Софія, Сергій та інші

Застав Марію за домашніми справами – вона прибирала квартиру, прала білизну і варила обід. Зустріла Сергія насторожено.

– Думала, ти передумав.

– Ні, Марійко, не передумав, як я міг передумати?

– Ти десь пропав...

– Були невідкладні справи, а тепер я вільний.

– В якому сенсі?

– В усіх.

Марія уважно подивилася на Сергія.

– Зробив генеральне прибирання?

– Угу.

Дівчина не змогла приховати усмішки.

– А як пройшла презентація?

– Добре. Контракт буде підписаний. Тарасик як там?

– Качок ганяє. Такий шустрий став, не впіймати!

– Не питав про мене?

– Ні. Малий він ще таке питати. Ну, розміщайся. Знайдеш, куди свої речі покласти?

– Знайду.

З речами Сергій розібрався швидко і почувався при цьому дивно. Наче й у своїй квартирі, і наче в чужій. І Марія йому фактично чужа і водночас мама його сина. Двозначна ситуація. І як йому поводитися? От якби вони переспали, усе зразу стало б на свої місця. Але розраховувати на це не варто, Марія до себе не підпустить, доки не вважатиме гідним. Навіть не так. Не підпустить, доки не полюбить. Що ж, доведеться чекати. Здається, він їй не байдужий, а це краще, ніж нічого.

– Потрібна допомога? – спитав у Марії, яка мила підлогу в спальні.

– Потрібна. В унітазі вода збігає, подивися, будь ласка.

Сергій відрегулював бачок, поміняв лампочку в люстрі, а потім вони сіли обідати.

– Марічко, може, сходимо кудись увечері?

– Куди?

– Ну, в кіно чи куди там.

– Кіно можна й по телевізору подивитися безплатно.

– Тоді в клуб. Повечеряємо, послухаємо музику, потанцюємо. Чи вдома потанцюємо? Безплатно.

– А що, можна і вдома! – розсміялася Марія. – Безплатно! Ну, ти гад!

– Зате ти дуже вже серйозна! До життя треба ставитися веселіше, люба!

– Та якось не виходить...

– Все буде добре, Марічко. Ось я піду у відпустку, влаштуюся в піцерію, зароблю грошей, і ми купимо швейну машинку, будеш свої моделі шити.

– Не треба, Сергію, я ж уже казала.

– А я тебе не питаю. Машинка потрібна, і це не обговорюється. У тебе талант, а ще золоті руки та голова, – ти навіть не уявляєш, яке це бомбезне поєднання! Скоро ти заробиш купу грошей, і це цілком реально! Звісно, якщо не розтринькаєш свої здібності.

– Ти перебільшуєш, – зашарілася Марія.

– Допускаю. Але тільки тому, що ставлюся до тебе дуже добре.

Марія почервоніла ще більше.

– Зараз знайдемо в Інтернеті найкращу машинку й почнемо збирати гроші. Ходімо, допоможеш вибирати.

– Та я в них не тямлю!

– Та що в них тямити? Там про кожну купа інформації. До того ж можна почитати відгуки.

Вони сіли за комп’ютер і почали вибирати швейну машинку. Марію все більше охоплював азарт, очі у неї горіли, а Сергій тішився радістю дівчини, відчував, що кохає її з кожною хвилиною все ніжніше й дивувався силі своїх почуттів. В його ставленні до Марічки поєднувалися чоловічий плотський потяг, батьківська турбота та вдячність жінці, яка подарувала йому сина.

Розглянули безліч варіантів і зупинилися на одній з найбільш популярних моделей. Коштувала машинка немало, але Сергій нагадав мудрий вислів барона Ротшильда, що вони не настільки багаті, щоб купувати дешеві речі, і переконав Марію не економити на незамінному для роботи апараті.

Взялися складати бізнес-план. Слід було подумати також і про рекламу.

– Як модель можна використати Олю, – запропонував Сергій. – В коледжі повно дівчат, котрась із них неодмінно захоче мати таке ж гарне плаття чи що там ти пошиєш, а потім почне хизуватися перед подругами й замовлень стане стільки, що ти не встигатимеш їх виконувати!

Марія і боялась, і сумнівалась, та врешті погодилась ризикнути.

Так минув перший день.

Вранці поснідали, Марічка пішла на роботу, а потім зателефонував Володимир, повідомив, що контракт підписаний і у понеділок на Сергія чекає приємний сюрприз.

– Ану, признавайся, що ти виробляв з цією бабою! – говорив Володимир у слухавку. – Вона зробилася такою лагідною, хоч до рани прикладай!

– Нічого не виробляв, – відповідав Сергій з досадою. Йому не хотілося згадувати ту ніч і тим більше не хотілося, щоб вона стала темою для пліток.

– Гаразд, поговоримо у понеділок, – вгадав його настрій Володимир і відключився.

Готував їсти та все думав, думав... Він бачив своє майбутнє тільки з Марією. Аби ж тільки вона погодилась стати його дружиною! Вони б жили дружно і щасливо, народили Тарасику сестричку чи братика... Тільки б вона погодилась!

Потім поїхав до Марійки на роботу, і та зраділа, що він приїхав, і він зрадів, що вона зраділа. Замовили піцу чотири сири, говорили про їхній майбутній бізнес, і було їм добре удвох. Повернулися додому, повечеряли, полягали спати й обоє відчували, що в їхніх стосунках почався новий етап, що між ними зароджується щось хороше. Ну, любов, звісно.

У понеділок, як тільки Сергій з’явився в офісі, його перехопила секретарка й направила до начальника. Володимир зустрів Сергія широкою усмішкою:

– А ось і наш герой-коханець! Ну, ти даєш, Сергію! Я просто в шоці! Ну як, як тобі вдалося об’їздити цю дику кобилу?! Капець! У мене нема слів! Цей епізод буде записаний золотими літерами в історію нашої фірми! Ти наш рятівник! В бухгалтерії на тебе чекає обіцяна премія, а оце, – він протягнув конверт, – від Зінаїди Борисівни особисто.

Сергій взяв конверт і заглянув у нього, там була товста пачка доларів.

– Ні фіга собі! – аж присвиснув і розгубився. Це виглядало як плата за сексуальні послуги, хоча насправді Зінаїда таким чином висловлювала свою вдячність за інше. Він розумів за що, а Володимир, звісно, ні.

– Отож! – посміювався Володимир. – Заробив!

– Тільки не таким чином, як ти думаєш.

– А як? – здивувався Володимир.

– Мабуть, Зінаїду вразило, що я поставився до неї як до жінки, а не як до злої начальниці. Саме це її зачепило.

– Хм... Хитро!

– Та де там хитро... Я був настільки змучений, що мені було не до хитрощів. Був навіть момент, коли мені хотілося надавати їй по сраці, щоб не вередувала й не була такою нахабною.

– Оце ти даєш! – проговорив Володимир захоплено. – Ну, що тут скажеш, справа зроблена, і ми усі тобі вдячні.

– Нема за що, – втомлено мовив Сергій.

Того ж вечора кур’єр доставив машинку. Коли пролунав дзвінок у двері, Сергій удав, що зайнятий, і відчиняти довелося Марії. Повернулась розгублена.

– Там якийсь хлопець каже, що доставив замовлення.

– Ну, то хай заносить.

– А ми хіба щось замовляли?

– Аякже! Ти що, забула? Скажи, хай несе сюди.

– Невже це машинка?!

– А що ж іще?

– А де ж ти взяв гроші?!

– Премія за вдалу презентацію проєкту... і нашої фірми, – відповів Сергій. І це була правда, а подробиці – кому вони потрібні?

За хвилину вони вже розкривали коробку, і Марія ледь не плигала з радості. А коли побачила цей чудовий апарат, кинулася на шию Сергію й розцілувала його. Сергій стиснув дівчину в обіймах і не хотів відпускати, але відчув, як напружилась Марія, і йому довелося відпустити її. Обом стало ніяково, обоє усвідомили небезпеку, уявили, що може трапитися, коли їхні тіла опиняться надто близько.

До глибокої ночі вивчали інструкцію й раділи, скільки усяких операцій може виконувати цей апарат. Нарешті втомилися й пішли спати, а перед тим, як заснути, Марійка згадувала міцні Сергієві обійми і їй робилося бентежно. Мабуть, пора здаватися, подумала. Все одно доведеться, довго їй не витримати. Наступного разу вона не упиратиметься. Коли він її обніме, вона його обніме теж, і вони почнуть робити усякі приємні речі. Як тоді.