СЕРАФИМ

Глава четверта

Левицький натиснув на важіль і двірники спритно забігали по вологому склу. Гидкі коричневі розводи муляли очі — під гумову поверхню потрапив шматочок бруду. Сьогодні Левицький прокинувся пізно, потім довелося чекати Дору і тепер він сильно запізнювався.

Автівка попереду різко змінила смугу, Левицький вдарив ногою по гальму.

— Обережніше!

Дора вперлася рукою у бардачок. З самого ранку в неї боліла голова, коли Левицький розбудив її, відчайдушно хотілося послати його під три чорти. Вечірні мрії розвіялися, її знову нудило, до того ж вона натерла п’яту вологими туфлями.

— Господи, ми колись доїдемо?

— Ранок, ти що не бачила який трафік?

Левицький роздратовано штовхнув рульове колесо ліворуч і тіло Дори мотнулося разом з автомобілем. В очах потемнішало, вона взялася за поручень над вікном та зробила кілька глибоких вдихів. Левицький увімкнув радіо і мовчав аж поки не зупинився на стоянці позаду клініки. Він відчинив пасажирські двері й простягнув Дорі руку. Вона сперлася на неї, демонстративно не подякувавши, і пішла вперед.

Молода жінка в елегантній блузці підвелася зі стільця, щоб привітати боса. Отримавши вказівки, вона подивилася на Дору й посміхнулася трохи ширше, ніж іншим клієнтам.

— Зачекай пару хвилин, зараз тебе запросять.

Левицький залишив Дору у фойє й бігцем піднявся на другий поверх. Біля столика рецепції скопилась невеличка черга, реєстраторка відповідала на запитання та зкеровувала відвідувачів. Дора присіла на диван, вагітна дівчина на гігантській картині сьогодні здавалася щасливішою. Її очі посміхалися, а долоні підтримували округлий живіт. Неприродно яскраві квіти поступово змінювались силуетами темних гір. Дора відвела погляд. За такий огидний дизайн, мабуть, сплатили немалі гроші? Вона відштовхнула подушки й відкинулася на високу спинку дивана. Під руку потрапила рекламна брошура. Та сама вагітна, лише меншого розміру, бажала Дорі удачі та здійснення найзаповітніших мрій, кругленька кулька її живота підіймала легку тканину барвистої сукні. Голодні шуми неделікатно нагадали про відсутність сніданку, Дора торкнулася місця трохи нижче ребер. Поверхня м’язів рухалася з ритмом дихання, пласка та порожня. Вона зім’яла брошуру. Гострі краї паперу врізалися у шкіру долоні, але рука стиснулася сильніше, відчуваючи чи то лють, чи то жалість до себе. Їй потрібна дитина! Вона хоче, щоб в неї була дитина! Десь з глибин пам’яті виринув початок найвідомішої молитви.

— Отче наш, що є в небесах,

Нехай святиться Ім'я Твоє,

Нехай прийде Царство Твоє,

Нехай буде воля Твоя,

Як на небі, так і на землі.

Далі Дора не пам’ятала й просила живіт, відчайдушно та монотонно просила такий самий великий живіт.

— Проходьте, будь ласка.

Приємний голос медичної сестри вихопив її з потойбіччя. У відповідь Дора мотнула головою. Спазмована нижня щелепа зробила її підборіддя гострим, а губи тонкими.

— Ось тут за ширмою скидайте сукню, а потім лягайте на цю канапу.

Дора вклалася, прикрившись блакитним простирадлом.

— Радий вітати, пані Доро. Зараз зробимо ультразвукове дослідження, а потім Нора відведе Вас у маніпуляційну, там візьмуть кров на аналіз.

Лікар широко посміхнувся, вимив руки й натягнув гумові рукавички. Втомлена та спустошена, Дора підкорилася, чекаючи відповідей.

Його очі слідкували за змінами картинки на моніторі, а рука рухала датчик у тілі пацієнтки. Він кілька разів обережно натиснув на пластик — обличчя зробилося зосередженим і напруженим. Забравши руку, лікар пробіг пальцями по клавіатурі та запитав:

— Скажіть, будь ласка, Вашу повну дату народження.

Дора зрозуміла, що він перевіряє історію її хвороби. Коли сканування відновилося, вона спробувала подивитися на екран, але положення цього не дозволило.

Лікар закінчив обстеження, зафіксував результати й обернувся до пацієнтки. Вираз його обличчя вочевидь пом’якшав, хоча залишався здивованим:

— Зараз у Вас візьмуть необхідні матеріали для тестів і десь за годинку ми зустрінемося знову, щоб обговорити результати.

— Вам щось не сподобалося? Я добре знаю свої проблеми, не поводьтеся зі мною, як із дитиною.

Дора прикрила оголене тіло простирадлом. Вона спробувала повернути екран до себе, але медична сестра підвелася зі стільця й трохи відсунула ширму, натякаючи Дорі, що вони поспішають. Довелося послухатися й слідувати інструкціям.

На вулиці пахло свіжоспеченою здобою. Маленьке кафе неподалік клініки мало симпатичний відкритий майданчик з плетеними стільцями та прозорими столиками. Дора почувалася краще. Вона зголодніла і наважилася замовити сирний крем, прикрашений шоколадною глазур'ю та двома гілочками свіжої м’яти. Жінка обережно витягла зелені листочки й відкусила краєчок. Вона любила ласощі, але сьогоднішній десерт здавався їй занадто солодким. Зі склянки з холодним соком повільно стікали краплі конденсату. Дора підпалила цигарку, тонка цівка диму полетіла вгору. Вона струсила попіл у керамічний трикутник і подивилася на годинник: ще двадцять хвилин чекати.

Температура повітря підіймалася разом із сонцем. Тінь від навісу над столиками вже не давала бажаної прохолоди. Жінка притисла недопалок до дна попільнички, випила залишки соку й попрямувала назад у клініку.

У кабінеті лікар запропонував Дорі присісти, він запитав чи прийшов з нею її чоловік. Пояснивши, що той захворів, пацієнтка попросила продовжити обстеження, щоб дарма не гаяти часу.

— Пані Доро, хочу Вас щиро привітати! Впевнено повідомляю: Ви вагітні! Найімовірніше чотири тижні.

Він тримав у руці видрук з чорно-білою картинкою, Дора вихопила її, вставилася у світлі та темні рисочки, потім витягла окуляри з сумки й піднесла папір ближче.

— Доро Аркадіївно, малюка поки що неможливо побачити, термін занадто малий. Навіть фахівцеві важко щось розпізнати.

Дора його не слухала, всі англійські слова випали з її голови. Вона хотіла підвестися, але передумала:

— Видрукуйте результати всіх моїх тестів! — нарешті вона склала потрібне речення чужою мовою.

Лікар приклав долоню до місця, під яким розташовувалося його серце:

— Хочу Вас запевнити, ми забезпечимо весь необхідний медичний супровід та догляд впродовж вагітності.

Дора встала. Чорна шкіряна сумка з гуркотом впала на підлогу. Вона нахилилася, підхопила її й вийшла з кабінету, лишивши двері відкритими.

Левицький розмовляв телефоном у своєму особистому кабінеті, сьорбаючи гарячу каву з вершками:

— Серафиме, заспокойся друзяко, з нею все добре. Ти ж знаєш, все зробимо на вищому рівні. Лікуйся, скоро побачимось.

Він натиснув кнопку відбою, потягнув каву та заплющив очі.

Вхідні двері вдарилися об стіну. В кабінет влетіла Дора й витріщилася на екран службового комп’ютера:

— Можеш відкрити мій файл?

— Який файл?

Левицький хотів поставити філіжанку на підвіконня, але вона штовхнула крісло і кава вилилася на білий халат.

— Доро!

Не звертаючи на нього уваги, Дора водила комп’ютерною мишею, намагаючись зрозуміти систему:

— Результати моїх аналізів де?

— Та що трапилося, пояснити можна?

Вона різко випросталася. Левицький побачив, велику судину, що пульсувала на її довгій шиї.

— Твій йолоп стверджує, що я вагітна!

Комп’ютерна миша полетіла на підлогу, а Дора плюхнулась на коліна Левицького, обхопила почервоніле обличчя руками й заридала.

Чоловік завмер наче вритий, він безпорадно кліпав очима вчепившись у шкіряні ручки крісла. Трохи згодом, отямившись, він взяв Дору за плечі й притулив до себе:

— Оце так новина.

Він витяг з кишені старомодний бавовняний носовичок. Дора витерла очі, залишаючи чорні доріжки туші й гучно видула ніс. Левицький провів долонею по її вологій спині:

— Треба скоріше Серафиму сказати, тільки зараз з ним розмовляв!

Він спробував дістатися телефона, але Дора перехопила руку. Її голос повертався у звичний діапазон:

— Нічого не кажи. Поки що. І, нарешті, я колись отримаю свої результати?

Левицький повернув кріслу нормальне положення, посунув Дору й нахилився за мишею. Він ввів необхідне прізвище та почав відкривати документи. Чотири ока слідкували за цифрами, графіками та картинками й нова реальність поступово ставала незаперечною.