*Нотаткі з тєтрадкі*

Ми бунтували завжди…

Гостинний, захист лісів й парків, Літаючої тарілки, скверів, Андріївського, майстерень, музею на Поштовій, заповідників й будівель, Нарбутіаського двору й муралу Казок шо замалювали Енергетичники… кожного року по багато разів… тому коли мені зателефонували друзі й запросили на перший фест на захист Кудрявського я навіть не здивувалася)

- алло!

- привіт, шо завтра робиш?

- я єєєє, ну малюю, а шо?

- ну ми тута, де була раньше Ласка й бар, помніш, шо з Алінкою меблі руда робили, ну так от, в нас фестік намічається….

- окі, а шо буде?

- ну ярмарок буде, музиканти, фотосушка, усі наші будуть…

- а від кого я?

- Дукат просив, у нас збір підписів на поновлення Ройтбута на посаді директора музею! Скандаліст був йой….

- а хто від наших щє?

- ну Тапольський буде, буде фотосушка з фототусовки, Чорна буде, Оксанка буде, керамісти наші… буде захист Протасового та щє купа галерейників та екоактивістів… не парся, всі наші… тож будеш?

-буду - вона кладе слухавку а я затягуюсь папіроскою…

- уфффф знову, і чому я завжди там де бунти?))

Хоча з іншого боку так й жити цікавіше…

Домальовують замовлення для одного з мама фестів я ще довго думала як моє життя пов’язано з мистецькими й екологічними та загалом з революціями….

**************

Наступного дня о 9 їй я вже була на локації, і скажу вам чесно це було як подих життя серед задимленого й прісного всюди…

Мені нагадало мій улюблений французький мультфільм : « втрачена річ» коли звичайні прості люди зустрічають на шляху щось не зрозуміле і ведуть цого до потаємного місця, до якого просто так не добратися, треба йти по спеціальних значках, і лише сказавши спеціального пароля ти можеш туди потрапити….

Таким й є світ мистецтва, а в цей час саме такою для мене була Сенка….

Поряд з моїм столиком стояв продавець антикварних книжок й листів, навпроти якісь молоді дівчатка з ліногравюрами…

І тут і там ювеліри й керамісти, міняли й художники, екоактивісти й захисники памяток природи й архітектури, дружні екологи….

В самому кінці розмістилася фотосушка нашої фототусовки, з якою ми лише місяць тому їздили в Бучак на зйомки….

Поводі натовп починав збиратися…

Особливістю саме таких подій є те, що весь місцевий люд, а найбільше мене тут вражають бабусі, причепурившись, як на свято виходить у двір подивитися, а шо ж там таке?

Оно дві поважні пані, що живуть навпроти, причепурившись по моді 60 их в перчатках й у шляпках ходять роздивляються прикраси Чорної…

Он там режисерка з нового купує керамічні чашечки в Зайки, а через три столи дівчата з відбитками на тканинах ліногравюрою вже вторгували своїх іграшкових котів…..

На фоні починається драйв, нарешті доїхав Тапольський…. Народу все більшає….

Моя подруга з галереї Поінт підходить підмінити…

- ну що, як підписи?

- бійко, я вже майже всі листи зібрала, оно дивися скільки, петиція працює

Ми гортаємо список людей шо підписалися за поновлення Ройбута на директора Одесського музею….

- багато, але ще не досить- позіхаємо- але нічо, зберемо, й не такі петиції збирали)))

Біжи поїж, я тебе підміню

- дякую

Я похабцем біжу роздивлятися й провідати друзів навколо

-привітики, ти про Протасів знову?

- угу

- а я сьодня про Ройтбута, підпишеш?

- угу

- обіймаю й люблю сонце) чмок у щічку

Ми йдемо пити каву й гризти якісь веганські бутерброд від еко буфету…

Звуки Тапольського заповнюють весь простір…

В самому кінці аж за керамістами й графіками ми бачимо фотосушку й виставку дружніх фотографів….

- Хелло! Ну шо, як продажі?

- та нічо вже дві вторгували…

- а ви як?

- а ми за Ройтбута… підпишеш?

Так й летів день наче скажений… усі учасники Сенки й усі перехожі підписали петицію…

Скажу так через на чи ні, але Ройтбута таки поновили на директора музею, не задовго до його смерті….

************

На наступну Сенку я вже йшла як відвідувачка, хоча свої роботи на одязі, я все таки віддала дівчаткам на стійку, тоді в мене ще лишалася частина одного з арт задумів арт курка й пара спідничок….

Цього разу було трохи скромніше, Тапольський приїхати не зміг, але на його місце прийшли дві інші менш відомі але молоді групи…

Вулицями прогулювалися Топор з командою, їх чарівний звук линув циганським табором,,

Не далечко від входу ми зустріли справжніх наперстонічків, яких останнього разу я бачила в дитинстві в Одессі… і тут і там молоді актори з кафедри інституту в костюмах, ряжені павами ходять й пропонують усім зфотографуватися з « Дамою примарою» топом цього року постановки в Колесі….

Колись давно ми віддали труппу частину нашого гардеробу, що ми робили для якихось перформансів… Малі театри завжди дуже бідні але горді…

І тут і там я зустрічаю наших екоактивістів, цього року академія мистецтв виставила не багато, й галеристів менше, зате і тут і там захисники… половина з них з нашого аграрного…

Я купую екопапір й насіннєві бомбочки…

- привіт

- привіт

- що цього разу?

- ну ми знов про Протасів, он там Квіти України, а оно там якась садиба, ще були захисники, але вони вже пішли…

- ну ок, я погуляю, бачив керамістів?

- да, вони там, далі….

Махаю рукою й йду до наших галерейних

*********

Вже вечоріє… починають завалюватися вечірні вогники, частина митців вже збираються, моі екологи поіхали пів години тому… я чекаю на друзів з галереї…

Плюси кавусю з кафехи будинку художника, сідаю біля будинку голубятні, в минулому Депо а потім кабаку й Ласки…. Хтось приніс кублами з сіна…. Екоактивісти Еко буфету готують бюргери вєганські… чутно звук ручних барабанщиків та дримби….

Хтось хапає мене за рюкзак…

Не повертаючи голови вивертають руку…

- ай боляче… чую знайомий голос

- бу га га , зриваюся на веселий регіт- ну ти шо не знав шо підкрадається до бойової ельфійки 70 ого рівня без попередження небезпечно

Сидимо ржемо

- ти як? Бачила, оно приповзли хтось з Орла та Рєшки, оно там я бачив нашого режисера, шото він не дуже довольний)

- не плач кудлатий, все буде зашибісь, я й правда тобі дуже рада….

Так ми й стділи до перших зорь, а потім пішли гуляти нічним Києвом….

Найбільше зараз мені не вистачає тих нічних прогулянок містом, коли ти можеш до ранку ходити й вдихати дух міста, дивитись на ледь помітні зорі, підсвічені будинки, заходити в нічні кафехи й вільно ходити моїм містом….

**********

Зима 2022 року змінила наше життя назавжди, половина хлопців й дівчат Сенки стали бойовими й змінили свій одяг на Піксель, музиканти, екоактивісти, митці й кіношники, організатори й режисери…

Багатьох вже нема в живих, багато хто ще служить, частина людей зараз за кордоном….

Війна сильно змінила наше життя, але я щиро вірю, що на перемогу ми зробимо щє кращу Сенку, де будуть всі і навіть більше….

Нема вже організаторів Протасового Яру, обох братів хлопців, вони загинули героями на війні!

Більшість музикантів, як й Топольський служать в ЗСУ, фотографи, ілюстратори та керамісти також… частина вже не повернеться, дехто вже повернувся підраненими але живими….

Найстрашнішим для мене є те, що ми боронимося цвітом нації, найкращими й найкрутішими людьми, рф же скидає на нас своє сміття, яке навіть перероблювати не хочеться, шлак з глубінки й тюрем та іноземних туземців, що навіть читати й то вміють з великими проблемами….

Я вірю в силу Всесвіту….