Жінка із пустелі
Холодний вечір опустився на пустелю,
Лівійська ніч готує місячне вбрання,
І потайки заходить в привідкриті двері,
Останній протяг вихідного дня.
Вітер колише речі на балконі,
У вікнах де-не-де спалахують вогні,
І у підніжжя неба, ніби на мʼякій соломі,
Розлігся місяць на своїй спині.
Тускніють в сутінках на стінах візерунки,
Зі скронь стікає вже холодний піт,
І до оселі темними провулками,
Вертається голодний сивий кіт.
Кімната вся задимлена сандалом,
Самотня квітка мовчки вʼяне на столі,
«Вона, напевно, сумуватиме за садом
Я також сумувала в перші дні..».
***
Жінка у ситцевій легкій пижамі,
Зʼявилась в дзеркалі, немов похмура тінь,
Вона завжди ховала в задзеркаллі,
Підступну слабкість і жіночий біль.
« Я не раба твоя, я все ще вільна..»
Солона крапля відступила від очей до губ,
Нічне вбрання спустилось стегнами повільно,
Душа звільнилась від буденних пут.
Сахара може дарувати розуміння,
Тут і вона знайшла своє серед старих руїн,
В часи арабського безглуздого свавілля,
Вона обрала мабуть гіршу із країн.
У відображенні стояла пишногруда,
Чорнява жінка років тридцяти,
І в темряві блакитні очі та рожеві губи,
Таємно посміхались крізь синці.
***
Вдихнувши повністю до дна свободу,
Вона самотність вивчила з усіх боків,
Вона б могла до ранку говорити з Богом,
Проте не вірила в чужих богів.
Її гаряче серце у пустелі
Розплавило пісок і стало склом,
Її життя - напів- відкриті двері,
В які зайшов доволі дивний сон.
І поки бомби розривались в передмісті,
А уряд роздавав бахшиш за немовля,
Вона жила в найкращому для себе місті,
Де є її пустеля, море і земля.
...
Гамлет
