Гаррі×Гаррієт

В останній день літа, Вернон Дурсль привіз племінників до Лондона і висадив разом з їх скринями та совою у непримітному провулку.

— Ви точно впевнені, що вам сюди?

— Точно. Просто вхід зачаровано і ви його не бачите, — пояснила Гарріє, поки Гаррі вовтузився зі скринями та кліткою.

— Не хвилюйтеся дядько Верноне. Ми заночуємо тут, а вранці разом з друзями поїдемо на вокзал.

— Добре.

— До побачення дядько Верноне, — попрощалися Поттери і потягли скрині по провулку.

Чоловік уважно дивився їм услід, і все одно прогавив момент коли вони зникли.

У “Дірявому казані” Поттери відразу ж помітили сімейство Візлі. Разом з ними була і Герміона.

Рон вже зростом обігнав старших братів і майже догнав батька. Герміона теж змінилася за літо. Засмагла і стала впевненішою.

Лишивши речі в номері друзі разом відправилися за покупками. Рон з захопленням розповідав про Єгипет і піраміди.

— Тільки от Скеберс чомусь помарнів. — хлопчик дістав з кишені свого помітно схудлого улюбленця. Гаррієт насупилася і простягнула руку. Рон віддав пацючка.

— Як давно він у вашій сім'ї? — запитала розглядаючи тваринку.

— Спочатку він був у Персі. Та потім він став старостою і йому купили сову.

— Так скільки?

— Років десять. Може більше.

— Якось забагато для звичайного пацюка. Він якийсь дивний, — промовила Гаррієт роздивляючись тваринку.

— Та такий як завжди, — стенув плечима рудий.

Працівниця зоомагазину нічим не змогла зарадити. Лише запропонувала придбати тонізуюче зілля. Раптом звідкись з гори стрибнув рудий котяра і спробував зцапати пацюка. Рон ледве встиг врятувати того. Гаррієт перехопила кота і притисла його собі до грудей. Подивилася йому в морду і впізнала.

— Кіся?

Всі у приміщенні зі здивуванням дивилися на дівчинку.

— Гаррі, подивися, це ж мамин кіт! Пам'ятаєш фото з нашого першого дня народження. Ти гасав на дитячій мітлі, а я обнімала кота, — зі сльозами щастя сказала дівчинка гладячи кота. Той почав голосно муркотіти і лащитися до дівчинки. Гаррі придивився до тварини.

— І справді схожий.

— Кіся, — дівчинка сховала обличчя у мохнатому боці кота.

— Це Криволапик. Він вже давно живе в нашій крамниці. Ніхто не хоче його купувати, — пояснила здивована продавчиня.

— Схоже покупець нарешті знайшовся, — сказав Гаррі дістаючи гаманець.

Герміона обрала собі маленьку сову, яку назвала Єленою.

Перед посадкою на потяг містер Візлі відкликав Гаррі з Гаррієт в бік і розказав їм, що Сіріус Блек будь за що хоче помститися їм за зникнення Воландеморта.

— І я вас прошу, хай що ви почуєте про нього, нізащо не шукайте його.

Двійнята перезирнулися.

— А навіщо нам шукати того хто хоче нас вбити? — відповів Гаррі.

Містер Візлі залишився задоволеним такою реакцією.

Хоч вони у прибули на вокзал вчасно — все одно довелося довго шукати вільне місце. В одному з купе повному галасливих першокласників Гаррієт затрималася щоб поговорити.

— Привіт!

— Здрасті! — привіталася сміливіша дівчинка

— А чи знаєте ви як буде проходити розподілення по факультетам?

Мовчання було їй відповіддю.

— Я ж казала це дурнувата практика, щоб потріпати нерви, — кинула дівчинка брату за спину. Присіла тримаючи кота в руках, і пояснила:

— Вас викличуть по списку. Ви одягнете на голову старого капелюха, що і визначить на якому факультеті вам буде краще.

Малі зашушукалися.

— Можна погладити котика? — попросила та ж дівчинка, що привіталася.

Гаррієт дала погладити Криволапика. До рудої шерсті потягнулося відразу кілька долоньок. Кіт з вдячністю приймав дитячу ласку.

Ще за кілька купе вони натикнулися на Мелфоя з компанією.

Гаррієт тицьнула кота Вінсенту і кинулася оглядати Драко.

— Так, синців не видно, — повертала голову, закатала рукава. — Руки теж цілі. Знімай сорочку, — і потяглася задрати одяг.

— Що ти робиш? — обурився хлопець відштовхуючи чіпкі долоні.

Гаррі довелося відтягнути сестру.

— Я просто перевіряла чи немає синців, — пояснила дівчинка.

Блондин побуряковів.

— Геть звідси!

Гаррі витягнув з купе сестру. Слідом вийшов Креб, що ніс у витягнутих руках кота, якому вочевидь була не довподоби компанія кремезного слизеринця.

У коридорі від Гаррієт зажадали пояснень.

— Розумієте, Мелфої же втратили свого ельфа-домовика. І я боялася, що містер Мелфой зриватиметься на Драко. Тому й перевіряла чи немає побоїв.

— Не хвилюйся. Якщо щось і змінилося у його житті — так це те, що більше нікому прасувати його шкарпетки, — заспокоїв дівчинку Вінсент. — Доречі Ґреґорі дав свій примірник “Тома Соєра”. Мені сподобалося. “Гекельбері Фіна” він ще не дочитав. Тож я чекаю на свою чергу.

— Я рада, що і тобі сподобалося.

Пошуки вільного купе продовжилися.

— Я вражена! — сказала Герміона, якби мала вільні руки то поаплодувала б. — Навіть уявити не могла, що ці двоє будуть читати.

Єдині вільні місця були у купе в якому вже був якийсь чоловік. Той сидів накрившись мантією з головою і спав.

Спочатку говорили у пів голоса. Та швидко стало зрозуміло, що чоловік не прокинеться раз розповідь про маленьку Дейзі його не розбудила. Він навіть не прокинувся коли його спеціально намагалися розбудити до обіду.

— Схоже сильно втомився, — поспівчувала Гаррієт.

— Цікаво хто це? — поцікавився Рон.

— Р. Дж. Люпин, — повідомила Герміона.

— І звідки ти тільки знаєш! — здивувався хлопець.

— Прочитала на його скрині, — дівчина вказала на полицю з багажем. — Напевно новий вчитель захисту від темних мистецтв.

— А захист нам знадобиться, — почала Гаррієт.

— Через Сіріуса Блека, — закінчив думку Гаррі.

Поттер розповіли друзям, що містер Візлі порадив їм триматися подалі від біглого злочинця і самим не шукати його.

— Ну у Гоґвортсі ви будете в безпеці, — заспокоїв Рон. — Це найбезпечніше місце.

— Геґрід теж так казав.

— Коли забирав філософський камінь з Ґрінґотсу.

— І де тепер той камінь?

— Знищений!

— Пуф!

Рон та Герміона постійно переводили погляд з одного близнюка на іншого.

— Що з вами таке? — запитала Грейнджер.

— Фред та Джордж звісно теж іноді закінчують фрази одне за одного, — нахмурився Візлі. — Та ви ж так раніше не робили. Що відбувається?

Поттер перезирнулися.

— Може розкажемо? — запитав Гаррі.

— Напевно треба, — погодилася Гаррієт. Гаррі пояснив:

— Розумієте, Гаррієт з самого дитинства відрізнялася чутливістю. Завжди знала де краще почухати сусідських котів, чи що болить у собаки. У садочку і підготовчих класах допомагала вихователькам визначити що не так з малюками.

Хлопчик знайшов долоню сестри і стис її.

— Тільки от коли ми потрапили у великий клас їй стало погано.

— Емоції схвильованих однокласників накрили мене мов цунамі, — дівчинка поклала голівку на плече брата. — Я не знала, що зі мною. І що з цим робити.

— Тітка Петунія повела її до лікаря, що відправив їх до дитячого психолога.

— Місіс Брейн навчила мене закриватися і медитувати. Я щодня робила вправи і вже могла знаходитися у великому натовпі. Хоча звісно при надмірному хвилюванні могла статися панічна атака.

— Я ж не знала, — стурбувалася Герміона. — Чому ти раніше не розказувала?

— Не було потреби, — Гаррієт випрямилася. — Я призвичаїлася так жити. Крім того поруч завжди був Гаррі, — вона вдячно погладила плече брата.

— Я навчився як діяти при панічних атаках.

— Тільки от даремно я на початку літа припинила робити ментальні вправи.

— Чому? — здивувався Рон.

— Ну ви бачили нашу кузину? — Гаррієт знову дістала фото. Хлопчик відкинувся на спинку бо вже наслухався про миле немовля.

— Після довгої перерви старі прийоми вже не допомагали. Простий похід до магазину виснажував мене. Місіс Брейн сказала, що ця моя здатність пов’язана з магічним даром.

— Ти порушила статут секретності?! — обурився Рон. Як син працівника Міністерства магії він почав прикидувати чим це може їй загрожувати.

— Звісно ні. Її батько сквиб тому вона в курсі про наш світ. До речі, Роне, якщо Джіні, ще не оговталася після випадку з щоденником може їй сходити на консультацію? Я дам контакти.

— Та ні. Джін вже в порядку. Та ти так і не пояснила чому ви з Гаррі закінчуєте фрази одне одного.

— Однією з методик було заякоріння. Так як Гаррі завжди поруч — то за якір я обрала його. І…

— І ми тепер на одній хвилі, — закінчив фразу Гаррі. — А що таке смачне ти позавчора їла?

— Місіс Фіґ пригостила нас з Дадлі печивом за те, що ми попрацювали в її садку.

Хлопчик нахмурився.

— А де я…

— А ти в цей час учергове полірував свою мітлу, — перебила його сестра.

— А. Точно. Я ж тоді відчув твою радість.

— Печиво і справді було надзвичайно смачне. Просто чарівне.

— Проти додаткової радості я нічого не маю. Але навіть не уявляю, як пережити ще один “поганий день” під час твоєї наступної менструації.

— Не хвилюйся. До того часу я попрацюю над опусканням “шторки”.

Рон нахмурився бо не розумів слово.

— Мен що? Це якась хвороба? — рудий повернувся до Герміони за поясненням. Її щоки пашіли за пасмами волосся.

— Та ні. Природній фізіологічний процес. І нічого тут соромитися Герміона. В тебе ж вони почалися?

Сконфужена подруга ледь помітно кивнула. Здалося, що професор Люпин прокинувся і прислухається до розмови, тож компанія нашорошено притихла. Та він лише змінив позу і знову засопів.

Діти відмерли.

— Як ти можеш про таке говорити? При хлопчиках! — пошепки запитала Герміона.

— Спочатку мені теж було ніяково, — теж тихо відповіла Гаррієт. — Коли перший раз довелося пояснювати Гаррі. Потім і Дадлі.

— Йому теж дісталося на горіхи, — тихо прокоментував Гаррі.

— А потім я подумала — якого біса я маю соромитися свого тіла? Воно таке яке є.

— Так може ти мені поясниш, що таке ця струація? — втрутився Рон.

— Звісно.

Та не встигла Гаррієта і слова сказати як її кинуло вперед. Потяг різко зупинився і від удару об підлогу дівчинку врятував брат, що встиг перехопити за тулуб.

— Що відбувається? — запитав Гаррі усаджуючи сестру і поправляючи окуляри.

Рон виглянув у вікно.

— Здається хтось сів на потяг.

Стало зимно і згасло світло.

Ніхто не розумів що відбувається. Гаррієт сталевою хваткою вчепилася в брата.

— Що сталося? — він повернувся до сестри. Та сиділа в заціпенінні. Гаррі спробував розтормошити. Вона почала дрібно труситися.

У коридорі чулося тупотіння і стукіт дверей. Спочатку в купе прийшов Невіл, а за ним шлях до брата в темряві знайшла Джіні. Герміона хотіла сходити до машиніста.

— Залишайтесь на місці, — нарешті прокинувся професор Люпин і зупинив дівчину. Чоловік засвітив на долоні світло і стало видно його змучене обличчя.

— Він іде, — сказала Гаррієт. Її обличчя було бліде, а зіниці звужені. Гаррі відсахнувся. Дівчинку перестало трусити і вона перевела погляд на двері.

Двері знову розчахнулися і до купе увійшла якась постать у каптурі.

— Забирайся геть! — крикнув професор Люпин. — Тут немає Сіріуса Блека.

Постать не звернула на слова увагу і посунула до Поттерів надсадно дихаючи.

Гаррі почало трусити і він впав на підлогу. Гаррієт вискочила, заверещала і почала кидати в постать залишки обіду.

Професор Люпин дістав паличку і вичаклував закляття, що прогнало постать.

Геррієт впала і розридалася від пережитого страху.

Коли Гаррі прийшов до тями — світло вже було горіло, а потяг їхав. Сестра гикала витираючи сльози. Герміона втішала Джіні, що дрібно трусилася і тихо плакала. Рон сидів блідий. Професор Люпин вручив йому плитку шоколаду, а сам пішов до машиніста.

Відкусивши шматочок — Гаррі зрозумів чому його сестра після психологічних навантажень його їсть. Рон розказав, що відбулося.

— Професор Люпин прогнав його. Вичаклував щось біле і він втік.

— Хто то був?

— Це був дементор. Один з вартових Азкабану. Тато каже вони лютують, бо упустили Сіріуса Блека. Жахливі створіння. Мені здалося, що я більше ніколи не відчую щастя.

— А хто кричав? — знов запитав Гаррі.

— То я кричала, — відповіла йому Гаррієт шморгнувши носом, і відламала собі більшу половину шоколадки.

— Ні, ще якась жінка кричала.

— Ніхто більше не кричав — відказала Гаррієт наминаючи шоколад.

— Наші з тобою імена кричала.

Гаррієт припинила жувати.

— Дементори вони висмоктують душу, і змушують згадати найгірші речі. Може то був спогад, — зробив припущення Рон.

Поттер перезирнулися.

— Мама, — одночасно сказали.

— У нас з Гаррі є спільний кошмар. Жіночий крик і зелене світло, — пояснила Гаррієт поки брати догризав шоколад. — Це наш єдиний спогад про маму. І він про те як її вбили…

— А що це було? — порушив незручну мовчанку Рон. — Ти почала кричати і кидатися в дементора.

— Реакція на небезпеку: бий, біжи, замри. Завмерлою я вже була, тікати тут нікуди, тому лишалось лише бити. Я б може і кулаком ударила, якби він ближче підійшов. Я вмію.

— Нас Дадлі вчив, — пояснив Гаррі на німе запитання друга. — Хоч я здебільшого був грушею для биття, та все ж дечому теж навчився.

По прибутті до Хоґвортсу Поттерів та Герміону забрала професорка Макґонеґел. Гаррі і Гаррієт відразу ж забрала мадам Помфрі. Дізнавшись, що вони вже отримали порцію шоколаду — відправила на бенкет.

Директор Дамблдор якраз оголошував про зміни у викладацькому складі.

— Прошу вітати нового викладача захисту від темних мистецтв — професор Ремус Люпин. А про догляд за магічними звірями вам буде розповідати Рубеус Геґрід.

Зал вибухнув оплесками. Велетень піднявся щоб привітатися і мало не перекинув стіл.

— І останнє оголошення. За наказом міністерства магії — школу будуть охороняти дементори. Вони не знають жалю, і з ними неможливо домовитися. Тому попереджаю вас — не давайте їм жодного приводу нашкодити вам. Закликаю старост зробити все можливе, щоб учні не наривалися на дементорів.

І почався бенкет.

— Ви тільки подивіться на Снейпа, — прошепотів Рон.

Той люто дивився на професора Люпина.

— Не хотіла б я щоб на мене дивилися з такою ненавистю, — сказала Гаррієт здригнувшись.

— Він на мене так дивиться. Коли тебе немає поруч, — Гаррі прижався до сестри. — Ти не уявляєш як тяжко було минулого року. Постарайся цього року нікуди не втрапити.

— І ти теж, — Гаррієта пригладила братові непокірні вихри і взялася за вечерю.

Так і почався третій рік навчання.