*Нотаткі з тєтрадкі*

- наша родина неймовірна велика, ти собі не уявляєш на скільки... У діда було в родині 8 дітей, й у кожного кожної з них теж діти, а в тих онуки....

- І вони всі отут?

- та нє, ти шо, вони по світу - мовить мама гуляючи парком...

- ось там була школа балету

- а там будинок бабусі -тої що знахарка шляхтичка...

- один з братів поїхав в Чехію й оженився, бабусю завбрав із собою. Тепер вона панночка, памятаєш ми іздили туди й в тебе ноги натерло, а він тебе на шиї тягав)))) ото був брат...

- а село помніш, Ушицю, там де діда машина в калюжі глухла весь час, так отам наша бабуня, та шо шкільною вчителькою працювала...

- аааа згадала в неї ще корова була й молочко парне...

- вірно, інший брат поїхав в Херсон й один у Крим...

У Херсоні ми навіть в них жили коли тікали від ЧАЕС з Києва але ти мабуть не помніш мала була..

- не помню, але я помню табір, піонерський табір, на березі моря...й пиріжки які мені пік кок....

- ооо то був теж наш родич, він моряк, а я тоді в них на базі працювала екскурсії й з дітьми також табори возила, ох й давно було....

- мама, а мам, а як ти з Кримчаками то здружилася?

- а то були караїми, родина дідусь був працював на заводі консервів, а бабуся білетаркою, а до того у музеї моря - ти їздила туди на екскурсію....

згодом я туди їздила вже на конференції по акваторії моря, але на цей час я ще звичайно про то не знала...

мама продовжувала історію наших Хронік, а я про себе думала, який же світ великий й яке ж дивовижне коріння нашого Дерева...

- а ти памятаеш того малого хлопчика, що з вами халабуду робив?

- Да - він тепер капелан- посміхається - у нас багато й такої крові було...

- а де ще?

- про всіх не скажу але й у Литві є в Вільнюсі сестра твого другого тата, й у Чехії, й Надюшка з Жекою в Америці... Стали на ноги, тепер вона модуль Вікторіі сікрет - її фото були на усіх білбордах, в тата фотки є, а Жека він з ранчо в Каліфорнії став меблевиком й разом з татом вони робили меблі...

коли авони їхали він малим усе віддав начого не взяв, він продаав квартиру на Узвозі де виріс, 3 поверх будинку вікнами на Карася, помніш, де зараз дерева виросли.... так от всі гроші він їм віддав аби вони могли навчатися й лишився з нами, в нашій маленькій однушці....

його родину я не знаю рідко бачила, лише брат в них Сашка часто в нас бував....

********************

на дачу до діда приїхали наші білоруси... Макарік з дружиною та двома спиногризами...

ми робили шашлики, рибалили, на березі річки ловили рибу...

- ну шо попросимо в пацанів шину? я вам дещо покажу - таємно підморгую - в нас є таємниця, тільки нікому чуєш! Ми знайшли затоплений вагон)

-Справжній?

-Справжній....

йдемо до сусідів Вадік й Сало сидять у дворі , салом ми звали молодшенького їх брата, я не помню чому...

- ей хлопці, дасте шину покататися?

- та беріть, вона за домом.....

ми йдемо до бабусі...

добра була шина, від трактора, на ній уміщалася вся величезна кучугура людей й ми рвонули до вагона

- а ти знаєш, що колись тута виловили величезного Сома, він рвав усі удочки й його ловили на кран..... рибаки розказували, що він був як брівно й у нього в пузі знайшли два обручальних кільця....

зїв він їх чи вони потопленики так ніхто й не знає - страшилки напівправдиві билини розказують нам хлопці....

допливли до залізнодорожного мосту.... вода темна, нічого не видно...

раптом промінчик сонця, що винирнув зза хмаринки прорізає повітря й ми бачимо світло крізь воду....

- диви, диви, я бачу!!!!! -ми як зачаровані дивимося вниз, а там на дні, під товщею води підсвічений світлом сонечка на боці , серед мулу лежить пасажирський вагон часів 2 ої світової війни....

*************

Ми пішли на развалини...

це одна з найпримітніших згадок в нашому містечку...

- це макет справжнього мосту - розповідає сестра мами - ми тут спостерігаємо справжню конструкцію в мініатюрі винтового Московського мосту - саме інженери нашого заводу розробляли й випробували систему тросів..

- а чого він розрушений?

- його поцілило в роки 2 вітчизняної війни й на жаль він так руїною й лишився.....

*****************

діда мене взяв в гості до сусідських бабуні й дідуні Марченок...

як же я любила їх варення й чай, жили вони на сусідній вулиці...

діда казав шо якшо й є проблиски світла в місті то вони там...

заскочивши до двох дідусів, вони взяли мене кожен за руку ми пішли на вокзал....

- диви ми працювали на залізній дорозі все своє життя - розказує один з них - мій дід клав оці шпали своїми руками й кожного гвіздочка забивав сам, а я лагоджу - посміхається

- пішли, покажу тобі ще дещо - ми проходимо за залізничну станцію у великий цех.....

тут в нас музей Залізної дороги - все можна чіпати й стукати, але якщо щось дуже сподобається запитуй, я тобі розкажу. - посміхається діда тихенько, а я з щенячим захватом біжу роздивлятися вагони й частики пічок.....

- єх, уся в Ларку - чую за спиною

- ага, тільки більш творча й триндлива й ще дуже любопитна й невгамовна - відповідає дід . стоять ржуть....

я тим часом ганяю по вагонах, тут й старі, й паровоз на дровах, й Чеський вагон, й молотки для забивання цвяхів та частина шляху, й пічка від паровоза, навіть стоїть величезний Титан, більший за того шо був у нас вдома, на газу й на дровах....

дідусі лишили мене дивитися а самі пішли у куток вести, якусь свою важливу промову.

часа 4 мене не могли відірвати, я навіть плакала коли мене намагалися забрати з того цеху, але діда сказав шо ми не востаннє тому я погодилася.....

***********

в діда появилася нова бабуся.

про то я дізналася від сусідської дівчинки.

Попередня бабуся була якоюсь дивною, хоча вона й була хороша але я чомусь думала весь час шо вона Вампір...

вона красивішала а її син чах на очах. Великий, мій улюблений Генка таяв, вона ж щодня ставала все красивіша й красивіша, Генка помер й я плакала 2 тижні... згадувала перші знайовства, ще роки в 3 він сказав шо він буде моїм янголом охоронцем й от його не стало....

ця тріщинка й досі в мене викликає сум й теплий смуток..

нова бабуся мала дачу не далеко від нас й діда тепер часто ходив туда у гості...

мені там чомусь не дуже подобалося, але за те, аби прийти до двох нових братів лоботрясів та повз улюблений будинок я ладна була їсти усі ті кабачки й пити молоко, яке терпіти не могла..

про молоко в нас була окрема історія.

в нас із дідом був уговор, бо я ж таке худе й нещасне міське дитя, мені молоко давали по 10 разів на день...

якщо ж я його не пила, то я вициганіла функцію миття підлоги...

думаю ви здогадалися що підлога в діда в домі блищала як оте люстерко з кришталю...

я потім років 15 молоко навіть у каву не додавала, лише недавно почала пити, лікарі казали шо тоді я втратила навіть бактерії що переробляють лактозу...

Будиночок з дерева що знаходився на шляху до бабусі був справжнім витвором мистецтва сина й батька.

вони були теслями й кожна деталька того дому була вирізана вручну...

це й прекрасні фіранки різьблені як ото мереживо в бабуні у селі..

це й красиві різні двері, й півник флігель на даху, й наче кружево мереживо по всьому будинку, але звичайно то було деревяне мереживо....

кожного разу я з захватом роздивлялася той дім по пів години застрягши на пів дорозі до бабусі....

приїхали два брати баскетболісти...

ох й любила ж я з ними до ночі теревенити біля бабусиного будинку й палити багаття...

щовечора ми викопавши ямку не далечко від входу палили костра, я готувала якесь сало, чи свіжину, яку ми спиздили з головного столу.

Хлопці брали рибу, що вполювали вдень й щось з городини....

моя мрія про старших сильних братів все таки втілилася)

- а ти знаеш шо там, на небі є одна зоря, яка зявилася за легендою?

-нє, розкажи!

- так от жили колись на березі моря жінки, у невеличкому Грецькому селі... Були вони вродливі й сильні, а чоловіки їх уходили в море по рибу й за мушлями..

одного разу зірвався неймовірний шторм, й цей шторм так розгулявся й не вщухав вже два дні...

вийшли жінки на берег й почали молитися богу моря - О нептуне, бог усіх морів, врятуй наших чоловіків, й проси що хочеш на томість!

буря вщухла й до берегу припливли русалки , були вони потворні й схожі на риб, й сказали вони

- якщо ви віддасте нам свої довгі й красиві коси ми покажемо шлях вашим чоловікам додому...

жінки погодилися, тої ж миті буря вщухла й на ранок чоловіки повернулися додому. Усі жінки в селищі посивіли.

через тиждень чоловіки знову зібралися у море, й знову почалася неймовірна буря....

знову жінки взмолилися до Нептуна, й русалки припливли до узбережжя

- віддайте нам свою молодість й вроду, й ваші чоловіки повернуться додому живими у неушкодженими...

жінки погодилися й на ранок чоловіки повернулися додому, але усі жінки й дівчата в селі враз постаріли на 20 років...

третій раз пішли моряки у море, й третій раз розігрався шторм....

взмолилися жінки до Нептуна, поверни нам наших чоловіків..

й знову він відповів їм й припливли русалки, були вони красиві й молоді, лише хвіст відрізняв тепер їх від жінок земних.

- Віддайте нам ваші очі й ми повернемо ваших чоловіків....

жінки погодилися й ранком їх чоловіки повернулияс додому, а з того часу усі моряки в яку б погоду й де б їх не стрів шторм знають що зоря в небі - то очі їх доньок, а чайки то душі їх дружин, які усе віддали аби вони повернулися додому.........