*Нотаткі з тєтрадкі*

трошки екскурсу в Історію

це тобі Києве мій...

Одна з найдавніших історичних місцевостей Подолу - урочищі Гончарі-Кожум'яки. Вважається, що саме тут були перші поселення міста Києва. Пагорби захищали киян від поганої погоди,з них стікали струмочки, які служили джерелом води.

Урочище пов'язано зістаровинної легендою про Кирила Кожум'яку. Давним-давно страшний змій-людожер тероризував жителів цих місць. Наказав він одного разу привести йому на ласощі дочку князя. Той став шукати допомоги у своїх воєвод. І тільки богатир Кирило Кожум'яка прийшов на допомогу князю і врятував людей від страшного чудовиська.

Було в цьому районі розвинене гончарне ремесло, також тут виробляли вироби зі шкіри.Тепер діяльність цих місць відображена в назвах вулиць: Гончарна, Кожум'яцька, ще є Дігтярна і Воздвиженська. Воздвиженська вулиця взяла свою назву від Хресто-Воздвиженського храму, який на ній розташувався. Раніше тут розташовувався інший дерев'яний храм, але він згорів. Як і багато іншого після великої пожежі на Подолі в 1811 році. Згодом весь район почав перетворюватися на пустку.

З початку 2000-х років трест «Київміськбуд-1» імені М. П. Загороднього здійснює проект забудови місцевості три-, чотири- та п'ятиповерховими (зараз і 9-ти поверховими) будинками та садибами, переважно житлового призначення.

*********

це історична складова, наша ж історія почалася на другому поверсі старого будинку на андріївському Узвозі, балкон, що дивиться на Галерею Карась...

Саме там й народився мій вітчим...

зараз з того будинку ростуть дерева, а тоді все було зовсім по іншому..

Спільнота Андріївського то окрема тема, в Европі то можна порівняти з Монмартом, чи то Ужупісом, а можливо хтось колись ходив Арбатом...

Біля самого підніжжя Андріївського Узвозу, одразу за театром Колесо, стінка до стіночки знахрдилася наша мекка, місце сили, Гончарі...

- мам, а шо ми тута робимо? - мама тягне мене у просторий підвал..

- Ми з тьотьою Любою з гори, памятанш галерею 365 куди ми заходили, готуємо нову виставку, в Українському домі, я хочу подивитися що ж новенького зявилося....

- ну добре, але потім я хочу до Баскін Робінс, ти мені обіцяла...- нию, але йду слухняно...

Двері відчиняються й я застигаю на порозі казкового царства.

тут й чарівні звірі, й величні куманці, й пухлі вівці, й дикі звірі, й яскраві пташки, й якісь ляльки великого й малого зросту, й посуд, й купа всякої всячини...

- яка краса - з захватом вигукую я...

- о так, тут дуже красиво - відповідає мама

- доброго дня, ну що є щось новеньке? нас цікавлять вази для квітів, тема зараз така... Буде багато іноземців, по концепту це саме те...

- ось в нас 4 різних формати, дивіться будь ласка...

Я ж іду до свищтків й пташечок й з захватом завмираю біля них...

- дмухни в них,врни співають....

я ходжу двома залами повністю заставленими величезною кількістю керамічних витворів...

- Ларчику, а це твоя мала?

-угу

- слууухай, в нас є курс ліпки для малих, приводь їїї

- а вона не замала? - з сумнівом дивиться на мене мама - вона в мене не посидюча шо капець...

- нічо, почне ліпити трошки заспокоїться

- ну добре я подумаю...

так уперше мене взяли з собою в галерею, мама з Людою провели шикарну виставку ваз, мама привезла багато туристів й то мало шалений успіх..

наступного року мене віддали в шкрлу й я пішла на ліпку....

*************

а нашому класі навчався хлопчик, його батько працював в Гончарах..

у нашої класухи, вчительки Української літератури щоразу збільшувалася коллекція тарілок й якось нам влаштували класом екскурсію до Урочища..

про те що я вже там навчаюся я мовчала як риба, й коли наш клас привели до дверей Урочища, то я намагалася заховатися подалі...

чомусь тоді вважалося, що треба грати театр, або мати телефон й займатися модою чи хоча б співом, або грати на скрипці, як моя однокласниця Сашка... а тут таке ото у грязюці руки й сидиш силнем на місці... не панське то діло...

-діти, обережно, тут усе крихке, нічого руками не чіпаємо..

- єй Андрюха, ще раз смикнеш Олю за коси я тебе вижену на вулицю...

- Пеняк, йди сюди, подивіться усі ось його тато нас запросив зараз поки роздивляйтеся й потім ідемо у майстерню..

- кожен зсоже щось спробувати зробити сам.

З дальної кімнати почулися кроки....

- Привіт Насть

- привіт

- ну шо, пішли, не відстаємо, всі хутенько за мною, ворушимо лапками малявки...

Ми проходимо через кімнати двір й заходимо в сусідній будинок..

невеличкий зал заповнюємо вщент..

- так, сідайте на лавки навколо столу, я вам показуватиму а ви повторюватимете за мною...

- ти можеш робити що хочеш, якщо хо то сідай до кола, а хо можеш доробити те що ми робили минулого разу, в тебе розпис перед другим обжигом - киває мені

всі повертають голови до мене, я шаріюся..

дістаю свого лево дракошу, він вже перший обжиг пройшов..

беру мангупи й молоко...

сідаю за окремого столика й розмальовую й молочу...

клас тим часом ліпить перні свої хто кухлики, хто тарілочки..

так минає година..

- передай мені ще трошки глини

- дивись а в мене хроменьке горнятко

-а в мене рівненьке

- мамі подарую, вдома з нього питиму...

- Увага, свої роботи лишайте на столі, яїх обпалю й наступного разу ви прийдете їх розмальовувати...

-до післязавтра мала, каже коли клас вже виходить, а в тебе прикольна тварюка получилася...

********

цілий рік я навчалася в гончарній, а на наступний рік мене віддали до спортивної, музичкої школи, на гурток шиття, й на підвищенні курси математики та фізики..

часу було так мало, що глину прийшлося відкласти до кращих часів...

Я часто заглядала до Урочища просто так, у гості..

кожного разу було щось новеньке й ми усіх гостей водили туди за сувенірами...

Шкільна коллекція Тарілок росла..

По справжньому глиною серйозніше я почала займатися пізніше у майстра вище по Андріївському в Дворику Мрії Маріїї..

************

Ми захищали Гостинний Двір й проходили бунти проти забудови Андріїївського Узвозу, Фріпулія на галявині де зараз стоїть велике одоробло, починають виселяти жителів Андріївського Узвозу, вони огризаються, Гончарі на грані закриття..

Останній перфоманс на захист Андріївського ми робили з кафедрою театрального, вдягши на голову маски Чорних Котів й взявши в руки віконні рами ми з проектором пішли ходою від старовинної Липи до Котрактової, Проектор транслював фотографії старого Узвозу....

закінчували ходу ми вже в общазі за добрим келихом якогось шиурдяка сівши купою в коло в одній з аудиторій...

на жаль Гопчарів врятувати не вдалося, вони стали історією, але розійшлися по інших просторах...

зараз у приміщенні йде ремонт й що буде у сусідньому з Колесом підвальчику ще ніхто не знає, але для мене там завжди житиме моя глина....