Гостинний Двір
Gostinniy Dvir
Сьогодні я знайшла архіви й передивившись Террі Пратчета надихнулася, оскільки скоро табір Nanowrimo то дуже хочеться встигнути хоча б щось дописати…
Це місце в моєму серці займає окремий великий шмат, й це місце з мого дитинства, я туди потрапляла в різні роки й з різних причин це мій власний вейб й рефлексія бо це рідне…
Вперше ми прийшли туди з моїми мамою й татом коли мені ще було років 4..
До нас у гості приїхали її друзі одногрупники з Германії й ми пішли в найкращий на той час ресторан у центрі міста…
На Контрактовій площі, в середині кам’яної будівлі, яка на той час була пам’яткою культури, з білими стінами й шикарним двором та розарієм, який вражав навіть туристів. Ми присіли за маленький столик на вулиці.
- Подивись он там найстаріша архітектурна бібліотека міста, там є начерки й потаємні документи майже про весь підземний Київ – показує мама на другий поверх будівлі.
Я роздивляюся, кругом майже всі іншомовні, мама каже це все туристи.
За сусіднім столиком сидить файна іноземна родина, русявий хлопчик приносить мені шоколадку. Я посміхаюся й беру з благоговєйним захватом, якась швейцарська мабуть, в іноземній обгортці, я таких в нас не бачила.
- Віддай нємедленно – мама забирає шоколадку й повертає пані – не можна брати нічого в чужих людей!
я так образилася що почала ревіти навзрид
– я не просила – він мені подарував, сказав я красива !!!!
Мама розгублено повертає пані шоколадку,а та з подивом не розуміючи що сталося, намагається її віддати мені, я реву…
Ситуацію рятує винахідливий хлопчик, з дитячою безпосередністю він йде до клумби й вириває мені троянду,, з корінням!
Підходить, мовчки всучує у руки й йде до мами посміхаючись мені на всі свої іноземні зуби.
Наші гості за столом заходяться від реготу, я сиджу помаранчева наче ота сама квітка, але довольна! Шоколадку пані по сусідству поговоривши з мамою все таки мені повертає…
Всі навколо посміхаються, а мама підморгує
– ну ти мала даєш, вже іноземного кавалєра собі завела, просять в мене адресу, обіцяють листи писати!
*********
Я довго не була у Гостинному три наші сімейні кафешки були поряд * У Наташі* там мені завжди готували дитяче морозивко, а у першій грильні на 4 столики ми по вихідних їли курку гриль.
Боря-хазяїн кафешки привозив якість неймовірні спеції й якщо я добре вчилася то мені замовляли мою персональну маленьку курку, яку я всю уминала.
Одного разу, коли мама поїхала, а ми з татом пішли туди на недільні посиденьки, я осилила лише полоаину, то була подія місяця..
Тато навіть мамі за кордон подзвонив..
- Ларіса, здається наша донька виросла, вона осилила лише половину, уяви!
******
Коли мама нарешті приїхала вона привезла англійських друзів геїв, тоді я про це не знала, ну шо вони геї, я просто знала шо отой дядя приїхав із Англії й ми пішли у Гостинний знову.
Кафе змінило назву, почалися перші перебудови, у дворі монтували якусь сцену й столи для ярмарку.
Дядя Кент замовив пиво, й роздивляючись навкруги промовив
– я стільки красивих дівчат у житті не бачив, це що показ моделей?
– та ні , це звичайний вихідний, в нас усі такі – засміялася мама, а я зрозуміла одне, що наші дівчатка усі дуже файні.
- Знаеш Лор, а я б тут лишився жити, я стільки краси давно не бачив, Чін!
******
Потім життя якось закрутилося й проводило мене повз Гостинний аж до певного періоду, коли Могилянці й інші студенти почали бунтувати на захист Гостинного, який намагалися позбавити статусу Пам’ятки культури.
Ми з пар тікали й групками приходили чатувати Двір від упирів, які знявши табличку хотіли переробити його на мол супермаркет..
Вперше заглянувши туди після довгої відсутності в мене на очі почали навертатися сльози…
розкидане сміття, винесені шибки, вибиті двері, понівечені клумби.
Від ресторану лишилася лише історія.
Сміливі бібліотекарі й активісти, письменники, студенти й художники позмінно чатують двір й намагаються зупинити будівників та бєтономєшалку.
Ми взявшись за руки кільцем оточуємо Двір.
Наступного разу ми робили театр ляльковий з рам та целофанових пакетів, усі охочі збираються й пишуть маленькі казки, а ми разом робимо ляльок..
Вистави тривають по два рази на тиждень.
Приїздять письменники, Полежака читає свої вірші а Карпа й Козак дають концерти на захист Двору.
******
В мене почалася сессія й я трохи випадаю, на телефон приходить смс, горить бібліотека.
Ми зриваємося з пар й стрімко їдемо до Гостинного…
Бібліотека палає, люди намагаються рятувати безцінні книги..
Вже потім починається невідомо як серія відкриттів старовинних знахідок по усьому місту, мені здається я чомусь здогадуюсь звідки були взяті данні.
Через пару днів палає дах головного корпусу нашого Універу…
Янукович тікає з країни....
******
Довгий час Гостинний знову лишається по за кадром
й ось ми знову зустрічаємося через кілька років, саме після подій на Майдані Революції Гідності. Двері двору знову відчиняються.
У дворі студенти Могилянки утворюють наметове містечко з Трапезної хлопцям носять їжу, монашки з Фроловського Монастиря в котрих пиріжкова на углу печуть не покладаючи рук й несуть їжу хлопцям, життя знову вирує.
Починають готувати куліші й писати протестні листи, двір знову на якийсь час оживає.
*****
Повернувшись в Україну після повномасштабного вторгнення я знову приходжу до Двору, його зачинено, історія в замороженому стані, не памятка й не мол, не Могилянчин й не Міста, якийсь сумний й потєряний, як ота потєряна вещь…
Занавішений тканинами й чекає коли його долю вирішать люди з гори…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!