Софія, Сергій та інші

Вони познайомилися в електричці по дорозі у Київ. На одній із зупинок напором тіл Сергія притиснуло до Софії, він зніяковів і попросив пробачення. Не можна було не пробачити цьому стрункому, чорноокому та чемному хлопцю, от Софія й пробачила. Зав’язалася розмова і з’ясувалося, що вони навчаються в одному інституті – Сергій на четвертому курсі, а Софія на третьому.

Так почалася їхня дружба, яка швидко переросла в любов. Коли Сергій закінчив інститут і влаштувався на роботу, вони винайняли квартиру й почали жити разом, а невдовзі одружилися. Подаровані на весілля гроші поклали на депозит – збирали на квартиру.

В ту пору ціни на нерухомість росли як на дріжджах, і молодята не витримали, з допомогою батьків взяли валютний кредит і придбали квартиру в Києві.

Відтоді багато що змінилося. Ціни на квартири впали, долар виріс і стало ясно, що молода сім’я попала конкретно з цією покупкою. Ананій Ананійович, батько Софії, сердився й обзивав обох “економісти хрінові”, начебто диплом економіста автоматично робив їх успішними гравцями на будь-яких ринках.

Та час ішов, кредит меншав, зарплати росли, вони купили автомобіль і вже почали думати про дитину, однак це виявилося неабиякою проблемою...

Жили дружно, любили одне одного по-справжньому, як у кіно. Був, правда, у Софії один грішок, який вона воліла б забути, бо й справді, що тут такого, з ким не буває, але зовсім забути чомусь ніяк не вдавалося, і від спогадів іноді робилося незатишно й дошкуляло почуття вини, хоч відтоді минуло немало часу. Сталося це на один з її днів народження, – зійшлися гості, серед них Андрій, друг сім’ї, цього разу чомусь без дружини, а в кінці, коли Сергій пішов проводжати гостей, якось несподівано, охоплені хіттю, вони опинилися на дивані, де все й відбулося похапцем, нашвидку, а потім насилу встигли поправити одяг, почувши, як клацнув замок... Сергій ні про що не здогадався, хоча варто було глянути на їхні червоні винуваті обличчя – і все стало б ясно.

Чому трапилося це гріхопадіння – Соня не могла пояснити. Андрій їй не подобався, не годився він на роль коханця, ну, такий собі, симпатичний, не більше. Та, мабуть, недаремно кажуть про декотрих жінок: горілка в роті – піхва в роботі, от і вона, виходить, теж має цю ваду, і це погано, але що ж ти вдієш, доведеться пам’ятати про цей недолік, бути обережною і знати міру.

Софія довго побоювалася, що Сергій дізнається – чи Андрій проговориться по п’яному, чи ще якось усе відкриється; уявляла ситуації, коли Сергію стає відомо про її зраду і їй доводиться виправдовуватися, – тоді вона лякалася та блідла з досади, адже перепихнутися з другом сім’ї, що не кажіть, це не просто невинна еротична пригода, а неабияке паскудство, бо тоді вже ніяка й не дружба виходить і тим більше не любов, а суцільна зрада з усіх боків, і все руйнується к чорту, бо як тепер Сергію довіряти своїй дружині та другу, якщо вони трахаються у нього під носом?

Андрій потім не раз натякав, що був би не проти повторити, та Софа не піддалася, слава Богу, а з горілкою стала обережнішою.

Іноді Софії спадало на думку, що, може, Сергій теж не святий, але особливо не переймалася. Життя – є життя, і ще не вродився, хто не помилився, от як вона, приміром.

Аж до того дня, коли отримала повідомлення зі знімками. Не думала, що це її так зачепить і розлютить...