СЕРАФИМ

— А може вийде без мене?

Тітка неохоче наділа чоботи. Серафим допоміг їй з курткою і передав шарф.

— У відгуках рекомендують їхати особисто. Так скоріше виходить.

Важко зітхнувши, жінка накинула шарф і пішла за Серафимом.

Цього разу на вході поважної установи чергував молодий хлопчина. Він пропустив відвідувачів, вказавши де зачекати. Уздовж стін невеличкого холу стояло з десяток порожніх стільців.

— Галі наче краще?

Тітка вмостилася біля вікна, випрямила ногу й потерла коліно. Кожного ранку вона телефонувала в лікарню, отримуючи ту саму інформацію, що й Серафим, проте людям подобається слухати обнадійливі новини різними голосами.

— Завтра перевезуть у центральну лікарню, там можливостей більше.

— Скільки ж ми пережили… — тітка похитала головою, сподіваючись на Божу підтримку. — Щось ще казали, я не зовсім зрозуміла.

Серафим за ці дні звик до манери їхнього спілкування і спокійно переказував слова лікаря.

— Намагаються зменшити седацію. Це добре, вона краще дихає.

Жінка обперлася на свій кілок, виставивши його перед собою. Далі полилися скарги на біль у суглобах, незручні сходи та несправедливість долі. Серафим погоджувався, прислухаючись до ледь чутних голосів за дверима. Здавалося хтось розмовляв телефоном.

Екран інформаційного табло блимав електронним годинником — вони чекали вже сорок п’ять хвилин. Тітка виглядала знервованою, затримка їй не подобалася. Може треба нагадати про себе?

— Няня, коли приїде?

Що їй казати? Серафим обдзвонив з десяток агенцій: знаходилися непогані варіанти, але всі хотіли почати лише після свят. Щось набрехавши, він перевів розмову на погоду та підвищення цін за опалення.

Нарешті їх запросили. Літня жінка, з чорними, високо зачесаним волоссям, наділа окуляри й уважно передивилася кожний папірчик.

— Все правильно, молодці. Ось тут підпишіть. — вона видала тітці довідку з індивідуальним номером, наказавши чекати співбесіду та перевірку стану житла.

— Коли? Нам якнайшвидше потрібно.

Серафим забрав у тітки довідку й сховав у теку.

— Спробуємо підготувати до середини січня. Проінформуємо заздалегідь.

— За цей час дитину заберуть у притулок, ми не можемо чекати.

Попри сумну ситуацію, допомогти не обіцяли: спеціалісти готувалися до відпусток, а перевірка справа надзвичайно серйозна.

— Всі просять і всі мають обставини. Гарних вам свят, чекайте на повідомлення.

Серафим збігав по хліб — тітка любила той, що пекли у великому супермаркеті за дві вулиці. Повернувшись, він нашвидкуруч вивісив прання і нарешті вийшов з під’їзду. Як же ж звали того депутата? Іван, а може й Андрій, останнім часом пам'ять підводила. Діставшись до літери «І» він побачив напис «Іванівна». Господи, як він забув про неї! Просте очевидне рішення миттєво склалося в голові. Вона ідеальна няня!

Почувши знайомий голос, маленька прибиральниця здивувалася. Вона чергувала другу добу, але погодилася зустрітися.

— Заходь. Розказуй, що в тебе трапилося.

Серафим описав ситуацію, поступово будуючи підґрунтя для головної пропозиції. Іванівна не переривала. Вона слухала уважно й жодного разу не зітхнула.

— Ні, синку, вибач, але не зможу. — вона встала зі стільця невблаганним суворим велетнем. — В мене кар’єра. Тридцять років на одному місці працюю.

Серафимови сили та сподівання разом розвіялися, залишивши порожнечу та гострий жаль до самого себе. Чоловік заплакав, як дитина, що прибігла до дому сховатися від старших хлопців і не знайшла матері.

Іванівна залила окропом чайні пакетики. У коморі запахло жасмином та кропивою. Вона не поспішала, дозволяючи Серафиму виплакатися.

— Тепер пий! Бачиш скільки з тебе води вилилося. — жінка сунула філіжанку до рук свого гостя.

Знайома скатертина, свіжа та випрасована, відпочивала на маленькому столику. Добре б і собі перетворитися на печиво чи чайний пакетик. Серафим закрив обличчя руками. Цілий рік життя шматує його, не маючи наміру зупинятися. Кому це потрібно? Для чого? Ні, щасливі ті, кому пощастило не народжуватись.

Очі Іванівни зупинилися на лисій Серафимовій маківці, безсоромно читаючи його думки.

— А ну вставай! — вона пхнула чоловіче плече, намагаючись зіштовхнути Серафима зі стільця, — Вставай, кажу тобі й іди сюди.

Підкорившись її голосу, чоловік виліз. Сіре пальто злетіло на підлогу, але Іванівна не дозволила його піднімати. Вона схопила страждальця і потягнула до себе.

— Стукай ногами, ось так. — старі ноги тупали по підлозі, намагаючись наробити якнайбільше шуму. У гумових капцях це виходило не дуже. — Тепер ти. Раз-два.

Серафим вдарив по підлозі. Каблуки гупали все сильніше, змушуючи філіжанки дрібно підстрибувати на столі.

— Бачиш? — жінка дивилася на нього — тепла, глибока й трохи сердита.

— Що? — чоловіку здавалося, що вони божеволіють разом.

Чайна ложка з’їхала на краєчок і брякнулась на стілець, залишивши вологу пляму.

— Бачиш кажу? — її очі палали. — Запам’ятай: найтвердіша у світі земля — та, що під ногами батьків. Йди й зроби все для своєї дитини!

Вона схопилася за стілець, щоб трохи віддихатись, а потім витягла з кишені кругленькі льодяники.

— Їж, солодке додає сили.

Зморшкувата рука тричі перехрестила Серафимове чоло, затримавшись у повітрі на кілька секунд.

— Їди, і дзвони якщо що.

***

У двір Серафима заїхала велика новенька БМВ. Помітивши її, сусід визирнув у вікно й спостерігав, як поважний гість виліз з автівки, привітно посміхаючись хазяїну.

— Щасливий, що Ви погодилися на мою пропозицію. — не чекаючи запрошення, він пройшов у вітальню і сів, відкинувшись на спинку дивана, — Будьте впевнені, не пошкодуєте. Тепер обговоримо терміни.

Окрім основного тексту, гість замовив необхідні статті, рецензії та відгуки. Бажано якнайшвидше.

— По кожному пункту буде окрема оплата плюс бонуси за швидкість.

Серафим поцікавився, чи може отримати аванс і пообіцяв зібрати матеріал та вийти на захист у кінці наступного року.

— Передвиборчі перегони починаються за кілька місяців. Зробіть до квітня.

Чоловік встав, люб’язно попрощався і вийшов у двір.

— Завтра отримаєте аванс.

Серафим присів на крильці біля вазона з невеличкою туєю, холодне повітря зробило його думки чіткішими: за три місяці підготувати дисертацію не можливо. Як він погодився на таке? Страх змішався з роздратуванням, викликаючи майже ярість.

З боку дороги почувся гуркіт — сусід зайшов у гараж, закинув щось металічне й, не закриваючи воріт пішов у бік Серафима.

— Кого чекаєш, брате?

Він поставив ногу на сходинку, тихенько прошепотівши:

— Ну ти й Казанова, а я думав у тебе самі баби. — регіт змусив його тіло здригнутися, нога зірвалася зі слизької плитки, але жартівник втримав рівновагу.

— Та шуткую я! Не боїсь!

Він хлопнув Серафима по плечу, збігав до своєї автівки й за хвилину повернувся з великим пакетом з місцевого супермаркету.

— Нічого не забув! І випити, і поїсти. Ти, брате, в мене був, тепер посидимо в тебе.

Вечір наближався до ночі. Друзі пили, запивали та допивали. Страхи Серафима поступово розвіялися: в решті решт є готова робота. Ступінь нічого не вирішить, он Зінченко три роки тому захистився і що? Як сидів спеціалістом, так і сидить. На місце Галини секретарку з міністерства призначили. Він змінить тему, підкоригує вступ та висновки й всі проблеми вирішаться — місяць, якщо добре попрацювати.

***

Маленьку донечку Галини закутали у теплу ковдру з печаткою пологового будинку. Неонатолог з міської дитячої лікарні підписувала документи.

— Немає кому комбінезон купити?

Черговий лікар пояснив ситуацію. Жінка взяла немовля на руки й поправила блакитний чепчик.

— Доведеться про тебе подбати.

Швидка відвезла їх на місце. Дитяча лікарня зовні майже не відрізнялася від пологового, проте всередині виглядала затишно. На стінах — казкові малюнки, на вікнах — барвисті штори, у кутку килим та полиці з іграшками. У відділенні для дітей до року вільних місць не знайшлося, тож вирішили покласти малу в неврологію, там інфекцій менше.

— Женю, є мамашки спокійні? І щоб дитина не важка?

Медсестра подивилася на папірчик під склом. Перша, друга палата — ні, може в третю? Ні, там старші, спати не даватимуть. П’ята? Теж ні.

— В шосту можна, та що з двійнятами, точно нормальна, жодного разу не скаржилася. І нянька з ними ночує.

— Ні, з двійнею не підходить, — лікарка сама нахилилася над номерами та прізвищами.

Жінки гадали, кому ж підкласти нове немовля. Співробітники співробітниками, а цілодобова мамашка у палаті — це додаткові руки та очі. Зупинилися на сорокарічній жінці, що лягла на обстеження з шестимісячним немовлям.

— Женю, зателефонуй тому кабелю, що батьком записано. Хай везе суміші та підгузки.

Телефон розвивався тричі, але жодного дзвінка Серафим не почув. Він заснув на підлозі, намагаючись відтерти жахливу пляму зі світлого килима — сусід наступив на пластиковий тюбик з гострим кетчупом.

Прокинувшись зранку, чоловік зрозумів, що вчора вони посиділи непогано: постраждав не лише килим. Він насилу піднявся і пішов за ганчіркою. Зі смітника стирчала порожня пляшка, ще дві кинуті поруч. Він сунув їх у пакет і спробував зав’язати, але сміття вивалилося на підлогу.

— Чорт забирай!

Біля його ноги валявся згорнутий у трубочку памперс. Серафим завмер. Що там казав Левицький? Біологічний матеріал… Звісно! Він матиме докази, що дитина народилася від нього. Про юридичні моменти протвережений мозок не думав, хотілося швидше знайти лабораторію. Приєднавши телефон до живлення, Серафим скинув всі надіслані повідомлення і взявся за пошуки. В більшості місць з неякісними зразками не працювали, але нарешті йому пощастило: обіцяли допомогти за подвійну оплату. Він розтер засіб для виведення плям по килиму, сподіваючись відчистити все до повернення дружини.