СЕРАФИМ

У залі очікування аеропорту не знайшлося жодного вільного місця. Дора зупинилася й роззирнулася навкруги. Її обличчя, ще трохи пом'яте після ночі, виглядало незадоволеним. Впевнена досвідчена лікарка, іноді навіть занадто тверда з підлеглими, зараз згадала, давно забуте, поганюче відчуття. Саме таке нудотне скреботіння в грудях з’являлося, коли Дора чекала від розумного Левицького підказки на іспитах. Жінка закинула телефон до сумки, застібнула блискавку і перекинула ремінець через плече:

— Куди ці люди літають наче скажені?

Останнім часом вона користувалася лише бізнес-класом, і тому не чекала у натовпі. Цю поїздку планував чоловік, сам він понад два роки нікуди не літав. Все це стовковище, шум, магазини та голос диктора викликали в ньому приємне збудження. Серафим підійшов до дружини. В одній руці він тримав паперове горнятко, а другою котив велику сіру валізу. Дора відчула запах кави, зняла пластикову кришку й шпульнула її у бак для загального сміття. Кавова хвиля хлюпнула назовні: на білому мережеві комірця з’явилися три коричневі крапки.

— Господи, що нормальної кави не було?

Вона встромила горнятко до руки чоловіка й попрямувала у дамську кімнату. Серафим сьорбнув гарячу рідину, у роті запекло. Він зробив кілька шумних вдихів, трохи висунувши язик і почав рухати горнятко, охолоджуючи напій. Звісно дружина нервує. Це зрозуміло. Кожні п’ятнадцять хвилин прилітали повідомлення з її роботи — якась позапланова перевірка. Та і їдуть вони не на курорт, попереду обстеження, неприємні процедури, очікування результатів.

Родина навпроти підвелася і попрямувала до інформаційного табло. Серафим стрибнув разом з валізою й впав на щойно звільнені сидіння. Хвилин за десять у його полі зору з’явилася Дора. Вона стояла посеред штативів з сувенірами, відштовхуючи одну за одною кофтинки з місцевими пейзажами. Мабуть, їй нічого не сподобалося. Вона кинула порожній кошик біля каси, рушила у бік чоловіка, штовхнула валізу на підлогу, витягла непрозорий пакет й мовчки пішла геть.

Серафим поглянув на інформаційне табло аеропорту, він тримався рукою за підборіддя, подекуди стискаючи його пальцями. Йому здалося, що рейс запізнюється, і від цієї думки заболіла голова. Чоловік не помітив, як повернулася Дора. Нова волошкова блузка зробила її блакитні очі ще яскравішими.

— Сера, пошукай каву, я засинаю.

Чоловік поплентався до стійки кав’ярні й встав у довгу чергу, скористатися автоматом цього разу він не наважився.

Дора відповіла на чергове повідомлення, і її настрій помітно покращився. Вона зробила кілька рухів у повітрі, малюючи трикутник, а потім постукала пальцем по нижній губі. Серафим добре зрозумів пантоміму й замовив для неї шматочок “Наполеона”.

Їхній літак вчасно та доволі спокійно повернувся на землю, але пасажирів попросили не залишати місця.

— Сера, котра година?

Дора витягла з сумочки м’ятний льодяник й поклала його до рота. Не слухаючи відповіді чоловіка, вона вимкнула режим польоту й перевірила телефон. Очі зробилися важкими, в польоті її злегка нудило, а тепер хотілося спати. Вона виплюнула цукерку, позіхнула й взяла з рук чоловіка пляшку води.

— Ох, Сера, щось мені недобре.

Добре зачесана голова вмостилася на чоловічому плечі й залишалася у такому положенні допоки їм не дозволили вийти з салону.

Левицький у темних окулярах та білій сорочці нагадував боса італійської мафії. Він кинувся назустріч прибулої пари й одночасно обхопив обох, намагаючись притулити до себе.

— Пандоро! Чи існує жінка красивіша за тебе?

Дора відсунула його від себе й розправила рюші вздовж ґудзиків шовкової блузки.

— Борю, рада тебе бачити. Будь ласка, поїхали до готелю, я втомилася.

Левицький скинув руку під козирок, трохи відступив, даючи їй дорогу й підморгнув Серафиму. Той ледве помітно хитнув головою у відповідь та поквапився за дружиною.

Новенька автівка пахкотіла синтетичною полуницею. Дора двічі шморгнула носом і широко відчинила вікно. Вона витягла довгу тонку цигарку, секунд тридцять покрутила між пальцями, а потім повернула на місце. Її знову нудило.

Серафим сидів на передньому сидінні біля Левицького і з задоволеним видом вдивлявся у вікно. Всю дорогу Левицький хвалився містом, яке тепер вважав рідним. Він навмисно проїхав повз центральну площу, величезний парк, будівлі старого замку, ринок і, нарешті, опинився серед сучасних двоповерхових котеджів.

— Ще довго?

Дора нахилилась до передніх сидінь і торкнулася плеча чоловіка. Автівка виїхала на симпатичну вулицю. Левицький зупинився й клацнув пальцями:

— Вуа ля!

— Що це?

Дора повернула голову ліворуч, потім праворуч.

— Що це таке, питаю!

Серафим швидко виліз і витяг з багажника валізу. Левицький відкрив двері поруч з нею:

— Це сюрприз! Приємна пропозиція! Свіже повітря та тиша! Нема чого по готелях тулитися, мої поїхали до свахи на три тижні, будинок наш!

Дора закотила очі, одночасно хитаючи головою, а тоді зиркнула на Серафима. Той удав, що не може витягти держак з валізи й присів, вивчаючи кнопку — на руці з’явилася синя сітка опуклих вен.

Левицький відімкнув замок й зробив потішний реверанс, Дора продефілювала побік нього.

— Де туалет?

Привітний домовласник вказав дорогу й вона піднялася сходами. Почувся гуркіт дверей. Обличчя Серафима розправилося, він узяв речі й зайшов у передпокій. Чоловіки вдарили по руках, спрацювало!

***

Наступного дня Дора з Серафимом чекали у затишному холі клініки, де працював Левицький. З величезної картини на них дивилася вагітна у широкій барвистій сукні. На столику біля дивану стояли дві філіжанки з кавою та кошик з печивом. Серафим відсьорбнув пару ковтків й закинув до рота цукрове серце. Дора підвелася й пройшла трохи вперед. Очікування викликало в неї відчуття втраченого часу. У кутку вона знайшла стійку з рекламними проспектами, взяла по одному з кожної кишені й повернулася до Серафима.

Хвилин за двадцять жінку запросили до кабінету. Вона всілася у широке шкіряне крісло навпроти стола лікаря. Високі вікна наполовину затуляли важкі гардини з дрібними мушлями, стіни прикрашали фото з морськими пейзажами. Все це нагадало Дорі кабінет психолога з останнього нудного фільму на Нетфлікс. Вона відповідала на чисельні питання з легким скептицизмом і час від часу переривала лікаря. Той терпляче намагався повернути розмову до потрібного предмету. Дора намагалася уникати термінів, їй не хотілося показати, що вона лікар, але водночас дратувало, коли лікар пояснював щось занадто примітивно, сама вона розмовляла з пацієнтами набагато серйозніше. До того ж цей чоловік мав жахливий акцент, Дора майже не розуміла його англійську, тому довелося викликати перекладача.

Нарешті лікар закінчив розпитування, детально пояснив план подальших дій та запросив почати обстеження наступного дня. Вона вийшла з кабінету незадоволена, цей чоловік та і його перекладачка їй не сподобалися. У коридорі Дора побачила медичну сестру: та йшла поруч з Серафимом, щось пояснюючи. Трохи згодом дівчина відчинила двері невеличкого кабінету та увімкнула світло. Чоловік Дори пройшов всередину, сестра зачинила двері з зовнішньої сторони й кудись пішла.

Дора повернулася на диван й поринула у свій телефон, секретарка надіслала місячний звіт.

— Доро! — Левицький хряпнувся біля неї, диванні подушки просіли під його вагою.

— Я квитки замовив на нас трьох. Сьогодні ввечері йдемо у театр!

У цей момент з кабінету вийшов Серафим. Одна сторона його сорочки стирчала з-під пояса, створюючи недбалий вигляд. Він розгубився, шукаючи очима медичну сестру. Левицький підхопився з місця:

— Ну як? Добре працює? От думаю, може, й мені обстежитися? — поплескавши Серафима по спині, він голосно зареготав, але швидко отямившись, повернувши обличчю серйозний вигляд.

— Поїхали покажу вам красиві місця, а ввечері підемо у театр.

Влаштувавшись на задньому сидінні, Дора чиркнула маленькою сріблястою запальничкою. Кінчик цигарки спалахнув вогником, тютюновий дим змішався з солодкою полуницею, жінка відчула, що її зараз знудить. Вона опустила віконне скло до максимуму й підставила долоню повітрю.

— Доро, обережніше!

Левицький з’їхав з головної дороги й вони потрапили у тінь величезних дерев.

— Пішли подихаємо.

Обличчя виглядало блідим, відмовившись від допомоги, вона вилізла з автівки, відщипнула м’яку верхівку соснової гілочки й піднесла її до носа. Левицький поцікавився чи все з нею добре. У його погляді читалося більше, ніж звичайна люб’язність. Дора знову пожмакала хвою у руці:

— Від твого огидного полуничного ароматизатора не довго й померти.

Компанія повільно заглиблювалася у середину парку.

Весна лише кілька днів тому перетворилася на літо, все навкруги виглядало свіжим й обіцяло довге життя. Левицький повів їх вузькою доріжкою з гравію. На широкій галявині дзюркотів струмочок, навколо нього з білого каменю виклали чи то фонтан, чи то маленький басейн. Він скинув черевики, підібрав штани до коліна й поліз у воду, Серафим припустив за ним. Сорокарічні чоловіки стрибали, як два підлітки, підіймаючи бризки та хвилі. Дора присіла на лаві навпроти — на свіжому повітрі вона почувалася значно краще.

— Серафиме Едуардовичу, як твоя дисертація? — Левицький присів на камінь, що стирчав позаду струмка.

— Працюю.

— Сера, ти, мабуть, вже всі архіви перетрусив, коли за професора пити будемо?

Влаштувавшись біля Левицького, Серафим посміхнувся, було помітно, що питання приємне для нього. Ступінь чи що там ще, ніколи не був особливою ціллю, ця робота — улюблене хобі, мрія та задоволення.

— Розумієш, Борю, тема складна. Наче й не далеке минуле, але багато документів знищено.

Він штовхнув камінчик ногою, той зіслизнув і Серафим добряче вдарився кісточкою вище стопи:

— Ууум!

Він спробував підвестися, обережно підтягуючи ногу до себе, але його зупинив біль.

Дора побачила, що чоловік тре гомілку і підійшла ближче:

— Оце, як два дурні! Цапи підстаркуваті! — вона сплеснула руками.

— Доро, та ми ж сидячи розмовляли.

Левицький підставив плече своєму другові, той, кульгаючи, ледве дістався до лавки.

— Пальці рухаються? Дай подивлюся.

Обережно пропальпувавши ногу Серафима, Левицький піднявся, розгорнув штани, та взувся:

— Буде жити. Зараз автівку піджену ближче.

Дора подивилася на свого чоловіка, який натягував на хвору ногу шкарпетку. Він силився виглядати спокійним, але вона бачила, як йому боляче.

— Ми їдемо до лікарні.

— Господи, Пандоро, та це лише розтягнення зв'язок! В мене є бандаж, трохи спокою і матимеш новенького чоловіка.

Левицький розвернувся й зник за кущами, а Серафим нарешті надів свою шкарпетку. Він сидів мовчки, почуваючись справжнім кримінальним злочинцем.