23
В поштовій скриньці знайшов листа – банк повідомляв, що заборгованість по кредиту становить два місяці. Софія кредит не платила. Не було грошей, забула, а може, просто не знала, як це робиться.
На щастя, банк тільки попереджав і не накладав штрафних санкцій. Ще б пак, за усі ці роки вони не пропустили жодної виплати.
Треба негайно знайти тисячу баксів. Він би впорався, але потреба в ліках та послуги пластичного хірурга спустошили його запаси. Що ж, робити нічого, доведеться продавати автомобіль, тисяч вісім за нього дадуть. Шкода, звісно, але наразі це єдиний вихід...
Вдома перерив Софіїн телефон, пошту та соціальні мережі, в яких була зареєстрована дружина, але слідів чужого чоловіка не виявив. Цілком очевидна картина подружньої зради підтвердження не знаходила.
Наступного дня заїхав у банк і узгодив порядок погашення заборгованості. Працівниця банку переглянула його кредитну історію, погодилася зачекати кілька днів і запропонувала послугу, згідно з якою банк нагадуватиме про черговий платіж есемескою. Сергій заспокоївся. Він отримав вже два дзвінки по об’яві, але поки що нормальну ціну ніхто не давав.
Перед тим, як їхати до Софії в лікарню, забрав у РАЦСі копію акту про розлучення. На питання працівниці сказав, що колишня дружина зараз прийти не може, і це було щирою правдою.
От і все. От і кінець їхній сім’ї. Вона вмерла. Довго хворіла, а тепер померла. На душі було паскудно наче від підлого вчинку. Сергій переконував себе, що вчинив не підло, а завбачливо, однак заспокоїтися ніяк не вдавалося.
Медсестра зустріла Сергія радісною звісткою: сьогодні їй здалося, наче Софія непомітно, напіврозплющеними очима спостерігала за нею. Так, цілком можливо, що їй привиділося, але ж такого раніше не було! Та вже й пора! Рани гояться, температура потроху повертається в норму, тож перспективи непогані.
Сергій радів оптимізму, який випромінювала дівчина. Хоч якась приємна новина! Господи, головне, щоб Софія одужала, а решта якось владнається!
Взяв Софію за руку й раптом відчув, як Софіїні пальці здригнулися, а на обличчі промайнула тінь усмішки. Здалося? Мабуть, здалося. Авжеж, здалося. Звичайне навіювання. Так буває, коли чекаєш якоїсь події й починаєш помічати її ознаки там, де їх бути не може.
Узявся розповідати про лист із банку, про те, як планує владнати справу з боргом, про намір продати машину і про те, що він оформив їхнє розлучення і тепер вона вільна жінка, тож може жити так, як їй заманеться, хоч сама, хоч із батьком дитини. І знову йому здалося, що Софіїна рука в його долоні ледь помітно затріпотіла, а лице змінило вираз. Серце у нього шарпнулося.
– Соню! – нахилився, прошепотів гаряче. – Чуєш мене, Соню?!
З надією вдивлявся в рідне обличчя, але воно було як завжди непроникне.
Ех, подумав, здалося... як шкода! Ну, нічого, не сьогодні, так завтра або на наступному тижні, а щось мусить трапитися! Він відчував, що щось неодмінно станеться і досить скоро, він хотів цього усім серцем, він готовий був силою думки допомогти Софії скинути цей покров, цю крижану пелену, пробити в ній хоча б невеличкий отвір, маленьку дірочку, щоб протиснутися через неї до Софіїної свідомості й потроху, по краплині витягнути дружину з чорного мороку. Вони зроблять це, зроблять разом, тепер він не мав у цьому жодного сумніву!
– Соню, серденько, я знаю, що ти чуєш, – говорив схвильовано. – Тепер я точно це знаю. Раніше сумнівався, а тепер знаю. Подай мені знак, мила, найменший, зовсім невеличкий, я помічу! Мені це потрібно. І тобі це потрібно, рідна. Вже пора, ти ж знаєш! Буде важко, але ти зможеш. Сконцентруйся, і у тебе вийде! А завтра ще. А потім ще, і кожного дня потроху, аж поки не підведешся й не підеш геть з цієї лікарні! Ось ти тільки поглянь, на вулиці весна, снігу зовсім нема, пташки повертаються з вирію і щебечуть так, що неможливо спати. Послухаєш завтра вранці, гаразд? Не забудеш?..
Але Софія не чула, до її свідомості не доходило нічого. Її мозок ще був не готовий сприймати та обробляти сигнали рецепторів, він ще не відновив свою функцію, лише іноді, та й то на долю секунди якась інформація пробивалася крізь чорну завісу. І все ж процес відновлення йшов, мудра природа робила свою кропітку й неспішну роботу, тіло автоматично виконувало усі життєві функції: серце гнало кров артеріями, печінка та нирки очищали організм від непотрібних речовин, система травлення забезпечувала енергією, а мозок наполегливо відновлював порушені зв'язки між нейронами, складав докупи уривки інформації наче якийсь величезній і надзвичайно складний пазл, складав іноді неправильно, але вперто і безупинно. Зовні ця діяльність нічим не проявлялась, але вона йшла й була абсолютно необхідною.
Сергій посидів ще трохи, потім поцілував Софію в лоба, попрощався й пішов, тамуючи радісне піднесення.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!