СЕРАФИМ

Напружена розмова закінчилася. Серафим вимкнув телефон і йому відразу полегшало — Вікторія розсердилася, але погодилася виправити ситуацію та організувати перевірку найближчим часом.

Серафим чекав, присівши на лаві біля автобусної зупинки. Сніг виблискував під останніми променями післяобіднього сонця. Вчора вулиці покривала суцільна грязюка, а сьогодні біліло свіжістю. Позаду нього пройшла молода жінка. Однією рукою вона вела дівчинку років чотирьох, а в другій тримала жовтий пластиковий футляр для одягу. Вочевидь вони поспішали на Різдвяний концерт. Серафим притулився головою до холодного скла, що прикривало рекламу. Хотілося спати. “Зріст — не свист.” — колись казала його мати, натякаючи на важкість дорослого життя. Які гарні костюми вона шила для нього: справжніх піратів зі сріблястими шаблями, мушкетерів та королів. Шкода, що такого гарного футляра в них не було.

Пасажири зайшли в автобус, Серафим поспішив за ними. Добре б повернутися додому раніше Дори, перевірити килим, можливо повторно обробити та провітрити. Він сів на вільне сидіння біля дверей. А що як Галина не зможе доглядати дитину? Треба натякнути Дорі про покинуту дівчинку. Вона ж збиралася забрати Злату. Кінець кінцем у документах ім’я батька не вписане, звідки вона дізнається?

Крізь буркіт дорожнього руху чоловік почув дзвінок телефону:

— Серафиме Едуардовичу, з дитячої клініки турбують.

Жінка пояснила, що дитину перевели до них і перерахувала потреби на найближчі три дні. Було б добре, якби він підвіз все сьогодні до вечора.

Поклавши слухавку, Серафим відчув наскільки сильно втомився. Вчорашня випивка постійно нагадувала про себе. Треба знайти туалет, у лікарні повинен бути. Автобус різко загальмував, Серафим вдарився коліном об поруччя. Ні, нехай тест нічого не підтверджує. Галина повинна одужати! І хай зустріне надійного чоловіка, і…і переїде в інше місто чи кудись в Америку до океану.

У медичному містечку з кількома корпусами та десятком технічних приміщень Серафим зорієнтувався не відразу. Поблукавши з пів години, він нарешті передав санітарці пакет з одягом і поговорив з лікарем. Стан Галини залишався стабільно-важким, проте показники крові покращилися.

Залишилося купити необхідне для дитини, заїхати у дитячу лікарню і швидко бігти додому.

***

Дора вирішила перевести Макса до іншої виховательки. Залишати його не хотілося, але справи не відпускали — доведеться їхати на чергову нараду. Вона піднялася на другий поверх. Малюк їв печиво, сидячи в неї на руках. Біля ігрової він заплакав. Не маючи часу на нюні, Дора сунула дитині рожевого поні й зачинила двері.

— Намагайся бути чемним хлопчиком, — порадила вона у повітря і спустилася сходами.

За ніч автівку добряче присипало снігом. Жінка розгребла вікна, запустила мотор і рушила з місця. Товста снігова шапка трусилася на даху аж поки не впала на капот, проїхавшись по лобовому склу. Дора злякалася, автівку кинуло вліво, добре, що поруч нікого не було й обійшлося без пригод. Вологі долоні липли до керма, страх минав, поступаючись відчуттю безпорадності та безсилля. Господи, як добре, коли за кермом Серафим. Де він зараз? А якби вона їхала з дитиною?

Жінка сподівалася, отримати відповідь від служби у справах дітей сьогодні зранку, але дива не трапилося. На сайті написано п’ять робочих днів, може встигнуть до вихідних? Чому вона не відвезла заяву до офісу? Напевно колезі б пішли на зустріч, а тепер чекай невідомо скільки. А може й не судилося? Чи витримає вона таке материнство?

Пів дня Дора їздила по банках, лікарнях та кабінетах. Кінець року важка пора для керівника дитячої установи. Вона втомилася, боліла нога, навіть гальмувати ставало боляче. Доведеться заїхати кудись, щоб купити комфортне взуття. Жінка зупинилася на стоянці торгівельного центру й швидко загубилася серед численних відвідувачів.

Чепурні крамниці спокушали святковими вітринами, в деяких з них з’явилися перші сезонні знижки. Серафим зайшов у відділ для немовлят. Ціни трохи лякали. Зліва від входу він побачив кілька кошиків з позначкою один дорівнює два. Відібравши шість однакових кофтинок, бодиків та повзунків, він додав чотири рожевих чепчики, а потім знайшов пакунок з п’яти теплих шкарпеток. На касі люб’язний парубок з нафарбованими чорним нігтями, склав речі у паперовий пакет і поцікавився чи не потрібен йому якісний дитячий крем? Серафим купив тюбик, отримавши другий у подарунок. За сумішами доведеться спускатися в аптеку на нижньому поверсі.

Ескалатори, прикрашені кульками та гірляндами, бігли у протилежних напрямках. Серафим зійшов з останньої сходинки й побачив Дору. Вона йшла занадто близько, щоб спробувати втекти.

— Сера?

Дружина тулила до себе коробку з новими чоботами.

— А це що? — вона побачила великий пакет з дитячим приданим.

Серафим розгубився. Жодного розумного пояснення на думку не приходило. Може саме час розповісти правду?

— Колега народила дівчинку…

— Тобі доручили купити подарунок?

Так… він купив подарунок… Життя сповнене сюжетами для анекдотів. Ззаду підпирали люди. Роздратована літня жінка зробила їм зауваження. Серафим забрав у дружини коробку й запропонував відійти трохи далі. Вони присіли на симпатичні червоні крісла — зранку тут сидів Санта Клаус з помічниками.

— Сера, це ж божевілля. Навіщо ти купив стільки однакових речей? В тебе чек є?

Вона перевзулася в нові чоботи, залишивши старі на підлозі разом з новою коробкою. Несподіваній зустрічі Дора зраділа — треба перевірити колеса, їй здавалося, що одне трохи спустило.

— Пішли. Це здамо й виберемо, щось нормальне.

Жінка перебирала крихітні сукні, мацаючи яскраві ґудзики та легке мереживо. Ні, треба спробувати. Звісно важко, але вона витримає. Ті тітки, що приходять знайомитися з дітьми хіба ліпші за неї? Серце пришвидшилось, але дихання залишалося легким та рівним. Дора потроху впускала в себе картинки з майбутнього: хлопчиків зараз одягають не гірше, ніж дівчаток.

— Сера, а тепер пішли у відділ для хлопчиків. — вона підхопила маленьку коробку зі стрічкою, яку їм видали замість великого паперового пакета.

Серафим злякався. Дружина виглядала доволі щасливою. Для хлопчиків? Він спостерігав за її дивними пошуками, подумки питаючи, чи не втратила вона розум.

— У вас є доставлення за місто? — Дора побачила ліжко з подушками у вигляді барвистої автівки, — Яка довжина?

Продавець пояснив, що ліжко розраховано на хлопчика до десяти років. Те що треба. Дора наказала виписати рахунок і розвернулась до Серафима.

— Сера, я подала заяву на опіку. З нами житиме маленький хлопчик.

Вона пояснила, що так швидше, а коли дитина вже буде вдома, вони займуться справжнім всиновленням.

Серафим сів на дитяче ліжечко. Йому не діставало повітря, долоні свербіли, перед очима попливли темні плями.

— Тобі погано? — Дора поплескала чоловіка по щоці, але йому вдалося посміхнутися й запевнити, що все добре.

— Пішли поїмо й ти мені все розкажеш.

Але Дора пішла вибирати штанці, светри та іграшки. У кафе вони попали лише ввечері. Вона показала фотографії Макса, розповіла про його важку долю та свої сподівання, що це вдасться виправити.

***

— Привіт, мала. — лікарка взяла немовля на руки. — Де ж твоє ім’я забарилося.

Вона любила звертатися до немовляти, промовляючи повне ім’я — особистість формується змалечку.

— Чи дитиною хтось цікавився?

Медсестра, яка змінювала пелюшки у ліжечку, відповіла, що жодного відвідувача чи навіть дзвінка не було.

— Та сорокарічна відмовилася, тому довелося перевести дитину сюди.

Вона зітхнула, взяла дівчинку з рук лікаря і поклала її на спинку. Та заплакала, штовхаючи повітря ніжками.

— Зараз їсти будемо, зачекай трохи. — маля голосило лише сильніше. — Дізнатися б, що з її мамою.

— Зранку дзвонила, там трохи краще, але планувати зарано.

Обидві довго журилися на лиху жіночу долю, запиваючи чаєм домашній пиріг з джемом. Немовля залишилося розглядати високу білу стелю, не знаючи, що саме зараз дві дорослі тітки вирішували його подальшу долю.

Тітка Галини відчинила двері. Дорідна, набризкана солодкими парфумами інспекторка зайшла у квартиру. Вона обійшла всі кімнати, зазирнула до туалету та ванної, а потім попросила зробити чаю.

— Ви, бачу, непогані зв’язки маєте, — вона розгорнула шоколадну цукерку й відкусила шматок, — я вперше співбесіду вдома проводжу.

Тітка заварила чай і сіла навпроти гості. Про Серафимові справи інспекторка не знала, тому почувалася доволі розслабленою. Вона витягла серветку й видула великий м’ясистий ніс.

— Немає коли на лікарняний сходити. Ну добре, займемося справою.

Тітка неохоче відповідала на складі, іноді дивні запитання, жалілася на хвору ногу, чоловіка, який помер, залишивши її самою та папугу, якого довелося віддати у добрі руки. Все це інспекторка записувала у тонку пронумеровану брошурку.

— За три дні оформимо дозвіл і зможете забрати дитину.

Гостя поклала папери в сумку й пішла в коридор.

— Няню знайшли?

Тітка вже хотіла поскаржитися, що Серафим з цим не поспішає, але вчасно замовкала.

— Цим батько дитини займається.

Інспекторка фиркнула, в її уяві більшість чоловіків були алкоголіками та нікчемами.

— Краще б документи на дитину вчасно оформив. — позапланова перевірка дратувала, могли б і віддячити, напередодні свята! — Майте на увазі, ситуацію триматиму під жорстким контролем.

Тітка зачинила двері й відразу набрала Серафима. Чим він там взагалі займається? Всю роботу перекинув на неї! Нехай завтра ж приводить няню, бо, хто зна, може доведеться змінювати. Головне порядну знайти, акуратну та тиху. А що якщо Галя не видужає? Господи! Навіщо вона погодилася на цю авантюру?