*Нотаткі з тєтрадкі*

Незадовго до війни…

Моя подруга жила в невеличкому будиночку дачі поряд з Кар’єром… ще не тепло, але й не холодно, пройшовши повз магазіна Сільпо вглиб сільського району підібралися до лісового озерця….

Тут раніше був карєр, тепер озеро

Гріємося на сонечку…

Дивись коні….

До нас похабцем трусять коняшки, їх багато, цілий табун. Поряд знаходиться кінно спортивний клуб.

Коняшки навколо нас підходять, гладимо, дістаю з рюкзака яблучко й годую одного..

- А моркви нема? - Запитує жокей, як дві краплини води схожий на друга мого дитинства Вовочку з анегдотів, конюха з Чернігівського лісництва.

- Нема, але можемо піти купити в магазині

- Та нє, кращє приходьте до нас на конюшню…

Сміємося, а чом би й ні…

В 2022 році під час повномасштабного вторгнення 80 відсотків міста було зруйновано, хату моєї подруги також – стала бойовою й служить, кінний комплекс розбомбило, врятувати змогли лише пару коней й невеличку частину персоналу…

Зараз зв'язок втрачено….

************

Моя подруга нарешті купила дім, весною вони переїхали.

Дуже довго вони накопичували на власне житло… багато років знімали квартиру на Оболоні й от нарешті, щастя, власний дім. Мама померла й продавши квартиру у Лубнах та накопивши грошей вони нарешті переїхали в свою хату…

Затишну, прекрасну хатоньку, з фіраночками на вікнах, квітами на подвір’ї й найкращою керамікою, яку привезли з усієї України й не тільки України…

Тільки встигли облаштуватися….

******

З Оксанкою втрачено зв'язок, вже тиждень як не можемо додзвонитися…

Останнього разу волонтери передавали що завозили їжу, але після того, як війська зайшли до міста жодних новин не маємо…

Сивого волосся на голові побільшало, тепер вже мабуть половина голови посивіла, листуємося зі штабу з керамістами, кидаємо клич, може хто що чув?

Від новин щодня того волосся більшає

Гостомель захоплено повністю, наші намагаються захистити аеропорт аби русняві літаки не змогли приземлитися.

Місто у вогні.

Ми з жахом рахуємо години.

Телефон мовчить.

Волонтери передають інформацію про те що літак Мрія знищено повністю, 80 відсотків міста палає

Щодня молимось….

Нарешті коротке смс, *Живі, нема світла, тільки зараз підзарядилися трошки, нам привезли генератор*.

Плачу від щастя, мої в штабі дивляться з розумінням

-Та нє, це я від радості, ЖИВІ……

************

Вже потім, повернувшись з за кордону я поїхала в майже зруйнований й досі Гостомель й дізналася подробиці, хата моєї подруги вистояла,

Навколо повна розруха, скелети багатопоаерхівок, а їх будиночок уцілів, хоча міські комунікації й повністю зруйновані.

- Я думаю то Янголи працювали, бо інакше як дивом назвати не можна…-розказує вона - Ховалися у підвалі хати, світло вимкнули й звязку не було…

Бомбили весь час, сильно, гучно вся хата ходуном ходила, думали що нам все… Іноді виходили з укриття але загалом сиділи у підвалі…

- а вода, а їжа? - обережно запитую, щоб не дай боже не потривожити важкі спогади - Ну в часному секторі трошки простіше є колодязь, запасів трохи було у погребі… Їжу готували на дровах, як перестало сильно бомбордувати всі хто вцілів почали об’єднуватися в кучки й допомагати один одному, у кожному дворі виносили казан чи мангал, так й готували…

- Знаєщ я не вірила що вціліємо, думала ну все, а бачиш вберегло…

- Страшно було? – запитую, навіть думати про то мені страшно, дивлячись на скелети міста

- Дуже, ми вже й не надіялися, коли побачили наших ми плакали, плакали так, й обіймали кожного, як сина рідного -посміхається....

- Ми не поїхали, лишилися…

- Знаєш сильно вдарило руйнування Мрії, памятаєш *Мрії про сади Джардіні*. Це як шматок душі вирвати

Сидимо мовчимо

- Грузини недавно приїздили, намалювали літачка, й кулони літачків почали робити. Нам віддали ключі від одного невеличкого простору в парку, робитимемо ремонт… Приїзди, скоро тут буде арт центр, відкриття влітку

************

Я ще два рази приїздила в Гостомель, місто й досі зруйноване, але маємо надію…..

Була місяць тому.

Місто зруйноване майже вщент, але часний сектор по трошку відбудовується, люди повертаються…..