СЕРАФИМ

Сучасна світлодіодна лампа виділялася на тлі старих меблів. Серафим служив в архіві четвертий рік. Офіційно він вважався головним спеціалістом і займався сортуванням та каталогізацією документів. Роботи завжди вистачало, але іноді виходило попрацювати над темою дисертації. Гортаючи пожовклі газети, чоловік сподівався знайти потрібну інформацію. Деякі сторінки пропускалися без уваги, над іншими він затримувався, фотографував і робив помітки в пошарпаному блокноті. Запах старого паперу ліз до носа дослідника, змушуючи голосно чхати.

— Серафиме Едуардовичу, будьте здорові.

У протилежному кутку кабінету розмістилася начальник їхнього відділу — Галина Венедиктівна. Вона мала особистий кабінет, але на початку літа там зробили ремонт. Часу розібратися з новими меблями ніяк не знаходилось і доводилося тіснитися в кімнаті для підлеглих.

Жінка склала документи рівними стосами, сховала їх у пронумеровані шухляди й підвелася зі стільця.

— Подивіться це, коли буде час.

Вона підійшла та поклала об’ємну теку. Її волосся, заплетене у довгу косу, торкнулося плеча Серафима. Він кивнув, не припиняючи читання. Галина Венедиктівна нахилилася трохи нижче і пробіглася друкованими рядками. Чоловік механічно відсунувся:

— Так, так, я зроблю, не хвилюйтесь, — він перегорнув чергову сторінку і зосередився на читанні дрібних оголошень.

— Я вчора говорила з настоятелем їхньої церкви, треба б туди заїхати якнайшвидше, — вона присіла на край стола.

— Дякую, Галино Венедиктівно, обов'язково поїдемо.

Серафиму хотілося покінчити з цією підшивкою. Через годину він поїде за Дорою, але якщо поквапитися, то встигне. Галина Венедиктівна прочитала заголовок:

— «Ліквідація культових споруд, як крок до світлого майбутнього». Цікава картина вимальовується.

Ця висока, худа, тридцяти восьми річна жінка, нагадувала Серафиму прискіпливу математичку з їхньої з Левицьким школи.

— Так, Галина Венедиктівно, я…

Розмову перервав телефонний дзвінок:

— Ти ще на роботі? — у тихому приміщенні пролунав голос Дори.

Галина незадоволено пирхнула, злізла зі столу й покрокувала до свого місця, але не сіла. Ледь помітне зображення у склі книжкової шафи допомогло їй нафарбувати губи та поправити зачіску.

— Номери тек не сплутайте, — жінка зробила паузу, — і… і на столі нічого не кидайте, і шафу не лишайте відчиненою!

Вона вийшла з кабінету, стукаючи широкими підборами дерев'яною підлогою, нерівність якої не дала старим дверям зачинитися повністю.

— Зачекай Доро, що ти кажеш? — Серафим підвівся, потягнувся до дверей і з силою штовхнув ручку.

— Я хочу поїхати додому раніше, — у слухавці почулося шурхання паперу, — тобі пів години вистачить?

Зв’язок перервався. Десь у кінці коридору бабахнули металевим щитком для зберігання ключів.

— У-у-м…!

Серафим притиснув обидва вуха долонями. У підшивці залишалося всього п’ять чи шість випусків. Він взяв олівець і поклав його між сторінками, телефон знову заспівав пісню італійською мовою:

— Сера, ти встигнеш?

— Так!

Великий палець затиснув довгу бічну кнопку, екран телефону протримався кілька секунд, а потім повністю згас. Серафим перегорнув сторінку і зробив короткі нотатки.

Діставшись останньої сторінки, чоловік сунув канцелярську теку в сірий портфель, а решту папірців запхав у шухляду, не розбираючи. Обидві стрілки годинника остаточно впали донизу.

— Дідько!

Набравши код сигналізації, Серафим зачинив кабінет і побіг до виходу. Прибиральниця неспішно витирала пил на полицях, що тягнулися вздовж стін коридора.

— Чорт забирай!

Він знову забув про шафу! Довелося бігти назад. Важкий незручний замок підкорився з третього разу. Серафим промчав сходами, кинув ключ охоронцю й, не зупиняючись, помчав до автівки.

На щастя, дорога дозволила доїхати швидко. Ще здалеку він зрозумів, що Дори на звучному місці немає. Серце пришвидшено забилося, пульсуючи в скронях, грудях і навіть в паху. Він витягнув телефон, регулюючи позицію керма однією рукою. Екран не зреагував на дотик. Чоловік знайшов бічну кнопку, одночасно вдивляючись у заднє дзеркало та припаркував автівку. Тим часом екран "прокинувся" і висвітив два повідомлення: «Ти ще не виїхав?», «Мені доведеться затриматися, …» далі Серафим не побачив. Він торкнувся потилицею підголів’я водійського крісла, заплющив очі й провів вологими долонями тканиною штанів. Неприємне відчуття холоду поповзло тілом.

Дора вийшла з боку приймального відділення і попрямувала до автівки. Серафим відчинив дверцята з салону, не встаючи з місця: у ногах ще й досі відчувалася неприємна млявість. Не звертаючи уваги на цей нетиповий жест, дружина залізла в багажник й довго прилаштувала паперовий пакунок.

— Давно чекаєш? — жінка посунула пакет глибше, а потім підперла сумкою для надійності. — І коли у твоєму погребі нормальний зв’язок проведуть?

Одна з пацієнток подарувала Дорі розкішну гортензію. Великі, пишні квітки нагадували мініатюрні блакитні букети. Вона давно шукала саме таку. Красуня шикарно виглядатиме попереду рожевих азалій, там напівтінь і кислотність ґрунту підходить.

— Як справи? День без ексцесів?

Серафим спробував почати розмову та, схоже, вибрав не найкраще питання. Обличчя Дори змінилося: губи напружилися, а брови сповзли до перенісся:

— Єрмоленко знову кров смоктала. Їй ще три-чотири тижні ходити, не знаю, чи витримаю.

Вона відчинила вікно майже на

половину. Хотілося закурити. Цигарки завжди допомагали їй розслабитися, але зараз доводилося триматися. Жінка витягла з сумки шоколад, розгорнула обгортку й відкусила добрячий шматок. Всередині її тіла ворухнувся малюк, йому теж подобалося солодке.

Дерева вздовж дороги втрачали свіжість. Ще зовсім зелені, вони здавалися брудними та неохайними. Кінець літа завжди приходив зненацька — Дора знову не встигла зробити все, що запланувала. Вона знайшла цікаву статтю й намагалася розібратися зі схемою тіньової клумби.

— Заїдь у садовий центр, мені потрібно пару мішків компосту.

Серафиму полегшало. Квіти Дора обожнювала. Вони не так часто працювали в саду, але коли починали, дружина колупалася там годинами, прибираючи зайве чи змінюючи положення декоративного каміння. Нові вазони виставлялися рядами чи групами. Дора дивилася на них з різних ракурсів, розмірковуючи та примірюючи. Одні рослини вона висаджувала щільно, інші викопувала, залишаючи зовсім порожні ділянки, треті - розділяла на окремі частинки. Не розуміючи цієї логіки Серафим покірно виконував вказівки дружини, й ця робота йому подобалася.

Автівка змінила маршрут, дорогу час від часу переривали світлофори. Серафим встиг вислухати подробиці Єрмоленкових витівок, щиро поспівчував та пообіцяв, що наступного разу мер обов’язково програє вибори. Сам же він мріяв про часи, коли Дора піде у декретну відпустку й трохи перепочине перед народженням їхньої дитинки.

***

Дора прокинулася у готельному номері. Серафима поруч не було. Вона накинула легкий халатик та визирнула у коридор. Довге, вузьке приміщення освітлювала одна єдина лампа. Жінка пройшла вперед і побачила мера, той сидів у шезлонгу біля симпатичного магазину й в’язав смугасту шкарпетку. Їй захотілося щось купити, але гаманець виявився порожнім. Продавчиня засміялася, а потім кинула кілька рекламних проспектів з намальованою вагітною та обличчям Левицького.

— Доро, люба, прокинься, — Серафим торкнувся плеча дружини. — Все добре, тобі щось наснилося.

Він міцно притиснув її до себе й продовжував повторювати заспокійливі слова, аж поки вона остаточно не прокинулася.

— Сера, я дуже погана мати!

Чоловік тримав Дору, погойдуючи її неначе малу дитину:

— Заспокойся, ти все правильно робиш: гуляєш, здаєш аналізи, їси овочі. Ти палити кинула! — він провів рукою по її голові. — Треба більше відпочивати, ось і все.

Дора поклала руку на свій вже величенький живіт. Малюк відповів, штовхнувши її під праве ребро.

— Вибач, малесенький, скоро будемо відпочивати.

За вікном панувала суцільна темрява. З вечора небо затягло хмарами: жодної зірки, навіть місяць сховався. Серафим легенько масував спину дружини, вона чула його дихання, і напруження поступово спадало.

— Сера, зроби чай.

Серафим виліз з-під ковдри й почапав на кухню. Над філіжанкою піднявся міцний м’ятний пар. Він трохи зачекав і додав молока.

Дора згребла подушки під спину і спробувала сісти зручніше.

— Я не можу це кинути, ти ж розумієш?

Вона підсунула долоню під поперек, а другою гладила живіт.

— Ми вже майже закінчили. Доводиться співпрацювати з покидьками. Єрмоленко — тупа, жадібна скотиняка!

— Доро, ти все правильно робиш.

На поверхні живота з’явилася горбинка, Серафим торкнувся її, намагаючись зрозуміти ручка це чи маленька ніжка?

— Хочеш, музику тихеньку поставлю?

Вся ця метушня з відкриттям неонатології йому не подобалася, але він не збирався обговорювати це зараз. Дорі потрібно відпочити, м'які ноти заколисували вагітну. Сьогодні вранці Серафим взяв теку з обстеженнями, засканував результати та відправив Левицькому. Той перевірив і заспокоїв друга: «Вона у чудовій формі, розслабся! Насолоджуйся тишею, бо безсонних ночей матимеш вдосталь.»

Нарешті Дора заснула. Серафим обережно відвів руку, підтягнув ковдру та перевалився на другий бік. Врешті-решт, його дружина лише виконує свій професійний обов'язок і вагітність — це не хвороба. Багато жінок взагалі нехтують перед пологовою відпусткою. Можливо, він себе надто накручував. Все буде добре, в них все буде добре.