СЕРАФИМ

Глава третя

Фоє театру гуло. Люди розмовляли та сміялися, трохи позаду в буфеті пили шампанське. Дора дивилася у велике дзеркало з золотомим обрамком. Темна сукня підкреслювала витончені лінії тіла, але обличчя здавалося втомленим. Кола під очима жінка замаскувала консилером, вії нафарбувала тушшю, та все ж чогось не вистачало. Вона поправила золотий ланцюжок, прилаштовуючи квітку з сапфірами точно посередині. Позаду стояли дві дівчини років по двадцять. Одна розчісувала довге світле волосся, а друга, крутилася, наче маленька дитина. Дора витягла з сумки флакон з парфумами й наче ненавмисно шпурнула білявку ліктем.

— Пандоро, твій паж готовий служити!

Відображення Левицького миттєво змінило атмосферу. Одягнений у класичний костюм, він випромінював впевненість та шарм. Дора посміхнулася. Їй захотілося шампанського. Вони вирушили в буфет і сиділи там до другого дзвоника.

Симпатичні балерини в ажурних спідницях стрибали на сцені, ледве торкаючись підлоги. Дора почула біля себе скрип. Вона скосилася на Левицького, який вовтузився у кріслі, відчайдушно намагаючись тримати очі розплющеними.

— Борю, тобі подобається вистава?

— Так, дуже.

Він глипнув й кілька разів щільно натиснув долонею на ліве око.

— Раз на місяць тут сиджу…з дружиною.

Шампанське остаточно всмокталося у кров Дори: її щоки почервоніли, а у грудях розбилося приємне тепло.

— Борцю, пішли звідси.

Вони пролізли між бордовими кріслами ложі. Левицький схопив Дору за руку й потягнув до буфету. Він купив пляшку шампанського й коробку шоколадних цукерок.

Старий буфетник у смокінгу та метеликом на шиї спакував покупки у паперовий пакет. Дора побачила срібну брошку на його грудях, яка свідчила про довголітню службу. На мить вона подумки опинилася у своєму кабінеті, але на її талію впала тепла рука Левицького:

— Побігли, Дорюсю, сьогодні бешкетуємо!

Серафим залишився вдома, його гомілка опукла, під шкірою вимальовувалася гематома. На тумбочці біля ліжка Левицький залишив йому кілька книг у гарних палітурках, чоловік взяв одну і спробував читати. Час від часу він широко позіхав, прикриваючи відкритий рот рукою. Майже всі приписи та рекомендації виконано, залишалася остання пігулка. Серафим поклав її до рота й зробив кілька ковтків води. Він знав, що Дора повернеться години за дві й захоче оглянути його ногу. І чого його понесло у той басейн? Він перегорнув ще три чи чотири сторінки, голова мимоволі торкнулася високої атласної подушки, очі заплющилися. Вперше в його житті повідомлення від дружини залишилося без відповіді, травмований міцно заснув, не здогадуючись, як добре проводить час його кохана.

Тим часом Левицький з Дорою під’їхали до місточка, що перекинувся через вузьку мальовничу річку.

Дора вилізла з таксі, теплий вітерець зачепив її волосся й вона спробувала закласти неслухняний локон за вухо. Вечірнє світло здавалося на диво яскравим, за річкою розкидався красивий парк, а може й ліс. Левицький підхопив її під лікоть, вони поспішили на протилежний берег, а далі пішли тоненькою стежкою вздовж очерету. Маленький чорний птах виспівував на гілці довгу мелодію. Дора раділа, що взула черевики на зручній платформі й тепер впевнено ступала на вологий ґрунт. Левицький мовчав, він дивився на воду, його нижня губа подалася трохи вперед, а погляд зробився по-дитячому вразливим. Дора вивільнила лікоть й взяла свого компаньйона за руку, відчуття спокою й тихого щастя огорнуло обох.

— Двадцять років минуло, Доро. Тепер в нас є все.

Голос Левицького, незвично серйозний та тихий, трохи змінив тембр. Шкірою Дори пробігли мурахи, вона стисла вологу чоловічу долоню. Він не відповів, його рука вислизнула з її пальців.

— З ними ніколи сюди не приходив.

— З ким?

— З родиною.

З-за дерев вилізла важка хмара, потемнішало, стежка обірвалася маленькою галявиною з обвугленими деревинками, що залишилися від колишнього багаття. Місце для вогню хтось акуратно відокремив каменями, створивши коло. Видно було, що вогонь палили чемно і з повагою до природи, не залишаючи навколо себе безладу.

— Кожного разу ризикую потрапити до поліції!

Левицький повернувся у звичний образ і удав, що тримає напоготові пістолет.

— Місце мого екстриму!

Позаду нього на гілці величезного дуба висіла тарзанка — міцна мотузка з вузлом на кінці. Левицький схопився за неї, підстрибнув, як хлопчисько і полетів у повітрі, гойдаючись над галявиною. З кожним махом він видавав щось середнє між переможним криком і щасливим вереском.

— Господи, Левицький, схаменися!

Дора озирнулася навкруги й впевнившись, що окрім них тут нікого немає, присіла на старий корінь, який стирчав з землі дугою.

— Йо-хо-хо!

Її друг намагався не впасти й одночасно виглядати серйозним, Дора засміялася:

— Злазь вже!

Він зіскочив, але не втримав рівноваги й впав. Дора скрикнувши, кинулася до нього. Левицький не рухався, його очі заплющилися, голова повернулася вправо, але груди ритмічно підіймалися у такт дихання.

— Борю!

Дора труснула його за плече:

— Борю!

У небі гримнуло і за кілька секунд полило великими холодними краплями. Левицький схопився на ноги й зареготав:

— Злякалася? Я планую до Голлівуду поїхати, давно запрошують.

Дора вдарила його по руці:

— Ідіоте, товстий старий ідіоте!

Левицький трохи підштовхнув її вперед:

— Побігли, поки не розтанули!

Паперовий пакет з шампанським та цукерками залишився на галявині, швидко наповнюючись водою.

— Тихіше, хай спить. Він корисніший у робочому стані, — Левицький натиснув на вмикач світла, — проходь краще сюди, зручніше буде. Я зараз халат принесу. Всі рушники чисті, бери будь-який.

Дора пройшла коридором і опинилася у світлій ванній кімнаті. Її одежа змокла наскрізь. Жінка скинула все на підлогу й кілька хвилин нерухомо стояла під потоками гарячої води.

Висунувши руку з кабіни, вона намацала кошлатий рушник, стерла з обличчя воду й обгорнула тіло м’якою тканиною. Вбудоване у стіну, овальне дзеркало повністю запітніло. Дора провела долонею по склу, утворивши прозоре віконце всередині. Краплі з мокрого волосся котилися скронями, вона трохи відчинила двері:

— Борю. Борю!

Прохолодне повітря очистило дзеркальну поверхню. Дора відступила на крок, рушник впав, але вона не намагалася його підняти, лише дивилася на оголену жінку перед собою. Саме такою вона пам’ятала свою матір.

— Доро.

У двері обережно постукали.

— Відчини, будь ласка.

Дора торкнулася засувки, але помітила надруковане фото маленької дівчинки на склянці для зубної щітки та зупинилась. Дві інші склянки мали схожі картинки, але трохи доросліших дівчат. Різкий спазм у животі перервав роздуми, Дору знудило.

— Доро, — вже голосніше запитав Левицький, — с тобою все добре?

— Залиш халат біля дверей.

Вона вмила обличчя, прополоскала рот холодною водою і взяла у руки одну зі склянок. Їй відчайдушно захотілося поставити у ванній кімнаті такі самі, а ще накупити пухнастих рушників з ведмедиками та купу кумедних дитячих речей. Їм з Серафимом потрібна дитина, він правий. Зараз вона відпочине, а завтра візьметься за це діло серйозніше, і більше ніякого алкоголю.

Дора тихенько прикрила двері спальні, Серафим поворухнувся у ліжку, але не прокинувся. Вона влізла у під велику ковдру, що нагрілася від тіла чоловіка. Це точно — у Левицького тепер є все. А в неї? І в неї буде. Дора потягла ковдру на себе, чоловік перевалився на інший бік, торкнувшись коліном її стегна. Постільна білизна смерділа лавандою, така дурня додавати у прання ополіскувачі! Вона підсунулась ближче до Серафима і ткнулася носом у його спину. Господи, вона зовсім забула про забиту гомілку! Відчуття рівноваги миттєво повернулося до неї. Натиснувши на кнопку нічника, Дора відкинула ковдру й причавила вказівним пальцем посиніле місце на нозі чоловіка. Серафим перелякано скрикнув і трохи підвівся з подушки.

— Доро, здається я заснув.

Вона продовжила вивчати суглоб, мацаючи його з обох боків.

— Як нога?

— Краще, всі ліки випив.

— Добре, тепер засинай, тобі треба гарно поспати.

Вона прикрила його, підгорнувши край ковдри, відвернулася і заплющила очі. Її думки трохи покружляли підручником з ортопедії й провалилися у сон.

***

Мати померла, коли Дорі було дванадцять. Дівчина до останнього дня не знала про серйозність її хвороби. Жінка частенько не жила вдома, вона любила море і батько орендував квартиру біля пляжу. Дорі казали, що матері потрібно багато відпочивати. Вона звикла до цього, але все ж таки трохи сумувала, коли залишалася з нянями, які періодично змінювались. Всі ці добрі жінки ніколи не ображали дівчину і терпляче ставилися до її витівок, може тому, що батько щедро за це платив. Одна з кімнат їхньої квартири вважалася майстернею. Туди не можна було потрапити без дозволу навіть батькові. Дора тижнями чекала запрошення, там, у майстерні, траплялися справжнісінькі дива. Мати малювала людей, фантастичні обличчя заповнювали великі та маленькі полотна. Зазвичай це були красиві молоді жінки серед яскравих диких квітів. Кілька разів вони разом з мамою писали портрети Дори (дорослою, Дора намагалася знайти хоча б один, але всі роботи матері кудись зникли). Дівчинка гралася у кутку майстерні, а мати малювала, періодично дивлячись на дитину.

— Доро, ти найдосконаліше Боже створіння! — вона описувала, які в доньки красиві очі, брови, лінії шиї. У такі дні Дора почувалася особливою й поводилася чемно, а потім, коли двері майстерні для неї зачинялися, знову починала вередувати.

Батько Дори, високий опасистий чоловік на десять років старший від мами, керував величезним підприємством й затримувався на роботі до пізнього вечора. Дівчина точно не знала, чим вони там займаються, з нею про це ніколи не розмовляли. Протягом тижня батька вдома майже не бачили, але суботи він присвячував донці. Років до вісімнадцяти у такі дні нічого свого вона навіть не планувала. З самого ранку батько готував сніданок, кожного разу вигадуючи щось новеньке, а потім вони їхали на природу, ходили у музеї, театри та інші нудні місця. Батько не дуже переймався досягненнями Дори, аби росла здоровою. Після смерті дружини він більше не одружився, та й взагалі не дуже цікавився жінками. Дору він захищав за найменшої потреби. За одинадцять років навчання вони змінили сім шкіл, батько забирав документи кожного разу коли донька сварилася з подругами чи скаржилася на вчителів. Він помер раптово, від серцевого нападу, коли Дора вчилася на четвертому курсі університету. В неї були непогані оцінки, перспективи та купа кавалерів, що намагалися привернути її увагу. З Левицьким вони вчилися в одній групі. Місяці за два до батькової смерті Дора зустріла його у медичній бібліотеці. Він привів свого шкільного приятеля, що шукав якийсь специфічний довідник. Худий, довготелесий хлопчина, насмішив Дору своїм виглядом та дивним ім’ям. Вона допомогла йому розшукати книгу і Серафим відчайдушно закохався. Левицький попереджав про безнадійність цієї справи, але Серафим все ж таки почав регулярно навідуватися у їхній університетський буфет і розповідати про колишніх шпигунів. Час від часу вони утрьох ходили у кінотеатр, на пішохідні екскурсії, або просто гуляли містом. Після похорон батька Дора не хотіла лишатися у квартирі сама, Левицький з Серафимом погодилися на кілька днів переїхати до неї. Серафим купував продукти, готував їжу, відповідав на дзвінки, наводив лад у квартирі. Через рік вони офіційно побралися.