Гаррі×Гаррієт

Мені вичистили аж два розділи!

Тому на честь свята тримайте їх обидва

Після нічної прогулянки Забороненим лісом Гаррієт довелося звернутися до мадам Помфрі за заспокійливим. Дуже вже її вразила смерть єдинорога. А Гаррі мучив біль у шрамі і кошмари.

Час ішов та Флафі лишався на місці. Пес прив’язався до Гаррієт, слухався її і дозволяв гладити собі черево.

Поки дівчина відволікала три голового охоронця її друзі зазирнули у люк. Там була якась рослина. Герміона припустила, що то пастка диявола.

— От би подивитись ближче! — досадувала дівчина.

— Так використай же магію. Ти чарівниця чи хто? — нагадав Рон.

— О, точно! — дівчина дістала паличку. — От тільки як дістати рослину? — розгубилася вона.

— Дай я спробую. Мама використовує заклинання, щоб зрізати фрукти з верхівок дерев. Тільки воно мені не давалося.

Закляття зрізання вдалося з третьої спроби. А от після зустрічі з тролем левітація вдалася з напівслова.

— Так, це пастка диявола.

Гаррі розігнав траву світлом, відкривши коридор.

— Цікаво, що там далі?

— Це ми дізнаємося наступного разу. Зараз треба йти! — попередила Гаррієт. Пес під її руками звивався намагаючись лизнути. — Флафі отримав свою порцію почесушок, вся не хочу бути виданою знову.

Час втікав мов пісок крізь пальці. Нагоди перевірити, що там далі під приголосним псом так і не трапилося. Настали екзамени.

Довелося сильно постаратися, щоб не провалити. Гаррі було найтяжче, бо крім звичайного хвилювання про екзамени його діймала думка про філософський камінь, біль у шрамі та кошмар з постаттю у каптурі з рота якої скапує кров.

Гаррієт намагалася допомогти брату, та окрім звичайної підтримки нічим зарадити не могла. Так в них було завжди — один активно переживає травмуючи подію відразу, а інший страждає від неї потім.

Останнім був екзамен з історії магії.

Спроби Герміони обговорити питання перервав Рон:

— Нарешті можна нічого не повторювати! — видихнув він розтягуючись під сонечком.

Друзі влаштувалися під розкидистим дубом біля озера.

Гаррі активно тер лоба. Гаррієт, що з занепокоєнням спостерігала за ним, нарешті спитала:

— Що сталось?

Хлопець нахмурився.

— Здається цей біль — це попередження про небезпеку. Має статися щось погане.

— Треба йти до Дамблдора, — постановила Герміона і всі пішли до замку.

Тільки от куди йти?

На щастя вони натрапили на професорку Макґонеґел. Та сказала що директор відсутній. Жінка здивувалася коли діти розповіли про філософський камінь та не повірила у те, що його хочуть викрасти.

— Нісенітниця! Не знаю звідки ви дізналися про нього, та запевняю ніхто не зможе його викрасти бо він занадто добре захищений. А професор Дамблдор повернеться завтра. Немає причин для хвилювання.

Та вони хвилювалися.

— Я маю дістатися до каменю першим! — заявив Гаррі.

— Ти збожеволів! — вигукнув Рон.

— Не йди! — запотестувала Герміона. — Тебе ж виженуть!

— НУ ТО Й ЩО! — закричав Гаррі. — Ви хіба не розумієте що буде якщо Воландеморт повернеться? Він знову почне свій терор, знищить Гоґвортс і тоді мене буде ні звідки виганяти.

— Йдемо сьогодні, — промовила Гаррієт, що до цього часу мовчала. — Накинемо плащ-невидимку. Ви з нами? — звернулася до друзів. Ті переглянулись та погодились.

Пізно ввечері всі вже порозходилися, друзі вже збиралися виходити. Та шлях їм заступив Невіл.

— Я вас не пущу. Ми й так забагато втратили очок. Через вас у Ґрифіндора буде ще більше неприємностей.

— Невіле, ти не розумієш! Це дуже важливо! — спробував переконати його Гаррі.

— Я готовий битися з вами, — хлопчик став у бойову стійку.

Наперед вийшла Гаррієт з чарівною паличкою.

— Пробач, Невіле, але ми поспішаємо. Потім все розкажемо. Петріфікус Тоталус.

Хлопчик остовпів і впав долілиць.

Флафі спав. Три голови сопіли в унісон. Смикнув лапою і повалив зачаровану арфу, що вигравала колискову.

— Назад! — Гаррієта виштовхала всіх з кімнати. — Він з просоння може нас не впізнати.

Переконавшись, що пес прокинувся — заговорила до нього ласкавим голосом:

— Флафі! Хороший хлопчик, — пес впізнавши подругу, сів, почав мотиляти хвостом і підставляти голови для ласки. — Хто мій хороший хлопчик? Ти мій хороший хлопчик! — дівчинка з усіх сил пестила то одну то іншу голову. — Втомився мій солоденький сидіти в чотирьох стінах. Хочеться побігати, — пес згідливо заскавчав. — Ну нічого. Зараз ми звільнимо тебе від твоєї служби. Ідіть до люку, — наказала супутниками підійти до проходу.

Гаррі з Роном підняли важку ляду, Герміона присвітила місце посадки. Діти по одному зпригнули на рослини. Останньою йшла Гаррієт. Пес тужливої заскавулів їй услід.

Розігнавши вогнем повзучу траву — діти спустилися у коридор. Далі була не звідана територія.

Вони йшли вперед, спускаючись все нижче і нижче. У якийсь момент зі стелі почала карпати вода.

— Здається ми вже глибоко під землею, — зауважив Гаррі.

— Можливо навіть під озером, — додав Рон обмацуючи мокру стіну.

Попереду почувся якийсь шум. У просторій кімнаті літали сотні крилатих ключів. Двері на протилежному кінці кімнати були замкнені і не піддавалися на алохомору.

— Схоже доведеться літати і ловити ключ, — Гаррієт вказала на мітли, що притулились в куточку.

— Тільки без мене, — відхрестилася Герміона. Вона дуже невпевнено відчувала себе у повітрі і після складання заліку заріклася знову злітати.

Гаррі, Рон та Гаррієт осідлали мітли.

— Шукайте ключ подібний до ручки — такий же старовинний.

Гаррі першим помітив трохи іржавий ключ з помятим крилом. Тренування ловце не минули дарма і вже за кілька хвилин двері були відкриті.

Наступна кімната представляла з себе шахову дошку.

— Це схоже на зачаровані шахи, — зауважив Рон.

Фігури не пропустили до протилежних дверей.

— Схоже доведеться грати, — зауважив рудий вказуючи на уламки під стінами, що лишилися від попередньої партії.

— З нас чотирьох ти найкращий гросмейстер, тому командуй, — сказав Гаррі другу.

Рон розставив товаришів замість фігур і почав партію.

Під кінець йому довелося пожертвувати собою. Ферзь стукнув і повалив хлопчика без тями. Герміона хотіла кинутися, та її зупинив окрик Гаррі.

— Стій! Гра ще не закінчилася, — він зробив свій хід і поставив шах і мат королю супротивника. Фігури, що ще лишалися на дошці розступилися пропускаючи дітей далі. Та ґрифіндорці у першу чергу кинулися до непритомного друга.

— Буде велика гуля. — сказалля Гаррієт після огляду. Забрала у брата плащ-невидимку і підклала його замість подушки. — Герміоно, можеш вичаклукувати агументі?

— Так, звісно.

Не з першого разу та все ж дівчинці вдалося вичуклакувати воду. Замочивши носовичок Гаррієт приклала холодний компрес до місця удару.

— Більше нічим зарадити не можу. Добре було аби хтось лишився з ним, — дівчина почерзі поглянула на брата та подругу. — Та не відомо, що нас чекає попереду. Тому йдемо далі.

Наступна кімната зустріла їх їдким смородом.

— Фу! — діти позатуляли носи руками.

Посеред кімнати лежала туша троля.

— Здається він більший ніж той, що був восени, — зауважила Гаррієта, і вони швиденько прошмигнули далі.

У наступній кімнатці не було нічого окрім столу. Варто було всім увійти як прохід спалахнув червоним вогнем. Двері на протилежному боці закривало чорне полум’я.

На столі стояло сім різнокаліберних пляшок і аркуш із загадкою.

— Це завдання на логіку. Чарівникам, що звикли покладатися лише на магію таке було б не по зубам, — пояснила Герміона і досить швидко вирахувала зілля яке пропускало вперед, а яке назад. Вперед міг пройти лише один.

— Це маєш бути ти Гаррі, — сказала Гаррієт простягаючи склянку брату. — Ми з Герміоною повернемося до Рона. Я вірю в тебе братику.

Близнюки міцно обійнятися і розійшлися в різні сторони.

— То ти кажеш там був Ківрел?

Перепитувала Гаррієт в брата, що лежав у лікарняному крилі. Той лише кивнув наминаючи шоколадну жабку.

— Не Снейп? — в чергове уточнила дівчинка.

— Ні. Як не дивно. Дамблдор взагалі сказав, що він навпаки оберігав нас. Під час квідичу він бурмотів контрзакляття. Та все одно він якийсь підозрілий.

— Він дуже складний, — задумливо промовила дівчинка кусаючи лакрицю.

— Квірел зняв тюрбан і на потилиці виявився Воландеморт. Ніби злий близнюк.

— Бррр, — дівчинка здригнулася від огиди.

— Там стояло дзеркало Яцрес. Те що показує бажання. Він почав вимагати щоб я дістав камінь. Я думав, що знову побачу батьків, але ні. Там був лише я.

— Це добре. Значить ти відпустив їх.

— Напевно, — Гаррі почухав потилицю. — Потім відображення підмигнуло мені і закинуло в кишеню червоний камінь. Я відчув його вагу.

— Дуже цікаві чари. Далі що?

— Квірелу почав розповідати що бачу себе переможцем кубку школи. Воландеморт заверещав, що я брешу, що камінь в мене і наказав вбити. Квірел кинувся на мене, та від дотику почав спопелятися.

— Ого! Потужний однак на нас з тобою захист стоїть. Цікаво це захист лише від Воландеморта чи взагалі від всього?

Гаррі лише знизав плечима.

— Знаєш, а мені шкода Квірелла. Піддався поганому впливу. Був сам один. Сирота. А тепер його нема. І не згадає ніхто.

Помовчали.

Гаррієт шмигнула носом.

— Ти чого? — відразу стривожився Гаррі.

— Флааафіііі! — занила дівчина.

З сумбурнної розповіді хлопець зрозумів, що цербера Геґріду дозволили тримати у якості сторожа. Але так як він більше для цього не потрібен — пса відправлять куди подалі.

— Тьху ти. Налякала! Я думала він помер.

— Я буду за ним сумувааати!

Гаррі лише тяжко зітхнув і пригорнув сестру.

Під час фінального бенкету оголосили переможцем кубку гуртожитків — Слізерин. Та потім Дамблдор дав балів Гаррі, Гаррієт, Рону, Герміоні та як не дивно Невілу. Кубок відійшов Ґрифіндору. Разом з ними раділи Рейвенклов та Гафелпаф. Всім давно небридла щорічна перемога Слизерину.

Заплаканий Геґрід на прощання подарував Поттерам альбом з фотографіями батьків.

— Дякую тобі, Геґріде, — щаслива Гаррієта повисла на шиї велетня.

У потязі Поттери обговорювали про те, що вони розкажуть тітці, а про що краще змовчати.

— Альбом ми їй покажемо. Думаю вона зрадіє. — запропонував Гаррі роздивляючись фото, що оживають.

— Згодна. А от про нічний похід до забороненого лісу краще промовчати. Я писала про покарання та не уточнювала.

— Так. Вона може забрати нас з Гоґвортсу.

— А вона може? — встояв у розмову Рон. Герміона пхнула його в бік.

— Вона і перший раз нас не хотіла відпускати, — пояснив Гаррі.

— А чому так? — рудий переводив погляд з одного на іншу.

— Розумієш. — після паузи почала Гаррієт. — Ти виріс з магією, і сам є магом. Тітка Петунія маґелка, для неї магічний світ не доступний. А те, що невідоме воно лякає. Її менша сестра пішла у цей світ і загинула молодою. А тепер і ми почали вивчати магію. Вона просто боїться за нас.

Рон замовк роздумуючи над почутим. Йому ніколи не могло на думку спасти що магія може когось лякати.

— Герміона, ти хіба не злякалася дізнавшись про магію?

— Було трошки. Та потім мені стало дуже цікаво.

— Магічний світ одночасно і лякає і притягує.

Всі погодилися з цим твердженням.