20
Нічого не лишалося, тільки їхати додому. Проїжджали мимо супермаркету, коли Сергій згадав, що він не має поняття, чи є у Софії щось їстівне. Звернув на стоянку, наказав батькам почекати, а сам побіг купити що-небудь. Грошей у нього було обмаль, життя окремо коштувало немало, а до зарплати ще далеко, отже, довелося обмежитися мінімальним набором продуктів.
В холодильнику знайшов дві баночки йогурту, початий пакет соку, дві сардельки та майже порожню пляшку вина. Порізав сардельки на пательню, додав ковбаси та яєць із супермаркету, підсмажив усе й покликав тестя з тещею. Дістав ту саму, все ще недопиту пляшку горілки, пригадавши, як зовсім недавно, в минулому житті вони з Софією відзначали новий рік та пили цю горілку.
– За те, щоб Софія одужала, – сказав, і всі випили до дна.
Повечеряли, потім Сергій заходився мити посуд, а батьків відправив спати. Тільки закінчив, як пролунав дзвінок від Андрія.
– Можеш говорити?
– Можу, – відповів Сергій, відчуваючи, як його починає тіпати зі страху.
Деякий час Андрій мовчав, і ця пауза лякала Сергія, але він терпів, не підганяв друга, щоб хоч трохи віддалити момент, коли прозвучать фатальні слова, після яких вже нічого не можна буде виправити.
– Слухай, – нарешті продовжив Андрій. – Не хотів при батьках говорити... Вони ж не чують?
– Ні, – відповів Сергій і на всякий випадок зачинив двері на кухню.
– Добре. Тут така справа... Я подумав... Надії, вважай, нема. Ну, не те щоб Софію не можна оживити, певно, можна, але... Там череп пом’ятий трохи. Конкретно пом’ятий, якщо чесно... Мозок сто відсотків постраждав, розумієш? Енцефалограма покаже наскільки сильно. Підозрюю, що доволі суттєво.
– Розумію. Хочеш сказати, що вона в комі?
– Ну, так, у комі. Ти ще й питаєш! Ясно, що в комі. Триматимемо її в комі, доки вважатимемо за необхідне. Але не тільки це.
– А що? – Сергій вже оволодів собою. Софія жива, значить, надія є.
– Навіть якщо вона одужає, то навряд чи стане такою, як була.
– Що значить “не стане такою”? Говори прямо, Андрію, не крути!
– Я ж кажу. Навіть після менших травм люди втрачають пам’ять, а після такої, як у Софії, навіть не уявляю, що може бути. Вона може перетворитися на рослину, ось що я хочу сказати. Та й то ще невідомо. Там же, певно, ще й хребет... Невідомо, чи зможе вона дихати самостійно, я вже мовчу про...
– Вона жива?
– Жива.
– Ти ж казав, що тільки завтра стане ясно! Що головне – це перших 24 години! Що ж змінилося?
– Нічого не змінилося. Просто хотів тебе попередити. Щоб ти не дуже надіявся.
– Ну, блін, Андрію, з тебе лікар як з гімна куля! Нема, щоб підтримати, так ти ще й віднімаєш надію! Ну хто ти, як не гад, після цього?
– Я вважаю, що тобі краще знати правду, якою б гіркою вона не була.
– Тобто, ти вважаєш, що Софія помре, а якщо не помре, то залишиться назавжди непритомною, прикутою до ліжка чи психічно відсталою? Або й взагалі втратить пам’ять. Це ти хочеш сказати?
– Ну, десь так. Одним словом, це буде не життя, а мука. І не тільки для неї, а може, не стільки для неї, як для рідних.
– І що ти пропонуєш? – холодно мовив Сергій. Він вже здогадувався, що має на увазі Андрій, але не хотів у це вірити.
– Слухай, Сергію. Тільки не кричи. Подумай. Можливо, підкреслюю, можливо, за даних умов їй краще дати спокійно піти.
– Ти ідіот? – холодно сказав Сергій.
– Ні. Я реаліст.
– І що ж ти сподіваєшся почути від мене?
– Вирішувати тобі.
– Справді? І ти слухняно виконаєш мою волю, якою б вона не була?
– Так.
– Так от, слухай! Роби все, що тільки можна і що не можна теж, але щоб Софія залишилася живою, ясно?!
– Ясно, – з полегшенням мовив Андрій. – Але не забудь: я тебе попередив.
– Цього я точно не забуду!
– Можуть знадобитися великі кошти. Не знаю, правда...
– Нічого. Буду якось вирішувати. Батьки поможуть.
– Ну, дивися. Тільки я чув, що у вас із Софією останнім часом стосунки не дуже... не дуже нормальні, що ви навіть...
– Це не так.
– Ну, як хочеш.
Помовчали. Потім Сергій сказав:
– Це все?
– Ні... Ти ж розумієш, що з тобою я розмовляв як з другом? Що комусь іншому я нічого подібного й не думав би пропонувати?
– Розумію. Але, знаєш, Андрію, ти мене дуже здивував. І не те що здивував, а просто...
– Що, виглядаю циніком? Таким собі Доктором Смертю? – сказав той з гірким сміхом.
– Еге ж. Ти давав клятву Гіппократа, а тепер пропонуєш...
– А ти її читав, цю клятву?
– Ні, але...
– Ну, й не треба. Вона вже застаріла.
– Що, лікарю вже стало не обов’язковим рятувати хворого?
– Не важливо. Значить, завтра й почнемо. Обіцяю: зроблю усе, що зможу.
– Дякую, Андрію.
Вимкнув телефон і задумався. Пропозиція Андрія видавалася йому дикою, антигуманною й абсолютно неприйнятною. До того ж він ніяк не чекав, що її зробить їхній давній друг. Невже, якби він погодився, то Андрій холоднокровно дозволив би Софії померти? Це ніяк не вкладалося в голові. Не міг уявити, як після цього він би ставився до Андрія. І як йому ставитися до нього зараз? Близькими друзями вони не були, але все одно!.. Як після цієї розмови вони зможуть спілкуватися, сидіти за одним столом, жартувати, сміятися? Після цієї фактично змови. Після пропозиції стати співучасником злочину!
А якщо й справді Софія перетвориться на шматок плоті з елементарними потребами? Що йому робити? Яким стане його життя? Воно зміниться так докорінно і в гірший бік, що не хотілося навіть думати про це! Не покине ж він Софію в такому стані! Невже й справді евтаназія – це найкращий вихід?
Смартфон просигналив про необхідність зарядки, Сергій вийшов із кухні й побачив тестя з тещею, які сиділи на дивані. Очі у жінки опухли від сліз.
– Чому ви не йдете спати?
– Та хіба тут заснеш?.. – сказав Ананій Ананійович.
– Ну, все одно треба. Лягайте в ліжко, не заснете, то хоч відпочинете.
– Хто дзвонив? – спитала Катерина Андріївна, витираючи очі хустинкою.
– Андрій. Нічого нового, все як було.
– А про що ж ви так довго розмовляли? – спитав тесть.
– Про перспективи лікування. Андрій попередив, що можуть знадобитися гроші. І немалі.
– Лікарі зараз такі пішли, що тільки про гроші й думають! – сердито мовив Ананій Ананійович.
– Андрій наш друг, – пояснив Сергій, – він собі нічого не візьме. А може, ще й сам поможе.
– Ну, то хай робить усе, що треба.
– Так і буде, – впевнено сказав Сергій.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!