*Нотаткі з тєтрадкі*

мій дар Києву ...

в день Києва хочу розказати про те, про що болить душа й про те, що вразило мене найбільше, при поверненні додому з за кордону... те що є біллю...

Річковий Порт, життя й вени Києва.....

Знаючи історію добре можна зрозуміти чому це життя...

порт це життя, індустрія, й мій Києв це по перше порт й шляхи...

прогулянкові катери, парусна регата, грузові баржі, ринок де підпільно можна купити чи виміняти все що завгодно, проулянки до моря, ракети що по воді везуть тебе швидше за автобуса, екіпажі й команди.... Все це порт й тепер він заснув тимчасово....

тому й біль зруйновані ГЕС, тому й біль судоходні жили країни.... Бо порт це порт.... й цьому вина лише росіїї, вбивство порту...

***********

трошки з історіїї

Поділ споконвіків вважали торговим центром Києва. Коли на початку 19-го століття по Дніпру почали активно ходити човни, вздовж ріки на Подолі в середині 19-го століття, довжина однієї з подільських пристаней становила, практично, 1800 метрів.

Нова гавань річкового порту була побудована в 1897—1899 роках за проектом інженера Миколи Максимовича в середній частині русла Почайни «Київська гавань імператора Миколи II» і на той час була найбільшою в Російській імперії.

Лінія причалу порту простягнулася на 3156 метрів — це була одна з найдовших річкових гаваней Європи. Її довжина сягала двох кілометрів, ширина — від 180 до 240 метрів.

Офіційне закладання Київської гавані відбулося 18 липня (6 липня за старим стилем) 1897 року.

Будівництво нового річкового вокзалу було розпочато у 1953 році та закінчено майже 10 років потому.

Башта будівлі була стилізована під щоглу вітрильних кораблів. Сама будівля річкового вокзалу стала родзинкою радянської архітектури — крім цікавої форми, стіни вокзалу були прикрашені інкерманським вапняком, а «щогли і вітрила» вокзалу були частково покриті золотом.

Урочисте відкриття нового річкового вокзалу в Києві відбулося в 1961-му році. З моменту відкриття річковий вокзал почав працювати на повну потужність, обслуговуючи одночасно більше 500-та пасажирів.

Після спорудження Дніпровського каскаду ГЕС порт став доступний для великих суден і фактично перетворився на транзитний порт, через який йшли вантажі портів басейну Дніпра. Вантажі з великотоннажних суден перевантажували на флот, який обслуговував мілководну частину Дніпра і Десну, і навпаки.

Найвищого розвитку Київський річковий порт досяг у 1980-ті роки, коли обсяги вантажно-розвантажувальних робіт досягли 30 млн т за навігацію, місцевих перевезень вантажів — 10 млн т, перевезення пасажирів на внутрішньо-міських та приміських лініях — понад 4 млн осіб.

У 2019 році планується будівництво логістичного комплексу класу А і терміналу для цементної бази. Логістичний комплекс з вантажною зоною буде розміщено на площі 10 тис. кв. м, з яких 2 тис. м² буде відведено під офісні приміщення.

Також, в планах порту — розвивати контейнерні перевезення, використовувати залізничну інфраструктуру для роботи з такими вантажами як пісок, щебінь, метал, цемент та розвиток торговельних відносин і вантажоперевезень з Білоруссю.

Протягом 2014—2018 років підприємство проводило розвиток інфраструктури. За цей час був побудований митний комплекс з міжнародним пунктом пропуску, реконструйовані та відремонтовані офісні будівлі, цехи та складські приміщення, встановлені сучасні засоби охорони та вагові комплекси. Також заплановане будівництво логістичного комплексу класу A площею 10 тис. м² і терміналу для цементної бази....

тут вирує життя

перевалка всіх видів генеральний і навалоч. вантажів та їхнє зберігання;

доставка вантажів між портами, буксирування в межах басейну Дніпра;

видобування, транспортування та реалізація річкового піску;

комплексне обслуговування флоту.......

Пасажирський флот порту виконує екскурсійні та прогулянкові рейси, здійснює перевезення пасажирів на комфортабельних пасажирських прогулянкових суднах.

тепер там Американський Університет, життя порту причаїлося....

**************

вперше мене привезли до порту десь років у 8....

я як раз вступила у вітрильну школу ну й де ж скуплятися справжнім морякам як не в порту. Мама там була частою гостею. її знали усі від моряків й до капітанів... з шаною махали їй рукою при зустрічі...

- о Ларка - почула з багатоповерхового корабля на якому було написано Тарас Шевченко - везтимеш нову группу до моря на тому тижні?

- не, я на вихыдны з малою, вона в нас тепер яхт сменка, але можливо скоро й до вас приеднаеться... зможеш служити під правицею молодого капітана? підморгує

- канєшно - посміхається - а якшо красівого капітано то точно - ржуть

- оно диви там біля крайнього причалу стоїть баржа, вони продають блоки й шкоти, нам туди...

- Джинси не привозили, малій нові треба?

- підійди в середу, буде великий привоз, але тюками, ми подивимось відкладемо вам...

купити джинси фірмові було як виграти дербі, справжні варьонки були скарбом неймовірної цінності, зносу справжнім Lee and Levais з америки не було, й вони не рвалися як їх підробки з китаю...

одні з тих джинсів носив мій тато й скажу так, навіть через 20 років він не хотів їх викидати, а вони хібо ото трошечки потерлися й вигоріли й навіть вважаючи моду вважалися досить стильними зараз....

ми пройшли до крайньої баржі.

мотки й котушки з мене величиною з різної товщини канатами, блок систеси, чекеля, спасіки, чого тут тільки не було...

- нам будь ласка 5м отого шкота - діаметр передали на папірці - 3 малі блоки, 6 чекелів, блоки німецькі будь ласка, й якшо є парусини й лати, я думаю 10 квадратів з головою....

чоловік з баржі діловито почав відміряти...

- на чому ходиш мала? - запитує бородатий

- я на Оптимісті вже виграла 3 місце на молодіжці серед дівчат... якщо здам екзамена то буду рульовим 3 ого рангу - гордо відповідаю я - мама каже що потім буде Луч або Европа, але я ще досить легка, ваги не вистачає. мене за борт здуває- я пробувала - я посупившись засопіла.

хлопці дружно зареготали

- нічо, не сумуй, доростеш, може скоро будеш у білому кітелі з пагонами нас ганяти - підморгує й дає такий бажаний пакунок контрабандних товарів...

ми йдемо, а в мене в голові засіли кадри з кінофільму * Бєрегіте женщін...*

***********

сьогодні мене вперше відпустили саму на наш київський привоз...

я розумію,що Київський відрізняється від Одесського й порт менший, але ринок є ринок, треба рюкзака тримати перед собою й вухо востро...

сьогодні привезли нові джинси й шовкові палантини...

мама наказала забрати пакунок з баржі....

всюди гомін, й тут й там снують хлопці в кітелях, тельняжках, в гучномовці хлопці збирають группи на прогулянкові катери...

трошки далі підїхала ракета й набирає пасажирів до Ржищева...

милуюся...

ставши на лижі вона відчалює з причалу й набираючи швидкість як серфер на хвилі гордо білою панною мчить минуючи пишохідний міст.....

я часто до бази каталася нею, в нас був літній табір на березі Ржищева...

це була пригода, справжня пригода з сильними поривами вітру, поряд з капітанською рубкою.... капітан нас любив й часто пускав до себе, хоча й то було заборонено, але любимиці команди можна було...

мрійливо дивлюся в слід ракеті.....

може й я колись стоятиму за тим штурвалом......

нарешті потрібний причал...

- мала, йди сюда, в мене для тебе дещо є - махає бородань в тельняжці рукою...

- агов, зараз буду! -я підхоплююся й дельфінчиком, оминаючи метушню просочуюся крізь натовп до баржі, застрибую на борт...

- ось це те що мамка заказувала, а ось це від мене - підморгує - тобі сподобається!

розгортаю пакунок й бачу на долонях величезну тихоокеанську мушлю.

цей скарб я зберегла й досі, мушля подорожувала зі мною світом, й завжди лежить в моєму рюкзаку... навіть під час евакуації з Києва 2022 вона лежала поряд з паспортом, як память про Київ й море...

- Звідки ця краса? - прикладаю до вуха й там чутно шум океану...

- ми уходили в море - привезли з Америки, разом з джинсами, контрабасом - протягає пляшку рому - це татові передай, справжній, кубинський...

**************

ми часто буваємо в порту, мама возить группи туристів розважатися на катерах, я на регатах й за контрабасиком, тато теж часто деталі собі замовляє.. порт живе й працює...

потім в мене почалися випускні й вступні й я на рік випадаю з вируючого життя порту...

повернувшись я вже не застаю баржі, місце їх швартовок змінилося... Красуні ракети все ще на плаву, але чутки про те що їх відмінятимуть все частіше лунають з різних вуст...

я почала зустрічатися з помічником капітана річкового кораблика.

Молодий хлопець в білому кітелі, білокосий й блакитноокий... Усі дівки заздрісно шиплять, як гадюки у спину тихо сходячись ядом...

Кожного побачення ми прогулюємося набережкою й він катає мене на кораблі... романтика

- мене запросили працювати на морський лайнер у команду - поїхали зі мною - видихнувши як з командиру скороговоркою проговорює новину..

в мене ступор, на носі сессія й поїздка по обміну за кордон, а тут таке....

так наші шляхи з морячком розійшлися але не розірвалися....

іноді ми досі листуємося бо море то душа....

**********

я важко переживала розтавання, часто плакала, й коли поїхала порт й маяки інших країн мені завше нагадували про наш Київський порт...

повернулася я вже через рік...

Порт було не впізнати, почалася реконструкція, частина була закрита, частина працювала...

баржі й баркаси мали вже інші причали, красунь ракет відправили на покой, тепер вони пилом присипані лежали у доках й чекали своїх команд...

Порт завмер в очікуванні...

але туристичні пароходи й регата все одно лишилися візитівкою Києва...

без них важко було уявити собі Київ, але порт вже став менш Портом....

***********

Я на довго пішла з життя порту, іноді я заглядала туди, коли з друзями дивилися як уродують готелями Поштову біля Фунікулера, як будують Церковку де відспівували Тараса Григоровича, почали Розбудову Порту й проекту Мол...

життя навколо порту знову завирувало...

кухні всіх компаній світу...

Одесський Кампот запрошував у гості, почалися шоу феєрверків й з баржі найкрутіші країни в цій справі зробили щорічний фестиваль.. ми всі як один вздовж набережної й затамуванням подиху чекали на шоу й було воно феєричним. 3 години неперебійного захвату... й Грузинської розкоші....

приїхали Ялтинські каруселі, й тепер цілий чудовий парк атракціонів працює на набережній...

то тут, то там знімають кіно... бачимо камери щодня...

я працюю поряд й часто забігаю на каву в улюблену кавяреньку на Набережній.. пахне морем, Одесою й Кримом...

там продають справжні караїмські хлібці, чурчхеллу й чебуреки...

я наче до бабусі приїхала....

************

наступного разу ми потрапили на шоу, два шоу два вири життя....

На набережній почали робити фестивалі салютів й світла.

митці з усього світу на баржах показують своє мистецтво, фестиваль стає щорічним, раз на рік майстри шоу салютів з усього світу приїзять до нас й це феєричне шоу продовжується 5 годин без перерви...

вся Набережна, кораблі й прибережні будинки наповнені натовпом...

в небі квітнуть чарівні птахи й квіти, один з одним вирують Дракони й Геометричні фігури...

натовп з захватом спостерігає шоу...

В Річковому Порту роблять відкриття арт простору.

на презентацію з друзями художниками ми заходимо в будівлю...

від вигляду порту з середини в мене щемить серце..

пір у сквоті - констатує один з моїх друзів

- точно- майже не плачучи відповідаю я...

я повільно підіймаюся сходами

в горі видніється відома морська мозаїка, на стіні старий якір все інше як пустка у просторі....

на верхньому поверсі посеред залу помічаємо знайомий Ленд Арт.. Три парусинові мачти й якір посередині...

діджей грає сет

світлові інсталяції одна змінюють іншу..

- я хочу випити - не можу спокійно на це дивитися - кажу я

- я теж

йдемо до бармена

- нам дві склянки коктейлів з ромом будь ласка...

сідаємо в крісельцях на балконі...

- бляха я зараз розревуся, не думала що річковий так підкосило...

- я теж не знала, таку імперію вбити...

тихо сидимо й поминаємо порт й його життя

***********

першим ударом по порту став Ковід, добив його рф.

саме ці два підписали порту смертний вирок й я додаю це до обвинуваченнь проти росії у трибуналах в Гаазі, й вони за це відповідатимуть, хай й не так скоро як хотілося б....

під час Ковіду багато кораблів відшвартовують на причали -кладовища, один з них й досі ви можете побачити біля Московського Мосту..

поряд з нашим колись Мандарином...

Порт починає помирати...

Бунтуючі музейники зупиняють Мол й це стає однією з фатальних помилок, початком кінця...

обіхавши за життя пів світу я бачила як гармонійно співіснують готелі й історичні розкопки, так само й моли... в найвідоміших столицях світу в мол ідуть автобуси туристів аби подивитися на старовинні розвалини та пожити в якомусь з Хілтонів де поряд за склом у холі музейні старовинні експонати, які холять й лєлєють...

бізнес має гроші, а музей фінансування на розкопки...

то був початок кінця.

Музей й досі є смітником, Мол став пусткою, Порт якимось Американським університетом...

життя завмерло....

лише Макдональдс й Церква де відспівували Тараса Григоровича ще трохи жевріють приймаючи людей...

************

найразючишим враженням від Києва у 2023 році був саме Порт, якщо в місті де все ще працює ти не так помічаєш що йде війна то мертвий Порт це дійсно страшно...

Уяви собі тихий, без жодного Корабля, баржі чи Вітрильника Порт, Набережну без кафе й ресторанів, без каруселей й катамаранів, без готелів й дискотек...

пуста набережна й дідусь порт, щл як покинутий старець дивиться в сторону моря й чекає гудка корабля чи паруса на горизонті....

я сиділа години дві біля нього й слухала як він мені жаліється, як згадує своє бурхливе життя, як тужить за морем, за Лесею Українкою та Шевченко, за регатою....

як мріє знову побачити кораблі й паруса, розгружати баржі, чути голоси моряків й сміх туристів...

чути запах їжі й контрабандного рому, бачити дітей на каруселях....

він плакав, разом з ним плакала й я....

***********

в 2025 році я знову приїхала до Києва й на жаль Порт ще чекає, підрив ГЕС дуже сильно знекровив Дніпро й рівень води впав, тепер великі суда можуть проходити лише по фарватеру...

окрім купи смертей й проблем водопостачання росія нанесла удар по морській й портовій індустрії намагаючись її повністю знищити, бо чомусь вважає, звичайно ж не памятаючи навіть своєї совкової історії де були найбільші й найсильніші Порти світового значення...

це заздрість й не бажання робити в себе своє, бо ж у себе ще працювати ж треба, а тут можна відьтяпати, навіщо ж пахать...

але я вірю в Порт..

він оживе, й життя до нього повернеться, треба просто трошки почекати...

ніщо не вічне, й росія теж.. президенти змінюються, країни розпадаються й збираються, порт живе завжди

то мій дарунок тобі Києве до дня Народження...

Бережи його історію...

він не зник він відродиться....

я вірю в це....

**********

історія музею має своє продовження й бунт не затихає... в Надії на продовження проекту..

зараз йде акція голодування деяких представників музею..

Ольга Рутковська разом із коллегою на посту..

* Зараз вона схудла до 50 кілограмів, окрім води та цигарок нічого не вживає упродовж 15 днів. Щоразу Ольга іронічно усміхається та відповідає, що все впорядку, а таке голодування йде їй на користь для мислення. Потім серйозним голосом доповнює, що своїм жестом хоче привернути увагу до ситуації, яка тут відбувається.* пише Українська Правда*

"Як не гірко говорити, але останні три роки вандалізм лише посилився. Тут дуже вразлива ситуація – над памʼяткою археології стоїть плита, а на ній одноповерховий об’єкт. Колись у ньому були вітринні вікна, а зараз це місце для гулянок, п’янок і через нього можна вилізти до підземної частини, де знаходиться наш Музей", – розповідає Ольга.

і дійсно мої враження про Порт й музей то є суцільним болем... краще б вже мол забрав під своє крило... як Тарілку... як Корсаків...

але активісти зберегли куау артефактів й не дали зруйнувати памятку, до того вони зібрали прекрасну коллекцію..

21 травня вони просто прийшли та відібрали будівлю, не давши навіть забрати колекцію. Музей, який з 2022 року працює як волонтерський осередок, також періодично зберігав тут гуманітарну допомогу....

в активістів не було жодних думок про привласнення Поштового будиночку. Все, що їх турбує, це подальша доля музею. Адже Поштова станція досі залишається у складі проєкту будівництва підземного ТРЦ, розпочатого ще за часів експрезидента Віктора Януковича. Будівля не має окремого землевідводу і розташована на території пам'ятки археології.

"Не можна просто взяти та викинути музей. Ми пішли назустріч ситуації, розуміючи, що в умовах воєнного стану важливо зберегти пам’ятку. Ми оберігали її і зробили усе для того, щоб вона не стала центром безхатченків", – каже Рутковська....

й вона права, історію не можна знищувати....

кажуть що приходили представники духовенства й сожливо це було б добре щоб музеєм опікувалася також й церква....