СЕРАФИМ

Дві години польоту втомили Дору. У таксі вона швидко заснула, поклавши голову на плече чоловіка. Серафим намагався не рухатися, він дивився на знайомі місцевості, які повільно пропливали повз вікна автівки. Будинки, магазини, мости та заправні станції перестали бути частинами пейзажу, тепер все це знало що і як сталося з Серафимом.

— В об’їзд поїду, аварія, попереду все стоїть, — повідомив водій і з’їхав з головної дороги ліворуч.

Пасажир мовчки кивнув, в нього не було жодних сумнівів: цей таксист теж все розуміє. Щось, що раніше ховалося в інтимних куточках їхнього з Дорою життя, зараз безсоромно демонструвало себе де тільки можна. Цього непомітного чоловіка охопило абсолютне щастя. Все навкруги змінилося і це зробив він! Ні лікарі, ні їхні хитромудрі пігулки! Коли Левицький сказав, що насправді трапилося, Серафим повірив не з першого разу. Він розпитував друга ще й ще, а той сміявся та згадував, як у третьому класі вперше розповів Серафимові про те, звідки беруться діти. А тепер його дружина вагітна і скоро він гулятиме у парку з дружиною, в якої з’явиться величенький животик.

Таксист зупинився на світлофорі, подолати затор не вийшло, автівки ледве рухалися. Він бубонів під ніс якісь непристойності, згадуючи чисельних родичів. Дора прокинулася:

— Приїхали?

— Ні, люба, ще можна поспати.

Серафим торкнувся її волосся й вона опустила голову на його плече.

— З цим трафіком швидше застрелитися, аніж доїхати! — водій вимкнув кондиціонер, відчинив вікно й визирнув, намагаючись роздивитися дорогу попереду.

Серафим заплющив очі, він намагався думати про дитинку, чомусь це дійсно була дівчинка з блакитними очима та пухнастими кучерями, але картинка не трималася в голові. Він знову згадав пояснення Левицького й гаряча хвиля гордості прокотилася тілом, діставшись почервонілого обличчя. Серафим поклав руку на коліно Дори й трохи притиснув пальцями.

Нарешті виїхали за місто, рух автомобілів пожвавився і через п’ятнадцять хвилин Серафим витягував валізи з багажника. Дора щось сказала, торкнулася долонею його спини й пройшла вперед. Не зупиняючись у передпокої, вона зникла у напрямку ванної кімнати.

Серафим залишив речі під сходами й побіг в туалет. Через хвилину йому здалося, що його покликала Дора. Він відчинив двері й дійсно почув голос. Поспішно закінчив свої справи, чоловік кинувся до ванної кімнати. Дора сиділа на білому плетеному пуфі, сукня, що збилася вище колін, відкривала її довгі ноги:

— Я хочу тебе поцілувати, Сера.

Серафим нахилився, вона торкнулася його щоки, провела по поголеному підборіддю, шиї, зупинившись лише на рівні грудей, а потім поцілувала.

Чудернацька поведінка дружини не дивувала: Серафим знав, що вагітність це особливий стан. Двадцять років привчили його пристосовуватись до будь-яких забаганок цієї жінки.

— Коханий, принеси, будь ласка, блакитну піжаму. Вона у верхній шухляді комода.

Дивна інтонація з придихом нагадала Серафиму сцену з відомого фільму. Він спробував пригадати з якого, але не зміг. Відчуття дежавю постійно поверталося: спека, Дора, їхня розмова. Може він бачив це уві сні?

Зібгавши в спальні, чоловік повернувся з піжамою, прихопивши, про всяк випадок, пару великих рушників.

Відпустка Дори закінчувалася наприкінці червня. Два наступні тижні подружжя провело вдома. Жінка почувалася краще, і вони багато гуляли в лісі неподалік. Коли дружина вперше вимкнула телефон, Серафим довго не міг заснути. Він благав когось невідомого не надсилати повідомлень до ранку: Дора нервуватиме, якщо пропустить хоч щось з роботи. Проте вона здавалася спокійною. Читала, слухала музику, старанно вив’язувала гачком однакові за розміром жовті та зелені кружечки, регулярно перераховуючи їхню кількість. Результати творчості у закінченому вигляді Серафим ніколи не бачив, але дивувався її невтомності та наполегливості. Сам він готував сніданки та вечері, насвистуючи та пританцьовуючи у такт музики з радіо “Диско”. Доводилося враховувати тисячі рекомендацій з сайтів для майбутніх батьків, одночасно задовольняючи смаки дружини.

В останній день відпустки Дора покликала чоловіка у спальню. На ліжку лежала велика кривенька жовто-зелена ковдра. Серафим підняв кінець цього чудернацького витвору і зрозумів, що отримав від життя все, про що мріяв.

***

— Доро Аркадіївно, там Єрмоленко приїхала, я її в оглядовій залишила? Чи як?

Медична сестра отримала вказівки та зникла за дверима. Дора відсунула клавіатуру, підвелася й покрокувала коридором. У передпокої оглядової кімнати вона сховала волосся під медичний чепець та вимила руки.

На канапці біля вікна сиділа молода налякана пара — років по дев’ятнадцять, не більше. Хлопець тримав повненьку дівчину за руку.

— Як справи, Оленко? — Дора натягнула блакитні гумові рукавички.

— От тут болить, — пацієнтка поклала долоню нижче пупка, супроводжуючи рух гримасою.

Онука мера спостерігалася в їхньому пологовому за його особистим розпорядженням. Чоловік знав Дору й телефонував їй чи не кожного дня.

— Нехай Богдан зачекає у коридорі.

Дора всілася на процедурний стілець й розвернулася до дівчини, але та міцно вчепилася у свого чоловіка:

— Ні, він залишиться зі мною!

Обличчям лікарки прокотилася темна хмара, але голос залишився стриманим:

— Гаразд, але там.

Дора вказала на стілець у кутку кімнати й взялася оглядати вагітну, яка продовжувала жалітися на свій стан.

— Ні, Олено, в тебе все добре. Залишишся на пару годин, відпочинеш і додому.

— Додому не поїду! А як потім не встигну?

Дівчина трималася за канапу, демонструючи, що сперечатися марно. Дора закашлялась. Це дівчисько бісило все більше. Хіба вона її нянька?

Мер обіцяв їм профінансувати обладнання для відділення новонароджених. Дотепер Дорі доводилося співпрацювати з дитячою лікарнею, а вона терпіти не могла гонорову завідувачку неонатології.

Дора витягла телефон і плечем притисла його до вуха:

— Катю, підготуй першу палату. Єрмоленко залишиться до ранку.

Вона подивилася на дівчину, але вичавити не вийшло:

— Кажи відразу, тобі ще щось потрібно? Через дві години мене тут не буде.

Та, отримавши бажане, заспокоїлася й вступилася у свій телефон:

— Угу, тобто ні, зараз водій сумку принесе.

Дора, пообіцявши провідати пацієнтку зранку, повернулася до свого кабінету і широко відчинила вікно. Вередливе літо змінило нестерпну спеку на легку серпневу прохолоду. Вона глибоко вдихнула свіже вологе повітря. Розбещена, істерична дівчина вивела її з рівноваги. Голодна та зла лікарка всілася в крісло, востаннє вона їла годин сім тому. У шухляді лежав контейнер з обідом. Дора спробувала витягти його з-під паперів, навалених впродовж дня. Під руку попалася пачка цигарок, з зображенням зубів з темними плямами. Вона відсунула її та злегка помасувала живіт:

— Маленький, зараз поїмо та відпочинемо.

Почувся короткий стукіт у двері:

— Доро Аркадіївно, Єрмоленко вирішила додому їхати. То як? — медична сестра, рум’яна та повнотіла жінка, тримала щойно заповнену медичну історію.

— Господи, Катю! — Дора штовхнула шухляду. — Якщо Єрмоленко вирішила їхати додому, ми не будемо її утримувати.

Медсестра кивнула й пішла розбиратися з документами.

Дора зачепила виделкою шматок сирної запіканки. Завтра треба розібратися з безладом на столі. З-під купи паперів стирчала тека з логотипом клініки Левицького. Намальована вагітна гризла яблуко, роздивляючись Дору.

— Та знаю я, на наступну середу записалась. Не було можливості, розумієш ти чи ні?

Дора частенько розмовляла сама з собою вголос. Робота, яка раніше виснажувала фізично, тепер викликала постійні докори совісті. Її запрошували на консультацію два тижні тому, Левицький теж докучав дистанційною турботою. Жінка закінчила з запіканкою й додала молока в філіжанку з чаєм. Про її вагітність на роботі поки не знали, хоча вона помітно погладшала. Вона планувала стати на облік у перший день після відпустки, щоб спостерігатися в жіночій консультації свого пологового, але за три тижні назбиралася купа справ. Довелося до вечора розгрібати, сварити, вчити та нагадувати про службові обов’язки. А може вона просто побоювалася розказувати про новину? Потім випадково натрапила на рекламу нової приватної клініки. Її відкрив іноземець, і з лікарів Дора нікого не знала. Це полегшувало ситуацію: не доведеться постійно виправдовуватись, тому вона вирішила спостерігатися у них. Жінку завжди дивувало, з якою завзятістю вагітні розшукували кращих спеціалістів. Обстеження всюди однакові, яка різниця? Ще жоден ембріон не питав поради, як йому розвиватися. А народжувати вона буде у себе, до того часу про її вагітність вже дізнаються.