Софія, Сергій та інші

І почалася боротьба. Не боротьба, а скоріше перегони наввипередки зі смертю. У Софії по черзі відмовляли то нирки, то серце зупинялось зовсім або починало тріпотіти наче перелякана пташка, а на третій день почався сепсис. Потужні дози антибіотиків боролися із заразою, але загрожували зруйнувати печінку, а від розрядів дефібрилятора тіло здригалося, і що робилося зі зламаними ребрами в цю мить – страшно було уявити.

Андрій днював і ночував у лікарні, додому їздив тільки щоб помитися, поголитися та поспати кілька годин. Зробився дратівливим, лаяв санітарок та медсестер іноді без усякого приводу, але колектив сприймав це із розумінням, усвідомлюючи, що злість Андрія направлена не на підлеглих, а проти смерті, що нависала над Софією зловісним птахом і не хотіла випускати її зі своїх пазурів. Усі спостерігали за цією боротьбою, щиро переживали за Софію, яка стала їм рідною та дорогою, і бажали успіху Андрію та іншим лікарям, що опікувалися постраждалою.

Сергію дозволили приходити щодня, він сідав біля ліжка, брав Софію за руку й подовгу розмовляв з дружиною на різні теми, а та лежала нерухома й німа, обплутана проводами та трубками. Він бачив у кіно, що хворі під час перебування у комі все чують і десь там, всередині, реагують на слова підтримки, і це допомагає їм триматися та наближає одужання. Хоч він і не вірив у подібні дурниці, однак нічим іншим Софії допомогти не міг, тож робив усе це з надією, що помиляється, і мріяв, що коли Софія опритомніє, вони удвох пригадають ці розмови й посміються. А зараз він чатував біля своєї дружини й уявляв, що своїм бдінням відлякує смерть, що так і чигає над нею, немовби чекаючи, коли він втратить пильність.

Батьки побули кілька днів, потім Ананій Ананійович поїхав, йому пора на роботу, та й за господарством слід наглядати, а трохи згодом поїхала й теща. Сергій пообіцяв щодня повідомляти їм про стан своєї дружини. Часто дзвонили його батьки, а Сергій відправляв їм фотографії постраждалої.

З Елевтіною він порвав. Деякий час вона не здавалася, навіть приходила до нього додому, але він її не впустив. Ображена жінка влаштувала в офісі показовий спектакль обманутої коханки, а всі дивилися на неї, посміювалися і згодом забули. У Сергія з душі наче камінь упав. За деякий час Елевтіна взагалі зникла. Ходили чутки, що вона сподобалась якомусь арабу, він узяв її за чергову дружину й повіз у свою Арабію.

Софії склали зламані кістки та провели складну операцію на черепі.

Лице Софії, спочатку синє, потім майже чорне, поступово набувало свого природного кольору, хіба що надто блідого, майже як бинти на голові. Через деякий час пластичний хірург зашив розриви та порізи, й вони гоїлися нормально. Не повинно було лишитися помітних шрамів, які б спотворювали це гарне обличчя. Операція коштувала Сергію немалих грошей, але він сподівався, що Софія все відчуває й радіє, що залишиться такою ж красунею, як до аварії, й від цього ще дужче прагнутиме одужати.

Нарешті Софію відключили від апаратів, переконались, що вона їх не потребує, і перевели з реанімаційного відділення в окрему палату. За кожну добу перебування в цих особливих умовах слід було доплачувати, але Сергій вирішив піти на додаткові витрати, щоб мати змогу лишатися з дружиною наодинці.

На двадцять восьмий день Андрій зітхнув з полегшенням.

– Ну, що, – говорив він з гордістю, – я свою частину роботи виконав і навіть дуже непогано! Від мене вже нічого не залежить, тепер уже Господь Бог опікуватиметься долею твоєї Софії.

– Дякую, Андрію! – радів Сергій. – От бачиш, а ти боявся, що не зможеш, та ще й такі дурниці пропонував!

– Забудь! – просив Андрій, присоромлений. – Я й справді так думав тоді. Я ж не знав, наскільки у Софії сильна жага до життя! Побачиш, вона народить тобі справжнього богатиря! На щастя, плід не постраждав. Не уявляю, правда, як вона народжуватиме в цьому стані, доведеться, мабуть, робити...

– Якого богатиря? – сторопів Сергій.

– Не придурюйся, Сергію. Невже не знаєш, що Софія вагітна?

– Вагітна?! Ні, не знаю!.. – здивувався Сергій і зрадів як божевільний.

– Еге ж! Навіть дуже вагітна! Третій місяць уже. Тобі ж видніше, ти ж мусиш знати, коли у неї припинилися місячні!

– А ти не помиляєшся? – все ще не міг повірити Сергій.

– Звісно, ні! Як можна помилитися? Вже й серце чутно. Невже вона тобі не сказала? Ну, може, хотіла, та ви тоді вже полаялися. Я ж знаю, що ви планували розлучитися, а тепер про розлучення забудьте, вам треба дитину виховувати!

Андрій говорив так, наче не сумнівався, що Софія от-от одужає, народить дитя й вони з Сергієм візьмуться за його виховання. Цей перехід Андрія від чорного песимізму до яскравого оптимізму тішив Сергія і вселяв у нього райдужні надії.

Звістка про вагітність Софії викликала у Сергія бурхливу радість, та скоро радість почала згасати аж поки не згасла зовсім. Вони з Софією так давно не мали інтимних стосунків, що ця дитина не могла бути від нього.

Софія йому зрадила. Зрадила ще до того, як вони вирішили розлучитися. Як не рахуй, а виходило саме так. Глухе роздратування заволоділо Сергієм. Так ось чому вона не хотіла з ним спати! Ось чому він став їй бридким! Бо вже тоді у неї хтось був! І цей хтось був Софії милішим! Вона його цілувала, обнімала, тулилася до нього, і у них тепер буде дитина. І берегла вона себе для того, іншого. А коли вони несамовито трахалися, ну, ясно, як же іще? а потім лежали розніжені й спітнілі, то, без сумніву, обговорювали його! Софія розказувала коханцю, як їй погано з чоловіком, а з ним навпаки, добре! Боже, як низько!

Клята уява малювала все яскравіші сцени Софіїної невірності. Вони ж, певно, ще й насміхалися з нього! От придурок, ми тут он що виробляємо, а він і не здогадується! І втекла вона на Новий рік до свого коханця, який, певно, живе в її селі, а він, ідіот, вирішив, що вона поїхала до своїх! І там вони зустрічалися, злягалися і зачали дитя! За строками як раз збігається!

Сергія охопила глуха злість ба навіть розпач. Почувався навіть гірше, ніж тоді, коли зрозумів, що викликає у Софії відразу. Тоді було прикро, але ж не так! Тоді він думав, що вона його просто розлюбила, от і все. Таке буває. Це можна зрозуміти. А коли тебе водять за носа, переконують, що люблять, і при цьому віддаються іншому – це підло!

Кілька днів Сергій ходив, як у воду опущений. Даремно він радів, даремно передумав розлучатися, даремно мріяв, що вони знову будуть разом і все повернеться, як було, навіть краще! Ну як можна бути таким сліпим?!

Відвідувати Софію він не припинив, але його розмови з дружиною вже не були сповненими любові та надії. Зміну в його настрої помітив Андрій.

– Сергію, ти перевтомився. Їдь додому, відпочинь, відіспися, бо просто впадеш. Не бійся, за Софією є кому приглянути.

Сергій охоче пристав на цю пропозицію. Бачити Софію йому не хотілося. Тепер вона викликала у нього відразу, а часом і ненависть.