Зміст
  • Пролог. Смерть і переродження
  • Том 1. Розділ 1. Мій перший друг
  • Том 1. Розділ 1.5. Дівчинка і лорд демонів
  • Том 1. Розділ 2. Битва в селищі гоблінів
  • Том 1. Розділ 2.5. Дівчинка і елементальний дух
  • Том 1. Розділ 3. В Королівство Гномів
  • Том 1. Розділ 3.5. Дівчинка і героїня
  • Том 1. Розділ 4. Приборкувачка полум'я
  • Заключний розділ. Спадкова форма
  • Побічна історія. Велика пригода Ґобти
  • Післямова
  • Пролог. Переполох у лісі
  • Том 2. Розділ 1. Початок хаосу
  • Том 2. Розділ 2. Еволюція і зіткнення
  • Том 2. Розділ 3. Посланець і зустріч
  • Том 2. Розділ 4. Зупинка процесу
  • Том 2. Розділ 5. Велике зіткнення
  • Том 2. Розділ 6. Пожирач усього
  • Том 2. Розділ 7. Великий Альянс Лісу Джура
  • Заключний розділ. Місце для відпочинку
  • Післямова
  • Пролог. Зібрання лордів демонів
  • Том 3. Розділ 1. Назва країни
  • Том 3. Розділ 2. Вторгнення лорда демонів
  • Том 3. Розділ 3. Збори
  • Том 3. Розділ 4. Наростаюча злоба
  • Том 3. Розділ 5. Харибда
  • Епілог. Нова махінація
  • Післямова
  • Епілог. Нова махінація

    Після поразки Харибди минуло кілька днів. В країні Темпест знову все заспокоїлося. Звичайно, багато чого сталося, але нашу країну нарешті почали впізнавати, і я не міг бути щасливішим.

    Тепер ми підтримували дружні стосунки зі Збройною Нацією Дворгона та королівством Блюмунда. Дорога між нами та Дваргоном скоро відкриється, а моє офіційне запрошення вже надійшло. Мені потрібно було зробити звіт, але вони планували прийняти мене, як офіційного державного гостя.

    У Блюмунді Ф’юз багато зробив для мене: він обійшов королівські та знатні кола, переконуючи їх, що співпраця з нами буде набагато вигіднішою, ніж діяти проти нас, особливо враховуючи останню кризову ситуацію.

    Блюмунд не був великою країною, тому «шляхетні кола» не охоплювали такої кількості людей, як він казав. Ніхто не створював йому багато перешкод, тож я сумнівався, що мені є про що хвилюватися.

    — О, повірте мені, у мене стільки бруду на дворян, що підхід батога й пряника з ними добре працюватиме, — сказав він мені, коли йшов. І враховуючи посмішку на його обличчі, я почувався спокійно, залишаючи все йому.

    Здавалося, Кабал і його банда мали намір залишитися тут, але їм ще потрібно було виконати завдання — супроводити Ф’юза додому.

    — Можемо ми відвідати вас знову?

    — Так, я не впевнений, що зможу жити без їжі Шуни.

    — Ви можете сказати «ні», скільки завгодно разів; але ми скоро повернемося!

    Вони дуже неохоче пішли, взявши з собою Ф’юза. Я не збирався їм відмовляти; вони були більш ніж раді повернутися, і я підготував для них ліжка і все необхідне.

    І є ще одна країна, про яку я не повинен забувати — Королівство Звірів Євразія. Якщо наші переговори пройдуть добре, з’явиться ще одна країна, з якою можна буде налагодити офіційні зв’язки. Хоч у нас і були проблеми, але ми, безумовно, багато чого отримали з цього. Ще не було відомо, чим закінчаться наші переговори, але якщо ми зможемо побудувати офіційну дружбу з одним із найсильніших лордів демонів це буде сильним політичним кроком. Я хотів, щоб все вдалось.

    Таким чином, ми багато чого отримали, і я особисто теж. Специфічні для Харибди навички Магічне Втручання і Управління Гравітацією, наприклад.

    Це та Магічний Опір, були найкращими тузами в рукаві проти будь-якої магії, спрямованої проти мене. Я попросив Великого Мудреця проаналізувати все це до кінця, тому я був упевнений, що незабаром він об’єднає їх з іншими навичками. Це була ще одна причина, чому я попросив Мілім залишити Фобіо живим. Я маю на увазі, що я дійсно хотів відділити від нього Харибду, але було б добре, якби я отримав кілька нових навичок на додачу. З усіма неприємностями, які він мені спричинив, я вважаю, що заслуговую на винагороду.

    То що ми зараз робили?

    Ось так!

    *Свіш! Бам! Баш!

    Я думаю, що навколишній шум говорив сам за себе.

    Бенімару, Соея, Шіон і мене люпцювали.

    — Ва-ха-ха-ха-ха! Побережіть своє дихання!!

    Жінка, яка пронизливо насміхалася з нас, була, звичайно, повелителькою демонів Мілім. Вона тренувала нас, і я вважав це доречним, враховуючи, наскільки несправедливо сильною вона була. Нас було четверо проти неї одної, але це було безнадійно. Її Око Дракона повністю бачило кожен трюк і атаку, які ми намагалися зробити.

    «Оце так Мілім. Вона неймовірна», — думав я інтенсивніше, ніж будь-коли раніше.

    Мілім носила на своїх кулаках «Драконячі Кастети» — подарунок, який я колись пообіцяв їй. Такі кастети в оригіналі призначалися для биття голими руками без шкоди для себе, підвищуючи силу ударів в процесі. Але не ці – ці працювали навпаки. Одягнувши їх на руку, ви обмежите свою силу удару приблизно на 90 відсотків. Магісталь у їхній основі застосовувала до власника магічні заклинання по типу «Зменшення Швидкості» і «Витрати Енергії».

    Коли я подарував їй це, вона поглянула на них з інтенсивною цікавістю, а потім з радістю прийняла. Вона носила їх кожну мить з того часу – включаючи прийоми їжі, тому мені довелося її попередити, незважаючи на її скарги і обурення. Мені було приємно, що їй сподобався подарунок, але вона повинна була вміти визначати правильний час і місце.

    Ці Драконячі Кастети зробили дуже багато для того, щоб нас врятувати нас. З того дня ми щоранку брали участь в імітаційних боях з Мілім; це стало звичайною частиною рутини. Її сила була просто сміховинною, її спритність практично оманливою, а її витривалість невичерпною. Слава небесам, вона була на нашому боці.

    Тільки Хакуро міг протистояти їй по-справжньому, і це знову нагадало мені про те, наскільки важливо володіти технікою, а не покладатися на фізичну силу та навички. Звичайно, навіть з технікою Хакуро, якби Мілім почала битися серйозно, у нього не було б жодних шансів.

    Техніка була важливою, але цього було недостатньо. Але найбільше мені бракувало бойового досвіду. Ці ранкові бойові заняття були моєю спробою надолужити це.

    Чому я через це проходив? Все просто. Порівняно з моїм минулим життям — моїм минулим світом — тут було надто багато проблем, які вирішувались виключно силою. Лорд орків. Харибда. Я був у добрих стосунках із Каріоном, але з іншими лордами демонів могла бути інша ситуація. Крім того, у мене був зуб на Леона.

    Після особистої зустрічі з двома лордами демонів — Мілім, а потім Каріоном — я зрозумів, що зараз я не можу протистояти жодному з них. Тож я наполегливо працював, роблячи необхідні кроки, щоб покращити свої вміння.

    Крім того, я теж був зайнятий. Тренування з Мілім займали мої ранки; після обіду я обходив кожну частину міста. Це було впорядковане, розмірене життя, і я дотримувався такого розкладу багато тижнів.

    Смачна та поживна їжа після тренувального раунду також була приємною. Смажена курка, стейк, гамбургер, крокети. Смажені креветки або, принаймні, те, що було схоже на них. Їх також називали ебііра, що було страшенно близько до eбі, японського слова креветка. Кумедний збіг.

    Нам також не потрібно було турбуватися про брудну їжу. Звички Шуни щодо гігієни та дезінфекції були ідеальними, і, крім того, я міг проаналізувати та оцінити все, що мені подавали, тож я знав, що моя їжа безпечна. Я все ще не був точно впевнений, чи могли монстри отруїтися харчовими продуктами, але…

    Все це розмаїття меню доводило Мілім до екстазу.

    — Ва-ха-ха-ха-ха! Як можна, приготувавши те саме м’ясо, отримати таку дивовижну їжу?! — це була її реакція на її перший стейк.

    Кожен день приносив їй нову радість.

    Разом зі смаженими креветками вона все миттю з’їла, не сказавши за столом ні слова. Я вважаю, що спроба відтворити їжу, популярну серед дітей, добре окупилася, і Шуна вдосконалювала свої навички більше, ніж будь-коли. «Радий, що Мілім така фанатка. Вона відплачує мені своїми тренуваннями, тому я хочу, щоб вона залишалася у гарному настрої, якщо це можливо».

    Так минали дні, і всі ми ставали ще сильнішими, ніж раніше. Набір навичок Хакуро вже був завершений, тому він не ріс так швидко, але як щодо всіх інших? Їх ледве можна було впізнати. Якби Трейні вирішила заскочити прямо зараз, Бенімару чи Соей могли б серйозно дати їй на горіхи.

    Я теж ріс.

    — Ти справді став сильнішим, Рімуру! Якби ти зараз оголосив себе лордом демонів, я б точно не скаржилася!

    Якщо Мілім так висловилася, я, мабуть, покращувався не по днях, а по годинах. Однак я постійно казав їй, що мене не цікавить ця роль. Крім того, сьогодні вона нас чотирьох знову відлупцювала. Спроба приєднатися до Клубу Лордів Демонів прямо зараз призведе лише до проблем.

    — До речі, чому ти стала повелителькою демонів, Мілім? — змінив я тему.

    — Оооооооооо… Хм. Я не впевнена? Сталося щось справді погане, і це мене так розлютило, що я нею стала?

    — Чому ти мене питаєш…?

    — Ну… не пам’ятаю. Це було дуже давно, тому я забула!

    Незважаючи на її веселу відповідь, я подумав, чи не трапилося все-таки щось погане. Було б неввічливо докоряти їй далі.

    — Гаразд. Якщо ти забула, тобі не потрібно згадувати.

    На цьому я закінчив розмову.

    Мілім виглядала і поводилася як дитина, але всередині вона була повноправним лордом демонів. Насправді, однією із найстаріших. Вона, ймовірно, прожила набагато довше, ніж я міг собі уявити. Можливо, у неї не було друзів через довге життя, яке з часом відокремлювало її від товаришів.

    Я вирішив запитати про інше, що мене цікавило.

    — Гей, тож… У тебе є сім’я чи люди про яких ти піклуєшся? Ти була тут увесь цей час, але ти впевнена, що тобі не потрібно ні з ким контактувати?

    — Мм. У мене є люди, які піклуються про мене, але я не переживаю за них. Я найсильніша серед усіх, тому людям було б надто страшно, якби я проявила до них трохи турботи, розумієш? Ось чому ти мій єдиний друг.

    Раптова заява змусила мене трохи зупинитися. Можливо «найкращі друзі назавжди», як вона це називала, означало для неї набагато більше, ніж я думав. Краще я сприйматиму це серйозно і спробую жити відповідно до цього.

    — Так. Що ж, сподіваюся, що так залишатиметься й на далі, Мілім.

    Я погладив її по голові. Просто вона виглядала так по дитячому, що я не міг не відчути, ніби вона була для мене якоюсь родичкою. Вона подарувала мені щасливу посмішку.

    — Будь впевнений у цьому!

    ***

    Через кілька днів…

    — Добре, я йду на роботу!

    Раптово заявила Мілім.

    — Га? Це якось раптово, Мілім. Зараз?

    — Мм? Ну… Це, начебто, не останній раз, коли я тебе бачу чи щось таке, так що так, я вирушаю!

    З цими словами вона знову переодягнулася у бікіні, у якому прийшла вперше. Для цього вона використала «Зміну Одягу», магію, яка була настільки корисною, що я попросив її навчити мене цьому. Рекомендується всім, хто має багато одягу, хоча для цього спочатку потрібно вивчити просторову магію (для зберігання одягу), що насправді ускладнювало вивчення.

    У своєму оригінальному вбранні Мілім повернулася до мене і посміхнулася.

    — Я обов’язково скажу іншим лордам демонів не торкатися цього місця й пальцем, добре? Тобі нема про що хвилюватися, Рімуру!

    — О? Чудово. Отже, ти йдеш їх зустрічати?

    — Мм-мм! Це моя робота!

    Вона гордо випнула груди.

    Очевидно, що була якась нарада між нею, Каріоном та іншими лордами демонів. Ця концепція мене трохи тривожила — таємна зустріч, де лорди демонів світу приватно плели свої зловісні змови. Вся ця справа з лордом орків стала результатом однієї з таких зустрічей, тому я відчув зацікавленість.

    Але, агов, якщо це означає, що інші лорди демонів залишать мене в спокої, тоді чудово. Ідеально.

    Група, до якої була причетна Мілім, до речі, нібито не включала Леона до своїх лав. Леон був одним із нових лордів демонів, тому Мілім також не надто багато знала про нього. Але Каріон не здавався таким вже й поганим хлопцем — якими були решта? Я трохи хвилювався, але Мілім могла з ними впоратися. Вона була хитрою, і була на зовсім іншому рівні, ніж решта лордів демонів.

    Я принаймні попередив її, щоб вона остерігалася інших людей, які намагатимуться її обдурити.

    — О, ти занадто хвилюєшся. Я дуже розумна, Рімуру, тож ніхто мене не обдурить! — відповіла вона з усмішкою.

    Так, мене хвилює саме твоя самовпевненість…

    — Ну, я скоро повернуся!

    І вона полетіла. Так само раптово, як і тоді, коли з’явилася. А через мить вона тихо подолала звуковий бар’єр (без ударної хвилі, як не дивно) і зникла з поля зору. Вона сказала, що це місце було досить далеко, але з такою швидкістю їй не доведеться довго летіти.

    — Хм? Леді Мілім кудись пішла?

    Шіон виглядала стурбованою. Вони стали досить хорошими подругами.

    — Так. Вона сказала, що має роботу.

    — Роботу?

    — Вона пообіцяла зустрітися з кількома іншими лордами демонів.

    — Інші лорди демонів…? Сподіваюся, вони її не обдурять…

    Бачите? Це те, що ви цілком можете подумати. Шіон хвилювалася точно так само, як і я.

    — Ну, вона сказала, що повернеться, як тільки виконає роботу, тому немає сенсу сильно про неї хвилюватися.

    — Цілком вірно. Доволі грубо з нашого боку хвилюватися про когось набагато сильнішого за будь-кого з нас.

    — І справді…

    — Я стану сильнішою, і коли вона повернеться, я обов’язково здивую її!

    — Тоді краще тренуйся інтенсивніше, ніж будь-коли.

    Це здавалося неправильним, сумувати через таку людину, як Мілім, але її раптова втрати викликала почуття самотності. Якщо подумати, вона дійсно стала великою частиною цього міста. Те, як вона змогла заволодіти нашим розумом… Вона була таємничою повелителькою демонів.

    Але поки що давайте зосередимося на тому, що кіджіни хочуть бути сильнішими.

    І давайте подивимося, чи зможемо ми шокувати Мілім, коли вона повернеться.

    Тому незабаром я відновив навчання під керівництвом Хакуро, і мій розум знову зосередився на місії.

    ***

    Це була широка, простора кімната з декадентським декором. Лорд демонів Клейман знайшов хвилину, щоб випити вина й насолодитися елегантністю.

    Навпроти нього сиділа Фрей, Небесна Королева, яка дивилася у вікно та виглядала пригніченою.

    — Як же все обернулося?

    — Мабуть, непогано, Фрей. Ми скористалися слугою Каріона, який був незадоволений Мілім, щоб нацькувати на неї Харибду.

    Клейман широко посміхнувся.

    — Мілім перемогла звіра, за словами наших спостерігачів. Тобі тепер нема про що турбуватися, так?

    Так, усе пройшло саме так, як хотів Клейман — включно з результатами бою. Мілім явно збиралася виграти; У цьому не було жодних сумнівів.

    — Але нічого з цього не розлютило самого Каріона?

    — Чому б це? Немає доказів, які б пов’язували це зі мною. Якщо Каріон на когось сердиться, то це або Мілім, або на таємничу зграю монстрів. Або, можливо, він направить його на майстрів на всі руки, які обдурили того джентльмена Фобіо, але поки він не дізнається, що я їх найняв, це не проблема.

    Він видав ще один легкий сміх.

    Помірковані Блазні, його справжні друзі, були групою, оповитою таємницею. Не було жодного способу, щоб причетність Клеймана до них коли-небудь вийшла назовні.

    Каріон не міг зв’язатися з ними, не міг з’ясувати, де вони були — він не міг навіть доторкнутися до них.

    «І все ж таки…»

    Клейман згадав останній набір зображень, які йому надала Мюрран.

    Мілім, яка розщепила на атоми всемогутню Харибду в одну мить. Її і ще когось.

    — Однак цей народжений магією. Той, хто переміг Гелмуда. Він спробував перемогти Харибду самостійно. Він дуже сильний, справді; Я розумію, чому Мілім так стурбована цим. Якщо ми не будемо обережні, він може стати таким же сильним, як ми, лорди демонів.

    — Хе-хе! Це дуже смішно, Клеймане.

    Здавалося, що Фрей не дуже зацікавлена цим. Натомість вона змінила тему.

    — Тож щодо твоєї компенсації. Що я маю зробити натомість? — вона перевела очі на Клеймана. Ось чому вони двоє були тут сьогодні.

    — Тобі не треба так мене остерігатися, Фрей. Якщо ти зможеш просто вислухати моє прохання, цього буде більш ніж достатньо. Я допоміг тобі, а в обмін ти можеш зробити те саме.

    — Гаразд… Я зроблю це, якщо зможу.

    — Велике спасибі. Я був упевнений, що ти це скажеш, — він задоволено посміхнувся угоді.

    «Хі-хі-хі-хі-хі. Це має допомогти зробити так, щоб на наступному саміті лорда демонів все пішло так, як я хочу. Це також дозволить мені наблизитися до моєї іншої мети. Хм? Зачекайте хвилинку. Якщо все пройде добре, я зможу навіть взяти під контроль Мілім. Так, з цим предметом, який мені дали…»

    Клейман ледь не здригнувся від цієї думки. Оскільки Фрей тепер була на потрібній позиції на шаховій дошці, ідея, яку він щойно придумав, уже не здавалася такою неможливою.

    — Однак, — сказав він, зупиняючи Фрей, коли вона намагалася вийти з кімнати. — Тепер це означає, що єдиною колючкою у вашому боці на даний момент є лише Мілім. Перевага в повітрі нічого не означає проти неї, чи не так, Фрей? Я буду радий обговорити з тобою це питання, тож якщо я можу чимось допомогти, не соромся нагадати мені про це. Ти можеш зв’язатися зі мною у будь-який час.

    За дружнім обличчям почав формуватися новий план. Фрей не помітила цього, або зробила вигляд, що не помітила.

    — Я буду рада, коли прийде час, — сказала вона, прощаючись і покидаючи замок Клеймана.

    Залишившись у своїй кімнаті, Клейман був глибоко задуманий.

    «Якби я міг отримати силу Мілім, не було б потреби підбурювати інших лордів демонів. Мені знадобиться час, щоб серйозно обдумати це. І я сподіваюся, ти з нетерпінням чекаєш цього, Мілім…»

    Він дістав маску з кишені й приклав її до обличчя. Він відчував, як його серце розслабляється. Клейман відчував себе справжнім лише у цій масці.

    «Але все ж… Цього таємничого народженого магією не можна ігнорувати, ні. Нам краще бути обережними з ним, як і попереджали Лаплас і Тір. Я міг би доручити Мюрран проникнути на їхню оперативну базу — це був би для неї чудовий шанс відновити своє добре ім’я».

    Інформація Мюрран допомогла набагато більше, ніж він очікував. Тому він вирішив використовувати її до тих пір, поки від неї нічого не залишиться.

    До того ж, ця робота з проникнення була прямо в стилі Мюрран. Якщо все пройде добре і вона заслужить їхню прихильність, чудово. Якщо ні, і Мюрран буде вигнана, Клейман матиме ідеальний привід особисто взяти участь. Це стане найкращим приводом для заміни Мюрран.

    За цим таємничим народженим магією, потрібно було спостерігати, але порівняно з тим, що виднілося на горизонті, він був незначною проблемою. Йому потрібно було просто чекати, збирати інформацію та використовувати її у відповідний час, на випадок, якщо монстр завадить плану, який він виношував.

    Можливо, він не приділяв цьому належної уваги, але, незважаючи на це, лорд демонів Клейман не стежив за Рімуру та його містом.

    У його серці спалахнула радість і усмішка пробігла по його обличчю, коли він розробляв свою нову махінацію…

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.