мурадіє Ахмед-паша попросив води – пересохлий язик та відчуття гіркоти в роті катували його більше, ніж піша мандрівка. Напившись, очільник Дивану не захотів оглядати святиню, яка приваблювала дервішів з усієї імперії. Присівши на кам'яну лаву у дворі, великий візир виглядав настільки втомленим, що Вані-ефенді потамував у собі бажання вести його ще й до мечеті султана Боязида ІІ. Хоча саме в їдальні при ній духівник хотів почастувати свого приятеля стравами, які йдуть на користь тілу й роблять голову ясною.

Закінчивши обхід мечетей, Мехмед ібн Бістан умовляв свого попутника навідатися в лазню, збудовану великим зодчим Сінаном:

– Там не дуже жарко, і втому зніме, немов рукою.

Проте великий візир відмовився, беззаперечно ствердивши:

– Найкраще втому знімає зручне ліжко і м'яка постіль. Дякую, учителю, що показав мені всі тутешні святині, й за те, що мною заопікувався. Але дорога зі Стамбула в Едірне надто вимучила мене. У кочі не було змоги випростувати ноги, а подорожувати верхи мені не дозволяє моя хвороба.

– Попросити Каміла, щоб тебе навістив? Він зараз тут, в Едірне, наглядає за облаштуванням нового шпиталю, який падишах надумав відкрити для прислуги та тих гостей, які зазнають пошкоджень на полюванні. Звірина тут ще й яка дужа та люта. Але для тебе він завжди знайде час.

– Нема потреби відволікати такого поважного чоловіка на дрібниці. Я ще маю порошки й настоянки, які він мені прописав. А молоко верблюдиць, – згадавши про це пійло, Ахмед-паша ледь не вивернув душу. – А молоко мені й слуги принесуть.

– Дивися, як знаєш. Гадаю, що недарма витягнув тебе зі Стамбула сюди. Тутешні ліси й повітря мали б піти тобі на користь. Поглянь на султана – от кого можна назвати цілком здоровим чоловіком. Зізнаюся тобі щиро, що в його товаристві і я відмолод. Ми багато часу проводимо на свіжому повітрі, бесідуючи про світське й духовне. Долучайся і ти до нас. Святкування ще не скоро розпочнуться.

Очільник Дивану скривився й одказав:

– Вас із султаном ніхто не труїв. А мені підсипали заздрісники якоїсь гидоти.

Хотілося Вані-ефенді сказати, що ж то за гидота, але стримав себе. Пияк ніколи не визнає, що всі його болячки – від надмірного споживання алкоголю.

Попрощавшись із духівником, великий візир в супроводі охорони пошкандибав до воріт Баб-Хумаюн – головного входу до літньої резиденції султана. Як другій особі у Найвищій Османській державі, йому сміливо можна було користатися цим парадним входом.

На Алай-Майдани – величезній площі, де відбувалися офіційні церемонії й огляди війська, Ахмед-паша відчув себе зле, заточився і хряпнув би на кам'яну площу, якби охорона вчасно його не підхопила. До семиповерхового султанського палацу, де були не тільки покої халіфа, але й гостьові кімнати для високих сановників, поважного гостя вже занесли.

За добру хвилю, відкоркувавши одразу дві пляшки вина (улюблений напій він зумів приховати серед особистих речей), Ахмед-паша відчув полегшення. Вино зняло біль у животі та в голові, язик став вологішим, і, підійшовши до вікна, Ахмед-паша зацікавлено споглядав, як проміння передвечірнього сонця виграє на даху Будинку Справедливості. У ньому збиралися візирі на виїздні зібрання Дивану, там виносили вироки судді, а всі уджети проходили через канцелярію. Прислухаючись до свого тіла, великий візир міркував, чи довго йому ще відвідувати Мармурову залу з розкішним фонтаном посередині, у якій на видному місці стояв трон султана, та відпочивати після залагодження державних справ у Щербет-хані, спостерігаючи, як молодші візирі б'ються за те, щоб припіднести йому прохолодні напої.

Заспокоєний вином живіт забурчав зовсім інакше, аніж до того, і Ахмед-паша відчув бажання щось з'їсти. Як поважному гостеві, місцева прислуга готова була догоджати йому у всьому.

Вечірнє сонце ховалося у верхівках дерев, коли в парку, де була чимала грядка з цілющими рослинами, зустрілися Мехмед ібн Бістан та Каміл ібн Тайфаші.

– Видурив я таки молодшого Кепрюлю зі Стамбула та вмовив його пожити тут декілька тижнів, – розпочав розмову проповідник.

– Бачив його здалеку. Здоровим чоловіком великого візира не назвеш. З часу нашої останньої зустрічі став ще гірше виглядати.

– Просив я його з тобою зустрітися...

Лікар звів очі на Вані-ефенді, розминаючи в пальцях якесь суцвіття.

–... Каже, що не стане тебе відволікати од важливих справ. Має ще порошки та настоянки, які ти йому давав. Це піде йому на користь?

Цілитель мов би й не чув запитання Вані-ефенді, поринувши у роздуми. Розім'явши суцвіття на дрібний пил, Каміл підніс його до носа і з задоволенням вдихнув запаморочливий запах. Попри неймовірний свербіж у носі і бажання чхнути, голова зробилася легкою і ясною після важкого робочого дня. Можна було й до розмови повернутися:

– Ліки, які я прописав великому візиру, якщо їх вживати, як належить, мали б закінчитися ще місяць тому. І, відчувши полегшення, він неодмінно звернувся б до мене ще раз.

– Хвороба його з'їдає?

– Пияцтво його з'їдає. Розкладається печінка і потьмарюється розум. Та добре вже те, що сина славетного Кепрюлю вдалося вмовити сюди приїхати. Шкідливі випари Стамбула доконали би його ще швидше. Тутешні місця сприяють оздоровленню, якщо чоловік хоче вилікуватися.

– А коли ні?

– На все воля Аллаха. Та коли ні – восени матимемо нового великого візира.

Про цю розмову очільник Дивану Найвищої Османської держави нічого не відав. Уминаючи щедро приправлену спеціями баранячу ногу, Ахмед-паша задоволено посміхався. Потаємного запасу найкращих ліків у світі в нього було вдосталь.