Софія, Сергій та інші

Софія заснула під ранок. Все думала, думала, плакала, чула, що Сергію теж не спиться, він теж переживає, але що робити, не знала. Може, чесно в усьому зізнатися? Буде соромно, настільки соромно, що навіть уявити неможливо цей велетенський сором, зате Сергій їй пробачить. Зрозуміє, чому вона скоїла таке. Що вона вчинила це ненавмисне, що так склалося випадково! Уявила, як вона признається, як Сергій слово за словом витягує з неї брудні подробиці, як стає похмурим та злим, як йому боляче чути таке... і дійшла очевидного висновку: не пробачить. Нізащо не пробачить. Може, ще й вижене з дому з прокльонами та стусанами. І зневажатиме усіма фібрами своєї душі! Ні, не зрозуміє він, не пробачить! Треба бути повним ідіотом, щоб пробачити таке! Треба або зовсім не любити, щоб було байдуже, або любити так, щоб пробачити що завгодно! Під жодну з цих категорій Сергій не підпадав.

У неї просто не було виходу. Правильно вона зробила, утаївши правду. Цим вона вберегла Сергія від страждань. Він би точно страждав, уявляючи, що виробляли з його Софійкою ті хтиві покидьки. З його Софійкою, яка повелася як дешева шлюшка. Такого від неї Сергій точно не чекав.

Це все. Кінець. Нічого вже не виправити. Це був останній шанс, і вона його втратила. Слід змиритися і жити далі. Без Сергія. Ну, що ж, якось буде...

Її знесилений мозок раптом огорнула байдужість. Вона здалася. Згадала про білизну, яку треба випрати. Навряд чи Сергій дбав про білизну, нею завжди опікувалася вона. Та й іншими домашніми справами теж. Тепер їх стане менше.

Оскільки розлучення вже не уникнути, то вони зроблять це цивілізовано. Домовляться, що кому дістанеться. Складуть список. Чи як воно робиться? Є ж якась процедура.

Але як же боляче, як тривожно! Як не хочеться нічого міняти, хай би все лишалося, як було! Може, все ще владнається? Може, вони поживуть окремо, а потім зійдуться? Буває ж таке!

Ну чому вона повелася на ті фотографії?! Чому повірила, що у Сергія є коханка? Чому?! А самі фотки? Що ж там було скандального? А вона повірила! І наче ж переконалася, підстерегла зрадника! Вона ж бачила, як вони тулилися одне до одного! Тепер їй здавалося, що тулилася Елевтіна, а Сергій не тулився. Тоді їй здалося, що тулився, а якщо добре пригадати, то ні, не тулився.

Треба ж було ще тоді розпитати Сергія, показати знімки та змусити признатися! І вже тоді виявилось би, що Елевтіна йому ніяка не коханка!

А вона вирішила діяти інакше, вирішила порадитися з Надькою. Ідіотка, знайшла з ким радитися! З блядюжкою! А хто ж така Надька як не блядюжка? Що вона могла порадити хорошого?! От і порадила по-своєму, по-блядьському: розслабитися! І потягнула в той клуб, який і не клуб зовсім, а місце зустрічі повій з клієнтами! От вона й розслабилася так, що життя пішло шкереберть! Одне за одним, одне за одним – і на тобі – кінець їхній сім’ї!

Може, таки насмілитися, встати, підійти до Сергія, впасти навколішки й вимолити пробачення?

Але ні... Ні-ні. Вона вже про це думала. Тільки що про це думала. Нічого це не дасть. Просто викличе у Сергія огиду. У неї до Сергія точно виникла б огида, якби вона взнала про таку його хворобу. Яку він дістав, зраджуючи їй. Вона б не схотіла з ним спати. Ніколи. Навіть через десять років не схотіла б! Вона б його прогнала геть!

Ні, цей варіант не годиться. Хай уже все іде, як іде. Може, Сергій має рацію, і попереду її чекає щастя. З кимось іншим. Світ же не зійшовся клином на Сергію! Мусять же бути інші варіанти, може, навіть кращі! З її досвідом! Вона вже знає, як не слід робити, вона вже не помилиться. І Сергій теж. Все у них буде добре! Вони ще, може, зустрінуться за кілька років і сміятимуться з їхніх страждань!

Цікаво, як Сергій про мене згадуватиме. З сумом? Я про нього згадуватиму з сумом. Так, із сумом. Він хороша людина. І були ж у них щасливі роки. Та й він теж. Не може бути, щоб проклинав. І бажав чогось поганого. Ні-ні. Якби дізнався, то, може, й проклинав би. А так ні.

Сергій теж не спав, все сумнівався, чи не робить він жахливої помилки. Пригадував, як палко хотів Соню, як мріяв вивести її на вершину насолоди, і як страшно помилився! Як пекуче неприємно вразила поведінка коханої, коли вона відверталася від нього, уникала поцілунків! Наче у нього смерділо з рота! А у нього з рота не смерділо, він точно це знав, він регулярно чистив зуби, а недавно був у стоматолога, полікував зуб і розпитав, чи все нормально. Лікар переконував, що все в порядку. Отже, причина не в цьому. Просто Софія його не любить, через це він зробився їй противним.

І не дозволяла цілувати усюди. Раніше дозволяла, і це їй подобалось. Ще й як подобалось! І сама не цуралася робити те саме у відповідь. А тепер ні. Наче берегла інтимні поцілунки для когось. А що, може бути... Софія жінка гарна. І вродою Бог не обділив, і форми як у моделі. Дуже гарна, усі це кажуть, он і Андрій признався колись, що Софія йому дуже подобається. Облизувався наче кіт, аж гидко було. Хоч його Ольга теж дуже й дуже приваблива.

Певно, у Софії хтось є. Бо як інакше пояснити? Хтось такий, з яким у неї все чудово. Який її задовольняє, після чого їй уже ні з ким не хочеться. Але як він міг не помітити? Як їй вдавалося все приховувати? Нічого ж не викликало підозри, тільки ця зміна поведінки в ліжку... еге ж, досить різка зміна... Чи він уже зовсім сліпий як чоловік із приказки, котрий про все дізнається останнім?

Щось, певно, трапилося у ту грудневу ніч з п’ятниці на суботу, коли Софа повернулася під ранок в такому жахливому стані, в якому він її ніколи не бачив. Злилася, нічого не хотіла пояснювати, сказала тільки, що була з Надькою. Що, мовляв, перебрали з коктейлями. А він повірив, придурок, не став розпитувати, думав, що ще встигне. Не встиг...

Ох, ця Надька! Не варто Софії з нею водитися. Якась вона ненадійна. То з одним, то з іншим. Та чомусь вони зійшлися. Надька в салоні краси працює, там і познайомилися. Треба буде наказати, щоб більше з нею не дружила. Хоча вже що ж, хай дружить з ким хоче. Хай живе з ким хоче.

Від думки, що Софія житиме з іншим чоловіком, зробилося погано. Це ж виходить, що цей чоловік цілуватиме його Софійку, торкатиметься її грудей, пеститиме інтимні місця, стискатиме її апетитні сідниці, проникатиме в неї, а вона млітиме в його обіймах! Невже він колись зможе уявляти ці картини спокійно?!

А таки доведеться. Він усе перепробував. І сьогодні отримав недвозначну відповідь: він їй бридкий. Вона його не хоче. І ніколи не схоче. Такого не буває, щоб хотіла, потім перехотіла, а потім знову схотіла. Колись хотіла так само палко, як він її, це було видно по її очах, сповнених жаги, повитих поволокою бажання. Було, безперечно було, таке не забувається! А тепер не хоче. І його не обдуриш, що б не казала, як би не клялась.

Трохи бентежили її ридання. Так щиро плакала... аж йому заболіло. Ну, жінки люблять поплакати, щоб викликати жалість. Але піддаватися не можна. Треба наполягти на розлученні. Поки не пізно, поки вони остаточно не зненавиділи одне одного.