🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Поезія (6978)

СІМЕЙНИЙ ЛІКАР

Сімейний лікар - це той, хто поруч завжди,

Хто важливий у житті і долях наших.

Людина, що допомагає зберегти

Здоров'я родини: молодших та старших.

Це є Доктор з великої літери «де»,

Хто завжди приходить нам на допомогу,

Це людина, яка і в день і в ніч знайде

До потрібного адресата дорогу.

Сімейний лікар - це обличчя знайоме,

Що завжди допоможе в скрутну хвилину.

Йому наші переживання відомі,

Його можна вважати членом родини.

Тож дякуймо сьогодні нашим лікарям,

За те, що прагнуть всій сім’ї допомогти.

І хай сімейний лікар завжди буде там,

Де потрібно буде здоров’я зберегти.

Вірш до Всесвітнього дня сімейного лікаря (19.05.2023.)

...

Мирослав Манюк

Рай

Є на небі рай,

Неземний гай,

Невидимі красоти,

Великі широти.

Там Бог на престолі,

З дітьми грає,

Там Ангели на Подолі,

На арфі грають,

І всі від щастя літають.

Печалі місця там нема,

Щастя все заполонить,

Бажає Бог усім добра,

І всім у серці миру хоч на мить,

Там вже ніхто страждати не буде

Не буде війн і бунтів,

Не буде закривавлених мечів.

Любов там вічно буде панувати,

І в серці не згасати.

До бою рвімось ми,

Щоб рай здобути ми могли.

...

Діана Гобой

Провінційна дівчина

Проходить день за днем

Не схожий на Едем,

Провінційна дівчина з хорошої сім*ї

Живе у мріях немов у сні.

А суворий світ оцінює її несправедливо

І все у світі цьому мінливо,

І щоб вона не бажала- усе неможливо,

Але вона збирається усунути перешкоди уміло.

Хай світ її не розуміє

І хай не все вона як люди вміє,

Проте незламний дух її до бою рветься

Який нетлінною надією зоветься!

Вона як люди –хоче щастя,

Але кругом підстерігає її одне напастя.

Хіба ж винна вона, що народилася не така як усі

І не бажає приймати світові закони оці?

Бо закони ці у собі нічого розумного не мають,

Але люди цієї очевидної правди не хочуть - тому й не знають!

...

Діана Гобой

До, як годиться, Бісектриси

Пора блаженства проминула

прийшла - замішань і тривог.

Я йду від вас туди, де небу

дерева роблять хендехох.

Де ми колись із вами вперше

гуляли та без заковик

у срібнім світлі обіймались,

немов дружина й чоловік.

Тепер же йду від вас. Розбилось

чуття мого яйце-райце

і ви поета не спиняйте,

а повертаючи лице

простежте, як рушаю в далеч,

свій закінчивши перекур,

бо мене кличуть і співають

вогні далеких амбразур.

Не можу я у вашім дзоті

плекати мертве почуття,

тому в далеку путь рушаю,

в далеку путь рушаю я.

Мене забудьте на 101-й,

згадавши в день разів по сто.

Я камінь, вкрадений Війоном,

з "Роману про чортяче бздо".

Піду, допоки є ще сили,

піду я, поки ще не здох

і понесу в пістрявій торбі

цілунок ваш, загорнений у мох.

У мох - бо він бактерицидний

і називається сфагнум.

А ви, моя кохана, цитьте,

що душу вашу не збагнув.

Забудь, що був такий поетик,

якого так любила ти,

сплітаючись у тет-а-тетах

серед міської суєти.

...

undyber

Черевик

іду собі, такий задрипаний

і вже не зовсім молодий:

у лівім черевику рипає,

немов у колесі без ніпеля,

хоч зупинися та не йди.

ще півквартали і проклятому

кінець походу настає.

в мішку вода і два салатики,

із оселедця й олів'є,

і книжка про теор-граматику

(де закладкою олівець)

густа і темна, наче патока,

уся зацапана й розпатлана,

сказати чесно, нанівець.

припустимо, не так і голосно.

мо', за машинами й не чуть.

але скажи, з якої користі

мою ти акцентуєш путь?

рипи-рипи. не так далеко вже.

і начувайся, бо їй-бо

до хати тільки-но дохекаю -

вчиню тобі правдивий реквієм

і болестрашицький футбол.

а втім, чого б їм помічати:

очами де не поведи

летять і пурхають дівчата

немов качата до води.

...

undyber

ДЯКУЮ ЯБЛУЧНОМУ САДУ

Дякую яблучному саду

За ранка свіжую прохладу,

За сонця дуже швидкі сходи,

За яблука – дари природи.

Дякую яблучному саду

Я за пташину серенаду,

За сонячне опівдні світло,

За те, що все в саду розквітло.

Дякую яблучному саду,

За те, що в тіні його сяду,

Коли мені спочити треба,

Якщо у цьому є потреба.

Дякую яблучному саду

За те, що нас зібрав в бригаду,

Що не дає засумувати

І що є де попрацювати.

Написано: 05.10.2015.

Відредаговано: 17.05.2023.

...

Мирослав Манюк

Вітри

Дозволь вустам сказати те, що дмуть

Вітри в серцях сполокані дощами,

Та поцілунком не дозволь йому

Зректись грози, що в’юниться над нами.

Слова твої, без подиху – пусті

Як полотно, що зовсім не зворушно

Висить і припадає на стіні

Пилюкою. Але вливає в душу,

Його подобу, як слова в рядки

Поезія, буквально зі сторінки

Скипаючи у хіть, що явить дар

І від пера жадає відректись,

Від пустослів’я взятися до жінки

Спустившись ниць з її молочних хмар.

25.09.2022

...

Володимир Каразуб

Не сняться сни

Не сняться сни,

Не снишся ти і просинь,

Що наче острів

Ставши відколись,

Складаючи із форм і рис твоїх

Оголену і випещену осінь.

Триває спринт.

Затягується небом.

Туман спадає, день

Спадає, ніч.

І на футболці в тлін затертий принт

Твого ім'я, яке складали зорі

Своїм яскравим сяйвом.

Геть біжать: в пейзаж,

Дорогу, шприхами і далі

Летять по колу циферблатних справ

Короткі стріли, пошуки невдалі,

Відкинуті холодні імена.

І правда, —

Не сняться сни,

Не снишся ти і — досить.

Туман спадає, день

Скидаєш в піч.

І легко так, і легко, і непросто

Любити не привласнюючи ніч.

22.10.2021

...

Володимир Каразуб
16+

Мій Шевченко

Ох Шевченко, сивий, любий,

Як тобі на небі і в землі і у твоєму Дніпрі зараз?

Чого ж тебе завжди згадують,

Коли ллється червона кров?

Від страшної загарбницької зброї,

Що не знає навіть жалю до людей…

Кров українського народу твого ллється,

Який ти так намагався врятувати багато років тому,

Віддати йому ті блакитні крила волі -

Думи нашої землі.

Пишучи про це на своїх сторінках старих книг,

Немов як той ураган кохання,

До власної неньки України…

Тоді дай відповідь мені, будь ласка,

Чого тебе згадують лише тоді,

Коли падають кам’яні пам’ятки на землю червону?

Вони перетворилися від ваги танків на крихти,

Не залишаючи після себе нічого живого,

Окрім звичайного сміття

В очах тих окупантів.

І твої пам’ятники старі падали,

Веселячи тих, хто лише зовнішністю схожі на людей…

Але і ти, і я знаємо одну правду червону:

Ти не впав,

Не впадеш ніколи,

Й твоя постать блакитна,

Яка міцніша за граніт.

На місці того каменя зруйнованого стоїть,

Дивлячись на хаос навколо -

На ті вибухи шалені.

Дивишся ти, як твій народ вбивають…

Намагаються забрати в нього очі знову

І поховати десь біля хатинки звичайного пса,

Забувши, що такий народ був колись.

Бачив ти це багато разів,

Однак твоє слово завжди вітри волі та долі піднімали,

Підіймали ті криваві хмари страждань і болю,

Підносили їх до очей Бога.

Проте і ти, і я знаємо,

Що Бог помер ще тоді,

Коли людина вперше вбила брата.

І надії на інші небесні сили зовсім немає,

Але ти знав, що Бога немає на землі.

Вирішив замінити його,

Стати символом вітрів у складну годину,

Пишучи про силу українського народу.

Та потужність кривдника у річках синіх втопить,

В лісах чорних поховає,

Птахів на небі залишками від тіл нагодує,

Не маючи краплі жалю…

Лише кришталеві сльози

Від мертвих тіл побратимів…

Тоді, Тарасе, відповідай:

Чи бачиш ти майбутнє в очах твоїх птахів,

Коли ті над Дніпром пролітають?

Зараз молодих соколів багато на твоєму безхмарному небі,

Вони ту пісню горду твою співають,

Даруючи силу тобі й твоїм братам і сестрам силу сонячних крил,

Знову перероджуючи вас на сторінках гарячих сліз,

Немов тих серафимів у вогні,

Але, Тарасе, чи бачиш ти майбутнє?

Чи бачиш ти майбутні річки?

Які навіть Дніпро зможуть пересилити.

Чи бачиш ти молоді зелені гаї?

Чи ти бачиш темряву нічну у своїх очах,

Коли замість червоних поллються блакитні дощі?

В тій темряві є звичайне сонце,

Багато різних зірок,

Проте майже немає твоїх зелених гаїв

Або тих молодих сильних птахів…

Вони щезли кудись,

В зовсім інші світи,

Немов їх чума скосила

Під час вогняних дощів…

Дай відповідь мені, Шевченко,

Чи бачиш ти свою труну,

У яку тебе можуть знову покласти,

Повністю забувши у лісах живих?

В якій ти будеш лежати гнити,

Втрачаючи цінність твого слова,

Поки знову смак крові червоної не скуштуєш…

І тільки тоді

Твої сторінки віршів вітри колихатимуть,

Сидячи на небі,

Що над головами людей в їхніх очах…

...

Пан Осадчий

Пора тепла й відпочинку

Літо –пора тепла й відпочинку

Ставайте дітвора на розминку!

Лиш в рік вона є –пора єдина,

Вона завжди у нас незмінна

Мов квітуча сакура нетлінна.

І чарує вона всіх перехожих красою,

А втім буває й дощова порою,

Але справиться з любою бідою

За мить і сонце знов засяє

І кожен від літа втіху має.

І відкриває браму в світ пригод,

Не знає ця пора невдач незгод.

Розкриє душу мов квітка ота,

Яка дивлячись весело каже: «Зірви мене, я твоя»!

Заспіває пташка- знай то вона,

Мелодії струнка дивна пора.

Для всіх грає пісню вона

І ніяка зима їй не страшна

Чи навіть невеличка імла,

Коли в душі ця чудова пора.

Зве у світ невіданий,

Манить чарує,

У світ незвіданий,

Який із троянд для тебе будує.

З року в рік через віка,

Усі розчарування пройшла,

Мов фенікс відроджується раз на рік

І буде з нами повік.

...

Діана Гобой

Кафе "Дорожне"

Знаєш, буває так, що сказати нічого,

І без зайвої скромності та риторики –

Не просто мовчати, а промовчати,

По-справжньому, вдумливо, не тараторити.

Та й, що сказати, хіба для рими

Щось дуже простеньке і пустопорожнє,

Бо все, що важливе присутньо-незриме,

Як погляд туристки в кафе "Дорожне".

Тому не скажу, я нічого лишнього,

Взагалі нічого, що варта подиху.

Я випитав слово у Всевишнього,

І став мовчазливим, самотнім,

злодієм.

27.04.2021

...

Володимир Каразуб

Лист у осінь

Я напишу листа в чарівну осінь

Про листя пожовтіле у волоссі,

Про павутиння в оксамитовий сезон

І на осінньому вікні старий вазон.

Я напишу листа у вітер прохолоди

Про перший подих осені і насолоди,

Про почуття зігрітими словами

І поцілунки солодкими вустами.

Я напишу листа в холодну зливу,

Що змиє літнє щастя полохливе.

Про світ, що пах трояндами й коханням,

Про сонце, що золоти́ть востаннє.

...

Svetoviya

Весняна благодать

Прийшла весняна благодать

Сади цвітуть і ліс весь оживає

Дерева в зелені стоять,

Немовби мавки, що співають.

Веселки дзвоники бринять

Річки дзюрчать, пташки співають

Діброви з вітром гомонять,

Нібито й справді розмовляють.

Весни веснянки майорять

І любо все, кохання оживає

Сонця промінці струменять,

Неначе й справді ми у раю.

...

Svetoviya

Вербиця

Квітень місяць зеленіє, в небі сяє сонце,

А свята Вербиця світла, загляда у віконце.

І душа вірян співає, щире просвітління,

Бо вже близько на порозі Христа Воскресіння!

Свічки в церкві запалають, свята віра в Тайну

У Божу силу чудодійну, велич неосяжну.

Після Вербної неділі - писанка та паска,

Бо на нашу землю зійде Божа милість й ласка.

Гілочки вербові святять, в християнське свято

І бажають усім серцем щастя й благодаті.

Рідним й близьким, українцям, здоров'я та миру,

Україні нашій любій сили, слави й віри!

...

Svetoviya

Сонний

Осінь. Вечір. І місяць круглоликий,

Що світить другим, блідим сонцем.

І я, в ці чарівнії хвилини,

Плентаюсь між тінями сонний.

Клич німий, десь поза світом,

Зве мене на стежки дальні.

А я лиш чую, як листя шепіт

Розказує забуті балади

І бачу розмитим оком

Розплавлені місяцем міста.

І ось, крок за кроком,

Мій втомлений розум засина.

...

Зірколов

Мартинонька

Зростала нині трава,

Коли ти в моє життя прийшла,

Ніби нізвідки через ворота прошмигнула

І до мене ласкаво прилинула.

Величава і граційна - моя королева,

Її приходу воспівали дерева

І сонцем поцілована на лобі,

Вона дивилася всередину душі.

Ми ідеально одна одну розуміли,

Наповнювали наші серця Любов’ю і змінили,

Більше не уявляли себе окремо

І лиш одна від одної добра ждемо.

Ніхто на заваді тепер нам не стане,

Бо разом сила і перемога,

Ми віднайшли пристанище у Бога.

...

Діана Гобой

Духовна боротьба

Ми зламані стаємо тоді,

Коли втрачаємо упевненість в собі і в завтрашньому дні

Й тоді коли надії полишаємо,

А мрії відторгаємо.

Духовна боротьба-драма поетична,

Часто у вчинках буває не етична

І слів не вистачить аби все сказати,

Що на душі тій коїться описати.

...

Діана Гобой

Останні дні хвилин останніх

Останні дні хвилин останніх,

Проникають в душу спогадами мрій ранніх,

Як же вони в душу проникають,

Останні хвилини раю спопеляють

І пронизують мене до болю,

Що приходиться круто міняти долю.

З раю в пекло наче з тепла в холод

І пожирає мене духовного спокою голод.

Як же хочеться продовжити незрівнянні ні з чим солодкі миті,

Чарівні мрії й спогади радістю покриті,

Як цього хочеться: та доля диктує нам свої умови

І доводиться надягати на себе трудів тяжких окови.

Останні дні хвилин останніх,

Кудись ідуть щастя забираючи

І притуплюють гарні спогади їх стираючи,

А серце щемить гулко стукаючи,

Мене усю зсередини мучаючи,

Але я надіюся що рай ще до мене вернеться,

В душі спокоєм ляже і в серці приємним трепетом озветься.

...

Діана Гобой

Осіннє кохання

Як я люблю дивитися в твої очі,

В них я бачу блиск янтарної ночі.

В очах твоїх ніжність кохання,

Ти моє осіннє зітхання.

Любов твоя до мене безмежна,

Полонив моє серце –від тебе залежна.

Під дощем осіннім ми з тобою гуляли,

Саме тоді один одного ми й покохали.

Руки твої мене обіймали,

Губи твої мене цілували,

Все одне одному пробачали

І так безумно кохали.

...

Діана Гобой

Умиротворення

Коли я слухаю тебе, розумію,

як не потрібно мовчати, щоб

нараз не сказати лишнього.

Серпневе сонце витягується стрічкою

скотившись з дахів вздовж вулиці і

зникає вкінці під склепіннями

розквітлих крон.

Простуючи твоїм кроком – повільним,

але уривчастим ритмом,

серце обвиває промениста підв’язка недільного

умиротворення.

І твоє густе, тим же сяйвом підібгане волосся,

в якому вся розкіш паломника,

що стрічає прохолоду в спекотній день під кроною липи,

веде мене ген у кінець вулиці.

А там,

стрічка мого серця стане перістою,

і дивлячись на твоє волосся, я бачу більше дерев,

аніж одітих у золото сонця будинків.

21.08.2020

...

Володимир Каразуб

мариво

«мариво»

ти приходиш уві сні,

мариш тихо, нічне ти сновидіння..

я хочу тебе бачити лиш на коротку мить!

як тут зникає це тихе лиходіння,

я хочу бачити твої діяння,

як ти шукаєш нові сни,

як голову мені дурманиш,

як пускаєш цей солодкий дим,

я так не хочу, тужити за тобою,

а без тебе так боляче мені

ти -моє зловчасне покарання

і я досі не розумію наміри твоїх дій.

лиш плисти з тобою у відчаї, спокуси тьми

та ти лиш дивишся очима,

які мов мариво світлих ночей!

як місяць світить у садку, очей не можу я замкнути, хочу бачити тебе зараз тут,

не поринаючи у зло!

побудь зі мною лиш хвилину !

у цій реальності сумній

відкрийсь мені,

шепни мені на вухо,

хто ти є, чому приходиш

твій аромат, мов скошена трава,

Ця ніч до мене така зла,

частину мене ти забираєш

під місячним сяйвом одну залишаєш

ти для мене лиш загадка

так, дозволь тебе розпізнати

...

мавка

Час

Час - то досить дивна штука

І не допетраєш ніколи -

То він наче не спішить нікуди,

То летить, мов швидкі соколи.

То хвилинами йдуть години,

Та в інший момент навпаки,

Від чого біжиш, дзиґарь схопивши,

Як той кролик у чуднім ковпаці.

І голова болить до скону

Від тої незрозумілої проблеми,

Чи то рухатись постійно скоро,

Чи то все повільно, по-маленьку.

Ось, здавалося би, немає рішень,

І в цім тумані навіки згаснеш ...

Та є розгадка на поверхні -

Треба все робити вчасно.

...

Зірколов

Сирена

Місто в ночі виглядало скам'янілим еквалайзером світла

Над яким от-от різким гулом завиє сирена війни.

Наче старі тополі покосяться і кришкою фортепіано, —

Густими тінями гепнуться

На зорями виструнчену поверхню озера.

І ми оглухнемо з тобою.

Зникнемо хапаючи гортанню радіоактивний пил історії

Захлинаючись застояними водами романтизму

Якому потрібен оновлений ландшафт сущого.

Оглянься. Цей світ, що застиг

Обростає коростою розпанаханого сонця.

Непомітно відлітають книги вдаючи птахів

Залишаючи забальзамовані тіла голубок та куріпок

В бібліотеках.

Наш вітер був леготом від колихання пасм пахучого волосся

Величної діви геометрії, що виростала із пагорбів юності:

Арками, галереями, контрфорсами;

Тягнулась музикою до вкритих патиною куполів

І бронзовіла поетами.

А тепер вона лежить з розбитим тілом, як Колос,

Що поріс мохом у глибоких розколинах.

Рука, ще тягнеться до небес

Силкуючись зловитись за бахрому хмар

Знесилено падає до Чорного лісу —

В лоно старих австрійських полігонів.

Вона крехтить, стогне не маючи сил розтулити уста;

І це не тополі, а її коліно зігнуте,

Скорчене від болю не втримує рівновагу та гепає в озеро!

Оглянься! Там, за тополями, — очі її не прикриті повіками

Дивляться на нас в передсмертній агонії.

18.02.2022

...

Володимир Каразуб

tristitia

Дивитись на себе — гидко. Чи то у відображенні дзеркала, чи то у відзеркаленні дійсності.

Всім навкруги це вже до нестями набридло. А власні закони знову набувають беззаперечної чинності.

Відчувати себе — нестерпно. Я рахую до десяти і знову запиваю бридкі пігулки.

Пройшов вже п'ятнадцятий серпень, а я й досі споглядаю пусті й тривожні, але власні провулки.

Жити у темряві — страшно. А сумувати за світлом — цілком нормально.

Та робити хоч щось все ж таки варто. Наприклад, можна спробувати відкрити фіранки.

Жити в порожнечі — якось. Сумувати за чимось — дарунок.

Лежачи у власній кімнаті навіть жодної думки про гіпотетичний (але все ж неможливий) рятунок.

Відчути хоч щось — залежність.

Залежність від болю і довжелезний шлях у нікýди.

Одне тільки слово — даремно.

І знову у вухах тривожні сирени загули.

Дивитися в дзеркало — дивно. Очі зовсім чужі й невпізналі.

А дивитися у вікно — марно. Навколо як і раніше тихо. Лиш гудіння придуманого трамваю.

...

ᴀɴʟᴇᴀʜ

МЕДИЧНІ СЕСТРИ

Медичні сестри - дарунок від Бога,

Хто з ними стикався, той зрозуміє.

Неоцінена їхня допомога

Для тих людей, хто сьогодні хворіє.

Це нашого здоров'я охоронці,

Хто працею та любов'ю лікує.

Від їх тепла яскраво як від сонця,

Завдяки їм медицина існує.

Медичні сестри – це наша надія,

Їхні слова легкі та тішать серця,

Тільки вони роблять ту терапію,

Що душу лікує краще фахівця.

Тож нехай вас Бог береже від біди,

Хай з радістю зустрічають усюди.

Нехай кожен з нас пам'ятає завжди,

Що медичні сестри - найкращі люди.

Вірш до Всесвітнього дня медичних сестер (12.05.2023.)

...

Мирослав Манюк

Навмисно

я навмисно стала похмурим вівторком,

або ранком без кави після безсоння.

стала в спекотну погоду непосильним підйомом,

потопаючи у власних брехливих чеснотах.

ніяких «люблю», «ти найкращий», «сумую»,

лиш іноді невпевнений дотик до твоєї руки.

«мені без різниці», поки десь глибоко власні чорти наді мною глузують,

у темну безкрайність мій гнів ведучи.

мене порівнюють з задушливим транспортом ввечері,

з почутою в мить щастя болючою прикрістю.

кажуть, я ніби холодна вода за температурою «мінус» за цельсієм,

похована під вагою сорому й хтивості.

ти — прохолодний під'їзд у спекотне «плюс тридцять»,

чи може ковток рідини після бігу.

приємна субота, кохання і пристрасть,

у хвилини турботи міцні до знемоги обійми.

між нами ущелина розміром з «вічність»,

та й зі мною життя ти промарнуєш дарма.

але всі прокльони про мене — це дійсність,

тому не проси, аби тебе сонцю, замість луни, віддала.

...

ᴀɴʟᴇᴀʜ

А Ви спитайте...

А ви мене спитайте — чи кохав я Вас колись?

Як темна ніч закохана у світлий місяць.

Дивіться, он зоря під ними мерехтить,

Тендітної любові тихий свідок.

Ви ж бачите: моє життя — це вам мої зізнання,

А сумніви й надалі мучать ваші сни.

Ви так жадали відчувати на собі моє кохання,

Що й зовсім позабули його крихти берегти.

Та Ви хоч так в моїх очах прекрасніші за місяць,

І з Вами темна ніч всього лишень блакить.

Ви вибачте — любив я вас таку недовгу вічність,

На жаль, та вже не взмозі днина ніченьку любить.

...

ᴀɴʟᴇᴀʜ

Це, мабуть...

Це, мабуть, в тридцяте, як мене заарештували за понівечену й муровану душу,

Це, мабуть, в двадцяте, як мене звинуватили у власних зневажливих снах.

Це, мабуть, я в соте відчула, як нестерпно все тіло чужі погляди душать,

І як твої всі принадливі дотики роз'їдає нова автентична пітьма.

Це, мабуть, я вперше схотіла тебе обійняти,

І згодом забути тюльпан у твоїх чарівних руках.

Це, мабуть, я вдруге зажадала безпричинно тобі довіряти,

І в тисячний раз так швидко втекти від спокуси в обнадійливих твóїх словах.

Це, мабуть, не вперше я знову тону в недовірливих і марних містах —

Таких солодких, як вата, яка так мене колись вабила на твоїх рожевих вустах.

...

ᴀɴʟᴇᴀʜ

Страчена

Ти приходиш до мене в неділю,

лягаєш поруч,

сидиш тихо,

як друг.

Ти такий мені рідний, але від тебе вже нудить,

бо ти знову і знову забираєш надію та гладкість рук.

Я присвятила тобі, приблизно, третину болючих віршів.

Відпусти вже.

Мене.

Будь ласка.

На волю.

Тисячі на майбутнє заготовлених звітів:

гірше

гірше

гірше

«Ти цілком вже ув'язнена цією ганьбою»

Ти зі мною постійно, хоча зараз зуміла тебе придушити,

За допомогою хімії в суміші з повсякденними справами.

Від тебе навіть смерть і могила не звільнить,

І вкотре лежу нерухомо

знову

тобою

страчена.

...

ᴀɴʟᴇᴀʜ

Блуд

Усе забудеться, як чресла, устя, тать,

Як давній блуд, тщета старих історій,

І буде свій у нас вшетечний ґвалт,

Немаль, до слова, березневих оргій.

І буде став, і лопотання крил,

І згуба з губ, і серце безсердечних,

І в лобизаннях шаткий небосхил,

І плотський шал, що гріх на двох сполечний.

Поневаж юність виглухла до слів,

То лєцтий шум забав наспіх посполу,

Як оказалость висадить на стіл,

А силу інших двигне геть зі столу.

04.09.2021

...

Володимир Каразуб

НЕ ЗАБУВАЙ МЕНЕ

Не забувай мене надовго,

Не вбивай у мені надію,

Руби мене, я не вцілію -

Краплі льоду живуть недовго.

Я хворий тільки лиш тобою

І краще вже мені не буде,

А лікар біль мою забуде,-

Вона залишиться зі мною.

Дощами ллється влітку злива.

Дочекайся хоча б восени,

Тебе прошу: не порушуй сни,

Прийди до мене, будь щаслива.

Ми стиснемо міцніше руки.

Усі думки змито дощами,

Життя бажає разом з нами

Жертвувати тавром розлуки.

Ти розбуди мене, привітай,

Розбий, зруйнуй мою темницю,

Темрява більше не насниться -

Я поруч, ти це не забувай.

Написано: 21.09.2015.

Відредаговано: 11.05.2023.

...

Мирослав Манюк

Ми говоримо про різні з тобою речі

Ми говоримо про різні з тобою речі:

про зустрічі, музику, — особливо про музику.

Про те, що тобі подобається, а мені необхідне,

про течії красивих мелодій без звучання голосу, —

особливо без голосу.

Мавпуючи час ти його супроводжуєш часом.

Слідкуєш, як скручують нитку в клубок, щоб не сплутати

і не додати до нього початок майбутнього

з’єднавши з минулим занадто тісною спокутою.

Трагедія в тому, що ти відкриваєш двері

з такою безпечною легкістю, сміхом, радістю

неначе шукаєш у новому гріх життєствердності

з одного лабіринту до іншого перебігаючи.

Прокляття у тому, що я сотворив мінотавра, міф,

а ти намагаєшся вбити, скрутивши нитку,

і тільки для того щоб інший, чим швидше зміг, завтра,

для тебе відправити блискучу, нову відкритку.

Ми говоримо про різні з тобою речі.

Як і ти так і я помиляємось, зрештою, в крайностях

віри. Я шукаю у темряві двері для нашої втечі, —

Ти вогонь сірника, для нашої, спільної радості...

у потертій кишені старого, як світ піджака.

25.09.2020

...

Володимир Каразуб

ВІДПУСТИ

Так, заплутався я сильно,

Поможи з'єднати узи,

Поможи тепло союзу

Зберегти, доля всесильна.

Сам то я точно не зможу

Ці сумніви перемогти,

Просто візьми та відпусти

Ти мене в дорогу Божу.

Відпусти мене на волю,

Мій спокій ти не порушай,

І всі гріхи мої прощай,

Відпусти, всесильна доля.

Написано: 20.09.2015.

Відредаговано: 10.05.2023.

...

Мирослав Манюк

Безтямне

Усе життя читати де Лакло

та раптом опинитися в Парижі.

Шахрай, босяк, злодюга та ракло,

на Благовіщенськім базарі певні брижі.

Емігрувавши, до програми передач

знайти собі скаженого собаку.

Тарасик Бульбочка, таке тобі то бач,

все вусібічно повертає раком.

Як заведеться - спробуй зупини.

Ніхто не взяв, але ж усі під боєм.

Не жінка, а баляда про штани,

нехай на це рушаємо війною.

Сліпоглухий я буду екстрасенс

без рук і ніг, без голови та дрюка.

Як доведеться вам - слова картини руки.

"Почесний легіон". Прекрасний секс.

Жувавши шоколадку "черевик"

я не настільки маю бутерброди,

наскільки я уже до того звик.

Така тобі нечувана порода.

Як Іванов - об"явить - Осадчук

заховану у джунглях антилопу.

Що це було, скажи мені, Європа?

У холодильнику захований продукт.

Мені не грайте, пані, чижик-пижик.

Не побивайся, лікар Геворкян.

Я йшов від річки Сян до річки Сян

і раптом опиняюся в Парижі.

Блукаючи далекими краями

мені назад уже не повернуть.

Нехай уже від ями та до ями

моя непевна пролягає путь.

Наговорив, нічого не сказавши.

Я вас люблю, мадам, і це назавше,

хоча й усе на світі промине

безслідно, наче гроші з портмоне.

...

undyber
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Результати конкурсу "Три шестірки"🎆Інклюзивна спільнота "Творча майстерня"
17.07.2024
Світлий привіт😇 Нарешті завіса мороку впала та привідкрила довгоочікувані результати конкурсу «Три ш ... Детальніше
Якою буває їжа?Лана Філлі
16.07.2024
Привіт! У таку спеку не мучитиму ані вас, ані себе довгими викладками. Просто спитаю дещо діалектичн ... Детальніше
Самійло Кошич – козак-легендаКниголюб
17.07.2024
Сьогодні закінчив читати книгу Дмитра Воронського «Самійло Кошич – козак-легенда.» Що можна сказати ... Детальніше
Цікаві і незвичні українські слова.. ДіалектиMia
06.03.2024
Трохи гумору для настрою: Так говорять на Полтавщині: спробуйте вгадати, що таке лопездрики, припинд ... Детальніше
Повернення хвилинки-занудинки або Як правильно будувати речення з дієприслівниковими зворотамиЛана Філлі
16.01.2024
"У реченні з дієприслівниковим зворотом обов'язково повинен бути підмет – особа, яка виконує дії: ос ... Детальніше
Треш-цитати "Псистих теревень", або Хто це гавкнув?Леся Сагула
16.07.2024
Ну, оскільки багато хто заявив про страх репресій за подібні блоги, я візьму перший удар на себе. Пр ... Детальніше
На Аркуші вже:
11804читачів
144232коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: