*Нотаткі з тєтрадкі*

Засновано ГО ЛІЛЕЯ

Вперше на Трипільське Коло ми потрапили у таборі вітрильного спорту.

Так вже вийшло, щл наше спортиане містечко, куди щоліта нас привозили на змагання знаходилось на березі Ржищева, такий маленький літній табір, до якого нас або водою або транспортом доправляли на зміни щоліта.

Тоді ми ще не дуже розуміли значення Трипільської культури й усі ті заумно розкмні штуки, які вже зараз знаемо.

Просто ми пішли на звук.

ввечері, коли почався концерт й підпалення аеличезного багаття до неба, ми як справжні дослідники території просто перелізли через паркан.

так звісно ми були зайцями, каюся , але ні секунди не жалкую.

це було щось магічне.

Ми вперше потрапили на таку велику подію, де купа людей, афігкнна музика, вайб старої культури, костюмів й медитації.

не дивлячись на те, що територія була величезна й палаток та людей було неймовірно багато територія була вільна від алкоголю, сигарет та агресії.

Для того чаву то було щось не бачене, концерт без пива й фестиваль без сигарок.... Космічне явище, жодної пяної чи агресианої людини, усі посміхаються печінкою, медитують, живуть у палатках. То там то тут навколо багаття гріються люди в чудернацькому одязі й варять чай, кутаються в кольорові плєди.

ближче до сцени, а їх декілька народ танцює.

Пробули ми на фестивалі до ранку й повернулися десь о 5 ій.

як тільки торкнулися подушки пролунав свисток якого ми звичайно не почулт, підйом, ох і дісталося ж нам тоді від тренера тапкою.

три дні ми відбували суворе покарання бігом й стоянням з подушкою на витягнутих руках.

Ось таке воно вийшло перше знайомство, незабутнє я б сказала....

****************

Наступного разу ми вже їхали як учасники, до речі тут треба трохи історії про фест, я про то вже потім дізналася, десь на курсі 3 ому універа..

все що було екологічне ну саме ж то

Фестиваль мав п'ятирічний цикл, кожен фестивальний рік носив тематику однієї із стихій природи — Вода, Земля, Повітря та Вогонь.

Кожен фестиваль циклу мав також власну мистецьку, освітню, екологічну та соціальну тематику.

Вони просували ідеї

Популяризація культурно-історичних земель Трипільської цивілізації у взаємодії з утвердженням високих європейських стандартів розвитку культури та туризму; Залучення до міжнародних туристичних маршрутів об'єктів культурної спадщини України;

Ми поїхали вперше з друзями як волонтери фесту в 2010 році.

для екологів це був просто ковток повітря, звичайно було болото, в плані місцина де проводився фест часто була заболочена, але місце мало по суті дійсно сакральне значення. то була не проста полянка, в неї дуже сильна історія.

Ми приїхали на * Вогонь*

хлопці з дредами чатують на вході.

- привіт дівчатка, взяли гумаки з собою?

-нє я в кросах, а нашо? -побачиш, але нічо, в нас є запасні.

проводить нас на кухню.

- карочє в нас работи купа, шо подобпється вибирай.

можна йти зустрічати гостей та роздавати мапи й листівки, направляти новоприбувших до потрібних локацій, можна готувати їжу, можна допомагати з устаткуванням.

ми задумалися, оскільки я дуже триндлива я вирішила піти напрвіляти группи, Санька з Женькою й Єгором лишилися куховарити.

- Пішли аокажу тобі де шо - каже доедастий - ось тута в нас штаб й адміністрація, там бачиш ящтки локація музикантів, вони тільки розпаковуються. Там буде сцена й концерт.

це в нас медитаційна палатка, підходимо до шатра де на підлозі вже розкладено йога килимки й хлорці та дівчата роблять массаж та починаю вранішню медитацію, ми приїхали за два дня до початк фестивалю й всі лише розкладалися.

- Там у нас керамісти, чайна, польова кухня, далі будуть приїздити торгові й екологічні палатки, аони ще не доїхали.

- йди до адміністрації й отримай бейджв в мені час до музткантів - махає лапою й похабцем біжить на репетицію.

залишаюся біля медитації, дуже хочеться спробувати.

**************

Два дні ганяю як ошпарена, між палатками й людьми, дурдом триває, лише ввечері видихаємо біля багаття за чаєм й цікавими історіями.

тут багато чуіваків що обїхали весь світ, кожен розказує щось цікаве, ми слухаємо затамувавши подих.

приїздить циркове училище й у нас вечірня репетиця фаерщиків, пацвнам набридло крутити техніку й музткальний балаган по трошку перекочовує до нас, грітися біля багаття й триндіти ні про шо.

там вперше я рефоексувала й медитувала. й звичайно знайшла собі кудлатого волохатого хлопця.

День фестивалю був для нас адом. Почали приїздити люди, багато, автобусами, группи щоразу більшали, ми збивалися з ніг.

упахавшись вже не хотілося нічого, але концерт вдався на славу.

Приїхали щке не круті, але вже відомі «Піккардійська терція», «Mad Heads xl», «Osimira» (Білорусь), «Wadada» (Польща), Даха Браха, «ДримбаДаДзига», «АтмАсфера», «PoliКарп» та «Русичі»..... ще було багато менш динозаврових, з ними ми ввечері джемили на барабанах....

поверталися ми вже не своєю групкою а великим автобусом, хлорці підхопили з собою до Києва.

************

наступного разу я вже їхала як учасник з еколекторієм та майстерклассами.

Приїхала майже паралельна группа, але з погодою нам піздєць як не повезло, йшов дощ.

Зпливало так що ми перекочували з палатки до згайомих у хату, й два дні до початку тусили там. приходячи не надовго допомогти й знову ховаючись у хаті.

У Бога є очі, коли я малою тут була в нашої подруги померла бабуся а в мене прабабуся, так от там над морем ми побачили величезну хмару що нагадувала око, й до заходу Сонця та хмара не зникала.

я точно знаю що то місце заповідне.

- слухай, а є якісь приколи про цю місцевість? запитує хлопець з нашої команди.

- ой, є, тобі сподобається. Якось саме недалечко звідси ми грали вночі у карти й я програла. покаранням було піднятися по тій стежині до кладовища й пробути там годину.

Ну мене звичайно одну не пустили й ми пішли гуртом, хлоаці ж котрим ми програли, як ми потім дізналися пішли слідом, але ми того тоді не знали. Ну так от виходимо ми на кладовище, місяцт, повня, звичайне таке собі готичненьке місце. Зупиняємось біля якого красивого дерева й присідаємо чекати поки покарання пройде, світло й не страшно, місяць як ліхтар, я ніколи не боялася кладовищь. ну от сидисо куримо й тут зза мргили виходить стара жінка у довгій білій сорочці до пят з білою козою.

Боже як ми верещали, ми зірвалися похабцем й стрімголоа кубарем полетіли вниз, за нами з візгом бігли пацани, до речі репетували вони навіть голосніше за нас. Я так швидко мабуть ніколи не бігала.

Ми не спали усю ніч й крейдою хто руни а хто хрести малювали перед входом у будинок, пацпни спали в нас у кімнаті на підлозі, боялися йти до себе, ми думали шо то Відьма утоплениця вийшла по наші душі.

Уяви як ми ржали, коли дізналися, що то була місцева сумасшедша, її усе село знає, вона пасти козу вночі на кладовище водить.

Ми ржали десь пів години....

Десь після обіду ми виповзли на галявину, дощ закінчився.

Палатки наших колег позносило, гості не приїхали, лише частинка люду дишилася й найстійкіші.

хлопці пригощали нас аегетеріанською шаурмою й гарячим чаєм, вле звичайно усі були дуже розтроєні.

Цей рік був отаннім роком фестивалю...

потім всі переформатувалися й утворили інші фести й організації, а Трипільське коло закінчилося, на жаль.

*************

З приходом війни бвгвто хто з організаторів, учасників, волонтерів й двіжу фестивалю пішли в ЗСУ, багато кого ми вже ніколи не побвчимо, й багато кого чекаємо з Перемогою додому. Вони завжди будуть у моєму серці, як тепле й щире величезнк Трипільське серце.