СЕРАФИМ

— У-ля-ля!

Левицький стрибнув у басейн з маленькою Златою на руках. Інтернет трохи гальмував, але Дора встигла почути, як дзвінко мала сміялася.

Її біль потрошку згасав, але й зараз, майже через вісім місяців вона час від часу шкодувала про своє рішення. Злякалася, думала не витримає ще однієї втрати, а виявилося все не так і погано.

— Слухайте, ну ви, як дві акули!

Серафим робив перелякані очі, улюлюкаючи у відповідь. Він зрадів, дізнавшись, що Левицький погодився допомогти, коли його тестю відмовили в усиновленні: занадто старий для півторарічної дитини.

— Добре, що не хлопчик! А дівчаток я вмію виховувати!

Родині Левицького пощастило — адаптаційний період пройшов непомітно та й напади за цей час траплялися лише двічі.

Дора натисла кнопку відбою — треба хоч трохи відпочити. Робота виснажувала її. У вересні їм передали сімох немовлят, довелося відкривати додаткову групу. До того ж Максом все затягувалося, опіка не надала дозволу вчасно й тепер здається він залишиться в будинку дитини надовго. Дружина Максімуса, змучена витівками Мосійчука, попросила кілька місяців на роздуми. Дякувати Богу, Василя відправили у приватну школу. Спочатку чекали поганих новин, але ні — прижився, та й з мовою непогано впорався.

— Сера, поїхали у садовий центр, — Дора гортала рекламний проспект: пухнасті блакитні ялинки віддавали зі значною знижкою. За будинком в неї пропав гібіскус, треба ті залишки нарешті викопати й звільниться місце.

***

— Галю, ну може все ж таки скажеш? — тітка зазирнула у духовку й потикала виделкою половинки картоплі. — Другий місяць не працюєш, де гроші брати?

— Ми достатньо з орендарів маємо.

Галина витягла блискучий пакет з горішками. Великий зелений папуга вхопився за жердинку й голосно закричав:

— Цукерка! Цукерка!

— Не заважай!

Тітка погрозливо потрусила пляшкою олії, вона тільки-но побризкала нею майже готову картоплю.

— На двох достатньо, а дітей скільки грошей потрібно, — вона закотила очі, видуваючи губами виразний ууу.

Галина гладила свій величенький живіт одночасно обома руками. Її стопи ледь влізали у капці, останнім часом ноги набрякали сильніше. Гінекологиня призначила купу ліків. Навіщо? Всі знають — з вагітними таке трапляється. Галина прочитала чимало форумів, жінки казали, як народиш, все це минеться. І правда, вона ж відмовилася робити біопсію, коли знайшли той болючий вузол у грудях, і мала рацію, на останньому УЗД він значно зменшився. Жінка почистила мандарин і розділила його на дві половинки.

— Галю, в тебе вчора тиск був, а як знову в лікарню потрапиш? Я ходити не зможу, — вона витягла картоплю і розклала її на дві тарілки. — Курка добре пропеклася, покласти тобі?

Галина погодилася на ніжку. М’яке м’ясо легко відділилося від кісток, по руці стікав жир.

— Нема кому казати, він жодного разу не зателефонував.

— Ну й що? Може дружину боїться? А тобі своє треба: матеріальна підтримка та по хазяйству допомогти.

Наївшись досхочу, Галина пішла у свою кімнату. Кілька місяців тому вона звільнилася з архіву й тепер працювала в школі, вірніше пішла звідси у декретну відпустку й повертатися назад не збиралася. Вона сидітиме зі своєю донечкою щонайменше два роки, а може й три, там подивимося. Знову боліла голова, треба поспати, вона намагалася не вживати пігулок.

На кухні тітка сварилася з папугою, вони наче й любили один одного, але домовитися не вміли. Галина вимкнула світло. Завтра зранку черговий візит до лікаря. Швидше за все, останній, тридцять шостий тиждень — один крок до пологів.

Ніч пройшла непогано, вона проспала вісім годин. Голова залишалася важкою, але не боліла. Галина потьопала у ванну кімнату. Оце так пика! Повіки нависли, зробивши очі вузькими та невиразними. Вії не нафарбувати. Не важливо, вона почувається не настільки бадьорою, щоб думати про зовнішній вигляд.

Галина вмила обличчя. Кільце з зеленим камінчиком врізалося в шкіру, вчора вона хотіла стягнути його, але нічого не вийшло. Жінка взяла крем і рясно намастила шкіру. Довелося повозитися, щоб висвободити палець.

— Ой, Галю, щось ти не дуже виглядаєш, — тітка поклала малиновий джем на сирну запіканку. — Сідай їж, я цукру майже не додавала.

— Та ні, вже коли повернуся, не хочу їсти.

Тітка подивилася на свою небогу, яка помітно збільшилася за ніч. В очах з’явилося занепокоєння:

— Галю, ти цю «Природну гармонію» даремно слухаєш. Є лікарі, вони мають відповідну освіту.

— Я не все слухаю, тільки розумні поради.

Вона викликала таксі, і поїхала до жіночої консультації.

Лікаря довелося чекати. Галина зважилася: плюс п’ять кілограмів. Головний біль посилився. Звісно, вікна зачинені, у коридорі нестерпна задуха. Нарешті її покликали.

— 170/110. Галина Венедиктівно, я викликаю швидку й поїдете у лікарню.

Лікарка дивилася на Галину з легким роздратуванням. Пацієнтка чесно зізналася, що не виконувала призначень.

— Високий тиск небезпечний, — лікарка посунула окуляри на перенісся. — Мусите турбуватися не лише про себе.

Вона виписала направлення. Ніякі заперечення не подіяли, довелося послухатися, до того ж головний біль не зник навіть після уколів.

— В мене нічого з собою немає.

— Нічого, тітка на таксі передасть. У крайньому разі я сина попрошу.

В жіночій консультації жінка працювала понад тридцяти років, але й досі переймалася деякими пацієнтками.

Карета швидкої привезла Галину у районний пологовий будинок, зовсім недалеко від її вулиці, тож з речами проблем не виникло: тітка попросила сусідку.

Медсестра зупинила крапельницю, тиск впав і Галина почувалася краще. Сусідка по палаті, пишна невисока брюнетка, сиділа на своєму ліжку. Вона готувалася народити четвертого хлопчика.

— Поклявся зробити дівчинку! І що? Чоловікам вірити — себе не поважати.

Жінка з’їла йогурт, потім витягла бутерброди й заварила чай. Галина прослухала купу історій про вагітних та породіль. Хотілося в туалет. Сусідка взялася її провести.

— Коли другого народжувала, в мене сусідка була, роздута, як ти. Померла. Чоловік за дитиною приїхав. Так плакав, ще зараз пам’ятаю.

Галина насилу підвелася з унітаза, перед очима пролетів легенький сріблястий пил. Лікар сказав — в її сечі знайшли багато білка, що якщо з нею щось станеться?

Монітор біля ліжка тихенько пікав, якісь з цих швидких стрибків показують, як б’ється серце дитини. Вона мріяла саме про донечку. Красиву, розумну та слухняну. Треба спробувати заснути, через дві години братимуть кров. Сусідка вийшла в буфет, найбільше за все Галині хотілося спокою.

Зранку жінка прокинулася в іншому приміщенні. Її нудило. Під правими ребрами боліло, руки роздулися й нагадували надувні іграшки. Поруч крутилися дві медсестри. Одна вводила розчин у мембрану крапельниці, а друга намагалася набрати кров з протилежної руки.

— Дівчата, зі мною щось не так?

Закінчивши з розчином, медсестра взяла її руку.

— Все буде добре, готуємося до кесаревого розтину. Не хвилюйтеся, його багатьом роблять.

Галина злякалася. Вона збиралася народжувати сама, щоб за три дні повернутися додому. Операція справа серйозніша.

— Дайте мені телефон.

Санітарка привезла каталку. Медсестра нахилилася, щоб допомогти Галині.

— Я хочу, щоб Ви записали номер батька моєї дитини.

Дівчина погодилася й зробила помітку на картці, яку закріпили на ліжку Галини.