1. Зустріч
«Вставай, іди. Іди за мною,
Не бійся сил тобі додам.
Чого такою є сумною?
Так, рано йти ще по рокам.
Так трапилось, кінець дороги,
Що привела тебе сюди.
Всі втрати твої, перемоги
Залиш, нащадкам поклади». -
ВІН говорив мені тихенько
Та лагідно, підняти, щоб.
І почала я помаленьку
Останню цю зі своїх спроб.
Як важко було сил зібрати,
Щоб тільки руку підвести.
Не встигла більше назбирати
Та попросити: «Відпусти!»
Як в грудях знову зажурчало -
Струмок - для сина молочко.
І серце гучно застучало:
«Ти не здавайся, Галочко!
На тебе вдома всі чекають,
Новонароджений малюк,
Кохана донечка з ним грає,
В лікарні стався певно глюк».
Встаю так важко далі з ліжка,
Іду до НЬОГО. Довгий шлях.
Повільно досить, бо одишка
Заплуталася в зусилля́х.
Я підійшла впритул до НЬОГО,
Відчула легкість, біль мій зник,
Тепла ЙОГО безо́днього,
В пото́йсвіт, мабуть, провідник.
Уважно просто подивився,
Затримав погляд геть на мить,
Сказав мені: «Я помилився,
Ти маєш справи, отже - жить.
Скоріше повертай до сина,
Його потрібно годувати,
Це важка доля - сиротина,
А ти вже двох діток є мати.
Іди, щоб жити та кохати,
Є час, хай діти підростуть.
Про чоловіка маєш дбати
Та більшого в житті сягнуть».
2. Прийшла до тями
Прийшла до тями дуже швидко,
Назад дорога - в один крок.
Від ліків гірко, навіть, гидко,
Та з голови не йде урок.
Хтось сіпає мене за ноги,
Аж троє поряд лікарів.
Говорять про мої пологи,
Одного знаю. Постарів.
Мій голос налякав їх сильно,
У комі вже давно була.
Та промовляю їм повільно:
«Вернутись дозвіл здобула.
Я знаю вас, ми зустрічались,
Ось тільки що, хвилинку геть!»
До ваших слів всі дослухались,
Розпочалася круговерть!"
Відповідає лікар дивно:
«Я перший день працюю тут,
Ваш лімфовузол ексклюзивно
Зашию, буде very good.
Ви були в комі, вже все добре,
Тепер візьмемося за вас.
У барокамеру, щоб вкотре,
Сил накопичити запас».
В реанімації два тижні
Ще плюс до того, що було,
Хірурги, сестри дивовижні,
Життя потрохи загуло.
3. Повернення
Відділення прийняло сухо,
Почала заново ходить.
Образливе щось долітало в вуха:
«Такій ось немічній не жить».
Уваги, втім, я не звертала,
До дому прагнула скоріш.
Моя родина там чекала,
Тож мала бути хоробріш.
Вага зосталась в половину,
Та сили волі - на троїх.
Потрібна донечці та сину,
Дитячий хочу чути сміх.
На сходинку підняти ногу
Ніяк не можу, чоловік
Прийшов мені на допомогу
Та всі страхи мої прирік.
Піднялись ледь на поверх третій,
До сина вперше підійшла.
Малий, худенький, але ве́ртій.
Як довго я до тебе йшла.
Донька із школи повернулась,
В сльозах припала до грудей,
І цілий день ось так горнулась,
Розповідала про ліцей...
Щось шепотіла та порхала
Навколо мене пташеня.
Що прирекли на смерть, не знала,
Підняти мала немовля.
4. Післямова
Тридцятиріччя вже за місяць,
На стіл - з домашньої печі.
Життя нас б'є, вовтузить, містить,
Та разом сили даючи.
А через рік вже за кордоном
Я у відрядженні була.
Тим бабським злючим забобонам
Втягнути в відчай не дала.
Бабуся вже, онучку маю,
Дивлюся позитивно в світ.
Проблеми по життю долаю,
Та знаю: це ще не зеніт!
Mia
