Всі вірші

Війська зготовились до бою

Король у центрі, збоку вежі

Я граю в шахи сам з собою

Усі переступивши межі...

— Не підглядай, - Не підглядаю!

Підозрівать мене негоже...

— Пренепорочная благая

Святая шахів матір божа

Скажи йому щоб він заткнувся!!!

Вже партію не відмінити.

— Ага, ферзя ти доторкнувся

Тепер вже прийдеться ходити!!!

— А я сюди, цей хід прекрасний!

В хитрющу пастку ти попався!

— А я слоном прикриюйсь вчасно

І скритий шах . Ну що злякався?

Ідуть вперед і топчуть жито

На шахівниці тури й коні

Король сміливо і відкрито

Став на чолі цього загону

— Куди поперся, що ти хочеш?

Смішні у центрі викрутаси!

Ти облизня отут схлопочеш!

Комусь й опеньки звісно м’ясо!

— Ти граєш в центрі?! Я на флангах!

Хтось жертвує, а хтось блефує

Іржуть стриножені мустанги

Смілива жертва тріумфує!

У павутину інтуїцій

Десь шахівниця провалилась

Фігури всі між інквізицій

На мить у русі зупинились

— Ти наволоч, отак ходити?!!!

Тепер для нас обох цугцванги

Ну як з тобою можна жити?

Твої думки — орангутанги!

— А ти хіба не половинка

Одного цілого зі мною?

Одна для нас обох стежинка

Не сперечайся тішся грою!

Всі вищі сили благородні

Я таємницю вам відкрию

Мені вдалося все ж сьогодні

Звести цю партію внічию!

В. Самотар

23.3.2023

А ти живи! Живи, а не існуй!

Твори добро, іди на поклик серця!

Світи яскраво серед сірих бурь,

Будь світлам, що надією сміється!

Твори життя! Умій допомогти!

Лови моменти, не вмирай душею!

Цінуй слова! Пусте те не мели,

Не будь як всі, безглуздою вівцею!

І не втікай! Не бійся помилок.

Цінуй свободу! Не марнуй даремно!

Не зраджуй мрії, світ твоїх зірок

Живи життя! А не існуй злиденно.

День 666 (21.12.23)

На противагу Божим цифрам

Існує зле лише одне,

Що підкоряється втім міфам,

Хто вірить в це, той все збагне.

Число відступників від Бога,

Як сума літер від ім'я

Антихриста вказати змога,

Та всіх, хто є йому рідня.

Без розрахунків нам відомо

Сучасну постать сатани,

Що розв'язав війну свідомо,

Щоб одягнуть нас в кайдани.

Імперський пил його дурманить,

Та живить біль та страх, чи смерть.

Країна власна лихоманить,

Прогодуватись може ледь.

Він обіцянками годує

Отару, що іде в забій,

Союз радянський знов будує

Як терорист веде розбій.

Три шістки разом - не проблема,

Число звичайне. От і все.

Московський цар для нас - нікчема,

Що покарання понесе.

І здасться раптом - більше не наповнить,

Та всередині буде пустота...

Вона проводжала кохання у довгім зеніті.

Билась об серце тонка́ перламутрова шаль.

Та щось залишалось, таки залишалось у світі,

І гріла розпукою тиха беззахисна даль.

Омутом неба спадали осінні тривоги,

Рокотом ночі котились останні листи.

І ледве тримали на витоці тисняви ноги -

Падали в темряву надто безмежні мости...

Мало хто знав, та її не лякали потоки -

Сонячну віддаль і так замиває вода.

Тільки дерева черпали її застороги,

Немовби чекали... погаро-сліпого лиття...

Дощі відшуміли і все ще, можливо, і буде.

Билась об серце тонка́ перламутрова шаль...

Вона одинока, аби увінчати забуте,

Вона неосяжна, мов дерева стишений жаль...

08.12.2023

День 665 (20.12.23)

Неспокійну нічку мали -

З півдня ворог завітав.

Харків знов атакували

Дві ракети кремль додав.

Влучила одна ракета

Десь у транспортне депо.

Не потрапила в тенета:

Не дістала ППО.

В двір будинка впала друга,

Зруйнувала, що могла.

300-С - кремля подруга,

Сильно нам «допомогла».

Крім ракет кремля в букеті

Два десятки БПЛА.

Розвелось їх на планеті,

Як з осиного дупла.

Також з півдня «завітали»,

Щоб не дати спати нам.

Майже всіх їх позбивали:

Не радіти ворогам.

Кожен день такі букети

Даруватиме москаль.

Тільки сила та багнети

Можуть втримати, на жаль.

Тож гуртуємося далі,

Ми здолаємо це зло.

За життя, не за медалі,

Щоб країні повезло.

Чому любов така болюча?

Чому у серці та є туга,

За що мені та смертна кара?

Я хочу жити, пити соковиту кров життя,

Але я вже у тих несамовитих путах,

У вічному бажанні поцілунку

Вуст отих тонких, жаданих,

Що так і манять все до себе суто.

Але ж ніколи та «любов» не буде навзаєм,

Так нащо ж мені є та туга?

День 664 (19.12.23)

Терорист, убивця, злодій

Звик до трону, вочевидь.

Заблукав серед рапсодій:

В Україні не щастить.

Не зустріли, не вклонились,

Не погодились з царем,

Тобто плани провалились,

Став керманич тягарем

Для країни, для народу,

Олігархів та кремля.

Тож шукає він нагоду

Пояснити спад рубля.

Конференцію затіяв,

Якось себе відбілить,

Де нову брехню посіяв:

НАТО знову там свербить.

Задоволений собою

Злодій, навіть, шуткував.

Та погрожував війною

Всім, хто кремль не визнав.

Жонглював питання жваво,

Незручні́ - ігнорував.

Сам собі бадьоре «браво»

У перервах скандував.

Обіцяв всім перемогу

Та достаток в кожний дім,

А військовим - допомогу,

Перспективу - молодим.

Задоволений собою

Театрально виступав.

Пояснив все боротьбою,

Щоб режим Бендери впав.

Так захекався, що правду

Випадково видав всім.

Не дожили до параду

Триста тисяч - назовсім.

Це країна людожерів,

На болотах що зросла,

Кровожадних режисерів,

Смерть для людства запасла.

Гра на публіку - фальшива

Оптимізм - нудотний весь.

Нація цілком брехлива,

Інші загубились десь.

Ми сьогодні в обороні

Та за нами правда є,

Стусана дамо короні

Що нам жити не дає.

День 663 (18.12.23)

Геополітика путлєра вабить,

Царства замало, масштаби не ті.

Вже п'ятий раз збирається править

Та обіцянки несе ..... в решеті.

Отже, донести нічого не в силі,

Десь по дорозі розплескує геть.

Звикли терпіти раби зубожилі,

Допомагають царю нести смерть.

Бачить москаль головний себе богом,

Що має вплив, як Китай, США.

Не розуміє, що є епілогом,

В світі не вартий він і гроша.

Мріє той чахлик про владу безкрайню,

Реінкарнацію С Р С Р,

Перетворити Європу у стайню,

Де б розгулятися міг живодер.

Але реальність не співпадає

З світом, в якому живе цей бандит.

У цих ілюзіях Пу догниває,

Як той запалений апендицит.

Він - рудимент у сучасному світі,

Що заважає жити усім.

Є небезпека кожної миті,

Тож захищати маємо дім.

Хворі ілюзії, влади багато,

По́милка вкралася тільки одна.

Не Україна чекала, а грати,

Прорахувався в кремлі сатана.

Я заїбався жити це життя

Я заїбався шукати риму

Не хочу писати це дурне слово "Я"

Бо зірве мені йобану стріху.

І вірші писати заїбався, хоча

Коми тут ставити гірші

І хотіти радіти, ділитися більно,

Їбав я вас жорстко і сильно.

Іронічно, що Я, сука, йобаний пес

Знаходить гарніть і створює всюди,

І трахне мене червона абстрактність,

І вийде злість моя в люде.

І, сука, шмат цей паперу уб'є,

Хай вб'є всіх моїх друзів,

Навіть тих він поранить, що приймуть мене,

Що любитимуть шлюху не в дусі.

І Рима знайшлася, і йобаний пес

Покінчив життя пиздануте,

І почав жити так, як хоче йобес;

Думку власну поглибше засуньте.

І Хуй вам бачити, а не цей прикрий вірш,

Бо Їбись Воно Все Білим рилом.

І душу ск йо вджу св йу так, що чимгірш,

Бо і іть ви всі на уй&

У ніч великих засідань

Моїх думок та сенсу прози

Дивлюся в небо, наче в край

Що в інший всесвіт перевозить

На тінях спаланих зірок

На тлі небесних з камню мріях

Кидає темрява в мішок

Мої страхи й чуток надії

Іде енергія, як дим,

Що розсівається по стелі

Моїх казкових, щирих слів

Які летять, мов дикі релі

І в часі й просторі із стін

Коли пройде ця ніч, як влітку

Я задивлюся на той світ

І не відчую ранок чітко

***

Жінки

у джинсах і

з метеликовими крильцями.

Чоловіки

в мідних касках із

гребенем і

сандалях.

Поети в оксамитових онучах.

Ой не вписатися мені в

цей натовп

скільки не пиши.

Ой, ох.

Рука, що виразно лягає

на потилицю та

ся стискає,

нікуди не ведучи й

не фіксуючи.

Рука, почуття.

Ніби за певних умов

можна зняти відбитки

пальців, що витравили

канавки на шкірі,

візерунки мікросхем. Ох.

Якщо піти у травмопункт,

ще би вдалось

отримать офіційний

документ із печаткою,

де перелічено синці

та ін. крововиливи в

безпосередній близькости до

мозку.

Заснути б

і забути все; вже задрімав

та привиділась Антологія

укр. поезії за 300 років,

видана у 2291ому,

і прокинувсь

у крижаному поту.

Якби ж у тім

знайшлася політ. алегорія,

ну ніби пише Дехто Ренський

про всюдисущі мацаки

тисячоруких восьминогів,

але.

Ні алегорій, ні комашок,

ні онуч, а тільки

тісно тисне

душно давить

і Пєшкови кривавії в очах...

День 660 (15.12.23)

Розбитий Маріуполь страждатиме і далі

Допоки окупанти господарюють там.

Колаборанти знов отримують медалі,

Тож мають відпрацьовувать "подяки" цим катам.

Побудували декілька будинків на кладовищі,

Що залишили злодії як допомоги фарс.

Вважають в цій імперії знайшли надійне сховище

Для сво́їх жалюгідних цілком зрадливих мас.

Будинки без фундаменту, тож вік для них вкорочений,

Нема каналізації, всі стоки - у дворі.

Та не останні це колаборантів злочини,

Використати мають всі засоби старі.

Пішла паспортизація, як інструмент примушення:

Імперський паспорт в місті дає багато «благ».

Без паспорту вважається твій кожний крок порушенням,

Перетворили місто в знайомий всім Гулаг.

До лікаря без паспорту звернутися не можете

У школах є проблеми, у транспорті, суді.

Без папірця москальського проблеми геть примножуйте,

Згадаєте як солодко у власному гнізді.

Та щось паспортизація буксує в Маріуполі,

Не поспішають мешканці єднатися з РФ.

Здогадуються, певно, що у кремлівськім куполі

Готують провокацію, або новітній блеф.

Місцеву владу мешканці аж тиждень вибирали,

Не поспішали визначить, хто буде керувать.

Тож на дільниці їх тягнули чи штовхали,

Боялися московського царя розчарувать.

А незабаром Путлєра на трон садити треба,

Населення до того готовим має буть.

Убити українське в бандитів є потреба,

Тому так проявляють свою імперську лють

Між ними тепер відстань, виміряна країнами,

виміряна тривогами і руїнами,

понівеченими життями,

кровавими почуттями.

Між ними тепер тільки скайп - без дотику,

зі сльозами і без еротики,

без спокуси. Сповнені сподівань

прожити і далі без поховань.

Між ними натерті ноги й оптичні приціли,

жадана воля й оголена віра,

безпека дітей без дому але вцілілих,

й молитви - надіти колись мундира.

Між ними лиш спогади про мирне просте життя,

але жодного каяття - тільки прийняття.

Вибір служити, вибір поїхати й вберегти.

Однакове бажання - перемогти.

20.10.2023

Ти вб'єш мене цієї ночі,

А я тебе під лунним сяйвом.

Я полежу в труні медовій,

А ти із кров'ю в ліжку будеш.

А пам'ятаєш перші ночі?

А пам'ятаєш першу кров?

Тоді ти вбив моє життя,

Тоді забрав мою ти душу.

Та все одно тепер мені,

Чи будеш ти мене кохати.

Чи буде погляд твій на мене,

Лише на мене, не на неї.

Тепер я блідно-шкіре тіло,

Тепер я призрак без душі,

Тепер ти маєш все багатство,

Тепер все як повинно, так.

А ти не зрозумій, чому то зеркало ще тут,

Чому його ті не прибрали,

Чому там я знаходжусь, а не ти,

Чому прийшла я тебе вбити.

Тепер вже пізно, вже біда,

Ніяки гроші не врятуюсь,

Ніяка допомога не прийде,

Ніхто не зрозуміє, де пропажа.

День 657 (12.12.23)

Верховна Рада чи Парламент -

Законодавча гілка в нас,

Всієї влади є фундамент

Та для суспільства це - каркас.

Бо саме там закони пишуть,

З якими маємо ми жить.

Яким повітрям слуги дишуть,

Щоб Батьківщині НЕ служить?

Загре́бли в свою монобільшість

Усіх, кого змогли спіймать,

Для того, щоб прикрити грішність

В ОП, хто прагне керувать.

Законодавча наша гілка

Переродилася, на жаль.

Танцюють, грає як сопілка,

Що у руках трима москаль.

В ОП такі давно зібрались,

Ще до війни на дзвін кремля.

Зустріти ворога збирались:

Розмінували геть поля.

Крадуть нахабно із бюджету,

Гуманітарку теж крадуть.

Прийде кінець тому сюжету,

Бо люди зрозуміли суть.

Тих «слуг» ловили за кордоном,

Під час війни десь на морях.

Та й в хабарях усім загоном,

Бо втратили від влади страх.

Почали кидати мандати,

Втомилися так «працювать».

Корисними не встигли стати,

Бажань не мають воювать.

Як філіал ОП працюють,

Виконують їх завдання.

Потреб суспільства геть не чують,

Та голосують навмання.

Урок отримали серйозний,

Кого до влади обирать.

Невипадково одіозний

Обранці стали вигляд мать.

День 656 (11.12.23)

Не зрозуміє той ніколи

Голодного, як ситий сам.

А ситих купа є навколо,

Як сир у маслі, геть без драм.

Не пояснити ніц словами,

Що відчуваєш, як бомблять.

Не повернути тих сльозами,

Що під завалами лежать.

Здригнешся від такого звука

Та заспокоїтись - ніяк.

Така собі гидка сполука,

Народжує що переляк.

У грудях серце калата́є,

Аж дихати нам не дає.

І ворог наш це точно знає,

Тому по мирним часто б'є.

Гучна сьогодні ніч в столиці,

Страшенний вибух розбудив.

Shahed-и знову, як мисливці:

Кремлівський новий рецидив.

Тривога, навіть, пролунала

Не до, а після ППО,

Коли вона вже позбивала

Та заспокоїлась давно.

Хтось каже: «Деякі забули,

Що йде війна в країні в нас!»

Це не можливо, як ви чули

Один із обстрілів хоч раз.

Мої рідні краї втоплені у крові воїнів разом із кров'ю мерзоти,

Мої рідні степи випалено градами.

Мої спогади повертаються в час "до того".

До того, як сам час перестав існувати.

До лютого дві тисячі двадцять другого року.

Колись я писала про ті степи та свою війну,

Про те, що у тих степах кожен — то воїн.

Про це мені завжди нагадував степів гомін.

Але воїн — це кожен. І навіть у саме цю

Секунду вмирає один із них у запалі бою.

Мої рідні краї

захлинаються у кровí,

У недопалках куль

та у ребрах градів.

На пам'ять з часом

не вистачить навіть спогадів,

Та й часи не такі фартовí,

Щоб повертатися до таких обрядів.

Мої рідні краї...

Такі любі й такі кохані.

Я ніколи не зможу забути

природу моєї Басані.

Я ніколи не зможу пробачити й зрозуміти,

Якою мерзотою треба бути

Щоби чекати на квіти,

Коли ти вбиватимеш всі людські заповіти.

Один в полі не воїн? Та воїн!

І воїнів безліч в полях запорізьких.

Наші люди є скрізь.

Вам чути їх гомін.

Дослухайтесь.

Чуєте?

Церковні дзвони

Вже відспівали

Вас

Оркошистський

Народе.

Ви просто спомин.

День 655 (10.12.23)

Почула новий термін вчора,

Дилетакту́ра у керма.

То ж про політику я знову,

Якої у війну «нема».

«Невчасно,» - скаже монобільшість, -

«Про це сьогодні говорить».

Не притаманна владі щирість,

Яка нам бреше, або спить.

Воює жваво та за кого,

Кому підігрує в війну?

Не мають ніц вони святого,

Сховали совість. Не збагну

Як можуть красти із бюджету,

Та взагалі, як можна красть?

Зелений шлях того сюжету

Знайомий всім – «Квартала» масть.

Архітектуру управління

Зламали геть: ОП рулить.

Війна іде, тому терпіння

Громада матиме в цю мить.

Та у керма є дилетанти,

Що нищать замість розвивать.

Тож діють як ті диверсанти,

Ще й далі хочуть царювать.

Крадуть, що бачать, професійно,

«Закони» пишуть під себе.

Страхуються «борці» надійно,

Як хтось все ж правду розгребе.

Не дилетанти, як про гроші,

Всі фахівці в питанні цім.

Доводять нам, що є хороші,

Та чинять іншу правду втім.

Дилектатура для країни,

Це вирок цінностям усім,

Це демократії руїни,

Ми можем втратити свій дім.

Захистимо майбутнє наше,

Щоб дітям гідно було б жить.

В країні править, хто інакше

Навчиться чесно їй служить.

Криками тихо назву "не своєю"...

Розбуди мене в день, коли все закінчи́ться

І стане так легко, немов навесні -

Птаха не буде боятись розбиться,

Бо вщухнуть навіки зимові вітри.

Схопи мене в час, коли буду тікати,

Тікати від себе, думок і доріг,

Аби гіркота не змогла упіймати,

Хоча ще і стане на білий поріг.

І я не почую шаленого крику...

Я не почую голосся війни.

Стихне троянда у сутінках віку,

Який беззмістовно порвуть на шматки.

А зібрані клапті не змінять руїни...

І градами знову назветься пора,

Якій не належить шукати дани́ни

У вигляді вибухо-спалах-вогня...

01.12.2023

Однаково різні шукають свободи...

Колись я про тебе невпинно забуду -

Пам'яті легше дивитись удаль.

Зі́йдеться витоком те, що не збуду,

Омиється жаром, як біла вуаль.

Стануть вершини всього лиш макетом,

Усі горизонти - подобою манн.

Хтось із нас вийде сміливим поетом,

Який донесе життєдайності ран.

Спіле постане тонко́ю жагою.

Ми, перепалені, змінимо час.

В очах промайнуть постулати до бою

За те, що ніколи не буде про НАС...

Колись я про тебе невпинно забуду.

Тільки незнане порушить овал.

Двоє сердець не здолають застуду -

Змінені дива не зі́тнуть мурал...

27.11.2023

Та не брикайтесь уже, бейба,

не закопилюйте губи.

Куплю я вам фірмовий лейбик,

щоб вас нечистий погубив.

Носіть собі своє версаче,

не забуваючи, проте:

якщо любов ніщо не значить -

це в неприємності веде,

бо, як вам добре зрозуміло,

у тім основа є терпка й

без неї враз, моя ви мила,

холоне серце козака.

мені лишилося не много

ми скоро в небо перейдем

сліпі від полум’я земного

глухі од янгольських сурем

колись-то був прозорий сонцю

руки рожевий пластівець

і з за ґратчастого віконця

радів душі її отець

красивий і легкий початок

суворий і сумний кінець

іржа проїла білі лати

втомив недокінчимий ґерць

невидний друг нетерпеливо

мантачить сяючу косу

вже небо дощ узяв у ґрати

а я все кубрика трясу

але не шістки випадають

лише полова слів пустих

після таких ото баталій

хоча б один путящий стих

і палить оком ненависно

мій друг, суддя і провідник

то чхне, а то косою блисне

до писаря порожніх книг

стоїть і чухає матню

мій хоронитель волохатий

в яку нечувану бридню

я заселився мов у хату

чимал пожар уже потух

хіба лише залізна діва

іще ворушить млявий дух

піснями про число правдиве

Зимовий дощ. Звисають краплі

З дерев, дахів, кущів і трав.

Грудневий вітер рвучко раптом

Розгонить в полі чорних ґав.

Летять птахи рядами дружно

На південь в пошуках тепла.

В садах зимових вітер сумно

Ночами вовком завива.

Прозорі краплі обважнілі

Стікають тихо до землі.

Ще день- і завірюха біла

Закрутить снігом до весни.

День 654 (09.12.23)

Генеральне прибирання -

Частка нашого життя,

Ліні нашої визнання,

Двері в чисте майбуття.

Пропускаєм повз за очі,

Заспокоюємось тим:

Приберемо після ночі,

Чи в четвер, як буде грім.

Відкладаєм те на завтра

Бо сьогодні не на час.

Ця брехня собі не варта

Бруд збирати про запас.

Сил збираємо до свята,

Щоб усе сміття прибрать,

Ліквідуємо завзято,

Переможцями всім стать.

Це до чого я згадала

Прибирання в час війни?

Бо дійшло вже до скандала,

Щорс стоїть з чиїй вини?

Міністерство щось гальмує

Дозвіл, щоб прибрати геть.

Україну всю дивує

Паперова круговерть.

Кажуть витвір бо мистецтва,

Сам Кравчук там позував.

Тож культура має шефство,

Ще й хтось з влади заважав.

Влаштували прибирання

Врешті врешт того сміття,

Дали дозвіл «зазіхання»,

Припинили все ж ниття.

Це до свята Перемоги,

До якого разом йдем.

Іншої нема дороги,

Разом бруд ми приберем.

з ранку прокидаюся, нема на серці спокою.

В вікно я придивляюсь, бо на дворі весна.

А спокою немає, бо серце захищає, коханий на війні.

З ранку прокидаюся, нема на серці спокою.

В вікно я придивляюся, бо на дворі зима.

А спокую немає, бо серце вже коханий, не захища.

Лижить мій милий підземлею, навіки спочива.

Ненавиджу я вас, за те що скоїли цей жах...

День 651 (06.12.23)

День Святого Миколая

Ми чекаємо всі рік,

Під подушки заглядаєм:

До чого Святий прирік.

Якщо гарна поведінка,

Подарунки принесе,

Чи дитина, чи ти жінка,

Напиши йому есе:

Що чекаєш ти до свята,

Як поводилась весь час?

Не потрібно мені злата,

Щоб здоров'я про запас!

Поверни батьків малятам,

Щоб живі прийшли до них.

Це й для мене буде святом,

Рідним кожен стати встиг.

Зупини війну криваву,

Увірвалася що в дім,

Поверни назад навалу,

Щастя в тому буде всім.

Збройні сили України

Теж святкують цього дня.

Миколаю! Дай їм сили,

Щоб відбились від кремля,

Повернули землі наші,

Спокій, мир країні всій.

Щоб змогли ми жити краще.

Мабуть все з поточних мрій.

Українці всі завзяті

Що до праці чи до свят.

Отже будемо багаті,

Перемоги дай Парад!

День 650 (05.12.23)

«Інновацій» на болотах знайдено багато,

Кожний винахід РФ - пропаганди свято.

Визнаю, що мають хист, щоб знайти причину,

Розпустити гарно хвіст та й жбурнути міну.

Нові правила війни вигадали перші,

Витягли їх з давнини та створили СМЕРШІ.

Хто не знає, розкажу. Це загони люті,

Убивають тих в тилу, проти хто по суті.

В окупації у них українські землі,

Партизанить де народ, шкодить оркам вельми.

Заходилися в кремлі, як то подолати,

СМЕРШ пустили на крові знову панувати.

М'ясо мають додавать, щоб на фарш кидати,

В тюрмах мало чого брать, силою не взяти.

Емігрантів по Москві почали ловити,

Обіцяють, що на фронт, де окопи рити.

У полоні «землекоп» родом із Непалу

Розказав, як анекдот, спробу цю невдалу.

Як закінчив ЗВО та диплом отримав,

Мов не знає, як на зло. Як баран той блимав.

Інновації в Криму - ЗСУ дарунок,

Наш півострів весь в диму, вибухів відлунок.

Не дають в Керчі заснуть тому окупанту,

Напрям руху задають завдяки таланту.

День 649 (05.12.23)

Війна - це гріх того, хто розпочав,

Дозволив руйнувати та вбивати,

Хто знав, куди іде, про гріх цей знав,

Не зупинив, не став ніц зупиняти.

Хто за рублі погодився вбивать,

А інші, щоби вийти на свободу.

Убивцями усім їм довелося стать,

В росії завели оту цинічну моду.

Про Бога гомонять та славлять там війну,

Благословляє сам священник на убивство.

Шукають в нас фашистів та, навіть, сатану,

Але в кремлі живе, насправді, той нечистий.

Замало їм гріха убити на війні,

Вбивають мирний люд, катують та ґвалтують.

Ще «допомога» ТА від «близької рідні»,

Як носить їх земля, чому такі існують?

Є правила війни та не для них вони,

Немає заборон в московському болоті.

Від «допомоги» тої нас, Боже, борони,

Допоможи всім нам та світовій спільноті.

Беззбройних розстрілять, що здалися в полон,

Подвійним є гріхом та москалям байдуже.

Не втратять апетит чи настрій, чи то сон,

Їх не хвилює гріх ні трохи, а ні дуже.

Відбили хлопці вже назад отой бліндаж,

Де не було БК, що вимусило здатись.

Усі ті палачі відправлені в тираж,

А хто за цим стоїть, не важко здогадатись

День 648 (03.12.23)

«Рейки завзято ріжуть тайгу,

З ранку до ночі, в спеку, пургу», -

Так співали пісню про чудо-магістраль,

Де багато молоді згинуло, на жаль.

Все, що побудовано було в СРСР -

На мільйонах трупів. Знаємо тепер,

Що ціна тій «величі» - то життя людей,

Ніц не міг віддати в ті часи плебей.

П'ять десятків років простояв той БАМ

Моляться й сьогодні на нього, як на храм.

Звісно, не закінчили плани до кінця,

Мабуть, не до того було у творця.

Гілка до Китаю з БАМ-у теж вела,

Наша славна розвідка гілку рознесла.

Підірвали двічі паливо на ній,

Підняли до неба славний буревій.

Не одразу визнали факт той у кремлі,

Потяги два дивно впали до землі.

Правду не сховати, тож волають геть:

«Принесли бандерівці тероризм та смерть!»

Знов бавовна, спалахи, втрати у кремля,

Нерви не витримують в того москаля.

Бумеранг вертає, що посіяв, всім.

Тож війна приходить у москальський дім.

День 647 (02.12.23)

Напросилась у конюшню

Свинка якось в гості:

«Притуліть мене хоч на ніч,

Мезнуть сильно кості.

Та й дідусь один шукає,

Хоче сала трохи.

Вже спіймати як, не знає», -

Коні чують вздохи.

Коні добрі та чутливі

Гостю поселили.

Не дали померти в зливі

Спати постелили.

День живе, як в себе вдома,

Другий та десятий.

Поросят свиня свідомо

Народила в свято.

Попросила їй звільнити

Місця на конюшні,

Бо їм стало тісно жити,

Що ж - прохання слушні.

Коні збилися у купу,

Щоб звільнити місце,

Та свиня товче їм в дупу,

Хоче далі влізти.

Зрозуміло, від порядку

Сліду ані трохи.

Не конюшня, вже свинарник,

Коні для них - лохи.

За нахабством за свинячим

В чергу можна стати.

Вереск всюди поросячий,

Хоч тікай із хати.

Свині довго не вагались,

Запросили в гості

Всю рідню, щоб копирсались

Та ставали товсті.

Попросили вийти коней

Зовсім із конюшні,

Бо свиня від злості стогне

Бач, хороми душні.

Не конюшня, геть свинарник

Через тиїх злиднів.

Хто ж коняці був порадник?

Свині миловидні.

Вже пора копитом в рило,

Щоб могли відпо́взти,

Свині ті, що надурили,

Потребують помсти.

День 645 (30.11.23)

Шістсот сорок п'ятий день у вогні

Палає моя Україна.

Найгірше, страшніше усе - у війні,

Важка для країни є днина.

Нам брешуть з екранів експерти про те,

Що добре усе, наступаєм.

Та ворог смертельні мережі плете,

Ще й збільшує розміри зграї.

З приватних розмов про жахи дізнаюсь,

Що діються справді на фронті.

Безмежно за кожного хлопця боюсь

На фронтовім горизонті.

Не всюди військові озброєні там,

Тож б'ють в них, як в гарну мішень.

Не мають чим відсіч надати катам,

Ще й мезнуть вночі та у день.

Не мають (крім зброї), зимових речей,

Та й бронежилет не у всіх.

Тож голод на фронті - війни апогей,

На кому страшенний цей гріх?

Сидить цілий полк бюрократів, хапуг,

Шукають свій шанс заробить.

В НАБУ, СБУ ви́стачить рук,

Щоб кожного з них посадить?

Суспільству давно прокидатися час,

Щоб знати про море проблем.

Війна йде на смерть проти кожного з нас,

Звільняйте приватний Едем.

В тюрми затиснений гранітовий кулак,

кричить безумець і світи руйнує.

Серця витоптуючи, звіра коронує

законом упирів і вовкулак.

І кличе кров підвалини підмити

та хлюпнути пожежею на світ,

зганьбити землю, наче дівчину, втопити

у хвилях революції сей міт.

Він на собі, неначе на стовпі,

щодня зарубку робить Робінзоном,

щодня десятий рік безсонно

з-за обрію накликує вогні.

А світ вальсує, знищений у думці.

Краса ясніє, до природи ідучи.

Стрибають зорі, наче тенісні м"ячі,

байдужо неприступні нашій муці.

І божевільний пише свій роман,

мов на папірусі яснім Олександрії,

та наполегливо розбризкуючи мрії

отруйним зубом розрива обман:

Нема любові. Є лиш хіть і сила.

Нема душі. Наявна тільки смерть.

І межи хмар на простирадлі білім

криваво корчиться передвечірня твердь.

(кімната Стейсі та Марії)

Оповідач:

Ранок настав і для когось нажаль,

замість будильнику голос кришталь,

прокричав дзвінко й лунко на всю кімнату.

Стейсі:

 Д’яченко Марія, пора вже вставати! 

Оповідач:

І це була Стейсі накинувша шаль. 

На повіки сусідки впала втоми вуаль. 

Оповідач: 

За вікном майоріла покотом злива,

Марія, новиною далебі не щаслива, 

позіхнула протяжно й скрутилась в рогаль.

Тоді голос Стейсі став схожий на сталь.

(трясе Марію за плече)

Стейсі: 

Ні так не піде голубко, агов!

Чергу нам треба займать в ванну знов! 

Хоч не хочеш, в нас часу обмаль! 

Спільний гуртожиток тобі не Версаль!

(Марія, закриваючи обличчя ковдрою)

Марія: 

Хорсе помилуй, ще п’ять хвилин!

Голова болить, мов хто вбив в неї клин… 

Оповідач:

Стейсі насупившись глянула вдаль. 

Марію шатенці було зовсім не жаль.

Стейсі: 

Ха! Буцімто, то моя забаганка,

була з Даниїлом цілуватись до ранку? ?!

(сусідки продовжують сваритися)

Оповідач:

На сварку дівчат, мов з кущів той рояль.

Сусід виник марівець ,що почув їх шкандаль.

Даниїл: 

Ох, мої любі, чи то з-за негоди,

чи через вас стіни ходором ходять?

Гризетесь й гризетесь, ну що за печаль? 

Оповідач:

Полетіла в лице Іващенку шаль.

(Стейсі кидає в Даниїла хустку)

Стейсі: 

Ти винуватець, яблуко чвар! 

Без сумління попихач і той ще ледар! 

Ох, вірно, забула важливу деталь,

при вигляді тебе мене мучить жаль! 

Оповідач:

Даниїл розсміявся як робив це завжди.

Даниїл: 

Принцеса не гуморі? Та зажди, ти зажди! 

(Стейсі бере в руки горщик з квіткою)

Даниїл:

Я вивчив урок та засвоїв мораль.

Поклади-но на місце той чапараль! 

Стейсі: Навіщо пришвендяв тоді, хитрий лис?

Даниїл: 

Я для Марійки смачного приніс! 

Яблучний штрудель й в шоколаді мигдаль.  

Оповідач:

В мить пожвавішав людино-рогаль. 

Марія:

Їжа, смачненьке?Де? Дайте сюди! 

Люблю тебе Данько! Ти кращий завжди!

(Даниїл сідає на ліжко Марії та починає її годувати. 

Стейсі закочує очі та пирхає)

Стейсі:

Ну все, ваших ніжностей з мене вдосталь.

Чи всі тут забули про фестиваль? 

Даниїл:

Той, де  відьми, чаклунки й чарівники,

приїжджають до Сирин травить нам байки? 

Стейки:

Їхні слова це коштовний скрижаль!

Про колообіг магічний…чи якусь там спіраль. 

Даниїл:

Та самі нісенітниці, залишмося тут?

Марія:

Так, за вікном холодно, злива і бруд.

(Благально дивляться на Стейсі)

Стейсі: 

Обоє рябоє.

З вами сваритись – мені часу жаль

(Стейсі зітхає й сідає на ліжко Марії)

Стейсі:

Данилко, посунся, давай свій мигдаль. 

Оповідач:

Так й не покинули троє кімнати. 

Наївшись удосталь – стали покотом спати.

Оповідач:

Може на щастя, а може й на жаль,

В історії цій присутня мораль.

Робіть що серцю миліше і вам до душі

Як власне вчинили наші товариші.

Життєва струна гнучка хоч і сталь,

а ви свого власного щастя коваль!

Мандрівник досвідчений скаже:

«Не йди до міражу – обдурить!»

Що нам чуже судження.

Ти пішов, не шкодуючи сил,

Не рахуючись з часом,

Одяг пообносився,

Черевики витріпалися,

На скронях сивини відбиток,

Міраж – фокус пустелі.

Вдалині маячить,

Не наблизився,

Віддаляється.

Вибирати дорогу іншу – пізно.

Досвідчений мандрівник казав:

"Не йди, обдурить".

Зрештою все це стане білим,

Різні говірки і різні мови,

Люди приязні із України,

Втомлені й вперті нічні розмови.

Світле склепіння нічного неба,

Душі дерев і сліди звірині,

Зміняться тихо, бо так і треба.

Зміняться вмить в сніговому вирі.

Котик бліндажний й бліндажні мишки,

Звуки війни, переплетені вітром.

Жовті листи на ростопку книжки,

Пострілів чергами джазові ритми.

Білими стануть ці вічні мандри,

Літо страшне добіжить до цілі.

Там, де воно упаде безсило -

Світ до світанку від снігу білий.