СЕРАФИМ

О шостій годині ранку Дору розбудив дзвінок будильника. У голові бубоніло, очі не бажали розплющуватися. Останнім часом у тілі з’явилася важкість з незграбністю і це збіса дратувало. Вона повернулася на бік, щоб зменшити тиск на спину, оперлася на лікоть й опустила ноги на килим. Великий живіт торкнувся стегон:

— Доброго ранку, пташенятко. Як тобі спалося?

Дитинка заворушилася і штовхнула її ніжкою. Серафим підсунувся ближче до дружини, поклав долоню поверх її руки й пропищав так високо, як тільки зміг:

— В мене все добре, люба матусю.

Кілька тижнів тому він остаточно перебрався у спальню дружини, намагаючись берегти її від найменших складнощів.

Цього року зима завітала ще на початку листопада і тепер, дочекавшись свого офіційного початку, завалила вулиці снігом. Біле за вікном порушували лише червоні залишки троянд. Дора залишила їх необрізаними, сад відпочивав неохайним, очікуючи на кращі часи.

Серафим вмостився на підлозі біля Дориного ліжка й натягнув на її ноги пухнасті шкарпетки. Вона не поспішала вставати:

— Господи, скоріше б завтра вже настало та закінчилося.

Наступного дня вони нарешті відкриють нове відділення неонатології, два роки запеклої боротьби залишаться позаду. Жінка піднялася з ліжка. Сон потроху розвіювався, вона підійшла до дзеркала. Велика блискуча поверхня без рами тягнулася від підлоги до стелі. Це додавало кімнаті більше простору та світла, але зараз Дора бачила лише себе. Її обличчя здавалося значно ширшим, ніж зазвичай, важкі повіки робили очі вузькими. Не вірилося, що ця талія колись викликала заздрість, тепер тіло нагадувало жабенятко з тонкими ніжками. Треба перебрати сукні зі спідницями, в більшість з них вже ніколи не влізти. Дора подивилася на дещо опуклі ноги, останнім часом на них залишалися глибокі сліди від шкарпеток. Проте всі її аналізи в нормі, тому це неважливо. Тридцять перший тиждень, ще є трохи часу до пологів. Невдовзі закінчиться колотнеча з новим відділенням і вона візьметься за в’язання. Місяць тому Серафим поставив біля її крісла великий кошик з мотками барвистих ниток. Жінка планувала зробити чохли для диванних подушок, такі самі, як на обкладинці журналу «Декор та стиль вашого саду».

Здалеку почувся сигнал мікрохвильової пічки: Серафим готував сніданок. Дора пішла у ванну кімнату, щоб прийняти душ та налаштуватися на останній робочий тиждень. З наступного понеділка почнеться її декретна відпустка.

***

— Доро Аркадіївно, вони приїхали, — старша медична сестра, пишна жінка з високою зачіскою, слідкувала за стоянкою через скло щойно вимитого вікна. — Вилазять вже, треба бігти.

Біля центрального входу зупинилося два чорних «Мерседеси». Позаду, підкреслюючи важливість гостей, мерехтіли проблискові маячки поліціянтів. Дора підвелася з крісла й рушила у напрямку вестибюля в оточенні кількох колег. Мер ніколи не приїздив вчасно, журналісти чекали чекали його півтори години. Єрмоленко був майстром публічних виступів і прагнув уваги та популярності. Мабуть, привіз із собою ще кількох писак.

Молодий чоловік у стильному сірому костюмі поспішив вперед, щоб перевірити скляні двері, які притримував один з лікарів. Мер повільно проплив крізь них, несучи під піджаком чималенький живіт. Дора посміхнулася про себе, вона згадала Серафима зі шкарпетками у руках. Цікаво, мер порається самотужки, чи хтось йому допомагає вдягатися? Вона зробила крок і простягнула руку. Обличчя Єрмоленка розпливлося в широкій посмішці:

— Вітаю, Доро Аркадіївно. Велика подія для нашого міста.

Дора відчула промені камер на своєму обличчі, збудження змусило серце колотатися швидше. Раптом вона зробилася високою та могутньою, а маленький мер копирсався десь там, біля підлоги. Головна лікарка сподівалася, що сьогодні, нарешті, попрощається з цим огидним мерзотником. Вона підвела очі й побачила кількох вагітних пацієнток, які зупинилися, не наважуючись пройти повз охорону. Жінка помахала їм рукою, показавши, що прохід дозволено. Її щоки палали, спина змокла, хотілося зняти всю зайву одежу. Саме вона, Дора, зробила все це своїми руками. Вона вмовляла, доводила, контролювала та не дала цьому покидьку обікрасти проєкт.

Їй згадався батько. Він взяв її на свою роботу лише один раз. Дівчинка бачила, як він виступав з трибуни, вітаючи колег з ювілеєм підприємства. Чомусь тоді вона вирішила, що батько ненавидить всіх цих людей, і від цього їй зробилося зле. Дитячі відчуття залишалися в пам'яті напрочуд чіткими. Після урочистого заходу батько повів доньку до ресторану, вона їла морозиво, а він розповідав про важливість відпочинку після важкої праці. Так, вона і сама розуміє, що потрібно розслабитися та відіспатися.

***

Серафим побачив, як Дора вийшла разом з кількома колегами. Вона притуляла до себе велику жовту орхідею, запаковану в прозорий пакет. Компанія відійшла від виходу та зупинилася неподалік. Здавалося, жінки розмовляли не слухаючи одна одну, голоси злилися в суцільний гомін, але він помилявся. Всі вони, щасливі та збуджені, добре розуміли одна одну, періодично вибухаючи веселим сміхом. Чоловік присів трохи далі на лаві, він дивився на прекрасне обличчя Дори й серце його наливалося вдячністю. Добрий всесвіт подарував йому прекрасну дружину та малесеньке пташенятко, яке він незабаром побачить. Його дисертація поповнилася цікавими фактами й теж близька до завершення. Сьогодні Серафим отримав відповідь від американського редактора, який прийняв до друку вже другу його статтю. Якщо він продовжить писати, вдасться ще і грошенят заробити. Його груди стиснулися, перервавши видих, горло видало глухе рохкання і сльози заповнили очі. Він побачив розпливчастий силует, що відділився від групи: задоволена, усміхнена Дора прямувала у його бік. Серафим торкнувся обличчя рукавцем куртки, він зовсім не подумав про квіти, треба було купити букет!

Дора віддала орхідею чоловікові, а потім підсунула руку під його лікоть:

— Давай, розпитуй мене! — вона втомилася, але все ще відчувала потребу обговорювати сьогоднішню подію.

Серафим запитав, як все пройшло, як поводився Єрмоленко, чи все сталося, як Дора планувала. Вона охоче розповідала про найдрібніші подробиці, імітувала міміку мера, кілька разів перерахувала переваги сучасного обладнання. Чоловік навіть здивувався, він давненько її не бачив у такому піднесеному настрої.

— Знаєш, Сера, я відчуваю себе вільною! Розумієш? Наче ваги спали, — вона розстебнула ґудзики м'якого вовняного пальта — Я хочу морозиво з полуницею та карамеллю!

Серафим запропонував поїхати у симпатичне кафе біля садового центру. Там величезний вибір десертів і він зможе купити квіти.