Гаррі×Гаррієт

Поттер не стали писати у листі про повернення Волдеморта. Про деякі речі можна розказати лише особисто.

— Отже він повернувся, — підсумував містер Дурсль. — Лорд як там його.

— Волдеморт, — нагадала Гаррієт.

— Взагалі-то ніякий він не лорд, — додав Гаррі. — Це його псевдонім який він вигадав коли йому було 16 років. Просто переставив літери свого повного імені. Насправді його звати Том Марволо Редл.

Дядько Вернон лише пхикнув.

— Знавав я таких хлопців, що бавилися з анаграмами і пафосно себе називали. Нічого путнього з них не вийшло, — чоловік осудливо похитав головою. — Тож цей лорд, Том чи як там його, і є той самий маніяк, що терирозував магічний світ п'ятнадцять років тому?

— Так! — кивнула Гаррієт.

— І це саме він вбив ваших батьків?

— Так, — підтвердив Гаррі.

Тітка Петунія міцніше притисла до себе доньку, що всю розмову поводилася дуже спокійно відчуваючи всю серйозність. Дадлі хмурився і сидів стискаючи і розжимаючи кулаки. Готовий будь-якої миті кинутися в бій.

— І намагався вбити Гаррі?

— Так, — підтвердив хлопець.

— І збирається спробувати зробити це знову? — допитувався чоловік. Як ділова людина він хотів знати всі аспекти справи.

— Схоже на те, — відповіла Гаррієт. — Він чомусь вважає, що Гаррі може завадити йому досягти цілей.

— А які в нього цілі?

Дівчинка лише потисла плечима.

— Світове панування. Чи чого ще може бажати божевільний темний маг.

— Ага.

Дядько Вернон відкинувся на спинку дивана і на цьому серйозна розмова закінчилося.

Потроху життя в четвертому будинку на Прівіт-драйв увійшло у звичайну колію. З трьома підлітками стало значно шумніше.

Гаррієт поговорила з сусідкою і та зізналася, що є сквибом, і що поселилась тут щоб наглядати за малими Потерами. Тітка Петунія спочатку обурилася тому що майже півтора десятиліття за ними стежили. Та згадавши скільки разів сусідка допомагала з малечею — не могла більше сердитися.

Арабела Фіґ сиділа як на голках. Її викрили. Вона провалила завдання Дамблдора. Волдеморт повернувся. І тепер не відомо що буде далі. Вона ж лише немічна жінка.

Стук в двері її сильно налякав. Прийшла Петунія. Сквибка очікувала, що та прийшла влаштувати сварку за роки брехні. Знаючи як сусідка погано відноситься до магії. Але та лише запросила на чай.

Згідно з англійською традицією, чаювання почалося з ні до чого не зобов’язуючої світської бесіди про погоду.

У черговий раз відпивши чаю, Петунія Дурсль перейшла до справи.

— Арабелло, ви боялися що я буду кричати?

— Т-так, — трохи затнувшись відповіла жінка і трохи незграбно поставила чашку з блюдцем на стіл, що ті дзенькнули.

— Значить мені вдається справляти враження звичайної людина, — посміхнулася Петунія. — Знаєте, раніше я категорично не приймала магію. Хоча й мала сестру чарівницю. Ми в дитинстві сильно посварилися. Хоча насправді я сильно заздрила. Батьки дуже пишалися Лілі. Перша чарівниця у сім'ї. Маґло, маґло як там?

— Маґлонароджена.

— А, так. Точно. Дякую, що підказали термін. Діти казали, та я забула. Вони ще якимось чудним словом і вас називали.

— Сквиб. Я сквиб.

Арабелла нарешті змогла розслабитися і розказати свою історію життя сквиба у магічному світі. Стандартною, та від цього не менш трагічною. Так було чесно, бо про Петунію вона знала все.

— Вам довелося не просто, — Петунія взяла Арабеллу за руки. — Я вам дуже співчуваю. Бути дотичною до магічного світу, та все одно не бути його частиною — це ще гірше ніж просто знати про нього будучи маґлом.

Місіс Фіґ всхлипнула. Це вперше вона зустрічала людину, що розуміла її.

Петунія почала розпитувати про магічну війну. Діти знали про неї лише з книг, а Арабелла була живим очевидцем. Щоправда швидко пошкодувала про свій інтерес. Від розказаного волосся ставало дибом.

— Не хвилюйтеся, — цього разу Арабела в заспокійливому жесті стисла руки Петунії. — Дамблдор наймогутніший чарівник цього століття, він нізащо не допустить повторення терору.

— Це точно? — засумнівалась місіс дурсль.

— Без запечено, — впевнено відповіла сквибка. Хоча сама не відчувала й половини тієї упевненості.

Хоч як сподівався Гаррі, що міністр магії схаменеться, пройде фазу заперечення і нарешті розкаже людям про відродження темного Лорда. — все марно. Жоден з заголовків «Щоденного віщуна» не попереджав про небезпеку. Хлопець жбурнув газету на підлогу і взявся наводити лад в совиній клітці.

Гаррієта підібрала видання, і всівшись за стіл почала уважно читати кожну статтю.

— Про що пишуть? — запитав Гаррі після того як виніс сміття.

— Нічого особливого, — відповіла сестра перегортаючи останню сторінку з кросвордом і астрологічним прогнозом. Повернулась до нього. Нахмурене чоло не спішило розгладжуватися.

— Тільки в мене виникло відчуття, що з тебе намагаються зробити дурника словам якого немає віри.

— Справді? Де?

— Ось, — дівчинка розгорнула газету і показала місце в статті. — Я подібні пасажі вже не перший раз бачу.

У двері постукав дядько Вернон. Він зайшов спитати про те як чарівники б’ються.

— Тобто треба чітко промовити заклинання. Я правильно зрозумів?

— У принципі так, — підтвердив Гаррі згадуючи не довгий час існування дуельного клубу. — І ще треба відповідні жести зробити.

— А закляття це доволі довге слово латиною, на вимову якого потрібен певний час?

Кивки чорнявої і рудої голів підтвердили роздуми чоловіка.

— Ага. Готуйтеся. Наступного тижня їдемо в тир.

Один з ділових партнерів фірми «Граннінс» любив полювання, і щоб не втрачати навички стрільби — ходив до тиру. Містер Дурсль домовився про уроки для себе і дітей.

— Для дозволу на зброю треба зібрати купу документів і скласти іспит. Та спочатку треба навчитися стріляти. Я подумав, що куля все ж швидша за закляття.

Гаррієт обняла і розцілувала дядька.

Дадлі звісно ж приєднався до батька з кузенами, бо вважав це веселою атракцією до свого дня народження. Тітка Петунія лишалася вдома з маленькою Дейзі.

На полігоні дядько Вернон потис руку інструктору.

— Ось привіз сина та племінників навчитися стріляти.

— А чи не замалі племінники? — інструктор відразу зрозумів що кремезний хлопець то син містера Дурсля, статурою той був подібний на батька, тільки на голову вищий. А от чорнявий очкарик, і руда дівчинка, то племінники. — Скільки їм років? Дванадцять хоч є?

— Вони з Дадлі ровесники. Їм всім по п'ятнадцять виповниться цього року.

— Скільки? — чоловік вирячив очі. Він був старим холостяком і не міг на око визначити вік дитини. Поруч з кремезним Дурслем молодшим кузени здавалися молодшими. — Я думав вашому сину вісімнадцять.

— Він просто професійно займається спортом. Навіть здобув титул чемпіона серед юніорів, — з посмішкою пояснив дядько Вернон. Він завжди радів нагоді похизуватися успіхами сина. — Тренер казав, що він має шанси потрапити у збірну на Олімпійські ігри.

Інструктор присвиснув.

— Та ти в нас чемпіон! — поплескав Дадлі по плечу. — Буду за тебе вболівати!

Хлопець лише незграбно посміхнувся. Останнім часом Дадлі почав відчувати тиск від тих сподівань які на нього покладають тренер і батько. Сам він не мав впевненості, що потрапить на Олімпіаду. І чи взагалі цього хоче.

Інструктор почав урок з правил безпеки. Потім розповів про те як влаштована рушниця і показав як розбирати, чистити та перезаряджати. Настав час практики. Виставив на позиції навпроти мішеней, видав рушниці, захисні окуляри і навушники.

— Шкода не волохаті, — кинув Гаррі сестрі, і вони обоє приснули згадавши як вирощували мандрагору.

Ніхто не зрозумів веселощів Поттерів.

З першого разу ні в кого не виходило поцілити в мішень. Незвичною була вага зброї у руках та віддача. Гаррієт була впевнена, що матиме синець на плечі.

Десь після десятого пострілу дядько Вернон почав потрапляти в мішень. Згадалися навички військового вишколу, що він мав у часи своєї юності.

За підсумками першого дня найкращі результати у стрільбі мав дядько Вернон, за ним Дадлі. Гаррі теж зміг вибити кілька очок, а Гаррієт вдалося один єдиний раз потрапити в мішень. Всі інші постріли пішли в молоко.

Дядько Вернон не міг дозволити улюбленій племінниці сумувати (власне єдиній племінниці, бо Мардж не збиралася виходити заміж і народжувати дітей), тому після стрільбищ повіз дітей на морозиво.

Дорогою вони стали свідками аварії. Дядько Вернон з суворим обличчям наказав дітям ніколи не порушувати правила дорожнього руху. Діти не могли відірвати погляд від страшного видовища — закривавленого чоловіка якого медики намагалися реанімувати, біля розбитої вщент машини. Гаррієт через заднє вікно побачила як його переклали на ноші і накрили з головою.

День народження Дадлі відсвяткували з розмахом. Містер Дурсль оплатив кімнату розваг у торговому центрі, для нього та товаришів по секції боксу. Племінники ж лишилися вдома допомагати тітці Петунії зі святковою вечерею.

Приїхала тітка Мардж і одарила племінника купою подарунків. Повісивши на шию пару новеньких боксерських рукавичок, розцілувала і запевнила, що дуже пишається майбутім олімпійським чемпіоном. Гаррієт знову помітила цю незграбну посмішку у кузена. Вирішила потім розпитати, щоб не псувати вечір.

Після прибирання, тітка Петунія оголосила, що більше не налаштована так гарувати, тому наступні свята будуть відзначати походом до ресторану. Заперечень не було.

Наступного дня, Гаррієт підсіла до кузена, що саме бавився з меншою сестричкою на м'якому килимі, і розпитала про те, що його гнітить. Той заперечував.

— Ну я ж бачу.

Дадлі помовчав. Розумів, що під «бачу» кузина має на увазі не просто зір. Тяжко зітхнувши нарешті зізнався, що він дуже боїться не виправдати сподівань що на нього поклали.

— Розумієш, всі сподіваються що я поїду на Олімпіаду наступного року. Всі. Тато, тренер, тітка Мардж. Всі.

— А ти, що про це думаєш?

— Я?

— Ти. Хочеш поїхати на Олімпіаду?

— Я не знаю. Боюся я не зможу. Конкуренти дуже спільні, — Дадлі притис ноги до грудей і сховав обличчя на колінах, ще й зверху прикрився руками. Спроба зробитися меншим була не дуже вдалою.

Гаррієт спостерігала за тим як маленька Дейзі зосереджено будує будинок з кубиків. Через деякий час знову заговорила:

— Ти можеш кинути бокс.

— Що?! — шокований Дадлі різко розгорнувся, що зруйнував будівництво сестрички. Чим викликав нестримний рев. Знадобився певний час, щоб заспокоїти Дейзі і відволікти її грою з машинкою. Тоді Дадлі продовжив розмову з кузиною.

— Як це я можу кинути? — хлопцю навіть ніколи на думку не спадало, те що він може покинути спорт.

— Дуже просто, — відповіла Гаррієт провівши рукою по обличчю кузена, з того боку де вже майже вицвів синець і затягнулася розсічена брова. — Якщо тобі це більше не приносить задоволення то ти можеш кинути. Тітка Петунія буде рада. Тобі ще подобається займатись боксом?

Дадлі завмер не знайшовшись з відповіддю.

— Я не знаю, — зрештою зізнався він у втопився у простір перед собою, не зважаючи на сестричку, що водила іграшкою по нозі.

— Ти подумай про це, — порадила Гаррієт. — А ми поки з Дейзі підемо подивимось, що нового намалював братик Гаррі.

Пізніше Дадлі ще раз поговорив з Гаррієт. Вона допомогла йому розібратися в почуттях, і запевнила, що він має право на переживання і сумніви стосовно свого майбутнього.

— Ти нікому нічого не повинен. Це твоє життя і лише тобі вирішувати що з ним робити. Захочеш і далі йти шляхом професійного боксера — прекрасно! Кинеш переключившись на щось інше — ще краще. Просто пам'ятай що ми завжди будемо на твоєму боці, і ніколи не кинемо, — Гаррієт двома руками стисла велику долоню кузена. Той видихнув і розправив плечі ніби скинув важкий вантаж.

— Я поговорю з батьком, — наважився хлопець.

— Вперед! — підтримала кузина. — А якщо Дядько Вернон розсердиться і вижене — та ми з Гаррі заберемо тебе до Сіріуса. В нього досить затишна квартира у Лондоні, — додала з посмішкою поплескавши по долоні. — Я не жартую! — суворим тоном додала вона і розсміялася лишивши спантеличеного хлопця гадати серйозно вона чи ні.

До свого дня народження Поттери вже навчилися впевнено тримати зброю в руках. З пістолетами було легше.

31 липня, Дурслі лишили меншу доньку під опікою старенької сусідки, і нарядно вбрані поїхали до міста, щоб відсвяткувати день народження племінників. Мало хто з гостей звернув увагу на опецькуватого безшийого вусаня з довговязою дружиною, і виводком різнокаліберних підлітків. Та коли до столу підійшов імпозантний брюнет — чимало присутніх жінок почали з цікавістю поглядати на той стіл, гадаючи ким доводиться цей таємничий красень тому непоказному сімейству.

Сіріус вибачився за запізнення, потис руку Вернону, кивнув Петунії з Дадлі і обійняв похресників. Гаррі кортіло розпитати, що там зі справою яку організував Дамблдор, та сестра його зупинила.

— Не зараз. В нас ще буде нагода розпитати. Хай вечір пройде спокійно, — шепнула Гаррієт киваючи на тітку Петунію, що розчервонілася від компліментів якими її осипав Сіріус. Дядько Вернон жартома заявив про свої ревнощі. І так у невимушеній атмосфері пройшла вечеря.

Після, відправивши дружину з дітьми на таксі додому, Вернон запросив чарівника до джентельменського клубу пропустити по чарчині. Сіріус радо погодився.

Клуб знаходився у старовинній будівлі вікторіанської епохи з рекспектабельною обстановкою. Ділові партнери яких Вернон приводив сюди раніше — завжди були вражені атмосферою. Сіріус навіть бровою не повів. На розчарований вираз обличчя пояснив:

— У домі в якому я виріс десь така сама обстановка. Ми дещо консервативні у цьому сенсі, — махнув рукою маючи на увазі інтер'єр.

Вернон зрозумів, що під «ми» він мав на увазі магів. Лишалось сподіватись що гостя вразить картотека алкогольних напоїв.

Сіріус чомусь взяв собі дві чарки віскі. Одну відніс і поставив на стіл у закутку біля входу. Здивований Вернон подивився туди знов після того як вони влаштувалися у зручних кріслах біля столика для бриджу. Бокал зник.

— Що це було? — злякався Вернон. Ще ніколи в цих стінах не бувало такої чортівні.

— То хабар для мого охоронця, — відповів Сіріус пригубляючи напій.

— Якого охоронця? — скільки не намагався, Вернон не міг нікого розгледіти в тому закутку. Аж в очах почало різати.

— Не дивись туди.

Вернон відвернувся і біль щез.

— Точніше наглядач, — продовжив Сіріус. — Він прихований чарами, — прошепотів і знову нормально заговорив. — Його приставили, щоб наглядав за мною. Аби я нічого не витворив. Адже ще позаминулого року моє обличчя було скрізь з підписом про небезпечного злочинця.

Вернон уважно придивився до співбесідника. І чоловік перед ним не був схожим на того напівбожевільного з новин.

— Я радий, що справедливість була відновлена.

Сіріус гірко посміхнувся і ще пригубив напій. Він все ще вважав своє покарання справедливим за те що підвів друзів. Від роздумів про те як би отримати прощення від своєї жертви шкільного насилля — відволік Вернон, що запитав як йому напій.

— Дуже смачно. Треба дізнатися хто виробник і придбати кілька пляшок. Буде чудовий подарунок. Сам я обмежую себе в алкоголі, бо тоді мені може впасти на думку зробити щось дурне. Наприклад назвати дітей одним іменем.

Сіріус розповів про день народження похресників, як його лупцювали букетом розгнівані жінки. Вернон згадав кілька кумедних історій з часів коли діти були зовсім маленькими.

— Ми під стіл, а там Гаррієт чеше тому злющому собаці пузо.

Сіріус розсміявся відкинувши голову. Потім витираючи сльози з кутка ока пригубив свій напій.

— Отже, — Вернон відставив склянку і перейшов до справи. — Я знаю, що повернувся темний маг який вбив вбив мою своячку зі свояком, і намагався вбити племінників.

Сіріус мало не вдавився. Кашляючи відставив напівпорожню склянку і витріщівся на маґла перед собою.

— Я знаю, що він нищив таких як я направо і наліво. Дружина розповіла мені про те, що їй розповідала сестра, і що дізналася від сусідки. Арабелла Фіґ живе поруч вже чотирнадцять років, і вона ця от, як її, що народилася в магів та не може чарувати, — Вернон почав клацати пальцями намагаючись згадати термін.

— Сквибка.

— Так! Точно. Вічно забуваю це слово. Оцей ваш Волдееее, як там його, — Вернон знову почав клацати пальцями. — Коротше Том. От чим йому ім'я не вгодило? Хороше англійське ім'я, — бурчав промочуючи горло.

Сіріус був вражений. Щойно маґл мало не сказав ім’я Волдеморта. Причому він розуміє хто це і не здригається. Не очікував він такої сміливості. А з виду Дурсль маґл маґлом.

— А ще я знаю, що куля швидша за заклинання. Тому навчив дітей стріляти.

Вернон як міг пояснив принцип роботи пістолету, малюючи схеми на серветці.

— І така маленька штучка здатна вбити людину. Хоча, — Сіріус глянув на передпліччя правої руки, де під рукавом піджака була схована чарівна паличка. — Наші палички теж не виглядають загрозливими.

Чарівник зацікавився цими маґлівськими штучками, і наступного дня доєднався до поїздки Вернона з дітьми на стрільбище. Здивованому інструктору, містер Дурсль пояснив дивацтва далекого родича його племінників, тим, що той довгий час жив на континенті. Той на щастя повірив.