СЕРАФИМ

Дора не почула перший дзвоник у двері. Незрозуміле, але приємне сновидіння тримало її під теплою ковдрою. Вдруге подзвонили настирливіше. Інспектор! Вона зовсім забула про перевірку!

Все, що сталося вчора, впало кудись глибоко: Дора не думала ні про Серафима, ні про його коханку, ні про Макса. В скроні стукала кров, але м’язи не підкорилися адреналіну. Жінка відчувала страшенну слабкість в ногах, в спині, навіть у шиї.

Вчора вона півночі боролася з чоловічим мотлохом. Ціла купа нікому не потрібних сорочок, штанів та курток. Господи, їй здавалося, що він ніколи не перевдягається. Виходить не помічала. І коханку не помічала. Найменші дрібниці подружнього життя перетрушувались по сто разів. Ні, цього не може бути! Дора майже впевнилася в безглуздості Серафимових зізнань. Як він радів, дізнавшись про її вагітність! Кілька сльозинок впало на чоловічу сорочку, залишивши нерівні темні плями. Хай він сказиться! Бабій бісів! Її бідний малесенький хлопчик помер! Ні, це було не зрадою, він навмисно зробив дитину для себе!

Третій дзвоник змусив її залізти глибше під ковдру. Господи, хай вони проваляться! Всі разом або по черзі. Важка тканина заважала дихати. Хотілося знову заснути. З очей текли сльози. І де цей жеребець зараз?

Змерзлий, голодний жеребець сидів в автівці й не відривав очей від інспекторки. Закутана в широкий шарф, вона крутила головою, зазираючи у вікна. Міцно налаковане волосся стійко трималося, не зважаючи на сильний вітер. Роздратована, жінка стукнула рукою у двері. Таку дорогу дарма проїхала! Не потрібно було йти назустріч, бачила ж яка істеричка!

Інспекторка розвернулася й зойкнула від несподіванки. Позаду стояв чоловік з ключем в руках. Він посміхався, хоча очі здавалися наляканими.

— Доброго ранку, — він привітно вклонився, відчиняючи двері.

Жінка поблажливо фиркнула й пройшла у передпокій.

— Дружина з температурою тридцять дев’ять, не встигли попередити. — м’язи нижньої повіки ритмічно сіпалися, Серафим не знав, що може зробити Дора, а головне де вона.

— Хай не виходить, будинок я можу перевірити з Вами, а на співбесіду доведеться під’їхати.

Вона витягла з сумки маску і натягла на ніс.

— Ви ж розумієте, що для Вас ми зробили виключення?

Інспекторка гидливо обійшла купу чоловічого взуття, виваленого на підлогу.

— У Вас великий будинок, але порядок теж важливий.

— Ми з дружиною почали переносити речі, щоб підготувати кімнату для дитини.

Він старанно демонстрував повагу та розуміння своєї нікчемності. Жінка відмовилася від чаю, поспіхом перевірила перший поверх і повернулась у передпокій

— Належні умови ви маєте. Тепер чекайте на висновки.

Серафим проводив її так само кланяючись. Автівка поїхала. Біля відчинених дверей виникла Дора.

— Що ти…! Якого…!

Зграя горобчиків з галасом злетіла з куща, Серафим послизнувся та злетів з ґанку. Він схопився за забитий бік і подивився на Дору.

— Чорт забирай! Я навіть не впевнений чи я з нею спав!

У відповідь грюкнули дверима. Хвилини три чоловік просидів не рухаючись. За парканом навпроти тупотів сусід — зараз тільки його не вистачало.

Пішов сніг. Серафим помацав кишені. Ключі на місці. Біль стихав. Їм потрібно поговорити. Хай там як, він намагатиметься виправити те, що накоїв. Насилу підвівшись, він повернувся до будинку.

Дора палила на кухні біля зачиненого вікна. Поли махрового халата розлізлися, оголюючи робочу блузу, густий дим неохоче підіймався догори, в телефоні дзвірінькали повідомлення від Тамари Петрівни. Хіба вона не попередила, що запізниться?! Хай самі розгрібаються! Цигарковий вогник дістався фільтра. Дора взяла другу цигарку й втягнула залишки вогника. Телефон знову дзвякнув. Цього разу Левицький надіслав фотографії. Задоволене селфі посміхалося, позаду вишукалася група підлітків. Дора впізнала Василя — хлопчик тримав у руках нагороду: Міжнародний Літературний конкурс. Ось тобі й Ганс Христіан Андерсон! Вона збільшила зображення. Як же ж вони змінюються, коли потрапляють у родини. Жінка відчинила вікно, але дим вже розлився всюди, в коридорі кашляв Серафим.

— Доро, я приготую сніданок?

Вона здригнулася від несподіванки.

— Знаєш, я вкрав памперс три дні тому.

Дора стрибнула з підвіконня, схопила брудну тарілку й запустила в чоловіка. Скло розлетілося дрібними шматками, наступною полетіла попільничка.

— Я її жодного разу після того не бачив!

Серафим сховався за шафою. Дора пуляла віделки, склянки, навіть серветки, аж поки на столі не залишилося нічого. Чоловік обережно визирнув, намагаючись зберегти безпечну позицію.

Дора з’їхала на підлогу, притулившись спиною до батареї, її плечі час від часу здригалися. Серафим виліз зі своєї схованки, зібрав більші шматки, а все інше втягнув пилотягом. Не намагаючись виправдатися, він розказав все. Майже все, крім історії з дисертацією. Дора зазирнула витягла останню цигарку. Руки тремтіли, в голові крутилося, холодний піт виступив на лобі, перед очима полетіли дрібні сріблясті мушки. Вона не їла понад добу.

— Зроби мені чай, додай дві ні три ложки цукру. — жінка встала, притримуючись за стіл.

Холодний вітер рухав легкий тюль. Вона причинила вікно. За мить воно блимнуло барвистими вогниками — сусід увімкнув святкову ілюмінацію. В кишені Серафима заграв телефон. Він скинув дзвінок, але його набрали вдруге.

— …я, ні…так. — його обличчя зблідло до сірого. — Доро, вона…вона померла…

Епілог

Дора прилаштувала шосту свічку, намагаючись не зіпсувати футбольний м'яч, зроблений з крему та шоколаду.

— Вимикайте світло!

Макс надув щоки, готуючись задувати вогонь.

— Зачекай, синку, спочатку пісня.

Серафим підхопив маленьку Галинку на руки. Лише пів року тому вони нарешті закінчили з судами й тепер вважалися її повноправними батьками. Дізнавшись, що Серафим не є біологічним батьком дитини, тітка Галини судилася за спадок і не відмовлялася від опіки.

— З днем народження тебе! З днем народження, любий Максе! З днем народження тебе!

Дві дівчинки, чимось схожі на Макса, співали голосніше за всіх. У свої тринадцять років зростом вони майже догнали маму Дору.

— Давай, Максе! Один, два, три!

— Цукерка, цукерка!

Зелений папуга танцював, розхитуючи гойдалку, — Цукерка!

Вогонь підкорився з третього разу. Дора поцілувала Макса у світлу маківку й зітхнула. Вчора вони ходили до перукарні й остаточно зрізали його чудові пухнасті кучері. Нічого не поробиш, янголятко зробилося дорослим хлопчиком. Вона витягла свічки й розрізала торт.

Макс підхопив шматок з м’ячем посередині та поклав на свою тарілку.

— Гол!

Серафим плеснув у долоні. Він почувався втомленим, але щасливим. Рік тому вони дізналися, що в Макса є сестри, мати відмовилася від них до його народження. Двійнята-підлітки поселилися в них три місяці тому.

Серафим остаточно звільнився з архіву, чотири дитини постійно потребували уваги. Дора другий рік вчилася: на базі її установу відкрили реабілітаційний центр, довелося змінити спеціальність.

— Тато, дивись! — старша дівчинка підсунула Серафиму свій телефон, — Мільйон! В тебе мільйон підписників!

Серафим поставив Галинку на підлогу й почухав потилицю. Здається історією цікавився не лише він.