СЕРАФИМ

Маленька прибиральниця поставила на підлогу дві металеві котячі миски. У квартирі пахло вареною куркою.

— Відпусти! От скотиняка, — Іванівна відштовхнула кота ногою. — Зачекай, ще сухариків тобі насиплю. Зараз не їж, починай з риби.

Товстий сірий кіт коротко нявкнув у відповідь і відчепився від спідниці.

— Курку їж ввечері. Зрозумів?

Сірий стрибнув на стіл і спробував витягти печиво з низької порцелянової вази.

— Гришо, злазь звідси.

Отримавши легенький поштовх, кіт стрибнув на підлогу, підійшов до мисок, понюхав рибу й вийшов з кухні.

— Я ж про воду забула! — жінка сполоснула півлітровий слоїк і налила туди води зі скляного глечика.

Гриша примостився на велюровому пуфі у коридорі, що відділяв єдину кімнату від кухні. Ритуал з водою був звичним для них обох. Кіт уважно спостерігав за діями хазяйки, хоч знав, що питиме лише з глечика.

Перевіривши кватирку, Іванівна впевнилася, що вона зачинена. Гриша стрибнув з пуфика та потерся об її ноги, голосно муркотячи.

— Одна ніч, обіцяю, — вона почухала улюбленця за вухом, взулася і вийшла на вулицю.

Цегляний триповерховий будинок, стояв останнім по вулиці, до найближчої зупинки топтати хвилин п’ятнадцять. Іванівна обійшла вибоїну в асфальті. Вчора сонце трохи підтопило сніг, а вранці мороз перетворив яму на справжній каток.

— Борисович, чуєш мене? — маленька прибиральниця побачила двірника й зупинилась, — Треба піском посипати. Хтось впаде, підеш до суду, зараз люди розумні.

Двірник, ще не зовсім старий, але побитий життям, чоловік, встромив лопату у свіжий біло-брудний кучугур:

— І щоб тобі, Іванівна, не йти на роботу? — сердитий голос приховував тонкі ноти флірту, — Біжи, на автобус запізнишся.

Жінка махнула рукою і вже на ходу додала:

— Борисович, ввечері Гришка перевір. Я пиріжки в шафі залишила.

Двірник повернувся до своєї роботи, потер сиві вуса вовняною рукавичкою і тихенько пробубонів:

— В обід перевірю, до вечора задубіти можуть.

Діставшись до клініки, Іванівна зайшла за ключами у приймальне відділення, медсестра поскаржилася, що зранку в реанімації померло немовля. Таке іноді траплялося, кожного разу тягнучи за собою перевірки, чисельні звіти та виправдовування.

— Боже ж Боже, — маленька прибиральниця попрямувала до своєї комори.

На підлозі під сходами вона знайшла Серафима. Він сидів, обхопивши руками голову обома руками.

— Твоє!? От горе!

Чоловік, нічого не відповівши, ще нижче опустив голову. Іванівна витягла з кишені старий телефон з великими кнопками:

— Лідо, рознеси сніданок на другому, — у слухавці щось відповіли. — Лідо, не викидай тут, в мене важлива справа.

Серафим не рухався. Іванівна підійшла трохи ближче. Зморшки на старому обличчі не рухалися, вона вдивлялася в неохайну потилицю: чоловіки страждають мовчки.

— Вигнала тебе?

Бідолашний батько схлипнув і притиснув голову до колін.

— В неї кусок живого м’яса відірвали, — прибиральниця важко зітхнула, — кров тече й ніхто крім тебе ту кров зупинити не зможе.

Маленька долоня стисла плече Серафима. Чоловічі м’язи напружились, але Іванівна не відпускала:

— Важко, а вибору не маєш.

Він підняв очі. Довгі жорсткі волосини брів хаотично збилися, додаючи безпорадності вологому погляду.

— Я в туалет пішов, а вони сюди… — схопившись за поділ довгої спідниці, наче боячись знову залишитися на самоті, Серафим голосно схлипнув.

— Пішли, за моїми дверима сховаєшся. — жінка легенько штовхнула його у спину.

Серафим піднявся і слухняно поплентався за нею. Від нижньої щелепи аж під вилиці віддавало нестерпним болем, він потер мокру щоку, тілом прокотився озноб.

— Сідай тут.

Іванівна більше не розмовляла. Вона коротко та чітко наказувала. Чоловік сів на канапку, блакитна накидка, перекинувшись наперед, збилася і нагадувала довгий широкий фартух. Він спробував відкинути її за плече, але легка тканина мляво колихнулася і сповзла назад.

— В тебе алергії немає? — прибиральниця зрізала вузол зав’язки ножицями, скрутила накидку й викинула її у кошик для сміття. — Не розкушуй та добре запий.

Вона простягнула велику білу пігулку та склянку води. Серафим зробив декілька ковтків:

— Чому? — він дивився у середину склянки, не відпускаючи її з холодних пальців.

— Ти лягай, синку, лягай, — Іванівна вихопила з його рук воду й поклала поверх пледа подушку.

Важка голова Серафима торкнулася бавовняної тканини, біль в нижній щелепі посилився. Бабуся мовчки зняла з нього чоботи та накрила шерстяною ковдрою.

— Спи, синку, спи.

Її голос слабшав, чоловік чув слова, але вже не розумів їхнього змісту. Чи то свідомість затьмарилася від горя, чи то він не хотів розмовляти, а може пігулка почала діяти. Серафим закрив очі, Іванівні хотілося думати, що він заснув. Вона закрила кругленьку бляшанку з-під м’ятних льодяників. На дні залишилося лише дві капсули. Край ковдри з’їхав з ліжка, торкаючись підлоги. Іванівна поправила його, потім перевдяглася і зупинилася на порозі.

— Побіжу до неї, — вона зітхнула, подивилась на ліжко й тричі перехрестила повітря. — Якось воно буде.

***

Чергова медсестра вийшла від пацієнтки, яку щойно привезли з операційної та зазирнула до Дори. Жінка досі спала, біла підковдра підіймалася разом з диханням. Дякувати богу! Крики з неонатології чули на обох поверхах, нещасна мати ніяк не хотіла віддавати дитину. Її збиралися перевести з реанімації ще вчора, але чогось там не узгодили. Медсестра скинула використані голки в пластиковий бак з розчином. Цю пацієнтку вирішили залишити під наглядом. В них вже траплялися неприємності, а психолог третій тиждень на лікарняному.

— Як в тебе? — маленька прибиральниця налила трохи антисептика й потерла руки.

— З ранку маячня, бігають, призначення перевіряють. — медсестра зсунула медичну маску з носа, — Тут якась з міста приїхала, до головного пішли.

— Хто?

— Тітка та той, що зранку заходив. Досі одеколоном тхне.

— І що кажуть?

Іванівна присіла на стілець біля стола медсестри, а та розгорнула лист призначень, позначаючи червоними рисками деякі квадрати.

— Не знаю, наче забрати хочуть. Добре було б, через неї на п’ять хвилин відійти не можу.

— Біжи, я подивлюся.

Медсестра подякувала й побігла по своїх справах. Іванівна витягла з кишені маленьку паперову іконку, підійшла до Дори та сунула її під подушку. Серце спокійно билося. Скільки всього довелося побачити, хіба сльозами підлогу помиєш? Вона легесенько погладила гладке чорне волосся. Добре, що бідолашна гарного чоловіка має, аби й далі трималися разом.